Справа № 320/6281/19 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.
26 лютого 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.
суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року про відмову у відкритті провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області про зобов'язання вчинити певні дії, -
У листопаді 2019 року позивач, ОСОБА_1 , звернулася до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просила зобов'язати Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області вчинити дії за наслідками закінчення виконавчого провадження ВП №54236293 з виконання постанови від 30.06.2017 ВП №19208366 про стягнення з ОСОБА_1 841 710 грн. 97 коп. виконавчого збору на користь держави в особі Відділу, визначені ч.1, 2 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження", а саме зняти арешт з майна та коштів ОСОБА_1 , вилучити відомості про арешт майна з Державного реєстру речових прав не нерухоме майно Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року у відкритті провадження в адміністративній справі відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції не вірно застосовано до спірних правовідносин положення частини 2 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», статті 287 КАС України та в порушення вимог статті 242 КАС України проігноровано висновки Верховного Суду з питання оскарження рішень та бездіяльності при виконанні постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору.
У відповідності до ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції у відкритті провадження в адміністративній справі відмовив та зазначив, що враховуючи суть спірних правовідносин та їх суб'єктний склад, суд вважає, що на цей спір не поширюється юрисдикція адміністративних судів та про необхідність його вирішення у порядку цивільного судочинства, оскільки позовні вимоги заявлені не на оскарження рішення, дій чи бездіяльності посадової особи органу державної виконавчої служби, а на захист права приватної власності.
Таких висновків суд першої інстанції дійшов з огляду те, що у даному випадку позивач пред'явила позов не як стягувач у виконавчому провадженні, а як власник майна, яке не належить боржнику. На майно накладено арешт, який перешкоджає власнику вільно володіти та розпоряджатися належним йому майном, тому з метою усунення перешкод у володінні і розпорядженні майном власник подав відповідну позовну заяву.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає про наступне.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п.п.1, 2 ч.1 ст.4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Пунктом першим частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Віднесення судового спору до тієї чи іншої юрисдикції залежить від сукупності умов, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства. Такими умовами, зокрема, є: суб'єктний склад сторін, предмет спору та характер спірних правовідносин. Крім того, такою умовою може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в порядку якого розглядається визначена категорія справ.
Статтею 287 КАС України встановлені особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
Так, частиною першою статті 287 КАС України встановлено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Частиною 3 вказаної статті КАС України визначено, що відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.
Відповідно до ч. 5 ст. 287 КАС України адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.
Відповідно до частини 1 ст.447 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Водночас, ч. 2 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон 1404) передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Таким чином, крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного нормами процесуального законодавства, Закон України "Про виконавче провадження" встановлює спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
При цьому, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи як з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, утому числі судом якої юрисдикції, вони видані, так і про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
Відтак, для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду.
Зі змісту позову вбачається, що 13.05.2010 року постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області Башкірцевої Т.О. відкрито виконавче провадження № 19208366 примусового виконання виконавчого листа № 2-2354/09, виданого 03.03.2010 Києво-Святошинським районним судом Київської області.
25.11.2014 року постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області визначено стягнути з боржника ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 841 711,97 грн.
30.06.2017 року постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору ВП №19208366 вдруге стягнуто з боржника виконавчий збір у розмірі 841 710,97 грн.
05.07.2017 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області відкрито виконавче провадження ВП №54236293 про стягнення із боржника (позивача) виконавчого збору у розмірі 841 710,97 грн. на підставі постанови від 30.06.2017 № 19208366.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.09.2019 визнано незаконною та скасовано постанову головного державного виконавця Телявського А.М. відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області від 30.06.2017 ВП № 19208366 про стягнення із ОСОБА_1 841 710,97 грн. виконавчого збору.
Як підставу позову позивач вказує на те, що Управлінням державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області не було вчинено дії за наслідками закінчення виконавчого провадження ВП №54236293 з виконання постанови від 30.06.2017 ВП №19208366 про стягнення з ОСОБА_1 841 710 грн. 97 коп. виконавчого збору, визначені ч.1, 2 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження", а саме державним виконавцем в постанові про закінчення виконавчого провадження не зазначено про зняття арешту з майна та коштів боржника та не вилучено відомості про арешт майна з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
Відповідно до частин четвертої та п'ятої статі 59 Закону № 1404 підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.
Окрім того, зазначеною вище статтею Закону №1404 передбачено, що у разі виявлення в діях державного виконавця порушення порядку накладення арешту, встановленого Законом, начальник відповідного органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, виносить постанову про зняття арешту з майна
В той же час, частиною 5 ст. 59 Закону № 1404 зазначено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Якщо на майно особи накладено арешт, і воно належить їй на праві власності, то така особа може звернутися з позовом до суду про зняття арешту з майна. Після розгляду справи, у разі задоволення такого рішення державний виконавець повинен зняти з такого майна арешт не пізніше наступного для, коли йому стало відомо про такі обставини (ч.1 ст.59 Закону № 1404).
Колегія суддів наголошує, що в даному випадку позивач пред'явив позов як боржник у виконавчому провадженні, на майно якого накладено арешт, права якого є порушеними внаслідок допущеної Управлінням державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, на думку позивача, бездіяльності, а саме не вчинено дії за наслідками закінчення виконавчого провадження ВП №54236293 з виконання постанови від 30.06.2017 ВП №19208366 про стягнення з ОСОБА_1 841 710 грн. 97 коп. виконавчого збору, визначені ч.1, 2 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" .
Отже, згідно з приписами частини першої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України та частини другої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" розгляд даного позову віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, враховуючи вимоги законодавства України, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для відмови у відкритті провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області про зобов'язання вчинити певні дії.
Так, згідно з ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. 243, 315, 320, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року про відмову у відкритті провадження у справі - задовольнити.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року про відмову у відкритті провадження у справі - скасувати.
Справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області про зобов'язання вчинити певні дії - направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає.
Повний текст виготовлено 26 лютого 2020 року.
Головуючий суддя Л.В. Бєлова
Судді Н.В. Безименна,
В.О. Аліменко