20 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 140/25/19 пров. № 857/14008/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді: Кухтея Р.В.
суддів: Носа С.П., Шевчук С.М.,
з участю секретаря судового засідання: Коваль Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року (ухвалене головуючим-суддею Сорокою Ю.Ю. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Луцьку) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому просив зобов'язати здійснити Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач) належний перерахунок пенсії за період з березня 2008 року по даний час, збільшивши на 5% від грошового забезпечення, а саме : з 82% до 87% від суми грошового забезпечення, як було встановлено йому на момент призначення пенсії з 30.12.2005 та здійснити усі подальші перерахунки в розмірі 87% від грошового забезпечення, включаючи перерахунок із 01.01.2016.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12.11.2019 у задоволенні позову було відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити його позов, а саме : припинити протиправними дії ГУ ПФУ у Волинській області щодо зменшення з 87% до 82% відсоткового розміру пенсії, від призначеного 30.12.2005 ГУ ПФУ, на підставі ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-XII від 09.04.1992 (далі - Закон №2262-ХІІ), 87 відсоткового розміру пенсії від відповідних сум грошового забезпечення та здійснити належні перерахунки пенсії, виходячи з відсоткового значення розміру 87% сум грошового забезпечення та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум, та за період, яким зараз передбачено та дозволено чинним законодавством виплати такої заборгованості.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що порядок перерахунку призначених пенсій військовослужбовців урегульований положеннями ст.63 Закону №2262-ХІІ, яка змін не зазнавала, а також постановами Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 та №103 від 21.02.2018, а тому застосування ст.13 цього Закону, яка регулює призначення пенсій, є протиправним, оскільки процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення. З цього випливає, що ГУ ПФУ у Волинській області при перерахунку застосували норми матеріального права, які не підлягали застосуванню. Також, суд першої інстанції, пославшись у рішенні на п. «в» ч.1 ст.13 Закону №2262-ХІІ, у редакції на момент призначення пенсії 30.12.2005 як на «доплату», виклав у рішенні з цього приводу неправильно встановлену обставину, оскільки відсотки встановленні у зазначеному пункті - це відсотки, які встановлюються при призначенні пенсії і є «константною» (постійною) одиницею, а «доплата» це складова додаткового щомісячного грошового забезпечення, яке може змінюватися і є складовою грошового забезпечення. Також, дана справа не відповідає типовій справі за результатами розгляду зразкової справи №240/5401/18.
У письмовому відзиві на апеляційну скаргу ГУ ПФУ у Волинській області просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 , який підтримав апеляційну скаргу, представника відповідача Сасовського Р.І., який заперечував проти її задоволення, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов задовольнити повністю, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 є пенсіонером органів внутрішніх справ України, перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону №2262-XII, яка призначена з 30.12.2005 у розмірі 87% від суми грошового забезпечення, в тому числі 5% як особі, яка приймала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесена до 3 категорії (вислуга років в календарному обчисленні становить 21 рік, в пільговому - 29 років), що підтверджується висновком про призначення пенсії від 23.01.2006 та пенсійним посвідченням №4721 від 23.01.2005.
У 2008 році позивачу було проведено перерахунок пенсії з нового грошового забезпечення за чинною редакцією Закону №2262-XII в розмірі 82% від суми грошового забезпечення. При цьому, пенсія у такому розмірі виплачувалася, починаючи з 2008 року до здійснення 02.04.2018 її перерахунку.
З 01.01.2016 ГУ ПФУ у Волинській області здійснило перерахунок пенсії позивача, виходячи з розміру 70% від суми грошового забезпечення, зазначеного у довідці Ліквідаційної комісії УМВС України у Волинській області №3362 від 23.03.2018. При цьому, розмір перерахованої пенсії з 01.05.2018 склав 5 852,53 грн.
09.10.2018 позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок та виплату пенсії з 01.01.2016, з урахуванням розміру 87% відповідної суми грошового забезпечення.
ГУ ПФУ у Волинській області листом №11541/С-01 від 19.10.2018 повідомило позивача про те, що перерахунок його пенсії, з урахуванням 70% грошового забезпечення, здійснено за чинною редакцією Закону №2262-XII, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду.
Такі дії пенсійного фонду були оскаржені позивачем до суду, і за результатами розгляду його позову, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28.11.2018, яке набрало законної сили 29.12.2018, позов було задоволено частково. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ у Волинській області щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 з 82% до 70% відповідних сум грошового забезпечення при здійсненні її перерахунку з 01.01.2016 та зобов'язано відповідача здійснити такий перерахунок, починаючи з 01.01.2016. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
З вказаного рішення позивачу стало відомо, що у 2008 році при перерахунку його пенсії було зменшено її розмір з 87% до 82% суми грошового забезпечення, у зв'язку з чим він звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для нарахування позивачу 5-відсоткової доплати для військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 2-3, оскільки на момент здійснення перерахунку пенсії, а саме з 01.01.2008, ст.13 Закону №2262-ХІІ не передбачала 5-відсоткове збільшення пенсії такій категорії осіб, а інша норма, яка б встановлювала таку доплату, в чинному законодавстві України відсутня.
Проте, колегія суддів вважає, що до таких висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи, суд першої інстанції прийшов з неправильним застосуванням норм матеріального права, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 22 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 46 Конституції України громадянам гарантовано право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ст.55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
На час призначення позивачу пенсії (30.12.2005) ст.13 Закону №2262-ХІІ, визначала розмір пенсії за вислугу років.
Підвищення пенсії за вислугу років визначалось ст.15 цього Закону, а питання щодо призначення надбавок до пенсій статтею 16.
Відповідно до ст.12 Закону №2262-ХІІ (в редакції чинній на час призначення позивачу пенсії), право на пенсію за вислугу років мають:
а) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають на день звільнення зі служби вислугу 20 років і більше;
б) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, звільнені зі служби незалежно від підстав та часу звільнення і досягли 45-річного віку, крім осіб, позбавлених військових або спеціальних звань, а також звільнених із служби у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння, а ті з них, що є інвалідами війни, - незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба, служба в органах внутрішніх справ або служба в державній пожежній охороні.
Згідно ст.13 Закону №2262-ХІІ (в редакції чинній на час призначення позивачу пенсії), пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах :
а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт «а» статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення;
б) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова служба, служба в органах внутрішніх справ або служба в державній пожежній охороні (пункт «б» статті 12): за загальний трудовий стаж 25 років - 50 процентів і за кожний рік стажу понад 25 років - один процент відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43);
в) особам, зазначеним у пунктах «а» і «б» цієї статті, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, розмір пенсії за вислугу років збільшується на 10 процентів, а віднесеним до категорій 2, 3 - на 5 процентів відповідних сум грошового забезпечення.
Загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.
Таким чином, збільшення розміру пенсії на 5% при її обчисленні, особам які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 2, 3, не є, а ні підвищенням пенсії, а ні підвищенням до пенсії.
Статтею 63 Закону №2262-ХІІ, врегульоване питання перерахунку раніше призначених пенсій. Положення зазначеної статті, за будь-яких редакцій, за будь-яких змін та доповнень, не містили приписи щодо зменшення відсоткового розміру пенсії обчисленої від грошового забезпечення, який встановлювався при призначенні особі пенсії відповідно до ст. 13 цього Закону.
Так само і ст.13 Закону №2262-ХІІ, за будь-яких редакцій, за будь-яких змін та доповнень, не містила приписів щодо зменшення відсоткового розміру раніше призначеної пенсії обчисленої від грошового забезпечення для пенсійний, обрахованих до внесення змін та доповнень до ст. 13 цього Закону.
За таких обставин, колегія суддів зазначає, що за змістом ст. 63 Закону №2262-ХІІ, змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалось при її призначенні, відповідно до ст. 13 вказаного Закону, є незмінним.
Як підтверджено матеріалами справи на час призначення позивачу пенсії, його розмір пенсії був обрахований виходячи з 87% від грошового забезпечення.
Відмовляючи позивачу у проведенні перерахунку пенсії, пенсійний орган у відзиві на позовну заяву послався на постанову Верховного Суду України від 08.07.2014 по справі №21-277а14, якою підтверджена правильність застосування Вищим адміністративним судом України норм матеріального права в ухвалі ВАС України від 10.04.2014, якою, у свою чергу була залишена без змін постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2009 про відмову у задоволені позову щодо визнання протиправним зменшення відсоткового значення розміру пенсії від грошового забезпечення з 65 процентів до 60.
Колегія суддів зазначає, що відмовляючи у задоволені заяви про перегляд ухвали ВАС України від 10.04.2014 з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.237 КАС України, та вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування норм права, Верховний Суд України в постанові від 08.07.2014 (справа №21-277а14) (ЄДРСР № 1800001843), виходив з того, що відповідно до п. «в» ст.13 Закону № 2262-ХІІ (у редакції, чинній до набуття Законом № 3591-IV від 04.04.2006 чинності, - до 29.04.2006) військовослужбовцям, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, було передбачено збільшення розміру пенсії за вислугу років на 10%. Але, із набуттям чинності Законом № 3591-IV від 04.04.2006, п.9 якого були внесені зміни, згідно з якими нова редакція п. «в» ст.13 Закону № 2262-ХІІ зазначену 10-процентну доплату не передбачала. В постанові від 08.07.2014 по справі №21-277а14 Верховний Суд України дійшов правового висновку, що оскільки на момент здійснення перерахунку пенсії, а саме з 01.01.2008, ст.13 Закону № 2262-ХІІ не передбачала 10-процентне збільшення пенсії для військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, а інша норма, яка б встановлювала таку доплату, в чинному законодавстві України відсутня, то правових підстав для нарахування наведеної 10-процентної доплати для зазначених військовослужбовців немає. При цьому Верховний Суд України взяв до уваги ту обставину, що вищезгадані зміни в законодавстві не призвели до зниження розміру пенсії, а навпаки - привели до її збільшення, що нівелює засторогу можливого порушення прав позивача, пославшись на аналогічну правову позицію висловлену колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постанові від 18.06.2014 по справі № 21-38а14.
Колегія суддів вважає за можливе не враховувати в цій справі висновки Верховного Суду України в постанові від 18.06.2014 по справі №21-38а-14, від 08.07.2014 у справі №21-277а14 та Верховного Суду від 08.05.2018 по справі №752/17929/13-а (К/9901/12428/18) з огляду на наступне.
З дня призначення позивачу пенсії в розмірі 87% грошового забезпечення (30.12.2005) по день виникнення спірних правовідносин, Верховною Радою України не приймалось законів, які б передбачали зменшення відсоткового значення розміру вже призначеної пенсії, чи проведення перерахунку відсоткового значення розміру вже призначеної пенсії за новими критеріями, а тому відсоткове значення призначеної позивачу пенсії є незмінним.
Верховний Суд неодноразово висловлював свою правову позицію щодо відсутності правових підстав для зменшення відсоткового значення розміру вже призначеної пенсії у випадках, коли до законів були внесені зміни, що стосувались порядку та підстав встановлення відсоткового значення розміру при призначенні пенсії, та при цьому нові закони не передбачали механізму зміни відсоткового значення розміру вже призначеної пенсії (постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15.04.2019 по справі №522/16973/17, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04.02.2019 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 по справі №240/5401/18).
Колегія суддів зазначає, що за правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні «Великода проти України» (№ 43331/12), законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
При цьому, колегія суддів зазначає, що збільшення пенсії у її грошовому виразі при проведенні перерахунку під час якого пенсійним органом зменшене відсоткове значення розміру вже призначеної пенсії, за відсутності прямої вказівки закону на таке, не є виправданням протиправності дій пенсійного органу та не свідчить про відсутність порушених прав пенсіонера, який має законні та виправдані сподівання на отримання пенсії в тому відсотковому значені, яке було йому встановлене при призначені пенсії.
Колегія суддів звертає увагу на те, що внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин, їхнього правового регулювання, а також незбалансованість та помилковість раніше сформульованого підходу Верховного суду України у вирішені спірних правовідносин, та за відсутності закону, який передбачав би механізм зміни відсоткового значення розміру вже призначеної пенсії, апелянт мав всі правові підстави для задоволення вказаного позову щодо проведення йому перерахунку пенсії, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 87% сум грошового та здійснення виплати перерахованої пенсії з урахуванням виплачених сум.
Щодо пропуску строку позивача на звернення до адміністративного суду, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч.1, 3 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.
Предметом спору у даній справі є визнання протиправним припинення виплати пенсії відповідачем з березня 2008 року. При цьому, сам факт протиправності дій відповідача доведений в судах попередніх інстанцій та не є предметом оскарження.
Зважаючи на те, що пенсія за своєю правовою природою є єдиним джерелом існування пенсіонера, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним ст. 1 Першого протоколу до Конвенції), колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати ч. 1 ст. 122 КАС України та при визначені права позивача на звернення до адміністративного суду керуватися строками, визначеними в інших законах, зокрема, законах України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати». Такий висновок колегія суддів робить, виходячи з наступного.
В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і дію принцип верховенства права (ст.ст. 1, 3 та 8).
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст.ст. 22 та 64).
При цьому, Основний Закон містить імперативну норму, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками місця проживання або іншими ознаками (ст. 24).
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 є пенсіонером.
Відповідно до ст.46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час : три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.
Припинення нарахування та виплати пенсії позивачу у даній справі є протиправною дією відповідача, а тому до спірних правовідносин має застосовується друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку.
У свою чергу, відповідно до ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Системний аналіз наведених правових норм дозволяє дійти висновку, що адміністративний суд не може застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, як підставу відмови у задоволенні позову, у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою доходу як складової конституційного права на соціальний захист, до якого належить, зокрема, й пенсія.
За таких обставин колегія суддів не погоджується із тим, що у разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення слід застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений ч.2 ст.122 КАС України, оскільки це має наслідком неможливість реалізувати передбачене ч.2 ст.46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час та компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати без обмеження будь-яким строком.
З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» і у рішенні від 15.10.2013 №9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 99 КАС України в системному зв'язку з положенням частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», колегія суддів дійшла до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів погоджується з доводами позивача про відновлення порушених прав шляхом зобов'язання пенсійного органу провести перерахунок його пенсії з 01.03.2008, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 87% сум грошового забезпечення та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
Крім того, відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Абзацом другим частини другої цієї статті передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, колегія суддів вважає, що з метою повного захисту прав та інтересів позивача потрібно вийти за межі позовних вимог шляхом визнання протиправними дій пенсійного органу щодо зменшення відсоткового значення розміру пенсії ОСОБА_1 з 87% до 82% сум грошового забезпечення.
Згідно ст.317 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення суду першої інстанції та ухвалює нове, коли має місце неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення та прийняття постанови про задоволення адміністративного позову.
Крім цього, відповідно до вимог ст.139, ч.4 ст.322 КАС України, підлягають розподілу судові витрати по справі.
Так, зі змісту позовної заяви видно, що позивач заявив вимоги немайнового характеру.
Тому, відповідно до ст.139 КАС України, із врахуванням того, що позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги задоволено, з відповідача слід стягнути на користь позивача сплачений судовий збір в загальному розмірі 1 857, 40 грн, зокрема, за подання адміністративного позову відповідно до квитанції № 0.0.1225942234.1 від 28.12.2018 в сумі 704, 80 грн та за подання апеляційної скарги відповідно до квитанції № 0.0.1542852622.1 від 04.12.2019 в сумі 1 152,60 грн.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення за результатами його перегляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст. 12, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року по справі №140/25/19 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо зменшення відсоткового значення розміру пенсії ОСОБА_1 з 87% до 82% сум грошового забезпечення.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити з 01 березня 2008 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 87% сум грошового забезпечення, з урахуванням виплачених сум.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (код ЄДРПОУ 13358826, 43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, будинок 22-В) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податку - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) АДРЕСА_2 (одну тисячу вісімсот п'ятдесят сім) гривень 40 копійок сплаченого судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук
Повне судове рішення складено 27.02.2020.