19 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 300/988/19 пров. № 857/13101/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.
за участі секретаря судового засідання: Марцинковської О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області,
на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2019 року (суддя - Панікар І.В., час ухвалення - не вказаний, місце ухвалення - м. Івано-Франківськ, дата складання повного тексту - не вказана),
в адміністративній справі №300/988/19 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області,
про визнання неправомірними дій та скасування вимог про сплату боргу,
встановив:
У травні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ГУ ДФС України в Івано-Франківській області, в якому просив: 1) визнати неправомірними дії Головного територіального управління ДФС України в Івано-Франківській області щодо винесення Вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-60941-51 від 08.02.2019 року і Вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-60941-51 від 12.04.2019 року; 2) скасувати Вимоги Головного територіального управління ДФС України в Івано-Франківській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-60941-51 від 08.02.2019 року в сумі 17860,72 грн. та №Ф-60941-51 від 12.04.2019 року в сумі 16024,60 грн..
Відповідач ГУ ДФС в Івано-Франківській області позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву, просив відмовити в задоволенні позову.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2019 року позов задоволено. Визнано неправомірними дії Головного територіального управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області щодо винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-60941-51 від 08.02.2019 року та вимоги №Ф-60941-51 від 12.04.2019 року. Скасовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) винесені Головним територіальним управлінням Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області за №Ф60941-51 від 08.02.2019 року та №Ф60941-51 від 12.04.2019 року. Стягнено за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в Івано-Франківській області на користь ФОП ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3842 грн..
З цим рішенням суду першої інстанції від 01.11.2019 року не погодився відповідач ГУ ДФС в Івано-Франківській області та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду є передчасним, таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що до правовідносин, які виникли з приводу оскарження позивачем Вимог про сплату боргу (недоїмки) №Ф-60941-51 від 08.02.2019 року та №Ф-60941-51 від 12.04.2019 року застосовується строк визначений Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Вважає апелянт, що позивачем пропущено строк на звернення до суду щодо оскарження спірних вимог про сплату боргу, оскільки граничний строк для їх оскарження є 06.05.2019 р., а позивач звернувся до суду 07.05.2019 р.. Крім цього, зазначає апелянт, що позивачу ФОП ОСОБА_1 згідно рішення Ради адвокатів Івано-Франківської області за №1/06 від 30.06.2015 року видано свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю. З 30.03.2016 року позивач перебуває на обліку в ГУ ДФС в Івано-Франківській області, як фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, та перебуває на обліку ГУ ДФС в Івано-Франківській області, як фізична особа-підприємець. З аналізу норм Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» видно, що платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, в тому числі адвокатську діяльність. Звертає увагу апелянт на те, що згідно КВЕД позивач здійснює підприємницьку діяльність, у тому числі, у сфері права, однак основним видом діяльності є неспеціалізована оптова торгівля, що підтверджується витягом з облікової картки платника. Також зазначає апелянт, що сума боргу, вказана у Вимозі №Ф-60941-51 від 12.04.2019 року в розмірі 16024,60 грн. виникла через несплату позивачем нарахованих сум ЄСВ за 2017-2018 роки, у зв'язку з здійсненням ним незалежної професійної діяльності, в даному випадку як адвоката. При цьому, сума нарахованого ЄСВ була зменшена на суму наявної переплати, що відображено у Вимозі №Ф-60941-51 від 12.04.2019 року. Крім цього, звертає увагу апелянт на те, що Вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-60941-51 від 08.02.2019 року формувалася станом на 31.01.2019р., а Вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-60941-51 від 12.04.2019 року - станом на 31.03.2019 р., тобто склад суми у спірних вимогах є ідентичним. Таким чином, вважає апелянт, що відповідач діяв виключно в межах повноважень та у спосіб передбачений нормами чинного законодавства.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 01.11.2019 року та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Позивач апеляційної скарги не визнав, у суді апеляційної інстанції подав відзив на апеляційну скаргу, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржене рішення суду від 01.11.2019 року - без змін.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи та їх представників, які з'явились в засідання суду апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з урахуванням наступного.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 30.06.2015 року позивачу ОСОБА_1 згідно рішення Ради адвокатів Івано-Франківської області від 30.06.2015 року за №1/06 видано свідоцтво № НОМЕР_1 на право зайняття адвокатською діяльністю (а.с. 50).
Починаючи з 30.03.2016 року позивач перебуває на обліку в ГУ ДФС в Івано-Франківській області, як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю (а.с. 13).
Згідно витягу з реєстраційних даних по платнику, з 30.06.2015 року позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець (а.с. 48-49).
Також встановлено, що 08.02.2019 року ГУ ДФС в Івано-Франківській області сформовано відносно позивача ОСОБА_1 . Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-60941-51 на суму 17860,72 грн. зі сплати єдиного внеску, відповідно до ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів (а.с. 16).
Рішенням Державної фіскальної служби України від 08.04.2019 року №16428/6199-99-11-05-02-25 скаргу позивача від 04.03.2019 року щодо скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-60941-51 від 08.02.2019 року - залишено без задоволення, а вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-60941-51 від 08.02.2019 року - без змін (а.с. 19-21).
Надалі 12.04.2019 року ГУ ДФС в Івано-Франківській області сформовано відносно позивача ОСОБА_1 . Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-60941-51 на суму 16024,60 грн. зі сплати єдиного внеску, відповідно до ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів (а.с. 24).
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності оскаржених Вимог про сплату боргу (недоїмки) від 08.02.2019 року та від 12.04.2019 року, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Також судом першої інстанції вірно зазначено та враховано, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (ч.2 ст.2 Закону).
Згідно п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування - це організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб.
Єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (п.2 ч.1 ст.1 цього Закону).
Пунктами 4, 5 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що платниками єдиного внеску є: - фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; - особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що законодавець розмежовує платників єдиного внеску на фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. Тобто, фізична особа-підприємець та особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є різними платниками єдиного внеску.
Так, судом першої інстанції вірно зазначено та враховано, що позивач є платником єдиного внеску - фізичною особою-підприємцем, який обрав спрощену систему оподаткування, тобто є платником єдиного внеску в розумінні пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», облік осіб, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини 1 статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.
Взяття на облік осіб, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини 1 статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників (абз.2 ч.1 ст.5 Закону).
Згідно ч.2 ст.5 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини 1 статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб.
Крім цього, питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у територіальних органах ДФС, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування даних про взяття на облік/зняття з обліку платників єдиного внеску визначаються Порядком, який затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 року №1162 (далі - Порядок №1162).
Судом першої інстанції також вірно зазначено, що Порядок №1162 поширюється на платників єдиного внеску, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (пункт 3 розділу І Порядку №1162).
Дані про взяття на облік платників єдиного внеску в порядку інформаційної взаємодії передаються державному реєстратору в день взяття їх на облік за місцезнаходженням чи місцем проживання із зазначенням: дати взяття на облік, найменування та коду за ЄДРПОУ контролюючого органу, в якому такого платника взято на облік, реєстраційного номера платника єдиного внеску (пункт 3 розділу ІІ Порядку №1162).
Відповідно до п.4 розділу ІІ Порядку №1162, взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб-підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».
З матеріалів справи видно, що позивач ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець із 30.03.2016 року перебуває на обліку контролюючого органу як платник єдиного внеску, за ознаками здійснення незалежної професійної діяльності, що підтверджується відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до п.1 розділу ІІІ Порядку №1162, взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1, заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 12-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку.
Платники єдиного внеску, зазначені в пункті 5 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», подають заяву за формою № 1-ЄСВ (додаток 1) протягом 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання документа, що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності (пункт 2 розділу ІІІ Порядку №1162).
Платникам єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», контролюючим органом наступного робочого дня з дня взяття на облік безоплатно надсилається (вручається) повідомлення про взяття їх на облік за формою №12-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (пункт 3 розділу ІІІ Порядку №1162).
Враховуючи вищенаведені правові положення, судом першої інстанції вірно зазначено, що взяття контролюючим органом на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, здійснюється виключно за заявою такої особи за відповідною формою.
Взяття на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, контролюючим органом за власною ініціативою шляхом встановлення «ознаки незалежної професійної діяльності» Порядок №1162 не передбачає.
Судом першої інстанції вірно встановлено та взято до уваги, що позивач після отримання свідоцтва від 30.06.2016 року №001022, яким йому надано право на зайняття адвокатською діяльністю та перебуває на обліку в ГУ ДФС в Івано-Франківській області як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю, що не узгоджується з нормами Порядку №1162, якими визначена процедура взяття на облік платників єдиного внеску.
Щодо внесення відомостей про платника єдиного внеску до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, то судом першої інстанції також вірно зазначено, що ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування (абзац 2 частини 3 статті 16 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).
Згідно абз.3 ч.1, абз.3 ч.2 ст.20 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд, користувачами цього реєстру є органи доходів і зборів та фонди загальнообов'язкового державного соціального страхування. Відомості про фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, подаються безпосередньо зазначеними особами.
Крім цього, Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затв. постановою Правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 року №10-1 (далі - Положення №10-1), відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначає порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб.
Так, відповідно до п.1 розділу ІІІ Положення № 10-1, з метою забезпечення обробки інформації в Реєстрі застрахованих осіб для кожної застрахованої особи автоматично створюється облікова картка, якій присвоюється номер облікової картки.
Облікова картка відкривається у разі, зокрема, надходження у складі звітності відомостей про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; в інших випадках, передбачених Законом (п.2 розділу ІІІ Положення № 10-1).
До облікових карток Реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, зокрема відомості про фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; відомості про нарахування страхових внесків та єдиного внеску фізичними особами - підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність (п.2 розділу ІV Положення № 10-1).
Також судом першої інстанції вірно враховано, що враховуючи форму витягу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (додаток 8 до Положення №10-1, пункт 6 розділу V), до відомостей, які містить цей витяг, віднесено й відомості щодо статусу застрахованої особи, серед типів якого визначено фізичну особу-підприємця і самозайняту особу, тобто особу, яка провадить незалежну професійну діяльність.
Таким чином, Положення №10-1 не визначає такого статусу застрахованої особи, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.
Враховуючи вищенаведені правові положення, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність повноважень у контролюючого органу за власною ініціативою без наявності звітності платника єдиного внеску (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/фізичної особи-підприємця), в якій містяться відомості про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вносити зміни (подавати інформацію до ПФУ щодо змін) до облікової картки платника єдиного внеску шляхом встановлення «ознаки незалежної професійної діяльності» та відповідно нараховувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску на місяць, визначеного Законом як граничний мінімальний внесок для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.
Так, з матеріалів справи видно, що підставою для формування відносно позивача ОСОБА_1 оскаржуваних Вимог про сплату боргу (недоїмки) від 08.02.2019 р. та від 12.04.2019 року стали висновки відповідача про те, що позивач повинен подавати звітність і сплачувати єдиний соціальний внесок як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність (адвокат), незважаючи на те, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, і серед іншого, здійснює діяльність за КВЕД 69.10 «Діяльність у сфері права».
З цього приводу, судом першої інстанції вірно встановлено та враховано, що позивач ОСОБА_1 не перебуває на обліку платника єдиного внеску як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, та відповідно не подає звітність як такий платник.
Таким чином, суд доходить висновку про безпідставне встановлення відповідачем позивачу як платнику єдиного внеску фізичній особі-підприємцю ознаки незалежної професійної діяльності та нарахування на цій підставі єдиного внеску.
Згідно п.16 розділу IV «Формування звіту» Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затв. наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 року №435 (далі - Порядок № 435), фізичні особи-підприємці, які мають ознаку незалежної професійної діяльності, формують та подають до органів доходів і зборів окремі Звіти (додаток 5).
Тобто, положення п.16 розділу IV «Формування звіту» Порядку №435 відсилають до додатка 5 «Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску», розділом 6 якого визначені типи платника, серед яких окремо зазначено ФО - на загальній системі оподаткування, ФО - на спрощеній системі оподаткування, особу, яка провадить незалежну професійну діяльність, членів фермерського господарства. Визначення окремого типу платника «фізичної особи-підприємця, яка має ознаку незалежної професійної діяльності» формою звіту не передбачено.
Таким чином, приписи пункту 16 Порядку №435 про обов'язок формування та подання звіту фізичною особою-підприємцем, яка має ознаку незалежної професійної діяльності, суперечать положенням пунктів 4 та 5 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
За наявності існуючого правового регулювання, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що статус фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності та, як наслідок, порядок обліку та сплати єдиного внеску такою особою Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не передбачає.
Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що хоча процедура щодо обліку платників єдиного внеску й була встановлена підзаконним нормативно-правовим актом, однак у частині визначення видів платників єдиного соціального внеску вона суперечить Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», тому немає підстав вважати, що дії органу, який використовував таку процедуру, узгоджуються з принципом належного врядування, оскільки надано перевагу приписам нормативно-правового акта, нижчому за ієрархією від указаного Закону.
З цього приводу, судом першої інстанції також вірно враховано практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права.
Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (параграф 70).
За практикою Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява № 39766/05, параграф 43).
Тому, суд першої інстанції вірно зазначив, що контролюючий орган, дотримуючись принципів законності та належного врядування як суттєвих елементів принципу верховенства права, повинен був врахувати, що хоча процедура щодо обліку платника єдиного внеску була встановлена нормативно-правовим актом, однак у частині визначення типів (видів) платників єдиного соціального внеску не відповідала Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Крім цього, відповідач повинен був діяти з урахуванням вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», де не передбачено такого платника єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності) та з урахуванням послідовності дій (способів) у частині взяття на облік платника єдиного внеску з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб (зміни таких) та застосовувати ті процедури, які б вказували на ясність дій.
Зміна контролюючим органом обліку особи платника єдиного внеску в спосіб, не встановлений Законом або встановлений підзаконним нормативно-правовим актом, який не відповідає Закону в цій частині, та нарахування на підставі таких дій єдиного внеску, суперечить принципам законності та належного врядування.
Аналогічна правова позиція також висловлена Верховним Судом у рішенні від 02.09.2019 року (зразкова справа за №520/3939/19), яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 року.
Зважаючи на зазначене, колегія суддів приходить до висновку про те, що ГУ ДФС України в Івано-Франківській області безпідставно здійснювало повторне нарахування позивачу єдиного внеску, а тому вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.02.2019 року №Ф-60941-51 та від 12.04.2019 року №Ф-60941-51 є протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною другою статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відносно доводів апелянта (відповідача) про пропущення позивачем строку звернення до суду щодо оскарження вимог по сплаті ЄСВ, встановленого ч.4 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», то колегія суддів вважає такі безпідставними, з врахуванням наступного.
Судом першої інстанції вірно встановлено та не заперечується сторонами по справі, що 21.02.2019 року позивачу була вручена вимога про сплату боргу (недоїмки) від 08.02.2019 р. №Ф-60941-51 (а.с. 17, 18).
Вказану вимогу від 08.02.2019 р. позивач оскаржив до ДФС в Івано-Франківській області, рішенням якої від 08.04.2019 року скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, і вимогу від 08.02.2019р. №Ф-60941-51 - без змін. Таке рішення контролюючого органу позивач отримав 26.04.2019 року, що також не заперечується сторонами по справі.
Крім цього, 26.04.2019 року позивачем отримано Вимогу про сплату боргу зі сплати єдиного соціального внеску №Ф -60941-51 від 12.04.2019 року (а.с. 23).
З матеріалів справи видно, що 07.05.2019 року судом першої інстанції зареєстрована позовна заява ОСОБА_1 , яка підписана ним та здана на відділення поштового зв'язку 06.05.2019 року, що підтверджується фіскальним чеком та поштовим відбитком на конверті (а.с. 27).
Таким чином, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом щодо оскарження вимог про сплату боргу (недоїмки) від 08.02.2019р. та від 12.04.2019р., з дотриманням строку звернення до суду, встановленого частинами 1, 3 статті 122 КАС України та статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування».
З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду від 01.11.2019 року винесене з дотриманням норм матеріального права та процесуального права, а тому немає підстав для його скасування.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Згідно п.6 ч.6 ст.12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області - залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2019 року в адміністративній справі №300/988/19 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання неправомірними дій та скасування вимог про сплату боргу - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: В. В. Гуляк
Судді: Р. Й. Коваль
Н. В. Ільчишин
Повний текст постанови складено 27.02.2020 року