Справа № 826/9/18 Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А.
27 лютого 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ключковича В.Ю.,
суддів Парінова А.Б.,
Беспалова О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2019 року (прийняте в порядку спрощеного позовного провадження, в порядку письмового провадження, суддя Бояринцева М.А.) у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві та Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві та Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі, у якому просила:
- скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 28.04.2017 №46139-1305 про визначення суми податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб у розмірі 9658, 75 грн.;
- зобов'язати Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі у м. Києві повернути фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 перераховані 9658,75 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2019 року адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 28.04.2017 року №46139-1305, прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві; в іншій частині позову відмовлено; судові витрати у розмірі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп. стягнуто на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, б. 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві подало апеляційну скаргу, з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2019 та прийняти нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві вказує, що витяг з Технічної документації Головного управління земельних ресурсів ОСОБА_1 до ГУ ДФС у м. Києві не надавався, тому пропорційну частку прибудинкової території, на яку нарахований земельний податок, розраховано згідно з наданою інформацією комунального підприємства по утриманню житлового господарства «Печерська брама» Печерської районної в м. Києві ради: 73,70 х 4524,00 : 4248,70 = 78,48 м2, де: загальна площа будинку - 4248,70 кв. м.; площа земельної ділянки - 4524,00 кв. м.;площа нежитлового приміщення - 73,70 кв. м. Таким чином, контролюючим органом було вирахувано пропорційну частку земельної ділянки, що належить ОСОБА_1 . Площа земельної ділянки, яка припадає на викуплене нежитлове приміщення становить 78,48 кв. м.
Крім того, апелянт вказує, що незважаючи на те, що позивач не зареєструвала право власності чи користування земельною ділянкою під належним їй на праві власності нежитловим приміщенням, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов'язок зі сплати земельного податку виник позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що зазначено у постановах Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №826/8009/16, від 23 травня 2019 року у справі №826/1430/16, від 11 червня 2019 року у справі № 826/14720/16, від 14 лютого 2019 року у справі № 820/855/17, від 13 березня 2019 року у справі № 808/8734/15, від 14 травня 2019 року у справі № 826/13773/16, від 12 березня 2019 року у справі № 826/11633/16.
Також, апелянт наголошує на тому, що надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов'язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване, про що зазначено і у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 826/8675/17, від 07.08.2018 у справі № 826/8490/17, від 13.06.2018 у справі №826/14615/16, від 19.06.2018 у справі № 826/10930/13-а, від 19.06.2018 у справі № 814/3427/13-а, від 15.02.2019 у справі № 826/9948/16, від 09.04.2019 у справі № 826/12960/16, від 24.04.2019 у справі №826/15551/15, від 25.04.2019 у справі № 826/5165/16.
Від ОСОБА_1 та Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі відзиви на апеляційну скаргу до суду не надходили.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві згідно підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України винесено податкове повідомлення-рішення від 28.04.2017 року №46139-1305, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання зі сплати земельного податку у розмірі 9658,75 грн., до якого додано розрахунок до податкового повідомлення-рішення №46139-1305 від 28.04.2017.
Не погоджуючись з таким податковим повідомленням-рішенням, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Окрім цього, позивач стверджує про безпідставність сплати нею визначеного ГУ ДФС у м. Києві грошового зобов'язання у розмірі 9658,75 грн., а тому просить зобов'язати Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі їх повернути.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що:
- обов'язок сплати земельного податку не ставиться в залежність від факту реєстрації права власності чи користування земельною ділянкою під належними на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України, та виникає у фізичної особи з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно;
- обов'язок по нарахуванню сум земельного податку фізичним особам покладено саме на контролюючі органи, яким для визначення розміру вказаного податку на підставі даних державного земельного кадастру необхідно встановити базу оподаткування, наявність грошової оцінки землі, інші відомості для визначення суми податкового зобов'язання;
- контролюючий орган при визначенні податкового зобов'язання позивача зі сплати земельного податку за 2017 рік за земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2 не керувався інформацією, наданою Головним управлінням Держгеокадастру у місті Києві у формі, яка передбачена статтею 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр», оскільки в матеріалах справи відсутні докази надання Головним управлінням Держгеокадастру у місті Києві до контролюючого органу інформації про земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2 чи про земельну ділянку користувачем якої є позивач, або ж докази подання ГУ ДФС у м. Києві запиту про надання такої інформації;
- контролюючим органом не надано доказів, які б підтверджували розмір площі прибудинкової території, та виділення частки прибудинкової території пропорційно до площі належного позивачу нежилого приміщення, що суперечить приписам статті 287 ПК України.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
У відповідності до статті 206 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Як визначено підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
За пунктом 287.7 статті 287 Податкового кодексу України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).
Згідно з пунктом 287.8 цієї ж статті власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Тобто, фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, незважаючи на те, чи зареєстровано за нею право власності/користування земельною ділянкою під таким приміщенням.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена Верховним Судом у постановах, зокрема, від 19 червня 2018 року (справа №826/8009/16), від 21 листопада 2018 року (справа №826/10289/16).
У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
За статтями 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України.
Наведене дає підстави для висновку про те, що власник нежилого приміщення у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Фізична особа - власник нежилого приміщення у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Відповідно до пункту 291.3 статті 291 Податкового кодексу України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
За пунктом 291.2 статті 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
У пункті 269.2 статті 269 Податкового кодексу України також передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).
За підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.
Тобто у розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.
Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов'язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена Верховним Судом у постановах від 13, 19 та 26 червня 2018 року (справи №№ 826/14615/16, 814/3427/13-а та 826/10930/13-а відповідно), та у постанові від 06 лютого 2020 року у справі №820/3488/16.
З огляду на зазначене, колегія суддів приходить висновку, що незважаючи на те, що ОСОБА_1 не зареєструвала право власності чи користування земельною ділянкою під належним їй на праві власності нежилим приміщенням, виходячи з принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14.02.2019 у справі №820/855/17, від 13.03.2019 у справі №808/8734/15, від 14.05.2019 у справі №826/13773/16, від 23.05.2019 у справі №826/1430/16, від 11.06.2019 у справі №826/14720/16.
Відповідно до п. 286. 5, п. 286.6 ст. 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.
У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності.
У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб:
1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;
2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності;
3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.
Також, відповідно до пункту 287.8 статті 287 Податкового кодексу України, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
При цьому, колегія суддів зазначає, що власники будівель, споруд (їх частини), що розташовані на земельній ділянці, сплачують податок за земельні ділянки на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, натомість, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Так, позивач стверджував, та не заперечується відповідачем, що належне ОСОБА_1 нежиле приміщення є частиною багатоквартирного жилого будинку.
Як вбачається з матеріалів справи, та не спростовано позивачем, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить нежитлове приміщення загальною площею 73, 3 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_3 (що підтверджується, зокрема, договором оренди нежилого приміщення №1 від 09.12.2015, доданого позивачем до позову).
З матеріалів справи, та, зокрема, розрахунку до податкового повідомлення-рішення №46139-1305 від 28.04.2017, відзиву на позовну заяву та апеляційної скарги, вбачається, що при обчисленні земельного податку за користування земельною ділянкою під належним позивачу на праві власності нежитловим приміщенням Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві використало інформацію, надану комунальним підприємством по утриманню житлового господарства «Печерська брама» Печерської районної в м. Києві ради, згідно якої вбачається, що нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_2, згідно договору купівлі-продажу від 17.12.2001 та зареєстровано у реєстрі за №4751 належить громадянці ОСОБА_1 , при цьому загальна площа будівлі за адресою АДРЕСА_2 - 4248,70, а площа земельної ділянки - 4524, 00.
Судом апеляційної інстанції, виходячи з принципу офіційного з'ясування обставин справи, в ході розгляду справи перевірено правильність обчислення відповідачем податкових зобов'язань за 2017 рік в розмірі 9658, 75 грн., який, як установлено судом, нарахований на підставі інформації, наданої комунальним підприємством по утриманню житлового господарства «Печерська брама» Печерської районної в м. Києві ради, рішень Київської міської ради від 26 липня 2007 року №43/1877 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва та Порядку її визначення» та від 03 липня 2014 року №23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва» (що введено в дію з 01.07.2015 (згідно із рішеннями Київської міської ради від 10.12.2014 №565/565) із змінами і доповненнями, внесеними рішенням Київської міської ради від 10.03.2016 №217/217), та з врахуванням вимог наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 № 489 із змінами та доповненнями; листа Держземагенства від 14.01.2015 № 6-28-0 22-215/2-15; листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2016 № 6-28-0.22-201/2-16 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель»; листа Державної служби України з питань геодезії,картографії та кадастру від 12.01.2017 № 22-28-0.22-443/2-17 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель»; рішення Київської міської Ради від 23.06.2011 № 242/5629 зі змінами та доповненнями.
Як вбачається з матеріалів справи, та, зокрема, розрахунку, наведеного відповідачем, пропорційну частку прибудинкової території, на яку нарахований земельний податок, розраховано згідно з наданою інформацією комунального підприємства по утриманню житлового господарства «Печерська брама» Печерської районної в м. Києві ради : 73,70 х 4524,00 : 4248,70 = 78,48 кв. м., де:
- загальна площа будинку - 4248,70 кв. м;
- площа земельної ділянки - 4524,00 кв. м;
- площа нежитлового приміщення - 73,70 кв. м.
Площа земельної ділянки, яка припадає на викуплене нежитлове приміщення становить 78,48 кв. м.
Нормативна грошова оцінка земельних ділянок несільськогосподарського призначення визначається відповідно до п.2 рішення Київської міської ради від 26 липня 2007 року № 43/1877 зі змінами та доповненнями окремо в межах економіко-планувальних зон за формулою:
Цн = Цнм х Пз х Кф х Кл х Кі, де:
Цн - нормативна грошова оцінка земельної ділянки в гривнях:
Цнм - середня вартість одного квадратного метра землі в гривнях в межах конкретної економіко-планувальної зони;
Пз - площа земельної ділянки в квадратних метрах;
Кф - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки;
Кл - узагальнюючий локальний коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки і визначається як добуток значень окремих локальних коефіцієнтів, що впливають на місце розташування цієї земельної ділянки (при цьому значення узагальнюючого локального коефіцієнта не повинно бути нижче 0,50 і вище 1,50);
Кі - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки.
965874,57 грн. = 2162,35x78,48x2x1.5x1,249x1,433x1.06, де:
2162,35 - грошова оцінка за 1 кв. м;
78,48 кв. м - площа земельної ділянки;
2 - функціональний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки;
1,5 - узагальнюючий локальний коефіцієнт.
1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки (відповідно до листа Держземагенства від 14.01.2015 № 6-28-0 22-215/2-15);
1,433 - коефіцієнт індексації грошової оцінки (відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2016 № 6-28-0.22-201/2-16 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель»);
1,6 - коефіцієнт індексації грошової оцінки (відповідно до порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого витягом з листа Державної служби України з питань геодезії,картографії та кадастру від 12.01.2017 № 22-28-0.22-443/2- 17 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель»).
Ставка земельного податку в 2017 році обраховується відповідно до п. 5 додатку 3 «Положення про плату за землю в м. Києві» до рішення Київської міської Ради від 23.06.2011 № 242/5629 зі змінами та доповненнями, та становить 1 %.
Відповідно сума земельного податку за 2017 рік розраховано ОСОБА_1 за земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , становить: 965874,57х1%=9658,75 грн.
Колегія суддів бере такі розрахунку до уваги, однак, зазначає, що визначення площі нежитлового приміщення, що належить на праві власності ОСОБА_1 у розмірі 73,70 кв. м. не підтверджується матеріалами справи. Натомість, як вбачається з матеріалів справи, та не спростовано позивачем, їй на праві приватної власності належить нежитлове приміщення загальною площею 73, 3 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_3 (що підтверджується, зокрема, договором оренди нежилого приміщення №1 від 09.12.2015, доданого позивачем до позову).
Таким чином, зважаючи на вищевикладене, колегія суддів приходить висновку, що сума земельного податку за 2017 рік, що має сплатити ОСОБА_1 за земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , становить 9604, 59 грн. ((73, 3 х 4524,00 : 4248,70 = 78, 04 кв. м., де: загальна площа будинку - 4248,70 кв. м; площа земельної ділянки - 4524,00 кв. м); (2162,35x78,04x2x1,5x1,249x1,433x1,0 = 960459, 37); (960459, 37 х1%=9604, 59 грн.)
Відтак, оскільки контролюючим органом невірно здійснено ОСОБА_1 розрахунок суми земельного податку за 2017 рік виходячи з площі нежитлового приміщення, що не належить на праві власності ОСОБА_1 та допущено в подальшому арифметичні помилки, що призвело до завищення суми податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб, суд апеляційної інстанції приходить висновку про протиправність податкового повідомлення рішення від 28.04.2017 №46139-1305 в цій частині та наявність підстав для скасування останнього в частині нарахування податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 площею 0,44 кв. м у розмірі 54, 16 грн. (9658, 75 грн. - 9604, 59 грн.).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 28.04.2017 №46139-1305 в частині нарахування податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб у розмірі 54 (п'ятдесят чотири) грн. 16 (шістнадцять) коп.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмови судом першої інстанції у задоволенні позовних вимог про зобов'язання Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі у м. Києві повернути фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 перераховані 9658,75 грн., а апеляційна скарга Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві не містить жодних доводів щодо вказаної позовної вимоги, то в цій частині судове рішення суду першої інстанції не переглядається судом апеляційної інстанції.
Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20 травня 2013 року №7 , відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Отже, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції та є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
У відповідності до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що неправильне застосування норм матеріального права та неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, призвели до помилкового вирішення справи в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 28.04.2017 №46139-1305 повністю, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині слід скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2019 року в частині задоволення позову до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.04.2017 №46139-1305 скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 28.04.2017 №46139-1305 в частині нарахування податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб у розмірі 54 (п'ятдесят чотири) грн. 16 (шістнадцять) коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Ю. Ключкович
Судді А.Б. Парінов
О.О. Беспалов