25 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.003162 пров. № 857/12678/19
Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Ніколіна В.В.
суддів Гінди О.М., Качмара В.Я.
за участі секретаря судового засідання Кітраль Х.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року (суддя - Сакалош В.М., м. Львів, повний текст судового рішення складено 30 вересня 2019 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради, Міністерства культури України, Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Приватне підприємство "Будівельне агентство "Версаль" про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 в червні 2019 року звернувся в суд з позовом до Виконавчого комітету Львівської міської ради (далі - ВК Львівської МР, відповідач-1), Міністерства культури України (далі - Мінкультури, відповідач-2), Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради (далі - УОІС Львівської МР, відповідач-3), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Приватне підприємство "Будівельне агентство "Версаль" у якому просив: зобов'язати ВК Львівської МР виявити об'єкт культурної спадщини по АДРЕСА_1 . Личаківській, 37 у м АДРЕСА_2 Львові; визнати бездіяльність Мінікультури протиправною та зобов'язати внести будинок АДРЕСА_3 до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, як пам'ятку місцевого значення; визнати бездіяльність ВК Львівської МР протиправною та зобов'язати вжити дії щодо зупинення будівництва по АДРЕСА_3 . Позовні вимоги мотивовані тим, що в липні 2018 року за адресою: м. Львів, вул. Личаківська, 37 було незаконно зруйновано будинок, який має історичну, архітектурну, мистецьку, наукову та художню цінність своєї автентичності, а також знаходиться в межах історичного ареалу м. Львова. Позивач зазначає, що відповідно до норм чинного законодавства Міністерство культури є центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого, зокрема, належить внесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр), а подання щодо занесення об'єктів до такого реєстру подаються за місцем знаходження таких об'єктів органом виконавчої влади. Вважає за необхідне внести згаданий будинок до Реєстру, а будівельні роботи по реконструкції вищезазначеної будівлі зупинити.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року у справі №1.380.2019.003162 відмовлено в задоволенні адміністративного позову.
Не погодившись із ухваленим рішенням суду, його оскаржив позивач, який із покликанням на неповне та всебічне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, не дослідження норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги рішення виконкому, відповідно до якого будинок АДРЕСА_3 межах історичного ареалу м АДРЕСА_3 . Вказує, що суд не дослідив повно та об'єктивно повноважень Мінкультури, як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, відповідно до чинного законодавства, що вказує на бездіяльність вказаного органу щодо здійснення контроль за додержанням законодавства про охорону культурної спадщини. Також зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги повноваження виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини. Стверджує, що відповідач-1 та відповідач-3 не забезпечили виконання законодавства про охорону культурної спадщини м. Львова, не подавши пропозиції органу охорони культурної спадщини вищого рівня про занесення будинку АДРЕСА_3 до Реєстру.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представників третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено і такі обставини підтверджено матеріалами справи, що ПП "Будівельне агентство "Версаль" згідно договору оренди землі від 15.07.2014, зареєстрованого у Львівській міській раді за №Л-1914, надано право використовувати земельну ділянку, яка знаходиться у АДРЕСА_4 . АДРЕСА_3 по вул. Личаківській, 37 для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку з офісними приміщеннями.
Рішенням виконавчого комітету ЛМР від 24.11.2017 №1089 затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва на реконструкцію ПП "Будівельне агентство "Версаль" будівлі під літерою "А-2" під багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом по вул. Личаківській, 37.
На виконання даного рішення ПП "Будівельне агентство "Версаль" замовлено та отримано Звіт про "Інженерно-технічне обстеження будівлі за адресою: м. Львів, вул. Личаківська, 37" відповідно до висновку якого, технічний стан обстежуваної будівлі визначений як аварійний, а сама будівля придатна до подальшої реконструкції за умови виконання заходів, визначених у звіті.
ПП "Будівельне агентство "Версаль" 14.12.2017 повідомило Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові (далі - Інспекція ДАБК у м. Львові) про початок виконання підготовчих робіт.
02.08.2018 Інспекцією ДАБК у м. Львові за результатами проведення заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб'єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт на підставі Наказу від 17.07.2018 №408-п та Направлення від 17.07.2018 №408-пп, складено Акт №1/408-ПП.
Інспекцією ДАБК у м. Львові видано Дозвіл від 29.08.2018 №ЛВ112182412161 на виконання реконструкції об'єкта будівництва, розташованого на вул. Личаківській, 37 у м. Львові. Замовниками даного дозволу виступають ТзОВ "Авалон Дрім" та ПП "Будівельне агентство "Версаль".
Рішенням Виконавчого комітету ЛМР від 22.02.2019 №171 внесено зміни у додатку до Рішення №1089 і встановлено гранично допустиму висотність будинків, будівель та споруд 25 метрів.
ОСОБА_1 , не погоджуючись з проведенням будівельних робіт на вищевказаному об'єкті, звернувся із заявами від 12.12.2018 та 07.02.2019 до Міністра культури України, прокурора м. Львова, начальника поліції у Личаківському районі м. Львова, Львівської міської ради про порушення кримінального провадження по факту не взяття державними пам'ятко охоронними органами на облік та руйнації пам'ятки архітектури за адресою: вулиця Личаківськ, 37 у м. Львові. Крім того, вимагав від Міністерства культури відновлення будинку та взяття на облік всіх об'єктів культурної (архітектурної) спадщини станом на 1940 рік. Також висловив прохання до Львівської міської ради про надання висновку розгляду справи щодо взяття (чи не взяття) вказаного об'єкту на облік, як пам'ятки історії, культури та архітектури і надати висновок експертизи щодо дозволу на знесення будинку по АДРЕСА_3 .
Львівська місцева прокуратура 22.12.2018 надала ОСОБА_1 відповідь за №19р-18 про скерування його звернення за належністю відповідно до Законів України "Про звернення громадян", "Про регулювання містобудівної діяльності".
Міністерство культури у відповіді від 10.01.2019 №57/10-4/53-19 повідомило ОСОБА_1 , що будівля за вказаною ним адресою не занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категорією національного та місцевого значення та не перебувала на обліку відповідно до законодавства, яке діяло до набрання чинності Закону України "Про охорону культурної спадщини".
Личаківський відділ поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області надав 17.01.2019 відповідь за №490/3919 на звернення ОСОБА_1 від 26.12.2018 та 28.12.2018, у якій повідомив, що із звернень не вбачається жодних об'єктивних даних, які б, на думку позивача, свідчили про вчинення кримінального правопорушення, а тому відомості викладені у них не підлягають внесенню до ЄДРДС в порядку передбаченому статтею 214 КПК України.
Інспекцією ДАБК у м. Львові 24.01.2019 надано ОСОБА_1 відповідь на заяву від 12.12.2018 в частині законності будівництва за адресою: АДРЕСА_3 , яка скерована листом Львівської місцевої прокуратури, у якій зазначено, що Інспекцією ДАБК у м. Львові було проведено перевірку об'єкта "Реконструкція будівлі під літерою "А-2" під багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом по АДРЕСА_3 " та не встановлено порушень законодавства у сфері містобудівної діяльності. Також повідомлено, що з метою встановлення законності будівництва скеровано письмові запити у відповідні органи.
Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради листом від 04.03.2019 за №2401-1302 проінформувало ОСОБА_1 , що розглянувши його звернення, скероване за належністю, враховуючи вимоги Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та те, що Рішенням виконавчого комітету ЛМР затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва на реконструкцію, а не на нове будівництво зі знесенням існуючого, управління не може надати висновок експертизи щодо дозволу на знесення.
Позивач, не погоджуючись з бездіяльністю відповідачів щодо не виявлення об'єкту культурної спадщини по АДРЕСА_3 та невнесенні будівлі до Реєстру, вважаючи будівельні роботи, які проводяться на вказаному об'єкті, незаконними, звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені вимоги про визнання протиправною бездіяльність відповідачів, зобов'язання виявити об'єкт культурної спадщини за адресою: м. Львів, вул. Личаківська, АДРЕСА_3 та на підставі цього внести його до Реєстру є необґрунтованими та не доведеними належними та допустимими доказами. Суд не встановив фактів неналежного виконання чи не виконання відповідачами покладених на них відповідно до законодавства обов'язків у сфері охорони культурної спадщини.
Проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про правильне застосування норм матеріального та процесуального права та повне з'ясування обставин справи судом першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За визначенням понять, які містяться у статті 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (далі - Закон №1805-III), об'єкт культурної спадщини - це визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; охорона культурної спадщини - це система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини; предмет охорони об'єкта культурної спадщини - це характерна властивість об'єкта культурної спадщини, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої цей об'єкт визнається пам'яткою; виявлення об'єкта культурної спадщини - сукупність науково-дослідних, пошукових заходів з метою визначення наявності та культурної цінності об'єкта культурної спадщини; дослідження - науково-пошукова, науково-практична діяльність, спрямована на одержання нової інформації про об'єкти культурної спадщини, історичні населені місця, традиційний характер середовища, який є типовим для певних культур або періодів розвитку.
Згідно із статтею 3 Закону №1805-III державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України та спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належить, зокрема, виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.
Так, відповідно до частини другою статті 5 Закону №1805-III до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить, зокрема: 2) реалізація державної політики з питань охорони культурної спадщини; 3) ведення Державного реєстру нерухомих пам'яток України, здійснення координації та контролю за паспортизацією нерухомих об'єктів культурної спадщини; 4) координація робіт з виявлення, дослідження та документування об'єктів культурної спадщини; 5) подання Кабінету Міністрів України пропозицій про занесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України та про внесення змін до нього щодо пам'яток національного значення; 6) занесення об'єктів культурної спадщини місцевого значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України та внесення змін до нього щодо пам'яток місцевого значення.
Водночас, частиною другою статті 6 Закону №1805-III встановлено, що до повноважень виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить: 1) забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини на відповідній території; 2) подання пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, внесення змін до нього та про занесення відповідної території до Списку історичних населених місць України; 3) забезпечення юридичним і фізичним особам доступу до інформації, що міститься у витягах з Державного реєстру нерухомих пам'яток України, а також надання інформації щодо програм та проектів будь-яких змін у зонах охорони пам'яток та в історичних ареалах населених місць.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1760 (в редакції постанови КМУ від 14.09.2016 №626) затверджено Порядок визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Порядок№1760).
Пунктом 1 Порядку №1760 передбачено, що об'єкти культурної спадщини заносяться до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за рішенням Кабінету Міністрів України (щодо об'єктів національного значення) та Міністерства культури (щодо об'єктів місцевого значення).
Згідно пункту 2 Порядку №1760 на кожний об'єкт культурної спадщини, що пропонується відповідним органом охорони культурної спадщини для занесення до Реєстру, складається облікова документація, яка підлягає постійному зберіганню в такому органі. Занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру без облікової документації не допускається.
Відповідно до пункту 3 Порядку №1760 облікова документація на об'єкти культурної спадщини, які відповідно до пункту 3 розділу Х "Прикінцеві положення" Закону України "Про охорону культурної спадщини" визнаються пам'ятками, включає облікову картку або паспорт, коротку історичну довідку, акт технічного стану та матеріали фото фіксації сучасного стану. Облікова документація на щойно виявлені об'єкти культурної спадщини включає облікову картку, коротку історичну довідку, акт технічного стану та матеріали фото фіксації сучасного стану. Пропозиції щодо включення щойно виявлених об'єктів культурної спадщини до Реєстру подаються не пізніше ніж протягом трьох років з дня їх включення до переліку об'єктів культурної спадщини.
Облікова документація, що передбачає виконання роботи з метою виявлення, дослідження, фіксації об'єкта культурної спадщини, визначення його антропологічної, археологічної, естетичної, етнографічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності, складається спеціально уповноваженими органами охорони культурної спадщини, до яких належать орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські, районні держадміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад (пункт 4 Порядку№1760).
Згідно пункту 8 Порядку №1760 об'єкти культурної спадщини місцевого значення повинні відповідати критерію автентичності, а також одному з таких критеріїв: мали вплив на розвиток культури, архітектури, містобудування, мистецтва певного населеного пункту чи регіону; пов'язані з історичними подіями, віруваннями, життям і діяльністю видатних людей певного населеного пункту чи регіону; є творами відомих архітекторів або інших митців; є культурною спадщиною національної меншини чи регіональної етнічної групи.
Згідно пункту 9 Порядку №1760 відповідність кожного об'єкта культурної спадщини критеріям, зазначеним у пунктах 7 і 8 цього Порядку, оцінюються науково-методичною радою з питань охорони культурної спадщини органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, консультативними радами органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій та науковими (вченими) радами установ та організацій, діяльність яких пов'язана з охороною культурної спадщини. За результатами оцінки у п'ятнадцятиденний строк надається висновок щодо доцільності занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру, який надсилається Мінкультури у день його підписання.
За змістом пункту 10 Порядку №1760 після отримання висновку, зазначеного у пункті 9 цього Порядку, Мінкультури у п'ятнадцятиденний строк передає його разом з обліковою документацією на розгляд утвореної у ньому експертної комісії. Результати роботи експертної комісії оформляються протоколом, який підписується головою та секретарем експертної комісії. Зазначений протокол є підставою для занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру.
Процедуру обліку об'єктів культурної спадщини незалежно від їх видів та форм власності визначає Порядок обліку об'єктів культурної спадщини, затверджений наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 №158, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 01.04.2013 за №528/23060 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок №158), пунктом 1.3 якого визначено, що облік об'єктів культурної спадщини включає: виявлення, обстеження, дослідження, фото фіксацію об'єктів культурної спадщини, підготовку графічних матеріалів (у разі необхідності) та визначення предмета охорони культурної спадщини, складання переліків об'єктів культурної спадщини та облікової документації на ці об'єкти, підготовку подання Міністерству культури України та Кабінету Міністрів України для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Згідно пункту 2.2 Порядку №158 виявлення об'єктів культурної спадщини відбувається шляхом здійснення науково-дослідних та пошукових робіт (натурних обстежень (досліджень), історико-архівних і бібліографічних досліджень, фото фіксації, графічної фіксації), розробки науково-проектної документації; наукової (науково-технічної) експертизи робіт, які можуть призвести до руйнування, знищення чи пошкодження об'єктів культурної спадщини; земляних, будівельних, меліоративних та інших робіт.
Відповідно до пункту 2.3 Порядку №158 на виявлені об'єкти культурної спадщини складається облікова картка об'єкта культурної спадщини, коротка історична довідка, акт технічного стану об'єкта (пам'ятки) культурної спадщини за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.
Виявлення об'єктів культурної спадщини, складання на них облікової картки, короткої історичної довідки, акта технічного стану забезпечують органи охорони культурної спадщини Автономної Республіки Крим, органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад населених пунктів, занесених до Списку історичних населених місць України, відповідно до їх повноважень, зокрема виконують функції замовника та укладають з цією метою контракти на виявлення, дослідження об'єктів культурної спадщини з метою визначення наявності та культурної цінності об'єкта культурної спадщини, а також одержання нової інформації про ці об'єкти (пункт 2.4 Порядку №158).
Пункт 3.1 Порядку №158 визначає, що облікова картка об'єкта культурної спадщини, коротка історична довідка, акт технічного стану об'єкта (пам'ятки) культурної спадщини подаються за місцезнаходженням таких об'єктів на розгляд науково-методичної ради з питань охорони культурної спадщини органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, консультативних рад органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та наукової (вченої) ради установи, організації, діяльність якої пов'язана з охороною культурної спадщини, які оцінюють відповідність кожного об'єкта критеріям, зазначеним у пунктах 10 і 11 Порядку визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1760.
Виходячи з вищенаведених законодавчих норм виявленню об'єкта культурної спадщини обов'язково передує значна кількість процесів,визначених пунктами 2.1 - 2 4 Порядку №158, після чого уповноваженими органами охорони культурної спадщини внаслідок проведення оцінки виявлених об'єктів культурної спадщини приймаються рішення про занесення (не занесення) об'єктів культурної спадщини до Переліку. Також розділом VI Порядку №158 встановлено процедуру занесення об'єктів культурної спадщини до Реєстру на підставі прийняття рішення про занесення (не занесення) щойно виявлених об'єктів культурної спадщини до Реєстру, зокрема щодо пам'яток місцевого значення таке рішення приймається Мінкультури України. Тобто, на Міністерство культури покладено обов'язок з прийняття рішення про занесення (не занесення) об'єкта культурної спадщини до Реєстру за умови дотримання наведених вище етапів та процедур за поданням відповідного територіального органу охорони культурної спадщини.
Відповідно до Положення про Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, затвердженого Рішенням Львівської МР від 11.11.2016 №1031, є самостійною юридичною особою з правами та обов'язками сторони судового процесу, на яке покладено: забезпечення виконання вимог Закону України "Про охорону культурної спадщини", інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини на території м. Львова; забезпечення захисту об'єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження на підставі відповідних нормативно-правових актів органів охорони культурної спадщини вищого рівня; забезпечення дотримання режиму використання пам'яток, їх територій, зон охорони на основі відповідних нормативно-правових актів органів охорони культурної спадщини вищого рівня, розробка концепцій, рекомендацій та програм управління культурною спадщиною; організація та координація робіт щодо виявлення, паспортизації, ведення обліку та інвентаризації пам'яток культурної спадщини.
Таким чином, належним відповідачем у справі виступає Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради.
Водночас колегія суддів констатує, що ні позивачем, ні сторонами не надано суду будь-яких доказів, як от здійснених науково-дослідних та пошукових робіт (натурних обстежень (досліджень), історико-архівних і бібліографічних досліджень, фото фіксації, графічної фіксації), чи розробокнауково-проектної документації тощо, і такі в судом таких не здобуто згідно даних вебсайтуhttps://city-adm.lviv.ua/ щодо переліку пам'яток архітектури містобудування, історії, мистецтва та археології про те, що будівля по вул. Личаківській, 37 у м. Львові несе в собі значну історичну, архітектурну, мистецьку, наукову чи художню цінність своєї автентичності.
Як уже зазначалось вище, Міністерство культури України листом від 10.01.2019 повідомляло позивача, що будівля за адресою по вул. Личаківській, 37 АДРЕСА_5 м. Львові не занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категорією національного та місцевого значення та не перебувала на обліку відповідно до законодавства, яке діяло до набрання чинності Закону України "Про охорону культурної спадщини".
Доказів того, що Міністерству культури надсилалась уповноваженими органами відповідна документація для прийняття рішення про занесення (не занесення) щойно виявленого об'єкту культурної спадщини місцевого значення як от будівлі за адресою по АДРЕСА_1 . Личаківській АДРЕСА_6 37 АДРЕСА_7 Львові до Реєстру суду не представлено.
Отож у суду відсутні підстави для визнання бездіяльності Міністерства культури України протиправною в контексті спірних правовідносин.
Судом також встановлено, що згідно відповіді від 04.03.2019 Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської МР інформувало позивача, що рішенням виконавчого комітету затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва під багатоквартирний житловий будинок по вул. Личаківській, 37 АДРЕСА_3 . Вказані містобудівні умови та обмеження надані на реконструкцію, а не на нове будівництво зі знесенням існуючого.
Крім того, станом на час розгляду справи встановлено, що у відповідності до містобудівної та дозвільної документації в процесі проведення реконструкції будівлю літ. "А-2" по вул. Личаківській, 37 у м. Львові частково демонтовано для подальшої відбудови згідно з вимогами та рекомендаціями Звіту по інженерно-технічному обстеженню будівлі за адресою: м. Львів, вул. Личаківська, 37, копія якого додана до матеріалів справи.
Згідно наявного в матеріалах справи Акта №1/408-ПП перевірки Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові встановлено, що на об'єкті "Реконструкція будівлі під літерою "А-2" під багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом по вул. Личаківській, 37" проводяться підготовчі роботи відповідно до проведеного інженерно-технічного обстеження. Порушень законодавства у сфері містобудівної діяльності не встановлено.
В процесі розгляду справи судом першої інстанції також з'ясовано, що на об'єкті будівництва триває процес реконструкції відповідно до встановлених експертизою умов з демонтажем відповідних частин будівлі для подальшої відбудови. Тобто, об'єкт фактично демонтований та перебуває в процесі подальшої реконструкції. Однак за визначенням пункту 8 Порядку №1760 об'єкти культурної спадщини місцевого значення повинні відповідати критерію автентичності, де в пункті 7 цього Порядку дано визначення критерію - пам'ятка повинна значною мірою зберегти свою форму та матеріально-технічну структуру, історичні культурні нашарування. Проте, як вбачається судом з вимог та рекомендацій Звіту, згідно якого здійснюється реконструкція, та висновку про її аварійний стан на момент проведення експертного дослідження, у суду першої інстанції обґрунтовано виник сумнів щодо можливості встановлення автентичності такої будівлі та можливості приведення її до первинного стану.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
У відповідності до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням зазначеного, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено та не надано суду жодних доказів порушення відповідачами положень чинного законодавства щодо охорони культурної спадщини, а отже суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачу у задоволенні позову повністю.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги рішення виконкому Львівської міської ради від 09.12.2005 №1311 "Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови м. Львова", згідно якого будинок АДРЕСА_3 в межах історичного ареалу м. Львова, суд апеляційної інстанції відхиляє з огляду на таке.
Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 №318 (далі - Порядок №318).
Згідно з пунктом 4 Порядку №318 відповідальними за визначення меж і режимів використання історичних ареалів є Міністерство культури України та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини.
Пунктом 5 Порядку №318 передбачено, що межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць.
Відповідно до п.12 Порядку№318 визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Міністерством культури України.
Отже, межі історичного ареалу населеного місця вважатимуться належним чином визначеними тільки після їх затвердження Міністерством культури України.
На офіційному сайті Міністерства культури України за посиланням http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/printable_article?art_id=244995501 міститься інформація щодо затвердження меж та режимів використання історичних ареалів історичних населених місць наказами Міністерства культури України. Суд встановив, що межі історичного ареалу міста Львова Міністерством культури України станом на 13.12.2019 не затверджені.
Щодо решти доводів скаржника, то суд апеляційної інстанції зауважує, що право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду і такі дії судом апеляційної інстанції вчинено.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного колегія суддів погоджуючись з висновками суду першої інстанції та вважає, що суд першої інстанції дійшов правильних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і вірно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Керуючись частиною третьою статті 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
В. Я. Качмар
Повне судове рішення складено 27 лютого 2020 року.