26 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.000297 пров. № А/857/1118/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Обрізка І.М., Іщук Л.П.,
з участю секретаря судових засідань Гром І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року у справі за його позовом до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Ліквідаційної комісії Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати різниці у посадових окладах,
суддя у І інстанції ОСОБА_2 ,
час ухвалення рішення 10 год 44 хв,
місце ухвалення рішення м. Львів,
дата складення повного тексту судового рішення 27 грудня 2019 року,
18 січня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду із позовом, у якому після уточнення своїх вимог просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі - ГУ МВС) та Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі - ЛМУ) щодо невиплати йому різниці у посадових окладах під час тимчасового виконання обов'язків першого заступника начальника-начальника слідчого відділу ЛМУ за період з 01 квітня 2013 року по 23 жовтня 2013 року;
- зобов'язати ліквідаційну комісію ГУ МВС та Ліквідаційну комісію ЛМУ нарахувати та виплатити різницю грошового забезпечення у зв'язку із різницею в посадових окладах між посадовим окладом першого заступника начальника-начальника слідчого відділу ЛМУ та посадовим окладом першого заступника начальника-начальника слідчого відділення Шевченківського районного відділу ЛМУ за період з 01 квітня 2013 року по 23 жовтня 2013 року у сумі 1400 грн;
- стягнути з Ліквідаційної комісії ГУ МВС та Ліквідаційної комісії ЛМУ на його користь середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки виплати різниці у посадових окладах під час тимчасового виконання обов'язків першого заступника начальника - начальника слідчого відділу ЛМУ за період з 01 квітня 2013 року по 23 жовтня 2013 року при звільненні з органів внутрішніх справ з 05 листопада 2015 року по 13 листопада 2019 року у сумі 511254,82 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року у справі № 1.380.2019.000297 позов було задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ГУ МВС та ЛМУ щодо невиплати ОСОБА_1 різниці у посадових окладах під час тимчасового виконання обов'язків першого заступника начальника-начальника слідчого відділу ЛМУ за період з 01 квітня 2013 року по 23 жовтня 2013 року.
Зобов'язано Ліквідаційну комісію ГУ МВС та Ліквідаційну комісію ЛМУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю грошового забезпечення у зв'язку із різницею в посадових окладах між посадовим окладом першого заступника начальника-начальника слідчого відділу ЛМУ та посадовим окладом першого заступника начальника-начальник слідчого відділу ЛМУ за період з 01 квітня 2013 року по 23 жовтня 2013 року у сумі 1400 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що позивач, перебуваючи на штатній займаній посаді першого заступника начальника відділу - начальника слідчого відділення Шевченківського районного відділу ЛМУ, тимчасово виконував обов'язки першого заступника начальника управління - начальника слідчого відділу ЛМУ відповідно до наказу ГУ МВС № 100 о/с від 29 березня 2013 року «Про покладення виконання обов'язків першого заступника начальника відділу - начальника слідчого відділення Шевченківського районного відділу ЛМУ ГУМВСУ у Львівській області» з 01 квітня 2013 року. Позивач перебував на штатній посаді та тимчасово виконував обов'язки на посаді з вищим посадовим окладом, а отже грошове забезпечення йому мало нараховуватись за посадою з вищим посадовим окладом. Тому позовні вимоги у частині визнати протиправною бездіяльності ГУ МВС та ЛМУ щодо невиплати ОСОБА_1 різниці в посадових окладах під час тимчасового виконання обов'язків першого заступника начальника-начальника слідчого відділу ЛМУ за період з 01 квітня 2013 року по 23 жовтня 2013 року та зобов'язання Ліквідаційної комісії ГУ МВС та Ліквідаційної комісії ЛМУ нарахувати та виплатити йому різницю грошового забезпечення у зв'язку із різницею у посадових окладах між посадовим окладом першого заступника начальника-начальника слідчого відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області та посадовим окладом першого заступника начальника-начальник слідчого відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області за період з 01 квітня 2013 року по 23 жовтня 2013 року у сумі 1400 грн підлягають до задоволення.
Позовна вимога про стягнути з Ліквідаційної комісії ГУ МВС та Ліквідаційної комісії ЛМУ середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки виплати різниці у посадових окладах під час тимчасового виконання обов'язків першого заступника начальника - начальника слідчого відділу ЛМУ за період з 01 квітня 2013 року по 23 жовтня 2013 року при звільненні з органів внутрішніх справ з 05 листопада 2015 року по 13 листопада 2019 року у сумі 511254,82 грн заявлені передчасно та спрямовані на урегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату грошової компенсації, а тому не підлягають задоволенню.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволення позовних вимог про стягнення в Ліквідаційної комісії ГУ МВС та Ліквідаційної комісії ЛМУ на його користь середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки виплати різниці у посадових окладах під час тимчасового виконання обов'язків першого заступника начальника - начальник слідчого відділу ЛМУ ГУ МВС за період з 01 квітня 2013 року по 23 жовтня 2013 року при звільненні з органів внутрішніх справ з 05 листопада 2015 року по 13 листопада 2019 року у сумі 511 254,82 грн. та ухвалити у відповідній частині нове судове рішення, яким позовну вимогу задовольнити повністю.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції щодо позовної вимоги про виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку прийшов до неправильного висновку про її передчасність.
Оскільки Законом України «Про міліцію», постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114), Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499, який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за № 205/14896, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.
У відзиві на апеляційну скаргу ГУ МВС просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність позовних вимог Дикунського М.В.
Представник Дикунського М.В. у ході апеляційного розгляду підтримав вимоги, викладені у апеляційній скарзі. Просив скасувати рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог та задовольнити позов у повному обсязі.
Представник ГУ МВС у судовому засіданні апеляційного суду заперечила можливість задоволення вимог апелянта та просила залишити апеляційну скаргу без задоволення.
Представник ЛМУ, належним чином повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибув, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.
Як безспірно встановлено судом першої інстанції, Дикунський М.В. у період з 01 квітня 2013 року по 23 жовтня 2013 року, перебуваючи на посаді першого заступника начальника - начальника слідчого відділення Шевченківського районного відділу ЛМУ, тимчасово виконував обов'язки першого заступника начальника - начальника слідчого відділу ЛМУ згідно із наказом ГУ МВС № 100 о/с від 29 березня 2013 року.
04 листопада 2015 року ОСОБА_1 було звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за пунктом 64 «г» Положення № 114 через скорочення штатів.
На запит представника позивача ГУ МВС листами від 19 листопада 2018 року та 26 листопада 2018 року надало витяг з наказу ГУ МВС від 29 березня 2013 року № 100 о/с про призначення ОСОБА_1 виконувачем обов'язків першого заступника начальника міського управління-начальника слідчого відділу ЛМУ, довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за квітень-жовтень 2013 року, за вересень-жовтень 2015 року та інформацію щодо відпусток за 2013-2015 роки, а також посадових окладів начальника слідчого відділу ЛМУ та першого заступника начальника-начальника слідчого відділення Шевченківського районного відділу ЛМУ.
Після ознайомлення із отриманою інформацією ОСОБА_1 встановив, що йому недоплачено до заробітної плати різницю у посадових окладах за період з квітня по жовтень 2013 року в розмірі 200 грн за кожен місяць та за захистом своїх прав звернувся до адміністративного суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно-правового спору рішенням у оскаржуваній частині та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Приписами частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Вирішуючи апеляційні вимоги ОСОБА_1 щодо відмови судом першої інстанції у задоволенні його позовних вимог про стягнення із Ліквідаційної комісії ГУ МВС та Ліквідаційної комісії ЛМУ на його користь середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки виплати різниці у посадових окладах під час тимчасового виконання обов'язків першого заступника начальника - начальника слідчого відділу ЛМУ за період з 01 квітня 2013 року по 23 жовтня 2013 року при звільненні з органів внутрішніх справ з 05 листопада 2015 року по 13 листопада 2019 року у сумі 511254,82 грн, апеляційний суд звертає увагу на таке.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача (пункт 9 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Приписами пункту 17 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
За правилами пункту 2 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Як безспірно встановлено судом та не заперечується учасниками справи, цей публічно-правовий спір виник з приводу проходження ОСОБА_3 В. публічної служби в органах внутрішніх справ та звільнення з такої.
Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 був звільнений 04 листопада 2015 року з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил України за пунктом 64 «г» Положення № 114 (через скорочення штатів) з посади першого заступника начальника - начальника слідчого відділу ЛМУ.
На час звернення ОСОБА_1 із цим позовом до адміністративного суду органи внутрішніх справ ЛМУ та ГУ МВС хоча і знаходились у стадії припинення, однак ліквідовані не були, і перебували зареєстрованими у ЄДРПОУ, як і на час апеляційного розгляду.
При цьому відповідно до позовної заяви ОСОБА_1 його позовні вимоги були заявлені до Ліквідаційної комісії ЛМУ та Ліквідаційної комісії ГУ МВС.
Разом із тим, на переконання апеляційного суду, зазначені позивачем відповідачі не є належними відповідачами щодо спірних правовідносин у розумінні наведених приписів Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки являють собою лише спеціальні тимчасові органи управління, утворені з метою проведення процедури припинення органів внутрішніх справ, як юридичних осіб публічного права. Спірні правовідносини з приводу проходження Дикунським М.В. публічної служби та звільнення із неї у нього могли виникнути лише з відповідними органами внутрішніх справ за місцем проходження такої.
Відтак, на переконання апеляційного суду, Ліквідаційна комісія ЛМУ та Ліквідаційна комісія ГУ МВС не можуть вважатися належними відповідачами у цьому адміністративному спорі щодо вимог, у задоволенні яких було відмовлено судом першої інстанції.
При цьому підстави та порядок заміни неналежної сторони у адміністративному процесі встановлено приписами статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України.
За правилами частини 1 статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України суд першої інстанції, встановивши, що з позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, може за згодою позивача та особи, якій належить право вимоги, допустити заміну первинного позивача належним позивачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.
Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції (частина 7 статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України).
Таким чином, оскільки за змістом цієї норми допустити заміну належної сторони у справі може виключно суд першої інстанції за умови згоди позивача та незмінності підсудності адміністративної справи, то можливості заміни неналежної сторони судом апеляційної інстанції Кодексом адміністративного судочинства України не передбачено.
Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, позовні вимоги ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії ЛМУ та Ліквідаційної комісії ГУ МВС про стягнення на його користь середнього заробітку (грошового забезпечення) у сумі 511254,82 грн, які є неналежними відповідачами у даному спорі, не можуть бути задоволені у рамках даної справи.
Частиною 1 статті 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, оскільки при вирішенні даного публічно-правового спору судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, а мотиви, з яких виходив суд під час ухвалення свого рішення, не відповідають фактичним обставинам справи, оскаржуване рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід змінити у частині мотивів його ухвалення.
Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Змінити рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року у справі № 1.380.2019.000297 у частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відповідно до мотивувальної частини постанови апеляційного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко
Постанова у повному обсязі складена 27 лютого 2020 року.