Справа № 752/14549/19
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2231/2020
26 лютого 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Волошиної В.М., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Макаренко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 листопада 2019 року у складі судді Хоменко В.С.,
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,-
У липні 2019 року ОСОБА_2 звернувся у суд із позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.
Зазначав, що 19 липня 2003 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Прилуцького міського управління юстиції Чернігівської області за актовим записом 208 зареєстровано шлюб. Від даного шлюбу вони мають двох синів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Посилаючись на те, що протягом останнього року сімейне життя погіршувалося, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення шлюбних відносин, спільне господарство не ведеться, відновлення подружніх відносин, збереження сім'ї неможливо у зв'язку із діаметрально різними поглядами на життя, різними характерами та інтересами, позивач просив розірвати шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22 листопада 2019 року позов задоволено.
Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений 19.07.2003 року відділом реєстрації актів громадського стану Прилуцького міського управління юстиції Чернігівської області за актовим записом № 208 розірвано.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення районного суду та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що районним судом в порушення вимог ст. 111 СК України не надано сторонам строк для примирення, про який у відзиві просила відповідач. Крім того, позовна заява ОСОБА_2 подана з порушенням норм процесуального права, викладених у ст. 175 ЦПК України.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Колегія суддів, вислухавши ОСОБА_5. в інтересах ОСОБА_1 , яка просила апеляційну скаргу задовольнити, ОСОБА_2 , який просив відхилити апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає її такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 19 липня 2003 року між сторонами укладено шлюб, про що Відділом реєстрації актів громадянського стану Прилуцького міського управління юстиції Чернігівської області зроблено відповідний актовий запис № 208 (а.с. 13).
Від шлюбу сторони мають двох синів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (ас. 16, 17).
Позивач, звертаючись до суду із вказаним позовом посилався на те, що з відповідачем не пов'язаний спільним побутом, вони не ведуть спільного господарства, проживають окремо, шлюбні стосунки не підтримують.
Так, відповідно до ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (ч.1 ст.24 СК України).
Частинами 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно з ч.2 ст.104 та ч.3 ст.105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст.110 СК України.
За змістом ч.3 ст.109 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Відповідно до ч.1 ст.110, ст.112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
При цьому, слід зазначити, що проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інших обставин життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
У пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21.12.2007 року надано роз'яснення, що проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Згідно з керівними роз'ясненнями, викладеними у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», у рішенні суду у справі про розірвання шлюбу, зокрема, має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім'ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення слід навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС.
Суд першої інстанції, встановив, що фактичні обставини щодо взаємин подружжя свідчать, що розлад в сім'ї не має тимчасового характеру, сім'я розпалась та зберегти її неможливо, оскільки її збереження призведе до порушення інтересів кожного з подружжя та дітей.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (ст.51 Конституції України), дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу.
Доводи апеляційної скарги щодо неправильного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного надання оцінки доказам у справі не заслуговують на увагу, оскільки такі твердження відповідача не доведені належними та допустимими доказами. Судом вірно встановлено, що шлюбні відносини між сторонами фактично припинилися і збереження сім'ї є неможливим.
Слід зазначити, що в матеріалах справи наявний відзив ОСОБА_1 , в якому міститься прохання про надання строку для примирення сторін, на який вона посилалась в апеляційній скарзі (а.с. 36-37).
Проте, суд апеляційної інстанції відхиляє ці доводи, оскільки, посилання представника відповідача спростовуються поясненнями в засіданні, з яких вбачається, що сторони не проживають разом з лютого 2019 року, не ведуть спільне господарство.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 зазначав, що у лютому 2019 року фактично створив нову сім'ю, а відсутність у відповідача дійсних намірів на примирення свідчить та обставина, що у вересні 2019 року ОСОБА_1 за місцем їх проживання змінила замки вхідних дверей до квартири, чим позбавила його доступу до помешкання.
Зазначав, що можливість збереження сім'ї сторін втрачена, проте він піклується про дітей, приймає участь у їх вихованні.
Таким чином, виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність, а тому не можуть бути прийняті до уваги.
Встановлено, що справа перебуває у провадженні суду з липня 2019 року й за тривалий період часу сторони не відновили відносини, до того ж позивач створив нову сім'ю, проживає окремо.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав до встановлення сторонам строку для примирення. Сім'я сторін розпалася й існує формально.
Положеннями ч.1 ст.375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції повно з'ясовані обставини справи, оцінені надані сторонами докази, правильно застосовані норми матеріального права та не допущено порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення спору по суті, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з моменту складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 27 лютого 2020 року.
Суддя-доповідач:
Судді: