27 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 460/2478/19 пров. № 857/13792/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Багрія В. М.,
суддів Качмара В. Я., Старунського Д. М.,
з участю секретаря судового засідання Пильо І. І.,
представника позивача Поляк І. В.,
розглянувши у судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року (рішення ухвалено у м. Рівному судом у складі головуючого судді Махаринця Д. Є., повний текст рішення виготовлений 04 листопада 2019 року) у справі № 460/2478/19 за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування постанов,
У вересні 2019 року ПрАТ «Рівнеазот» звернулося до суду з позовом до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування постанов.
Позивач, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив: визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця А. Т. ВП № 60011143 від 10.09.2019 про відкриття виконавчого провадження;
визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця А. Т. ВП № 60011143 від 10.09.2019 про арешт майна боржника;
визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця А. Т. ВП № 60011143 від 16.09.2019 про арешт коштів боржника.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 31.10.2019, яке ухвалене в порядку письмового провадження, позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровець А. Т. ВП № 60011143 від 10.09.2019 про відкриття виконавчого провадження.
Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровець А. Т. ВП № 60011143 від 10.09.2019 про арешт майна боржника.
Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровець А. Т. ВП № 60011143 від 16.09.2019 про арешт коштів боржника.
Стягнуто на користь приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України судовий збір на суму 5763 грн.
Рішення суду першої інстанції оскаржив Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, подавши на нього апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначає, що статтею 27 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено стягнення виконавчого збору незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання.
Згідно статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Апелянт зазначає, що державний виконавець зобов'язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
З наведеного апелянт робить висновок, що спірна постанова про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення з позивача виконавчого збору винесена у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Правові позиції Верховного Суду, застосовані судом першої інстанції в оскарженому рішенні, стосуються правовідносин, які виникли до набрання чинності змін в статтю 27 Закону України «Про виконавче провадження».
Крім того, на думку апелянта, ним не вчинено жодних протиправних дій при винесенні оскаржених постанов про арешт майна боржника від 10.09.2019 ВП № 60011143 та про арешт коштів від 16.09.2019 ВП № 60011143.
Апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та позивачу в задоволенні позову відмовити.
На апеляційну скаргу представник ПАТ «Рівнеазот» подав відзив, в якому просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Вислухавши суддю-доповідача, представника позивача, яка просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми. В постанові про повернення виконавчого документа від 09.09.2019 у ВП № 57556013 не вказано результат виконання, а тому судом зроблено висновок, що державним виконавцем не було здійснено всіх необхідних дій з примусового виконання рішення суду про стягнення виконавчого збору. При стягненні виконавчого збору відповідно до частини 3 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. Постанови ВП № 60011143 від 10.09.2019 про арешт майна боржника та від 16.09.2019 про арешт коштів боржника є взаємопов'язаними та випливають з постанови ВП № 60011143 від 10.09.2019 про відкриття виконавчого провадження, а тому підлягають скасуванню разом з постановою ВП № 60011143 від 10.09.2019.
Апеляційний суд частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції та, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, враховує таке.
У справі встановлено, що 30.10.2018 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішення департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровцем А. Т. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 57556013 з примусового виконання наказу № 918/1164/15 від 25.09.2018, виданого Господарським судом Рівненської області, про стягнення з ПрАТ «РІВНЕАЗОТ» на користь ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» 45902961,23 доларів США, а також 182700 грн судового збору.
Крім того, 30.10.2018 тим же державним виконавцем винесено постанову про стягнення з ПрАТ «РІВНЕАЗОТ» виконавчого збору ВП № 57556013 у розмірі 4590296,12 доларів США та 18270 грн.
09.09.2019 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровцем А. Т. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у ВП № 57556013 на підставі пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з надходженням заяви ПАТ «Промінвестбанк» від 14.08.2019 № 09-2-2/836 про повернення виконавчого документа без виконання.
10.09.2019 тим же державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 60011143 про примусове виконання постанови № 57556013 від 30.10.2018 про стягнення із ПрАТ «РІВНЕАЗОТ» на користь держави виконавчого збору у розмірі 4590296,12 доларів США та 18270 грн.
Крім того, ОСОБА_1 10.09.2019 винесено постанову ВП № 60011143 про арешт майна боржника, відповідно до якої, накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно у межах суми стягнення 4590296,12 доларів США та 18270 грн.
16.09.2019 ОСОБА_1 винесено постанову про арешт коштів боржника ВП № 60011143, згідно якої накладено арешт на грошові кошти, що містяться на всіх рахунках у філіях - Рівненське обласне управління AT «Ощадбанк», ПАТ «Банк «Кліринговий Дім», АТ «Сбербанк», АТ «Банк Альянс», Філія «Волинське головне регіональне управління» АТ КБ «Приватбанк» та всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення 4590296,12 доларів США та 18270 грн.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з частиною п'ятою та частиною шостою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, не відповідає змісту статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».
Таке тлумачення судом першої інстанції підстав для стягнення виконавчого збору базується на застосуванні попередньої редакції статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», яка на момент виникнення спірних правовідносин, втратила чинність.
Посилання суду першої інстанції в оскарженому рішенні на правові позиції Верховного суду, висловлені в постановах від 19.06.2019 у справі № 824/172/18-а та від 28.02.2019 у справі № 819/1116/17 також є неправильним, оскільки в даних постановах Верховним Судом дано оцінку правовідносинам, які виникли до внесення змін в статтю 27 Закону України «Про виконавче провадження».
Крім того, судом першої інстанції зазначено, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини 3 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору. Вказане також суперечить чинній редакції Закону України «Про виконавче провадження», оскільки відповідно до частини 6 статті 27 даного Закону, у разі наступних пред'явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції про задоволення позову прийняте з мотивів, які грунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апеляційний суд бере до уваги те, що правомірність постанови державного виконавця Назаровця А. Т. від 30.10.2018 ВП № 57556013 про стягнення виконавчого збору не є предметом розгляду даної справи і грунтується на положеннях частини 2 та 4 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».
Так, предметом розгляду даної справи, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, є визнання протиправними та скасування постанов ВП № 60011143 від 10.09.2019 про відкриття виконавчого провадження з примусового стягнення виконавчого збору, ВП № 60011143 від 10.09.2019 про арешт майна боржника та ВП № 60011143 від 16.09.2019 про арешт коштів боржника, які прийнятті в рамках виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого збору.
Постанова про повернення виконавчого документу стягувачу від 09.09.2019 ВП № 57556013 винесена державним виконавцем на підставі пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», яким передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Після повернення виконавчого документа стягувачу державним виконавцем з посиланням на частину 3 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження від 10.09.2019 ВП № 60011143 на примусове виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 30.10.2018.
Частина 3 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Аналогічна норма передбачена в абзацах 11 та 12 частини 8 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802, згідно яких у разі повернення виконавчого документа стягувачу, зокрема, з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.
Державний виконавець зобов'язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
Отже, оскільки постанова відповідача про стягнення виконавчого збору прийнята 30.10.2018 в рамках виконавчого провадження ВП № 57556013 про стягнення основного боргу, яке за даними автоматизованої системи виконавчих проваджень зазначене як завершене, державний виконавець при поверненні виконавчого документа стягувачу зобов'язаний був прийняти постанову про стягнення частини або повністю виконавчого збору згідно його постанови від 30.10.2018, яку мав зареєструвати в автоматизованій системі виконавчих проваджень і тільки після дотримання послідовності цих дій прийняти постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового стягнення виконавчого збору.
З матеріалів справи видно, що державний виконавець цих вимог законодавства не дотримав, прийнявши постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого збору замість постанови про стягнення виконавчого збору після повернення виконавчого документа стягувачу.
Таким чином, оскільки відповідачем при винесенні оскарженої постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 60011143 від 10.09.2019 допущено порушення встановленої Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень послідовності дій (прийняття постанови про стягнення виконавчого збору, реєстрація її в автоматизованій системі виконавчих проваджень , прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження) наявні підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 60011143 від 10.09.2019 з викладених підстав, а не з підстав, зазначених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними та скасування постанов про арешт майна ВП № 60011143 від 10.09.2019 та про арешт коштів боржника ВП № 60011143 від 16.09.2019, слід зазначити наступне.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Згідно абзацу 3 частини 2 статті 56 згаданого вище Закону, постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що арешт майна та коштів є похідним від відкриття виконавчого провадження та здійснюється безпосередньо після відкриття виконавчого провадження і випливає з нього. Отже, визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження тягне за собою скасування заходів примусового виконання рішень, а отже наявні підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування постанов про арешт майна ВП № 60011143 від 10.09.2019 та про арешт коштів боржника ВП № 60011143 від 16.09.2019.
Відповідно до частини 4 статті 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Оскільки суд першої інстанції, правильно задовольнивши позовні вимоги позивача, виходив з помилкового застосування норм матеріального права, тому оскаржене рішення підлягає зміні з врахуванням мотивів, наведених в мотивувальній частині даної постанови.
Керуючись ст. 272, ст. 287, ст. 308, ст. 310, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задовольнити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 460/2478/19 змінити та задовольнити позов приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» з підстав, викладених у мотивувальній частині даної постанови.
В решті оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду з підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. М. Багрій
судді В. Я. Качмар
Д. М. Старунський