вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"24" лютого 2020 р. Справа№ 910/13228/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Корсака В.А.
Попікової О.В.
за участю:
секретаря судового засідання: Гузир І.А.,
представників сторін:
позивача: Винник Р.О.,
відповідача: Леньшина О.В.,
розглянувши апеляційну скаргу
Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Панютинський вагоноремонтний завод"
на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2019 (повний текст рішення складено 21.11.2019)
у справі № 910/13228/19 (суддя Ломака В.С.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця",
про стягнення 344.374,43 грн,
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2019 у справі №910/2819/19 позов задоволено: стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" 184.615,70 грн пені, 128.989,91 грн інфляційних втрат, 30.768,82 грн 3% річних, 5.165,62 грн витрат зі сплати судового збору та 34.500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що у зв'язку з несвоєчасною оплатою відповідачем прийнятого товару як покупцем, який зобов'язався нести відповідальність за прострочення виконання зобов'язання з оплати товару у встановлені договором строки, позивач на підставі пункту 7.3 договору правомірно нарахував і заявив до стягнення пеню, а також згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України 3% річних та інфляційні втрати.
Не погодившись із прийнятим рішенням, АТ "Українська залізниця" в особі філії "Панютинський вагоноремонтний завод" (далі - АТ "Українська залізниця" ) подало до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення місцевого суду скасувати та відмовити в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 69.989,71 грн пені, 14.957,91 грн інфляційних втрат та 34.500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2020 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Агрикова О.В., Чорногуз М.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2020 апеляційну скаргу АТ "Українська залізниця" залишено без руху; роз'яснено АТ "Українська залізниця" право подати заяву із зазначенням інших підстав та доказів на їх підтвердження для поновлення строку на апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.
27.01.2020 від АТ "Українська залізниця" надійшла заява про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.01.2020 сформовано новий склад колегії суддів: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Попікова О.В., Корсак В.А., у зв'язку з перебуванням судді Чорногуза М.Г. у відпустці та перебуванням судді Агрикової О.В. на лікарняному.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2020 поновлено Акціонерному товариству "Українська залізниця" в особі філії "Панютинський вагоноремонтний завод" пропущений строк на апеляційне оскарження; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Панютинський вагоноремонтний завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2019 у справі №910/13228/19; розгляд справи призначено на 24.02.2020.
Вимоги та доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевий суд не врахував того, що:
- дія договору поставки припинилася 31.12.2018, а тому після цієї дати у позивача не було підстав нараховувати пеню, передбачену договором;
- відповідач здійснив оплату постановленого товару 18.02.2019, а тому у позивача не було підстав нараховувати інфляційні втрати за неповний місяць - лютий 2019 року;
- витрати позивача на правову допомогу не були фактичними та неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, зазначив, що рішення місцевого суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права і просив залишити вказане рішення без змін.
В судовому засіданні 24.02.2020 представник відповідача надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу.
Представник позивача надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю.
Частинами 1, 4 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи, 16.10.2018 між позивачем (Постачальник) та відповідачем (Покупець) було укладено договір поставки № ПВРЗ (ВМТП-18.675)ю (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого Постачальник зобов'язується поставити і передати в обумовлені строки у власність Покупцю певну продукцію (далі - товар) відповідно до Специфікації №1 (Додаток №1), яка є невід'ємною частиною Договору, а Покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов даного Договору.
Найменування товару - рама бокова, балка надресорна (пункт 1.2 Договору).
Згідно з пунктом 1.3 Договору кількість і асортимент товару передбачається у Специфікації № 1, яка додається до даного Договору (Додаток № 1).
Відповідно до пункту 1.7 Договору вантажоодержувачем та платником за товар є філія "Панютинський вагоноремонтний завод" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".
Пунктом 2.2 Договору визначено, що підтвердженням якості товару з боку Постачальника є сертифікат якості, який надається на кожну одиницю товару, та копія сертифікату відповідності. Покупець має право повернути Постачальнику неякісний товар.
В силу п. 5.1.4 Договору датою поставки товару вважається день підписання Покупцем або його уповноваженим представником видаткової накладної при поставці автотранспортом або дата штампу залізничної станції на залізничній накладній про приймання до перевезення.
Підтвердженням одержання товару Покупцем є акт прийому-передачі товару, підписаний уповноваженими представниками сторін (підпункт 5.2.5 Договору).
За умовами п.п. 3.1, 3.4 Договору Покупець оплачує поставлений Постачальником товар за ціною, вказаною у Специфікації № 1 (Додаток № 1). Ціна цього Договору становить 3.876.000,00 грн з урахуванням ПДВ.
Відповідно до пункту 4.2 Договору Покупець оплачує Постачальнику кожну партію товару не пізніше 10 банківських днів з дати поставки товару Покупцю, але не раніше реєстрації податкової накладної, за умови своєчасного надання Постачальником належним чином оформлених рахунку-фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної або залізничної накладної, Акта прийому-передачі товару (із вказаними номерами кожної одиниці товару), документів якості на поставлений товар та податкової накладної, в якій зазначено код товару згідно УКТ ЗЕД.
На виконання умов Договору та згідно з листом відповідача №01-06/7688 від 16.10.2018 позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 3.876.000, 00 грн., що підтверджується:
- накладними № КСЗ-0000989 від 17.10.2018 на суму 1.368.000,00 грн, №КСЗ-0000990 від 17.10.2018 на суму 1.368.000,00 грн, №КСЗ-0000991 від 17.10.2018 на суму 1.140.000, 00 грн;
- актами прийому-передачі №1 від 17.10.2018, №2 від 17.10.2018, №3 від 17.10.2018;
- довіреностями №1436 від 16.10.2018, №1437 від 16.10.2018, №1438 від 16.10.2018.
Для оплати поставленої продукції позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру №КСЗ-100378 від 17.10.2018 на суму 3.876.000,00 грн.
Проте отриманий товар в сумі 3.876.000,00 грн відповідач оплатив з порушенням встановлених умовами Договору строків, а саме: 28.12.2018 на суму 1.000.000,00 грн, 18.02.2019 на суму 2.876.000,00 грн.
У зв'язку з несвоєчасною оплатою прийнятого товару відповідачем як покупцем, котрий зобов'язався нести відповідальність за прострочення виконання зобов'язання з оплати товару у встановлені Договором строки, позивач на підставі пункту 7.3 Договору нарахував і заявив до стягнення у цій справі пеню за несвоєчасне виконання відповідачем свого зобов'язання з оплати прийнятого товару в сумі 184.615,70 грн, а також на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України 3% річних в сумі 30.768, 82 грн та інфляційні втрати в сумі 128.989, 91 грн.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як зазначалось вище, за умовами пункту 4.2 Договору Покупець оплачує Постачальнику кожну партію товару не пізніше 10 банківських днів з дати поставки товару Покупцю, але не раніше реєстрації податкової накладної, за умови своєчасного надання Постачальником належним чином оформлених рахунку-фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної або залізничної накладної, Акта прийому-передачі товару (із вказаними номерами кожної одиниці товару), документів якості на поставлений товар та податкової накладної, в якій зазначено код товару згідно УКТ ЗЕД.
Колегія суддів встановила, що накладні та акти прийому-передачі з боку відповідача підписані без зауважень та заперечень і жодних доказів на підтвердження того, що разом із вказаними актами відповідач не отримав передбачений пунктом 4.2 Договору пакет документів, матеріали справи не містять.
Твердження відповідача про те, що Акт прийому-передачі товару №1 від 17.10.2018 оформлений неналежним чином, оскільки підписаний філією "Панютинський вагоноремонтний завод" АТ "Українська залізниця", яка не є покупцем в розумінні Договору, колегія суддів вважає безпідставними та до уваги не бере, оскільки відповідно до п. 1.7 Договору вантажоодержувачем та платником за товар є філія "Панютинський вагоноремонтний завод" АТ "Українська залізниця".
При цьому умовами договору не передбачено, що документи, які підтверджують якість продукції, повинні бути надані відповідачу окремо від акта приймання-передачі.
Водночас суд зазначає, що підпунктом 6.2.4 Договору відповідачу надано право повернути рахунок Постачальнику без здійснення оплати в разі неналежного оформлення документів, зазначених у пункті 4.2 розділу IV цього Договору (відсутність печатки, підписів тощо).
Однак виставлений позивачем рахунок-фактуру №КСЗ-100378 від 17.10.2018 на суму 3.876.000, 00 грн відповідач оплатив, а матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що відповідач висловлював свої заперечення щодо недотримання позивачем вимог пункту 4.2 Договору.
Статтею 666 Цивільного кодексу України встановлені правові наслідки невиконання продавцем обов'язку передати приналежності товару та документи, що стосуються товару.
Відповідно до вказаної норми матеріального права якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.
Судом встановлено, що відповідач не звертався до позивача з вимогою надати визначені договором документи, встановивши при цьому розумний строк для їх передання. Докази відмови відповідача від договору та повернення отриманого товару чи вчинення інших дій, які б могли свідчити про невиконання позивачем своїх зобов'язань за договором у повному обсязі відповідно до вимог законодавства та умов укладеного між сторонами договору, відсутні.
Отже, відповідач з часу отримання товару не скористався наданим йому нормами статті 666 Цивільного кодексу України правом встановити постачальнику строк для передачі необхідних документів, що стосуються товару, а в разі не виконання вимог - відмовитися від договору та повернути товар. Так, відповідач у період з моменту отримання товару не відмовився та не повідомив позивача про намір відмовитися від нього через відсутність будь-яких документів, що його стосуються, водночас і не вимагав від позивача надання цих документів.
За таких обставин колегія суддів погоджується з місцевим судом, що в даному випадку відсутні відкладальні умови в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України, як і відсутнє прострочення кредитора згідно зі статтею 613 Цивільного кодексу України.
При цьому судом встановлено, що позивач оформив та зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 49 від 17.10.2018 на суму 3.876.000,00 грн.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання.
Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Положеннями статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на нарахування пені за несвоєчасну оплату товару сторони узгодили у пункті 7.3 Договору, в якому передбачили, що за несвоєчасну оплату Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми неоплаченої вартості товару.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином законом установлений обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, наданими у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату № 265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі №910/21564/16 від 10.07.2019.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 184.615, 70 грн та 3% річних в сумі 30.768, 82 грн за період з 31.10.2018 по 17.02.2019, а також інфляційних втрат в сумі 128.989,91 грн за період з листопада 2018 року по лютий 2019 року, колегія суддів вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства.
При цьому посилання апелянта на те, що дія договору поставки припинилася 31.12.2018, а тому після цієї дати у позивача не було підстав нараховувати пеню, передбачену договором, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до п. 10.1 Договору частині розрахунків він діє до повного виконання (відповідач здійснив остаточну оплату постановленого товару 18.02.2019).
В апеляційній скарзі відповідач також зазначає, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.
З урахуванням наведеного апелянт стверджує, що у позивача не було підстав нараховувати інфляційні втрати за неповний місяць - лютий 2019 року, оскільки відповідач здійснив оплату постановленого товару 18.02.2019.
Однак колегія суддів вважає таке твердження помилковим, оскільки платіж за Договором мав бути здійснений відповідачем, як встановлено судом вище, саме у жовтні 2018 року, хоча відповідач, дійсно, в порушення умов Договору здійснив остаточну оплату із простроченням лише 18.02.2019.
Як зазначалось вище, якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Однак у даному випадку прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить більше місяця (а саме: з 31.10.2018 по 27.12.2018 на суму 3.876.000,00 грн та з 28.12.2018 по 17.02.2019 на суму 2.876.000,00 грн), а тому в даному випадку до відповідача застосовується стягнення інфляційних втрат за такі місяці. При цьому слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином позивач правомірно нарахував відповідачу інфляційні втрати за листопад та грудень 2018 року у розмірі 85.706,11 грн (на суму 3.876.000,00 грн) і за січень та лютий 2019 року у розмірі 43.283,80 грн (на суму 2.976.000,00 грн).
Оскільки, як зазначалось вище, колегією суддів встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе зобов'язання щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням викладеного.
Згідно з приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, котра заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В апеляційній скарзі відповідач стверджує, що витрати позивача на правову допомогу не були фактичними та неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
На підтвердження своїх доводів відповідач долучив до апеляційної скарги незасвідчену паперову роздруківку із сайту ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" від 19.12.2019, в якій зазначено, що Винник Роман Олексійович є директором з кадрових питань цього товариства.
На підставі наведеного відповідач вважає, що Винник Роман Олексійович мав надати правову допомогу позивачу у даній справі як його співробітник без отримання адвокатської винагороди.
Однак колегія суддів відзначає, що надана жодним чином не засвідчена роздруківка не є належним доказом в розумінні ст.ст. 91, 96 ГПК України та не підтверджує наведених відповідачем обставин.
Водночас, навіть якщо припустити, що Винник Роман Олексійович є директором з кадрових питань позивача, дана обставина не спростовує правомірності надання ним як адвокатом юридичних послуг позивачу на підставі окремого договору, а не у межах трудових відносин.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано Договір від 24.01.2018 про надання правової допомоги адвокатом від 24.01.2018, Угоду від 28.12.2018 про внесення змін до Договору про надання правової допомоги адвокатом, Угоду від 03.01.2019 до Договору про надання правової допомоги адвокатом від 24.01.2018, укладені між позивачем та адвокатом Винником Романом Олексійовичем.
Відповідно до п. 1 Угоди від 03.01.2019 Клієнт доручає Адвокату ведення справи про стягнення основного боргу, пені, інфляційних втрат, річних за весь час користування коштами та судових витрат з Акціонерного товариства "Українська залізниця" за договором поставки ПВРЗ(ВМТП-18.675)ю від 16.10.2018.
Сторони погодили, що вартість професійної правничої допомоги Адвоката, яка буде надана Клієнту на стадії досудового врегулювання спору та під час судового розгляду в Господарському суді міста Києва визначається прейскурантом цін до основного договору в редакції від 28.12.2018 (введений в дію з 01.01.2019) і на дату укладення цієї угоди складає 34.500,00 грн з урахуванням податків, зборів, інших обов'язкових платежів та без врахування сум, які підлягають сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (пункт 3 Угоди від 03.01.2019).
Пунктом 4 Угоди від 03.01.2019 сторони погодили перелік послуг з професійної правничої допомоги, яка надається в межах виконання доручення Клієнта, до якого входить: представництво інтересів Клієнта в господарському суді; вивчення та правовий аналіз положень договору ПВРЗ(ВМТП-18.675)ю від 16.10.2018, інших документів, що стосуються укладення договору; консультації Клієнта щодо порядку стягнення заборгованості, участь у нарадах Клієнта з питань збирання доказів виконання спірного договору; вивчення документів щодо виконання договору ПВРЗ(ВМТП-18.675)ю від 16.10.2018; забезпечення дотримання клієнтом досудового порядку врегулювання спору, складання тексту та направлення претензії Боржнику; формування доказової бази, виготовлення, систематизація, групування доказів, додатків до позовної заяви, в тому числі сканування, роздруківка, посвідчення копії документів по спірним відносинам; складання позову, що включає написання тексту позовної заяви, розрахунок ціни позову, розрахунок суми та підготовка платіжних документів з оплати судового збору, направлення засобами поштового зв'язку позовної заяви до Господарського суду міста Києва, складання опису поштового вкладення, оформлення інших поштових документів; організація виконання п. 1 ч. 1 статті 164 ГПК України, в тому числі, направлення засобами поштового зв'язку копії позовної заяви, складання опису поштового вкладення, оформлення інших поштових документів; консультація Клієнта з питань судового розгляду, звіти адвоката за наслідками кожного судового засідання; складання процесуальних та інших документів в інтересах; ознайомлення та правовий аналіз відзиву на позовну заяву, в тому числі правова оцінка обґрунтованості обставин, викладених у відзиві, погодження з Клієнтом стратегії спростування доводів та обставин, викладених боржником у відзиві; складання документів по суті справи (відповідь на відзив), направлення таких документів на адресу відповідача та суду.
З матеріалів справи вбачається, що адвокат Винник Роман Олексійович (Свідоцтво на право на зайняття адвокатською діяльністю № 605 від 25.07.2008) виконав взяті на себе за вказаною вище Угодою зобов'язання, в тому числі вивчення та правовий аналіз положень договору ПВРЗ(ВМТП-18.675)ю від 16.10.2018, інших документів, що стосуються укладення договору; вивчення документів щодо виконання договору ПВРЗ(ВМТП-18.675)ю від 16.10.2018; складання позову, що включає написання тексту позовної заяви № 40-21/366 від 20.09.2019, в якій викладено розрахунок ціни позову, розрахунок суми та підготовка платіжних документів з оплати судового збору, правовий аналіз відзиву на позовну заяву, в тому числі правова оцінка обґрунтованості обставин, викладених у відзиві, складання документів по суті справи (відповідь на відзив № 40-21/406 від 01.11.2019), письмових пояснень в порядку статті 42 Господарського процесуального кодексу України № 40-21/428 від 11.11.2019.
За приписами ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
Проте відповідач заперечень з приводу наявності підстав вважати розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу завищеним не навів.
Враховуючи відсутність належної обґрунтованості заперечень відповідача щодо розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу, з огляду на сукупність доказів щодо витраченого адвокатом часу на підготовку позовної заяви, характер спірних правовідносин у справі, ціну позову, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що заявлені позивачем до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 34.500,00 грн є належним чином доказово підтвердженими, співмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг й виконаних робіт та ціною позову.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів вважає, що судове рішення місцевого суду прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для вирішення спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень, викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників судового процесу колегія судів з урахуванням п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.
У справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що судове рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Колегія суддів також відзначає, що у зв'язку із розглядом Північним апеляційним господарським судом справи за апеляційною скаргою відповідача - Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду м. Києва від 21.11.2019 стороною позивача понесені судові втрати.
Між позивачем та адвокатом Винником Р.О. було укладено угоду від 10.02.2020 до договору від 24.01.20018.
Пунктом 3 угоди від 10.02.2020 позивач та адвокат погодили вартість професійної правничої допомоги адвоката, яка буде надана Клієнту у справі №910/13228/19 в Північному апеляційному господарському суді, і визначається за прейскурантом цін до основного договору в редакції від 28.12.2018 (введений в дію з 01.01.2019) і складає 13.500,00 грн з урахуванням податків, зборів, інших обов'язкових платежів та без врахування сум, які підлягають сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Позивач на підтвердження розміру судових витрат надав копію договору про надання правової допомоги адвокатом від 24.01.2018, копію угоди від 28.12.2018 про внесення змін до договору, копію угоди про надання правової допомоги від 10.02.2020, детальний опис виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), копію акта приймання наданих послуг від 12.02.2020, копію повідомлення про взяття на облік платника єдиного внеску від 01.02.2018 №1816038000006 (Форма № 2-ЄСВ), копію довідки від 01.02.2018 №1816030700006 про взяття на облік платника податків, відомості щодо якого не підлягають включенню до Єдиного державного реєстру (Форма № 34-ОПП).
Враховуючи наведене вище нормативне обґрунтування, відсутність належної обґрунтованості заперечень відповідача щодо розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу в ході апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає, що заявлені позивачем до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13.500,00 грн. є належним чином підтвердженими.
Згідно зі ст.ст. 126, 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, а також витрати позивача на правову допомогу під час апеляційного розгляду справи покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Панютинський вагоноремонтний завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2019 у справі №910/13228/19 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2019 у справі №910/13228/19 залишити без змін.
3. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, місто Київ, вулиця Тверська, будинок 5; код ЄДРПОУ 40075815) на користь Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" (39621, Полтавська область, місто Кременчук, вулиця Івана Приходька, будинок 141; код ЄДРПОУ 05756783) 13.500,00 грн витрат на правову допомогу.
4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/13228/19.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складний 26.02.2020.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді В.А. Корсак
О.В. Попікова