Справа № 826/13546/18
27 лютого 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк Л.О., Коротких А.Ю.
За участю секретаря: Гайворонського В.М.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2019 року, суддя Огурцов О.П., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.05.2018 року № 0156581304.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення прийняте податковим органом з порушенням норм податкового законодавства у зв'язку з чим є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки позивачем не було пропущено строк сплати податкового зобов'язання, тому що у звітний період він не отримував доходів від провадження підприємницької діяльності, як фізична особа-підприємець, тоді як отримані позивачем доходи як фізичною особою було задекларовано та сплачено у встановлені податковим законодавством строки.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 липня 2019 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить повністю скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для задоволення клопотання про вихід із письмового провадження та проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 09.04.2015 року до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві подано податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2014 рік, відповідно до якої у розділі ІІ платником задекларовано суму доходів, зокрема:
- заробітна плата (рядок 01.01) у сумі 11 799,67 грн, сума утриманого податковим агентом податку 1 706,24 грн;
- іноземні доходи згідно додатку 4 (рядок 01.06) у сумі 1066329,92 грн, суму податку, яка підлягає сплаті платником самостійно, - 178596,49 гривні.
При цьому, у розділі ІІІ, у якому зазначається сума доходу, отриманого від провадження господарської діяльності, платником не задекларовано жодних доходів.
Судом встановлено, що позивачем сплачено до бюджету суму визначеного податку на доходи фізичних осіб у зазначеній податковій декларації, що підтверджується платіжним дорученням від 30.07.2015 року № В881018608 на суму 178596,49 грн. Вказані обставини не заперечуються сторонами.
У подальшому, Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено камеральну перевірку своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування.
За результатами проведення перевірки складено акт від 27.04.2018 року № 743/26-15-13-04-28, яким встановлено порушення позивачем строку сплати податку на доходи фізичних осіб, встановленого пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, на 102 дні.
На підставі зазначено акту контролюючим органом прийнято податкове повідомлення рішення від 18.05.2018 року № 0156581304, яким зобов'язано позивача сплатити штраф у розмірі 20% від суми грошового зобов'язання, що становить 35 505,59 грн.
Рішенням Державної фіскальної служби України від 30.07.2018 року № 11025/Г/94-94-11-02-01-14, за наслідками адміністративного оскарження, відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 , а оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін.
Позивач, вважаючи податкове повідомлення-рішення відповідача протиправним та таким, що прийнято з порушенням норм податкового законодавства та підлягає скасуванню, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплату пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків і визначає заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).
Пунктом 16.1 статті 16 ПК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що платник податків зобов'язаний, зокрема, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно з пунктом 46.1 статті 46 ПК України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
За приписами пунктів 49.1, 49.2 статті 49 ПК України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.
Відповідно до підпунктів 49.18.4, 49.18.5 п. 49.18 ст. 49 ПК України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює, зокрема: календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV цього Кодексу; календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб-підприємців - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.
Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування встановлено статтею 177 ПК України.
Згідно із пунктом 177.11 статті 177 ПК України фізичні особи-підприємці подають річну податкову декларацію у строк, визначений підпунктом 49.18.5 пункту 49.18 статті 49 цього Кодексу, в якій поряд з доходами від підприємницької діяльності мають зазначатися інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи.
Таким чином, фізична особа-підприємець повинен подавати одну декларацію, в якій декларувати як доходи від господарської діяльності, так і інші доходи.
Пунктом 57.1 статті 57 ПК України передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Такий випадок передбачений пунктом 179.7 статті 179 ПК України, відповідно до якого фізична особа зобов'язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій нею податковій декларації.
Вказане положення кореспондується з нормою пункту 177.6 статті 177 ПК України, якою передбачено, що у разі якщо фізична особа-підприємець отримує інші доходи, ніж від провадження підприємницької діяльності, у межах обраних ним видів такої діяльності, такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Кодексом для платників податку - фізичних осіб.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що чинне законодавство окремо виділяє як строки подання податкової декларації, так і строки сплати податкового зобов'язання для фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців. При цьому жодною нормою Податкового Кодексу України не передбачено, що задекларовані податкові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, які нараховані на інші доходи, повинні сплачуватись за правилами, передбаченими для зобов'язань, що нараховані на доходи від провадження господарської діяльності, а також одночасно з останніми.
Отже, для правильного визначення норм, які підлягають застосуванню при поданні декларації та сплаті узгодженого податкового зобов'язання необхідним є з'ясування джерела отримання доходу від провадження господарської діяльності або від провадження діяльності, відмінної від обраних видів підприємницької діяльності.
Як убачається із матеріалів справи, позивачем у поданій податковій декларації про майновий стан і доходи за 2014 рік задекларовано лише ті доходи, які отримано ним як фізичною особою, що зобов'язує його, в силу положень статті 179 Податкового кодексу України, сплатити узгоджене податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб до 1 серпня року, що настає за звітним, як і було зроблено позивачем, а саме - сплачено податок на доходи фізичних осіб за декларацією про майновий стан і доходи від 09.04.2015 року, що підтверджується платіжним доручення від 30.07.2015 року № ВВ1018608.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 18.05.2018 року № 0156581304.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2019 року.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2019 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Судя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Коротких А.Ю.