Справа № 620/2757/19 Суддя (судді) першої інстанції: Заяць О.В.
27 лютого 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Єгорової Н.М.,
суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, -
У вересні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з адміністративним позовом у якому просили: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо зменшення з квітня 2017 року розміру пенсійних виплат ОСОБА_1 ; визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо зменшення з квітня 2017 року розміру пенсійних виплат ОСОБА_2 ; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області перерахувати розмір пенсії за віком ОСОБА_1 , починаючи з квітня 2017 року, із застосуванням всіх передбачених пенсійним законодавством України індексацій, підвищень, надбавок та доплат, на які він має право, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, здійснити осучаснення пенсії відповідно до пенсійної реформи України, починаючи з 01 жовтня 2017 року та здійснити виплату пенсії з врахуванням раніше виплачених сум; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області перерахувати розмір пенсії за віком ОСОБА_2 , починаючи з квітня 2017 року, із застосуванням всіх передбачених пенсійним законодавством України індексацій, підвищень, надбавок та доплат, на які вона має право, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, здійснити осучаснення пенсії відповідно до пенсійної реформи України, починаючи з 01 жовтня 2017 року та здійснити виплату пенсії з врахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2019 року позов задоволено частково:
- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо зменшення з квітня 2017 року розміру пенсійних виплат ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області перерахувати та виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 , в розмірі не меншому ніж прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, починаючи з квітня 2017 року;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області перерахувати та виплатити пенсію за віком ОСОБА_2 , в розмірі не меншому ніж прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, починаючи з квітня 2017 року;
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі за своєю трудовою діяльністю отримали право на пенсію за віком в Україні, а тому мають право на пенсію, виплату яких було припинено, та поновлено за рішенням суду як громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обгрунтування своєї позиції зазначає, що пенсія позивачам була призначена та нараховується відповідно до діючого законодавства України. Наголошує, що угода між Україною та Ізраїлем про соціальне забезпечення, підписана 28 вересня 2012 року, не набула чинності, оскільки не ратифікована Верховною Радою України.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволені позовних вимог не є предметом апеляційного оскарження, то судова колегія вважає за необхідне здійснювати перевірку його законності та обґрунтованості у межах доводів та вимог апеляційної скарги ГУ ПФ в Чернігівській області.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, До жовтня 2013 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживали у АДРЕСА_1 та отримували пенсію за віком. Надалі виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю, в зв'язку з чим виплату пенсії їм було припинено з 01 жовтня 2013 р. та виплачено пенсію на 6 місяців наперед.
Постановою Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 29 липня 2015 року по справі № 739/1004/15-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2015 року визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Новгород-Сіверському районі Чернігівської області щодо припинення виплати з 01 квітня 2014 року пенсії за віком ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Новгород-Сіверському районі Чернігівської області, що полягає у не поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за їх заявами від 30 травня 2015 року.
Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Новгород-Сіверському районі Чернігівської області поновити виплату призначеної ОСОБА_1 пенсії за віком з 01 квітня 2014 року та зобов'язано поновити виплату призначеної ОСОБА_2 пенсії за віком з 01 квітня 2014 року.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи довідок про розмір призначених і фактично виплачених пенсій, розмір пенсій позивачів не змінювався з 2014 року.
На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що вимоги позивачів підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо зменшення з квітня 2017 року розміру пенсійних виплат ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області перерахувати та виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 , в розмірі не меншому ніж прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, починаючи з квітня 2017 року; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області перерахувати розмір пенсії за віком ОСОБА_2 , в розмірі не меншому ніж прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, починаючи з квітня 2017 року.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 статті 25 Конституції України визначено, що Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Згідно з ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. I). Ратифікувавши вказану Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині I Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
При цьому, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що пенсійні виплати - грошові виплати в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що здійснюються у вигляді пенсії, довічної пенсії або одноразової виплати. Пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом. Пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Отже, законом передбачено, що пенсія це саме виплата, яку отримує особа, а знаходження пенсіонера на обліку передбачає здійснення пенсійних виплат.
У силу вимог ч.1 статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» закріплено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Так, статтею 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу ПФУ або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням ПФУ за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.
Частиною п'ятою статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
У той же час, колегія суддів відзначає, що з 07 жовтня 2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» з урахуванням рішення Конституційного суду України щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» (від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009).
Після прийняття вищевказаного рішення Конституційного суду України і на теперішній час інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, не прийнято.
Згідно ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
За правилами з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
При цьому, Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначений Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок №22-1).
У силу вимог пункту 1.5 Порядку №22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.
Верховний Суд в постановах від 17 липня 2018 року у справі № 211/1789/17 та від 31 січня 2019 року справа № 520/9721/16-а зазначив, що зазначеною вище нормою передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу Пенсійного фонду України особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.
Пунктом 1.7 Порядку № 22-1 встановлено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Згідно із п. 2.8. Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Відповідно до п.4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).
У той же час, пунктом 4.10 вказаного Порядку №22-1 визначено, що заява про виплату пенсії через банківський рахунок подається заявником згідно з Порядком виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їхні поточні рахунки у банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596 (зі змінами).
При прийманні документів щодо виплати пенсії орган, що призначає пенсії, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, знімає копії з відповідних документів.
Не пізніше 10 днів після надходження всіх необхідних документів для виплати пенсії орган, що призначає пенсію, повинен їх розглянути та прийняти відповідне рішення, яке оформлюється розпорядженням. Надані документи та заява зберігаються в пенсійній справі.
Отже, після отримання відповідної заяви від позивача про призначення, перерахунку або поновлення виплати пенсії за віком орган, що поновлює пенсію, повинен був розглянути цю заяву, та, у разі відмови в її задоволенні, прийняти мотивоване рішення.
У контексті наведеного суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що у матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до органів пенсійного фонду із заявою про здійснення перерахунку та виплати пенсії за віком і надання всіх необхідних документів, у порядку, встановленому Законом, та відповідно такої відмови органів Пенсійного фонду України.
При цьому, позивач не був позбавлений можливості звернення до органів пенсійного фонду з приводу прийняття останніми конкретного рішення щодо перерахунку та виплати пенсії.
Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність порушеного права позивача з боку органів Пенсійного фонду України, що свідчить про передчасність заявлених позовних вимог.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає за необхідне подану до суду апеляційну скаргу задовольнити та скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, прийнявши в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - задовольнити.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2019 року скасувати в частині задоволення позовних вимог.
Прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
В іншій частині Чернігівського окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2019 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Н.М. Єгорова
Судді Є.О. Сорочко
І.В. Федотов