"18" лютого 2020 р.м. Одеса Справа № 916/3250/19
Господарський суд Одеської області у складі судді Погребна К.Ф.
при секретарі судового засідання Арзуманян В.А.
розглянувши справу №916/3250/19
за позовом Державного підприємства “Ізмаїльський морський торговельний порт” (68600, м. Ізмаїл, вул. Портова, 7, код ЄДРПОУ 01125815)
до відповідача Приватного акціонерного підприємства “Українське Дунайське пароплавство” (68600, м. Ізмаїл, вул. Пароходна, 28, код ЄДРПОУ 01125821)
про стягнення 53 083,14грн.
Представники сторін:
Від позивача - Радолов В.Г., довіреність № 03-16/52, дата видачі : 20.12.19
Від відповідача: не з'явився;
Державне підприємство “Ізмаїльський морський торговельний порт” звернулась до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватне акціонерне підприємство “Українське Дунайське пароплавство” про стягнення 1 526 026,71грн.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконання відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг з обслуговування флоту від 14.12.2018р. за №51 КВ-П/805 СЕФ.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.11.2019р. було відкрито провадження по справі №916/3250/19. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.12.2019р. строк розгляду підготовчого провадження був продовжений на тридцять днів, в порядку ст. 177 ГПК України.
Ухвалою суду від 14.01.2020р. провадження по справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 1 472 943,57грн. було закрито, в порядку ч.1 п.2 ст. 231 ГПК України.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.01.2020р. підготовче засідання було закрито, розгляд справи призначено по суті в судовому засіданні.
28.11.2019р. за вх.. №24603/19 до суду від відповідача надійшов відзив на позов, згідно якого відповідач позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими та просить суд в позові відмовити оскільки позивачем однозначно не встановлений розмір заборгованості.
Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
14.12.2018р. між Державним підприємством “Ізмаїльський морський торговельний порт” (Підприємство) та Приватним акціонерним підприємством “Українське Дунайське пароплавство” (Судновласник) був укладений договір про надання послуг з обслуговування флоту №№51 КВ-П/805 СЕФ.
Пунктом 1.1 договору встановлено, що цей договір регламентує надання Підприємством послуг суднам, що належать Судновласнику або знаходиться в його оперуванні і прибувають до порту Ізмаїл, визнання порядку сплати Судновласником послуг, що надані Підприємством.
Відповідно до п. 2.5 Договору Підприємство своєчасно оформлює і передає
Судновласнику рахунки на оплату послуг, наданих Підприємством, з підтверджуючими документами.
На виконання пункту 2.5. договору ДП “ІЗМ МТП” виставило до сплати 76 (сімдесят шість) рахунків на загальну суму 1 644 606,78 грн, які були направлені ПрАТ “УДП” разом із актами виконаних робіт кур'єром. Факт отримання рахунків Судновласником підтверджується записами Журналу реєстрації вихідної кореспонденції.
Всього за послуги портофлота було виставлено 29 (двадцять дев'ять) рахунків на загальну суму 1 510 963, 50 грн. З яких несплаченими лишились рахунки на суму 1 327 439,77 грн.
Крім того, всього за позапортові роботи було виставлено 49 (сорок дев'ять) рахунків на загальну суму 154 961,24 грн, з яких несплачені рахунки на загальну суму 145 503, 80 грн.
Позивач посилається на п. 4.3. Договору, яким передбачено, що рахунки за послуги, надані Підприємством, сплачуються Судновласником не пізніше 5 (п'ять) робочих днів з дати отримання рахунку, оформленого на підставі підписаного уповноваженими представниками та скріпленого печатками обох Сторін Акту наданих послуг.
Позивач зазначає, що Судновласник не виконав належним чином свого зобов'язання щодо оплати виставлених рахунків у повному обсязі та в строк, в зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість в сумі 1 472 943,57грн.
Враховуючи оплату відповідачем свого зобов'язання з порушенням строку позивач на підставі ст. 231 ГК України та п. 5.2. Договору нарахував пеню в загальному розмірі 44 035,63грн.
Крім того, враховуючи ст. 625 ЦК України та п. 5.1. Договору нарахував відповідачу 3% річних в розмірі 3 990,76грн. та інфляційні в розмірі 5 056,75грн.
Отже, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг з обслуговування флоту від 14.12.2018р. за №51 КВ-П/805 СЕФ щодо належної оплати вартості наданих послуг, Державне підприємство “Ізмаїльський морський торговельний порт” звернулась до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:
У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: припинення правовідношення.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст.ст.202, 205 Цивільного кодексу України).
За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За правилами ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст.627 ЦК України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Аналогічні положення містяться в ч.ч.1,7 ст.193 ГК України, в яких визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 3 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
Як встановлено судом, 14.12.2018р. між Державним підприємством “Ізмаїльський морський торговельний порт” (Підприємство) та Приватним акціонерним підприємством “Українське Дунайське пароплавство” (Судновласник) був укладений договір про надання послуг з обслуговування флоту №51 КВ-П/805 СЕФ.
Предметом цього договору є надання ДП “ІМТП” (Підприємство) послуг суднам, що належать ПрАТ “УДП” (Судновласник), або знаходяться в його оперуванні, та визначення порядку сплати ПрАТ “УДП” послуг, що надані ДП “ІМТП”
Умовами цього договору передбачені права та обов'язки Підприємства та Судновласника по виконанню цього договору.
Як встановлено судом на виконання пункту 2.5. договору ДП “ІЗМ МТП” виставило до сплати 76 (сімдесят шість) рахунків на загальну суму 1 644 606,78 грн, які були направлені ПрАТ “УДП” разом із актами виконаних робіт кур'єром. Факт отримання рахунків Судновласником підтверджується записами Журналу реєстрації вихідної кореспонденції.
Позивач посилається на п. 4.3. Договору, яким передбачено, що рахунки за послуги, надані Підприємством, сплачуються Судновласником не пізніше 5 (п'ять) робочих днів з дати отримання рахунку, оформленого на підставі підписаного уповноваженими представниками та скріпленого печатками обох Сторін Акту наданих послуг.
Відповідач не виконав належним чином свого зобов'язання щодо оплати виставлених рахунків у повному обсязі та в строк, в зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість в сумі 1 472 943,57грн.
Проте, під час розгляду справи в суді судом встановлено, що відповідачем сума основного боргу яка позивачем зазначена в позовній заяві сплачена в повному обсязі, в зв'язку з чим провадження по справі в цій частині було закрито на підставі п.2 ст. 231 ГПК України.
В той же час, за результатами розгляду справи судом встановлено, що відповідач порушив виконання своїх зобов'язань за договором №51 КВ-П/805 СЕФ від 14.12.2018р., а саме не своєчасно оплатив вартість наданих послуг, що зумовило нарахування останнім пені в загальному розмірі в сумі 44 035,63грн.
У п.5.2. договору, сторони визначили, Судновласник несе відповідальність за своєчасне отримання та сплату рахунків; виставлених Підприємством. За порушення Судновласником більш ніж на 15 (п'ятнадцять) робочих днів строків оплати, вказаних у цьому Договорі, Підприємство має право стягнути з Судновласника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцять) робочих днів, Підприємство має право стягнути з Судновласника додатково штраф у розмірі 7 % від суми заборгованості. Нарахування. пені припиняється в день фактичного зарахування грошових коштів на рахунок Підприємства/- Сплата пені та штрафів не звільняє Судновласника від обов'язку щодо виконання зобов'язань перед Підприємством, передбачених цим Договором, у повному обсязі та відшкодування Підприємству збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов цього Договору. Збитки підлягають стягненню в повній сумі понад вищезазначені платежі.
Відповідно до ч.1 ст.549, п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки -грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання.
Згідно ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Відповідно до ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
В силу ст.216, ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 цього кодексу є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. пеня (ч.1 ст.230 ГК України).
Перевіривши правильність наданих позивачем розрахунків пені як послуги портфлоту так і позапортові послуги, на думку суду наданий позивачем розрахунок пені за позапортові послуги, здійснений неналежним чином, щодо періоду нарахування пені, з цих підстав судом в цій частині за допомогою системи «Ліга Закон» , було самостійно розраховано пеню та визначено її розмір, а тому загальна сума пені яка підлягає задоволенню складає 43 937,05 грн.
Щодо нарахування 3% річних та інфляційних нарахувань суд зазначає наступне.
Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.
Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що умовами спірного договору не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення грошового зобов'язання у гривневому вираженні.
Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів сплати вартості наданих послуг, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних, нарахованих за несвоєчасну оплату вартості наданих послуг в загальному розмірі 3 990,76 грн., судом встановлено, що вказані розрахунки 3% річних були здійснені позивачем вірно, також вказані розрахунки відповідачем не оспорювались. Відтак, з відповідача підлягають стягненню 3% річних, нарахованих за несвоєчасну оплату вартості наданих послуг в сумі 3 990,76 грн.
Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.
Згідно роз'яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або не знецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.
Враховуючи викладене та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом було перевірено здійснені позивачем розрахунки інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату вартості наданих послуг в загальному розмірі 5 056,75грн., наразі встановлено, що вказані розрахунки інфляційних втрат були здійснені позивачем вірно. Відтак, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати, нараховані за несвоєчасну оплату вартості наданих послуг в розмірі 5 056,75 грн.
Заперечення відповідача до уваги судом не приймаються, оскільки спростовуються обставинами встановленими судом під час розгляду справи.
При цьому заперечуючи проти стягнення штрафних санкцій відповідач вказував що на разі у ПрАТ “УДП” склалося тяжке фінансове становище, яке викликано рядом об'єктивних факторів, що підтверджується Довідкою ПрАТ "УДП" від 27.11.2019 № ЧЗФМ-219. З урахуванням положень ст. 233 ГК України та складного фінансового стану ПрАТ "УДП" та у зв'язку з тим, що ПрАТ “УДП” вже сплатило рахунки на загальну суму 512 427,48 грн. просить суд зменшити суму штрафних санкцій, а саме пеню, 3% та інфляційні. Проте, в прохальній частині відзиву відповідач просить суд відмовити в повному обсязі.
В той же час суд надає правову оцінку зазначеного в описовій частині відзиву, прохання про зменшення штрафних санкцій та зазначає наступне.
По-перше положеннями чинного законодавства передбачена можливість зменшення лише штрафних санкцій, тоді як 3% річних та інфляційні нарахування за своєю правовою природою є способами захисту майнового права та інтересу кредитора, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові
По-друге за умовами ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За приписами ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
У пункті 42 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 року №01-8/211 “Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” вказано, що зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При застосуванні ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття “значно” та “надмірно” є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
У відповідності до п. 3.17.4. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України).
Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом. У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
Зменшення розміру заявленого до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення розміру штрафних санкцій. Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Разом з тим, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, виходячи із наведеного, в основу судового рішення про зменшення розміру пені має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що дають змогу для такого зменшення.
Крім того, з аналізу матеріальних норм, які регулюють питання можливості зменшення розміру пені, вбачається, що законодавець у будь-якому випадку пов'язує наявність підстав для такого зменшення та оцінка доказів, що підтверджують зазначені обставини повинна бути здійснена за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України.
Приймаючи до уваги вищевикладене, виходячи з матеріалів справи, суд приходить до висновку щодо відсутності обґрунтованих підставі задля зменшення пені.
У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Державного підприємства “Ізмаїльський морський торговельний порт” є обґрунтовані, підтверджуються належними та допустимими докази, проте враховуючи перерахунок штрафних санкцій, підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов Державного підприємства “Ізмаїльський морський торговельний порт” (68600, м. Ізмаїл, вул. Портова, 7, код ЄДРПОУ 01125815) до Приватного акціонерного підприємства “Українське Дунайське пароплавство” (68600, м. Ізмаїл, вул. Пароходна, 28, код ЄДРПОУ 01125821) - задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного підприємства “Українське Дунайське пароплавство” (68600, м. Ізмаїл, вул. Пароходна, 28, код ЄДРПОУ 01125821) на користь Державного підприємства “Ізмаїльський морський торговельний порт” (68600, м. Ізмаїл, вул. Портова, 7, код ЄДРПОУ 01125815) пеню в сумі 43 937 (сорок три тисячі дев'ятсот тридцять сім)грн. 05коп, 3% річних в розмірі 3984 (три тисячні дев'ятсот вісімдесят чотири)грн. 76коп., інфляційні витрати в розмірі 5 056 (п'ять тисяч п'ятдесят шість)грн. 72коп. судовий збір в сумі 22888 (двадцять дві тисячі вісімсот вісімдесят вісім)грн. 83коп.
3. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено 27 лютого 2020 р.
Суддя К.Ф. Погребна