1[1]
Іменем України
20 лютого 2020 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого: судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретарів судового засідання - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження № 12016100000001215 за апеляційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження - прокурора відділу прокуратури міста Києва ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 11 квітня 2018 року, щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Києва, раніше не судимого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 та ч. 1 ст. 383 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурорів - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
потерпілого - ОСОБА_11 ,
захисника - ОСОБА_8
та обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
Згідно з вироком Деснянського районного суду м. Києва від 11 квітня 2018 року ОСОБА_7 визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України та засуджено до покарання:
- за ч. 2 ст. 286 КК України - у виді 5-ти (п'яти) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки;
- за ч. 1 ст. 135 КК України - у виді 2-х (двох) років позбавлення волі.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, суд визначив ОСОБА_7 остаточне покарання у виді 5-ти (п'яти) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.
Цим же вироком ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 383 КК України та виправдано за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, в якому він обвинувачується.
Також судом вирішені питання щодо речових доказів та відшкодування процесуальних витрат.
Як встановлено вироком суду, 23.07.2016 приблизно о 22:40 ОСОБА_7 , керуючи технічно справним автомобілем «Опель-Астра» д/з НОМЕР_1 , рухаючись по пр. Лісовому зі сторони вул. Жукова в напрямку вул. Мілютенка в м. Києві, порушив правила безпеки дорожнього руху, а саме п.п. 1.5, 2.3. б, 18.1 ПДР України, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу біля кругового перехрестя з вул. Мілютенка, позначеного дорожніми знаками 5.35.1, 5.35.2 «Пішохідний перехід» та дорожньою розміткою 1.14.1, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, на якому знаходилась пішохід ОСОБА_12 , не зменшив швидкість і не зупинився, щоб дати їй дорогу, продовжив рух та вчинив наїзд на останню, в результаті чого пішохід ОСОБА_12 отримала тяжкі тілесні ушкодження у вигляді перелому кісток скелету, який супроводжувався кровотечею, що призвела до розриву масивної крововтрати, шоку, від яких настала смерть ОСОБА_12 в КМКЛІІІМД 24.07.2016 о 02:15.
Крім того, 23.07.2016 приблизно о 22:40 ОСОБА_7 , керуючи транспортним засобом - технічно справним автомобілем «Опель - Астра» д/з НОМЕР_1 , рухаючись по пр. Лісовому зі сторони вул. Жукова в напрямку вул. Мілютенка в м. Києві, на вказаному перехресті з вул. Мілютенка здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_12 , яка переходила проїзну частину по нерегульованому пішохідному переходу, яка залишилась лежати на проїзній частині без допомоги, в результаті чого опинилась в небезпечному для життя стані і без сторонньої допомоги не могла вийти з нього, після чого допустив порушення вимог Правил дорожнього руху, а саме п. 2.10. а, б, в, д, е ПДР, будучи причетним до дорожньо-транспортної пригоди, негайно не зупинив транспортний засіб, не вийшов до пішохода ОСОБА_12 , на яку він здійснив наїзд, маючи змогу надати допомогу ОСОБА_12 , яку він сам поставив в небезпечний для життя стан, не залишився на місці пригоди, не вжив заходів по наданню першої медичної допомоги потерпілій, не відвіз потерпілу до найближчого лікувального закладу, а завідомо залишив без допомоги на місці події потерпілу ОСОБА_12 , яка перебувала у небезпечному для життя стані і була позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок отриманих при дорожньо-транспортній пригоді травм.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, прокурор у кримінальному провадженні - прокурор відділу прокуратури міста Києва ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу в якій просить вирок Деснянського районного суду м. Києва від 11.04.2018, яким ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки скасувати та ухвалити новий вирок, яким засудити ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135, ч. 1 ст. 383 КК України із включенням до нього обтяжуючої ознаки при вчиненні зазначених злочинів - стан алкогольного сп'яніння та призначивши ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки; за ч. 1 ст. 135 КК України у вигляді 2 років позбавлення волі; за ч. 1 ст. 383 КК України у вигляді 2 років позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України призначити остаточне покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.
В обґрунтування вимог поданої апеляційної скарги прокурор посилається на невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, а також незастосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, який підлягав застосуванню, що, на думку прокурора, відповідно до вимог ст. 409 КПК України, є беззаперечними підставами для скасування вироку суду.
Крім того, апелянт зазначає про те, що судом необґрунтовано було виключено обтяжуючу ознаку при вчиненні злочинів - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння та не застосовано по відношенню до ОСОБА_7 кримінальний закон, який потрібно було застосувати, а саме ст. 383 КК України.
На думку прокурора, при вирішенні питання про засудження ОСОБА_7 , суд, відповідно до ст. 411 КПК України, не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, а саме показання свідка ОСОБА_13 , відповідно до яких засуджений ОСОБА_7 в ніч з 23.07.2016 по 24.07.2016 перебував в сильному алкогольному сп'янінні та додатково вживав пиво, і даний факт ОСОБА_13 бачив на власні очі та вказане зафіксовано в протоколі його допиту та покази свідка ОСОБА_14 , відповідно до яких, винуватець ДТП ОСОБА_7 вживав разом з ним алкогольні напої та повідомив, що в нього нібито викрали автомобіль, і такі дії ОСОБА_7 , на думку апелянта, були спричинені усвідомленням вчинення ним ДТП у стані алкогольного сп'яніння і він, намагаючись уникнути відповідальності здійснив завідомо неправдиве повідомлення про злочин, а саме про крадіжку автомобіля, якої не було, а також, ОСОБА_7 після скоєння ДТП продовжував вживати алкогольні напої разом зі своїми знайомими.
Окремо, в поданій апеляційній скарзі, прокурор вказує і на показання свідка ОСОБА_15 , яка у своїх свідченнях вказує, що саме ОСОБА_7 був за кермом автомобіля, який здійснив наїзд на людину та зник з місця ДТП, і даний факт, як вважає прокурор, взагалі спростовує будь-які намагання ОСОБА_7 уникнути відповідальності за скоєння ДТП перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння та підтверджує факт скоєння злочину передбаченого ст. 383 КК України.
Ці та інші, наведені в апеляційній скарзі обставини, як вважає прокурор, свідчать про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та незастосування закону, який підлягав застосуванню, що в свою чергу робить вирок незаконним та необ'єктивним.
Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник - адвокат ОСОБА_8 , також не погоджуючись із рішенням суду, подали апеляційні скарги в яких, з урахуванням внесених під час їх розгляду уточнень, просять вирок Деснянського районного суду м. Києва від 11 квітня 2018 року в частині визнання ОСОБА_7 винуватим у пред'явленому йому обвинуваченні за ч. 2 ст. 286, за ч. 1 ст. 135 КК України скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 286, за ч. 1 ст. 135 КК України та виправдати за недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень, у яких він обвинувачується або скасувати вирок суду та закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.
В обґрунтування поданих апеляційних скарг, апелянти посилаються на те, що винесений вирок є незаконним, необґрунтованим, невмотивованим у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Зокрема, як зазначають апелянти, суд першої інстанції грубо порушив вимоги ч. 1 ст. 410 КПК України, так як відхилив клопотання сторони захисту про допит певних осіб, дослідження доказів або вчинення інших процесуальних дій для підтвердження чи спростування обставин, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.
Як вказують апелянти, обвинувачений ОСОБА_7 у своїх перших показаннях суду, у своїй промові в судових дебатах, у своєму останньому слові говорив суду, що він 09.05.2016 року приблизно о 16:00, перебуваючи за адресою: місто Київ, вул. Закревського, 3 виявив відсутність власних документів: а саме: паспорту громадянина України, посвідчення водія, свідоцтва про реєстрацію автомобіля «Опель-Астра» д.н.з. НОМЕР_2 , на ім'я ОСОБА_16 , яким він користувався за згодою власника, ключі від автомобіля, і 13.05.2016 року він подав заяву про крадіжку зазначених документів до Деснянського управління поліції ГУ НП у місті Києві, а 16 травня 2016 року інспектором поліції ОСОБА_17 був ухвалений Висновок по заяві ОСОБА_7 про результати перевірки обставин викладених у заяві.
Крім цього, апелянти звертають увагу на те, що обвинувачений ОСОБА_7 посилався в судових засіданнях на Витяг з кримінального провадження № 12017100000001316 від 22.12.2017 року про внесення до ЄРДР відомостей, які мають ознаки ч. 2 ст. 384 КК України про завідомо неправдиві показання свідка ОСОБА_15 в судовому засіданні, про те, що вона дійсно впізнає його як особу, яка вчинила ДТП 23.07.2016 року, що не відповідає дійсності, проте, суд першої інстанції вищевказані документи, які вказують на невинуватість ОСОБА_7 до справи не долучив, не дослідив та належним чином не оцінив.
Також, апелянти зазначають про те, що суд незаконно відхилив клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 про дослідження висновку інспектора поліції по заяві ОСОБА_7 від 16 травня 2016 року, витягу з кримінального провадження № 12017100000001316 від 22.12.2017, висновку експерта № 2971/тр від 15.09.2016, показань в суді свідків ОСОБА_13 ОСОБА_18 та ОСОБА_19 .
Крім того, як зазначають апелянти, суд першої інстанції у своєму вироку дійшов невірного висновку з приводу показань свідка ОСОБА_15 про вчинення наїзду на потерпілу автомобілем, за кермом якого знаходився ОСОБА_7 та не взяв до уваги надану стороною захисту копію ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 05.10.2017, згідно якої, за скаргою ОСОБА_7 , уповноважену особу ГУ НП в м. Києві зобов'язано внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення за заявою, поданою 22.09.2017 ОСОБА_7 про вчинення кримінального правопорушення за ст. 384 КК України, і таким чином, на думку апелянта, суд за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначив, чому взяв до уваги одні докази і відкинув інші.
Вказують апелянти і на те, що судом першої інстанції були перекручені викривлені правдиві показання свідка ОСОБА_18 , який на уточнюючі запитання в суді надав відповідь з приводу того, що йому цивільна дружина не розповідала, починаючи з дня ДТП до теперішнього часу, що вона бачила водія автомобіля, а також про те, що автомобіль не зупинявся, а після удару тихенько поїхав, а також суд викривив та перекрутив показання ОСОБА_7 , які він давав у судовому засіданні щодо свого місцезнаходження 23 липня 2016 року з 19 до 23 години.
Зокрема, апелянти звертають увагу на те, що відповідно до «Аналізу технічної інформації абонентського номеру НОМЕР_3 » дійсно зазначені вулиці, де перебував ОСОБА_7 в зазначені часи, що повністю підтверджується його показаннями та показаннями свідка ОСОБА_13 , про їх перебування, як мінімум в 4-х км від вул. Крайня, 3, де був знайдений викрадений автомобіль Опель-Астра, а також вказують на те, що показання мобільного оператора: вул. Сабурова, 3 - 23:05:52 годин, та вул. Жукова, 10 - 23:06:12 годин, свідчать, що різниця між сигналами складає всього 20 секунд, а відстань від ОСОБА_20 до ОСОБА_21 складає не менше 10 км, які за 20 секунд не можна ні пройти ні проїхати, і незважаючи на ці істотні суперечності, суд зробив у вироку черговий помилковий висновок, який суперечить фактичним обставинам кримінального провадження.
Зазначають апелянти і про те, що судом першої інстанції було викривлено та перекручено показання свідків ОСОБА_19 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , які були отримані судом в судовому засіданні, та які повністю і беззаперечно виправдовують обвинуваченого ОСОБА_7 .
Крім того, на думку апелянтів, свідок ОСОБА_15 , проживаючи станом на 23 липня 2016 року разом з ОСОБА_18 за адресою: АДРЕСА_2 , маючи скрутне матеріальне становище, вступила у злочинний зговір з потерпілим ОСОБА_11 , який проживає за адресою: АДРЕСА_3 , та який знаходиться поруч (100 метрів) з домом по АДРЕСА_4 , та запропонувала потерпілому ОСОБА_11 , що вона за невисоку винагороду дасть завідомо неправдиві показання про те, що вона нібито бачила водія автомобіля Опель-Астра під час ДТП, про що вона розповіла слідчому ОСОБА_22 , який допоміг їй штучно створити докази обвинувачення ОСОБА_7 у зв'язку з чим, як вважають апелянти, свідок ОСОБА_15 , є заангажованим (завербованим) свідком сторони обвинувачення, а її неправдиві показання, як під час досудового розслідування 25.11.2016 року, в протоколі допиту, як свідка, 29.12.2016 року в протоколі впізнання за фотознімками, 19.01.2017 року в протоколі слідчого експерименту, так і в судовому засіданні 07.09.2017 року не можна вважати достовірними, належними та допустимими, в силу ст. ст. 85-89 КПК України, тому, що вони є фантастичними, упередженими та давалися під впливом потерпілого ОСОБА_11 та слідчого ОСОБА_22 .
Також обвинувачений та його захисник у своїх скаргах звертають увагу на те, що суд першої інстанції, всупереч вимогам ст. 2 КК України, ст. ст. 84, 91, 368 КПК України не довів, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України вчинив саме обвинувачений ОСОБА_7 , на якого, добросовісно помиляючись, або завідомо неправдиво, показала свідок ОСОБА_23 під час слідчого експерименту 19.01.2017 року, через 6 (шість) місяців після ДТП, вчиненого невстановленою особою, дивлячись на водія 1-2 секунди ззаду, коли водій, у свою чергу дивився на потерпілу, а не на свідка ОСОБА_23 , і за таких обставин, апелянти вважають, що суд першої інстанції до обвинуваченого ОСОБА_7 застосував закон, який не підлягає застосуванню.
В письмових запереченнях на апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні, обвинувачений ОСОБА_7 , посилаючись на наведені в них доводи, просить залишити апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_6 без задоволення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача; пояснення обвинуваченого та його захисника, які підтримали свої апеляційні скарги та заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора; пояснення прокурорів та потерпілого, які, кожен окремо, підтримали апеляційну скарги прокурора у кримінальному провадженні та заперечували проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника; провівши судові дебати; вислухавши останнє слово обвинуваченого; перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи поданих апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що жодна з поданих апеляційних скарг не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Так, всупереч доводам апеляційних скарг, як сторони захисту, так і сторони обвинувачення, висновки суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої ОСОБА_12 , а також у завідомому залишенні без допомоги особи, яка перебувала в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, маючи змогу надати допомогу цій особі, яку він сам поставив в небезпечний для життя стан, тобто у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених відповідно ч. 2 ст. 286 та ч. 1 ст. 135 КК України, так само як і щодо недоведеності винуватості ОСОБА_7 у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 383 КК України, а саме у завідомо неправдивому повідомленні слідчого або органу досудового розслідування про вчинення злочину, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального правопорушення та підтверджуються доказами, які були досліджені під час судового розгляду та оцінені судом у відповідності до вимог ст. 94 КПК України, в тому числі з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Незважаючи на невизнання ОСОБА_7 своєї вини у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 286 та ч. 1 ст. 135 КК України, а також на заперечення стороною захисту взагалі будь-якої причетності ОСОБА_7 до самої події дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце приблизно о 22:40 23.07.2016 на пішохідному переході по вул. Мілютенка, 42 в м. Києві, де було скоєно наїзд на пішохода ОСОБА_12 , колегія суддів вважає, що наведене у вироку формулювання обвинувачення ОСОБА_7 , визнане судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, форми вини та наслідків кримінального правопорушення, ґрунтується на підставі об'єктивно з'ясованих обставин кримінального правопорушення, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду, які суд першої інстанції детально навів у своєму рішенні та надав їм відповідну правову оцінку.
Зокрема, навівши у вироку показання обвинуваченого ОСОБА_7 ; потерпілого ОСОБА_24 ; свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , які були допитані під час судового розгляду; дослідивши в судовому засіданні надані стороною обвинувачення письмові докази, на підтвердження події злочину та вини ОСОБА_7 у його вчиненні, зокрема: протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 24.07.2016; схему ДТП з фото таблицею; протокол огляду транспортного засобу (автомобіля Опель Астра д/з НОМЕР_1 ) від 24.07.2016; протокол проведення слідчого експерименту від 19.01.2017 за участю свідка ОСОБА_15 , разом з план-схемою та фото таблицею до нього; висновок судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_12 № 1698/2 від 04.08.2016; висновок експерта № 2971/тр від 15.09.2016, предметом дослідження якого були циліндровий механізм замка запалення автомобіля та циліндровий механізм замка дверної ручки водія, які були вилучені під час огляду автомобіля Опель-Астра д/з НОМЕР_1 ; висновок експерта № 313ц від 12.10.2016, предметом дослідження були 2-а фрагменти обшивки керма автомобіля Опель-Астра д/з НОМЕР_1 ; висновок експерта автотехніка № 184ат від 06.02.2017 та інші докази, суд першої інстанції надав їм належну правову оцінку, як з точки зору їх належності, допустимості і достовірності, так і з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, а саме для ухвалення обвинувального вироку за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 286 та ч. 1 ст. 135 КК України та виправдування останнього за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 383 КК України.
Оцінюючи окремо показання в судовому засіданні обвинуваченого ОСОБА_7 щодо його непричетності до вчинення ДТП, внаслідок якої настала смерть потерпілої ОСОБА_12 та залишення її без допомоги, суд першої інстанції, на їх спростування, обґрунтовано послався у вироку на показання потерпілого ОСОБА_11 , свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_18 , а також наведені вище письмові докази, які, у своїй сукупності, дозволили суду зробити правильний висновок не тільки про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 286 та ч. 1 ст. 135 КК України, а й про недоведеність його алібі та обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 383 КК України.
При цьому, суд першої інстанції особливу увагу приділив перевірці показань свідка ОСОБА_15 на предмет її можливості роздивитись обличчя водія, який керував автомобілем Опель-Астра д/з НОМЕР_1 , та який вчинив наїзд на пішохода, в тому числі шляхом дослідження протоколу проведення за її участю слідчого експерименту від 19 січня 2017 року, в якому брав участь і сам ОСОБА_7 , від якого, як слушно зазначено у вироку суду, не надійшло будь-яких зауважень з приводу проведення та результатів цієї слідчої дії.
Підстав вважати показання свідка ОСОБА_15 , які вона надавала в суді першої інстанції, недопустимим та недостовірним доказом колегія суддів не вбачає, оскільки, задовольнивши клопотання сторони захисту про повторний допит, в порядку ч. 3 ст. 404 КПК України, цього та інших свідків, які допитувалися під час судового розгляду, а також повторне дослідження письмових доказів, суд апеляційної інстанції мав можливість безпосередньо оцінити показання вказаного свідка на предмет їх належності,допустимості та достовірності.
У зв'язку з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що показання свідка ОСОБА_15 слід визнати достовірними, оскільки вони носять послідовний та логічний характер, узгоджуються з іншими доказами по справі, та з урахуванням відсутності будь-яких об'єктивних підстав обмовляти обвинуваченого ОСОБА_7 , не викликають сумнівів у своїй достовірності.
Більш того, надаючи оцінку письмовим доказам, зокрема протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 29.12.2016 року, згідно з яким свідок ОСОБА_15 впізнала особу на фотознімку під № 3, як водія автомобіля Опель-Астра, який 23.07.2016 року приблизно о 22:40 здійснив наїзд на пішохода та з місця пригоди зник, суд першої інстанції дотримався вимог закону, передбачених ст. 84 КПК України, визнавши вказаний протокол недопустимим доказом, оскільки відповідна процесуальна дія була здійснена з порушенням його суттєвих умов, а саме, оскільки у вказаному протоколі не були зазначені дані особи, яку впізнав свідок, а не через те, що вказана слідча дія проводилася більше ніж через п'ять місяців з моменту вчинення ДТП або через те, що різниця між віком особи на фотознімку, яку впізнала свідок та віком ОСОБА_7 , станом на час проведення впізнання по фотознімкам, становила більш ніж 15 років.
Посилання сторони захисту на неузгодженість показань свідка ОСОБА_15 з показаннями свідка ОСОБА_18 , так само як і на їх завідому неправдивість, з огляду на те, що відповідно до ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 05.10.2017 року, уповноважену особу ГУ НП в м. Києві зобов'язано внести відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ст. 384 КК України до ЄРДР на підставі заяви ОСОБА_7 від 22.09.2017 року про вчинення вказаного кримінального правопорушення, не можуть бути визнані такими, що заслуговують на увагу, оскільки між показаннями свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_18 не існує істотних суперечностей, які б могли вплинути на висновки суду, а оцінку правдивості показань будь-якого свідка вправі надавати лише суд.
Не залишилися поза увагою суду і посилання обвинуваченого на показання свідків ОСОБА_19 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , а також на аналіз технічної інформації про локацію абонентського номеру мобільного телефону, яким користувався ОСОБА_7 щодо місця знаходження останнього на час вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 286 та ч. 1 ст. 135 КК України, оскільки суд першої інстанції визнав зазначені докази такими, що не спростовують формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, навівши у вироку відповідні мотиви.
Таким чином, перевіривши та проаналізувавши всі доводи, наведені в апеляційних скаргах сторони захисту, колегія суддів дійшла висновку, що вина ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому злочинів ґрунтується на підставі об'єктивно з'ясованих обставин кримінального правопорушення, а його дії правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 та ч. 1 ст. 135 КК України.
Що ж стосується доводів апеляційної скарги прокурора про те, що судом першої інстанції необґрунтовано було виключено обтяжуючу ознаку при вчиненні злочинів - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння та не застосовано до ОСОБА_7 кримінальний закон, який потрібно було застосувати, а саме не застосована ст. 383 КК України, то вони не можуть бути визнані безумовними підставами для скасування оскаржуваного вироку та ухвалення нового вироку, з огляду на таке.
По-перше, як обґрунтовано зазначено у вироку суду, незважаючи на висновок лікаря-нарколога про те, що ОСОБА_7 , за результатами його медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, перебував у стані алкогольного сп'яніння, вказаний висновок не може бути визнаний доказом на підтвердження того, що ОСОБА_7 вчинив інкриміновані йому злочини в стані алкогольного сп'яніння, оскільки відповідний огляд проводився не одразу після вчинення ДТП, а лише через більше ніж 14 годин після неї, при цьому сам обвинувачений не заперечував того факту, що перед проведенням його огляду на стан сп'яніння, він вживав алкогольні напої, а саме пиво.
По-друге, обґрунтовуючи свій висновок про недоведеність вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 383 КК України та необхідність його виправдання за цим обвинуваченням, суд першої інстанції обґрунтовано послався на те, що під час судового розгляду сторона обвинувачення не надала доказів того, що ОСОБА_7 24.07.2016 року приблизно о 13 год. 00 хв., знаходячись біля будинку № 8-А по вул. Каштановій в м. Києві, зателефонував зі свого мобільного телефону по спецлінії «102» на надав завідомо неправдиве усне повідомлення про вчинений злочин, а саме про викрадення його автомобіля «Опель-Астра» д/з НОМЕР_1 .
Більш того, незважаючи на ту обставину, що сам ОСОБА_7 не тільки не заперечував того, що повідомляв поліцію про факт викрадення його автомобіля, а й обґрунтовував цим свою непричетність до вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 286 та ч. 1 ст. 135 КК України, доводи апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування кримінального закону, а саме про незастосування закону, який підлягав застосуванню, не можуть бути визнані обґрунтованими та служити підставами скасування оскаржуваного вироку, оскільки прокурором не наведено будь-яких переконливих мотивів на спростування висновку суду першої інстанції щодо недоведеності належними та допустимими доказами вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 383 КК України.
До того ж, приймаючи до уваги встановлені судом фактичні обставини вчинення ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 286 та ч. 1 ст. 135 КК України, повідомлення ним про викрадення його автомобіля, яким було вчинено наїзд на пішохода, слід розцінювати не як самостійне кримінальне правопорушення, направлене на уникнення кримінальної відповідальності за скоєння дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинула людина, а як спосіб захисту обвинуваченого від висунутого проти нього обвинувачення.
При призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції, як прямо зазначено у вироку суду, врахував ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, особу винного, який раніше не судимий, працює неофіційно, позитивно характеризується по місцю роботи та проживання, його вік, сімейний стан, наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей 2001 та 2013 років народження та повнолітньої доньки - студентки, конкретні обставини вчинення кримінальних правопорушень, наслідки вчиненого у виді смерті потерпілої, а також те, що він притягувався до адміністративної відповідальності за порушення ПДР, у тому числі за вчинення адмінправопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП, якою передбачена відповідальність за залишення місця ДТП, думку потерпілого щодо міри покарання.
Обставини, які, згідно ст. 66 КК України, пом'якшують покарання обвинуваченого, та обставини, які, згідно ст. 67 цього Кодексу, обтяжують його покарання, судом не встановлені.
Приймаючи до уваги вищенаведене, суд першої інстанції визнав за необхідне призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком у межах санкції відповідно ч. 2 ст. 286 та ч. 1 ст. 135 КК України, яке він має відбувати в ізоляції від суспільства з урахуванням тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень та особи винного, оскільки саме таке покарання, на думку суду, буде достатнім та необхідним для його виправлення та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
При цьому, враховуючи конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення та його наслідки, суд першої інстанції визнав за необхідне призначити ОСОБА_7 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Враховуючи наведені у вироку мотиви призначення як основного, так і додаткового покарання, колегія суддів знаходить їх обґрунтованими та такими, що дозволяють зробити висновок про те, що призначене обвинуваченому ОСОБА_7 покарання відповідає ступеню тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень та особі винного, а тому, незважаючи на доводи апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні щодо безпідставного неврахування судом обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, зокрема вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння, призначене останньому покарання, в тому числі за кожний злочин окремо та за сукупністю злочинів, як за своїм видом, так і розміром, не може бути визнане явно несправедливим внаслідок м'якості.
За таких обставин, за наслідками апеляційного розгляду, колегія суддів вважає необхідним прийняти рішення, яким апеляційні скарги подані, як стороною обвинувачення, так і стороною захисту залишити без задоволення, а вирок Деснянського районного суду м. Києва від 11 квітня 2018 року, ухвалений щодо ОСОБА_7 - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 418 і 419 КПК України, колегія суддів, -
Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 11 квітня 2018 року, яким ОСОБА_7 визнано винним та засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 286 та ч. 1 ст. 135 КК України, а також цей же вирок, яким ОСОБА_7 визнано невинуватим та виправдано за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 383 КК України, у зв'язку з недоведеністю вчинення ним цього кримінального правопорушення, залишити без змін, а апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу прокуратури міста Києва ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді: _____________ _____________ _____________
( ОСОБА_1 ) ( ОСОБА_2 ) ( ОСОБА_3 )
Справа № 11-кп/824/188/2020
Категорія: ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України
Головуючий у 1-й інстанції - суддя ОСОБА_25
Доповідач - суддя ОСОБА_1