Справа № 240/11691/19
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Капинос О.В.
Суддя-доповідач - Франовська К.С.
27 лютого 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Франовської К.С.
суддів: Кузьменко Л.В. Совгири Д. І. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
В листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність (дії) Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати йому з 01.01.2014 по 02.08.2014 пенсії по інвалідності як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, призначеної відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок пенсії з 01.01.2014 по 02.08.2014 у відповідності до ч.4 ст.54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, з 01.01.2014 по 02.08.2014 у відповідності до ст. 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, виходячи із мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та провести відповідні виплати, з урахуванням раніше сплачених сум.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 20.11.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення учасників справи.
Ухвалою від 18.12.2019 суд першої інстанції залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху для надання позивачем клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду з вказаним позовом з обґрунтування причин поважності такого пропуску.
На виконання ухвали, позивач надав клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що дізнався про не здійснення відповідачем перерахунку пенсії за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року, лише з листа відповідача від 25.10.2019 №Ю-4595, а тому, вважає строк звернення не пропущеним.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду 28 грудня 2019 року позовну заяву залишено без розгляду з підстав, визначених п.8 ч.1 ст.240 КАС України.
Не погоджуючись з судовим рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає оскаржувану ухвалу незаконною, прийнятою з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, що призвело до неправильного вирішення питання, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив наступне.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи, що про порушення свого права на проведення перерахунку пенсії за період з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року позивач дізнався з листа відповідача № Ю-4595 від 25.10.2019 року, а з позовом до суду звернувся у листопаді 2019 року, вважає, що ним не пропущено строк звернення до суду.
Свою правову позицію скаржник обґрунтовує висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 12.11.2019 року справі №240/8155/19, постанові від 24.04.2018 р., справа №127/15035/17.
Окрім того, зазначає скаржник в апеляційній скарзі, встановлений законом строк ним не пропущено з огляду на вимоги ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та просить врахувати при визначенні строку звернення до суду правову позицію Верховного Суду, яка міститься у постанові від 11 вересня 218 року № 522/6810/17.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибули, що відповідно до пункту 2 частини 1 статті 311 та частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи у порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 11 квітня 2003 року (а.с. 15) та вкладкою до посвідчення № НОМЕР_2 с (а.с. 16), як інвалід 3-ї групи, a з лютого 2019 року - інвалід 2 групи внаслідок захворювання, пов'язаного з наслідками аварії на ЧАЕС.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію по інвалідності внаслідок захворювання пов'язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в розмірі відшкодування фактичних збитків відповідно до ст. 50, 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” в сумах, обчислених відповідно до постанови КМУ від 23.11.2011 року №1210.
В жовтні 2019 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про перерахунок пенсії, посилаючись на те, що в період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року він отримував пенсію у меншому розмірі, ніж це визначено Законом №796.
Листом від 25.10.2019 року № Ю-4595 відповідач повідомив, що пенсія позивачу виплачується у розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210.
Не погоджуючись з отриманою відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Залишаючи адміністративний позов без розгляду суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду про зобов'язання здійснити нарахування та виплату пенсії за період з 01.01.2014 по 02.09.2014, а звернувся з позовом лише 15.11.2019 і тому пропустив шестимісячний строк звернення. При цьому, судом першої інстанцій не встановлено наявності поважних обставин, які завадили Позивачу звернутись до суду в межах строку, передбаченого ч. 2 ст. 122 КАС України.
Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до статті 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно із пунктом 4 статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції від 9 липня 2007 року. згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008), в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по ІІ групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком.
Частиною 1 статті 50 Закону України Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що особам, віднесеним до І категорії, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірах: інвалідам ІІ групи - 75 відсотків мінімальної пенсії за віком.
При цьому, вихідним критерієм розрахунку додаткової пенсії виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно з частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом про Державний бюджет України. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 були визначені мінімальні розміри основної пенсії для інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 4 червня 2011 року № 3491-VI, який набрав чинності 19 червня 2011 року, зокрема пунктом 7 частиною 1 зазначеного Закону Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» доповнено пунктом 4, яким встановлено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статей 14, 22, 37 та частиною 3 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.
Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року норми пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» визнано такими, що відповідають Конституції України, тобто є конституційними.
Відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.
Рішенням Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року визначено, що в аспекті конституційного подання положення частини 2 статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції ‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
Також, пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» встановлено, що у 2013 році норми і положення, зокрема, статті 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2013 рік.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31 липня 2014 року, який набрав чинності 3 серпня 2014 року, доповнено Розділ «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» пунктом 67, якими встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення».
Крім того, 28 грудня 2014 року прийнято Закон України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», пунктом 9 Прикінцевих положень якого встановлено, що норми і положення, зокрема, статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII, який набув чинності 1 січня 2015 року, розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що визначення порядку та розмірів виплат зазначеним категоріям громадян у 2011, 2012 та 2013 бюджетних роках делеговано Кабінету Міністрів України.
З 1 січня 2014 року Законом України від 16 січня 2014 року № 719-VII «Про Державний бюджет України на 2014 рік» не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів основної та додаткової пенсій, встановлених статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Чинним залишався й Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Законом України від 31 липня 2014 року № 1622-VII «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», який набрав чинності 3 серпня 2014 року, розділ Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» доповнено пунктом 67, яким, зокрема, встановлено, що норми і положення ст. 20-23, 30, 31, 37, 39, 48, 50-52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету ПФУ на 2014 рік.
Тобто, враховуючи принцип пріоритетності Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» над підзаконним нормативно-правовим актом - Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 1 січня 2014 року нарахування та виплата основної та щомісячної додаткової пенсій за шкоду, заподіяну здоров'ю, повинно було здійснюватись у розмірі та на підставі ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відтак, з 3 серпня 2014 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відтак, в період з 1 січня по 2 серпня 2014 року Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повинно було нараховувати та виплачувати пенсію ОСОБА_1 в розмірі, визначеному статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 21 лютого 2018 року у справі № 619/2262/17, від 19 червня 2018 року у справі № 344/14522/17.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України ( чинної на час звернення до суду ) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
У триваючих правовідносинах суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу може ухилятися від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускати протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи.
Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб'єктом владних повноважень заяви особи, до якого додано пакет необхідних документів.
У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім випадків якщо інше прямо не передбачено законом.
При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки у вигляді залишення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави. У такому випадку суд у триваючих правовідносинах має вирішити питання захисту прав позивача у межах строку звернення до адміністративного суду.
Оскільки пенсія є періодичним платежем, що виплачується щомісяця, про розмір виплат позивач знав, а тому про порушення своїх прав позивач мав знати отримуючи пенсійні виплати у розмірі, з яким він не погоджується, ще у 2014 році.
Однак, даний адміністративний позов подано до суду лише 14 листопада 2019 року.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що будь-які об'єктивні чи суб'єктивні обставини не позбавляли позивача можливості звернутися до суду у визначені законом строки з відповідним позовом до відповідача, якщо позивач вважав, що діями чи бездіяльністю відповідача порушуються його права та законні інтереси.
При цьому, той факт, що із заявою про перерахунок та виплату пенсії позивач звернувся до відповідача у жовтні 2019 не змінює моменту, з якого він повинен був дізнатись про порушення прав. Зазначена дата свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
Суд враховує, що такий підхід щодо оцінки поважності причин пропуску строку звернення до суду відповідає усталеній правовій позиції Верховного Суду, висловленій при вирішенні аналогічних спорів (постанови від 24.04.2018 у справі №816/1630/17, від 08.08.2019 у справі №813/5002/17, від 05.06.2018 у справі №522/6205/17, від 15.05.2019 у справі №804/4217/18, від 08.08.2019 у справі № 127/13736/16-а).
Варто звернути увагу, що матеріали справи не містять клопотань позивача щодо поновлення строку звернення до адміністративного суду, оскільки останній вважає, що такий строк ним не пропущено з огляду на вимоги ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та просить врахувати при визначенні строку звернення до суду правову позицію Верховного Суду, яка міститься у постанові від 11 вересня 218 року № 522/6810/17.
Разом з тим, як вбачається, з ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Тобто, у вказаних статтях вказано про нараховані, але не отримані виплати пенсії з вини органів пенсійного фонду.
Натомість, ті виплати про які зазначає позивач не були нараховані та виплачені, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом та свідчить про неможливість застосування до спірних правовідносин строків позовної давності, що визначені зазначеними законами.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що права позивача на отримання сум періодичних платежів - пенсії, підлягають захисту в межах встановленого КАС шестимісячного строку звернення до адміністративного суду.
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду 14 листопада 2019 року, тобто з пропуском строку звернення до суду з зазначеними ним у позовній заяві вимогами про визнання неправомірними дій та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії за 2014 рік.
Згідно із частиною третьою статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
У зв'язку з зазначеними обставинами, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають залишенню без розгляду на підставі ч. 3 ст. 123 КАС України.
Оцінюючи позицію скаржника, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 27 лютого 2020 року.
Головуючий Франовська К.С.
Судді Кузьменко Л.В. Совгира Д. І.