ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
26 лютого 2020 року м. ОдесаСправа № 915/50/20
м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Савицького Я.Ф.,
суддів Головея В.М.,
Разюк Г.П.,
секретар судового засідання - Щербатюк О.В.
за участю представників учасників судового процесу:
від ТОВ «Енерготрейд Груп»: не з'явився;
від ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ»: Вірченко І.П., за довіреністю;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Енерготрейд Груп”
на ухвалу Господарського суду Миколаївської області про відмову у забезпеченні позову
від 22 січня 2020 року (повний текст складено 20.01.2020р.)
по справі № 915/50/20
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “Енерготрейд Груп”
відносно Приватного акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль”
суддя суду першої інстанції: ОСОБА_1 М.,
час та місце винесення ухвали: 22.01.2020р., м. Миколаїв, вул. Адміральська, 22, Господарський суд Миколаївської області
Учасники процесу належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.
В судовому засіданні 26.02.2020р. відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
У січні 2020 року до Господарського суду Миколаївської області надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Енерготрейд Груп» (позивач, заявник) про забезпечення позову (до подання позовної заяви) відносно Приватного акціонерного товариства (ПрАТ) “Миколаївська теплоелектроцентраль” (відповідач), у якій заявник просив забезпечити позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Енерготрейд Груп” до ПрАТ “Миколаївська теплоелектроцентраль” шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах суми майбутніх вимог, що знаходяться на усіх рахунках ПрАТ “Миколаївська теплоелектроцентраль”, відкритих у ПАТ АБ “УКРГАЗБАНК”, ПАТ “Ощадбанк”, ПрАТ “Банк Фамільний”, АТ “Сбербанк”, ПАТ “ПУМБ”, ПАТ “Банк Восток”, ПАТ “Універсал Банк”.
Заява обґрунтована відмовою відповідача оплатити рахунки за поставлену електроенергію, посилаючись на відсутність договору. При цьому, останнім відхиляються пропозиції позивача щодо укладення договору постачання електроенергії.
Заявник зазначає, що загальний розмір його вимог, з урахуванням судових витрат складає 2 177 934,96 грн. та вважає, що зв'язку з недобросовісною поведінкою відповідача, виконання рішення суду про стягнення з ПрАТ “Миколаївська теплоелектроцентраль” вказаної суми буде ускладненим або неможливим.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 22.01.2020р. по справі №915/50/20 (суддя Коваль С.М.) в задоволенні заяви ТОВ «Енерготрейд Груп» про забезпечення позову відмовлено.
У вказаній ухвалі суд першої інстанції зазначив, що заява позивача ґрунтується лише на припущеннях щодо потенційної неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання рішення суду та не містить обґрунтованих посилань на докази, на підставі яких суд міг би дійти висновку про неможливість або утруднення виконання рішення суду у майбутньому у разі невжиття відповідних заходів.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Товариства з обмеженою відповідальністю “Енерготрейд Груп” звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій заявник просить скасувати ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 22.01.2020р. по справі №915/50/20 та постановити нову ухвалу, якою забезпечити позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Енерготрейд Груп” до Приватного акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль”, що готується до подання, витрати по сплаті судового збору покласти на ПрАТ “Миколаївська теплоелектроцентраль”.
Апелянт вказує, що суд першої інстанції не врахував систематичне ухилення відповідача від виконання грошових зобов'язань.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, заявник звертає увагу на те, що виробництво та постачання електроенергії, пари та гарячої води відбувається безперервно, отже, на рахунки відповідача безперервно надходять грошові кошті контрагентів, що свідчить про наявність можливості з боку ПрАТ “Миколаївська теплоелектроцентраль” розрахуватися за своїми грошовими зобов'язаннями. Але відповідач ухиляється від розрахунків зі своїми кредиторами.
У зв'язку з цім, апелянт вважає, що тривала і систематична недобросовісна поведінка відповідача є обґрунтованою підставою вважати, що виконання рішення суду про стягнення з ПрАТ “Миколаївська теплоелектроцентраль” грошових коштів у розмірі 2 177 934,96 грн. буде ускладненим або неможливим, що у свою чергу, ускладнить або унеможливить ефективний захист та поновлення порушених прав позивача.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.02.2020р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Енерготрейд Груп” на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 22.01.2020р. про відмову у забезпечення позову у справі №915/50/20, розгляд справи призначено на 26 лютого 2020 року.
21.02.2020р. до Південно-західного апеляційного господарського суду від ТОВ «Енерготрейд Груп» надійшло клопотання про проведення судового засідання за відсутності представника позивача, яке було враховано задоволено судовою колегією у судовому засіданні 26.02.2020р.
Крім того, заявником подано клопотання про стягнення судових витрат, відповідно до якого ТОВ «Енерготрейд Груп» просить вирішити питання щодо стягнення з ПрАТ “Миколаївська теплоелектроцентраль” на користь позивача суми судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 17 724, 00 грн.
Представник ПрАТ “Миколаївська теплоелектроцентраль” в судовому засіданні 26.02.2020 року заперечував проти доводів апеляційної скарги заявника та просив ухвалу суду першої інстанції від 22.01.2020р. у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.
Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно зі ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши пояснення представника ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ», вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За положеннями статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За змістом цієї норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
Відповідно до ст. 137 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з заявою про забезпечення позову.
Так, згідно зі ст. 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника по забезпеченню позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо. Крім того, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, з метою забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Обрані заходи забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, своєю чергою, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при його виконанні у випадку задоволення позову.
Одночасно, заходи щодо забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Аналогічні правові висновки щодо застосування ст. ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України наведені в постановах Верховного Суду від 10.04.2018р. у справі №910/19256/16, від 14.05.2018р. у справі №910/20479/17, від 14.06.2018р. у справі №916/10/18, від 23.06.2018р. у справі №916/2026/17, від 16.08.2018р. у справі №910/5916/18, від 11.09.2018р. у справі №922/1605/18, від 14.01.2019р. у справі №909/526/18, від 21.01.2019р. у справі №916/1278/18, від 25.01.2019р. у справі №925/288/17, від 26.09.2019р. у справі №904/1417/19 тощо.
Таким чином, апеляційна колегія зазначає, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Отже, при поданні заяви про забезпечення позову, заявник повинен обов'язково надати докази щодо наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що у вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти чи майно відповідача, суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
При цьому, піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.01.2019р. у справі № 915/870/18).
Як вбачається з матеріалів справи, предметом майбутнього позову є вимога позивача, зокрема, про стягнення заборгованості у розмірі 2 142 642,32 грн., яка складається із суми основного боргу у розмірі 2 119 646,27 грн. пені у розмірі 22 347,45 грн. та інфляційних втрат у розмірі 648,60 грн.
Відтак, в даному випадку, виконання в майбутньому судового рішення з даної справи, в разі задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів для погашення заборгованості.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Належними згідно ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що в поданих суду матеріалах відсутні будь-які належні докази, які б підтверджували наведені позивачем у заяві про забезпечення позову обставини, якими останній обґрунтовує необхідність вжиття судом заходів до забезпечення позову у справі.
З доданих до заяви про забезпечення позову та до апеляційної скарги документів не вбачається, що грошові кошті відповідача на момент пред'явлення позову до нього, можуть зникнути, зменшитись за кількістю на момент виконання рішення.
Крім того, апеляційним господарським судом встановлено, що позивачем не наведено у заяві про забезпечення позову і обставин на підтвердження вчинення відповідачами конкретних дій, спрямованих на реалізацію належного йому майна, безпідставного витрачання ним коштів тощо.
Тому, суд апеляційної інстанції погоджується з позицією місцевого господарського суду, що посилання в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість настання в майбутньому негативних наслідків, без надання відповідного обґрунтування, в тому числі доказів вчинення відповідачами певних реальних дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення чи зменшення їх майна, не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
Окремо, судова колегія звертає увагу на те, що доводи апеляційної скарги даного висновку не спростовують.
По суті, подана позивачем заява ґрунтується на припущеннях щодо можливого ухилення відповідачів від виконання рішення суду у даній справі у разі задоволення позову, а відтак і щодо неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання такого рішення. При цьому, позивачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, з якими діюче законодавство пов'язує доцільність застосування заходів щодо забезпечення позову та які б свідчили про неможливість або істотне ускладнення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Крім того, апеляційна колегія враховує, що ПрАТ “Миколаївська теплоелектроцентраль” є стратегічно важливим та соціально значимим теплопостачальним підприємством міста Миколаєва, оскільки забезпечує теплом житлові будинки та квартири, школи, дошкільні заклади, лікарні, установи і організації, що фінансуються з державного бюджету, а також інші об'єкти. При цьому, застосування відповідних заходів може призвести до обмежень у можливості здійснювати свою господарську діяльність у нормальному режимі, що в подальшому може призвести до негативних (аварійних) ситуацій, які виникають на теплових мережах.
З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та постановлено ухвалу з дотриманням норм процесуального права, що дає підстави для залишення її без змін.
Таким чином, Південно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 22.01.2020р. по справі №915/50/20 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Енерготрейд Груп” - без задоволення.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За п.2 ч.4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.
Враховуючи наведене, клопотання заявника про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката також залишається без задоволення.
Крім того, згідно із ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати апелянта по сплаті судового збору при подачі апеляційної скарги не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст. 255, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 22.01.2020р. про відмову у забезпеченні позову у справі №915/50/20 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова відповідно до вимог ст. 284 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.
Повний текст постанови підписаний 27.02.2020р.
Головуючий суддя Савицький Я.Ф.
Суддя Головей В.М.
Суддя Разюк Г.П.