П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
26 лютого 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/2456/19
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Домусчі С.Д.,
- Кравця О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2019 року, прийняте у складі судді Лебедєвої Г.В. в місті Миколаїв по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНТА-Н" до Головного управління ДФС у Миколаївській області, Державної фіскальної служби України про скасування рішення від 09.07.2019 р. № 1215709/41907606 та зобов'язання зареєструвати податкову накладну від 05.06.2019 р. № 18 за датою її подання,-
У серпні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕНТА-Н» (далі - ТОВ «РЕНТА-Н», Позивач) звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (далі - ГУ ДФС у Миколаївській області, Відповідач-1), Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України, Відповідач-2), в якому просило суд:
- скасувати рішення комісії Головного управління ДФС у Миколаївській області, яка приймає рішення про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН або відмову в такій реєстрації від 09.07.2019 р. № 1215709/41907606,
- зобов'язати ДФС зареєструвати податкову накладну Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНТА-Н" № 18 від 05.06.2019 року за датою подання.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2019 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення комісії Головного управління ДФС у Миколаївській області, яка приймає рішення про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН або відмову в такій реєстрації від 09.07.2019 р. № 1215709/41907606. Зобов'язано Державну фіскальну службу України зареєструвати податкову накладну Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНТА-Н" № 18 від 05.06.2019 року за датою їх подання. Встановлено судовий контроль за виконанням цього рішення суду.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Головне управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області звернулось до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає його таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, та без повного з'ясування усіх обставин, які мають значення для справи, тому просить скасувати його повністю, а у задоволенні позову - відмовити.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, сторона посилається на те, що підставою для відмови у реєстрації податкових накладних Позивача було не надання платником податку первинних документів щодо постачання /придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи, акти приймання-передачі товарів, розрахункові документи, банківські виписки з особових рахунків, що в свою чергу призвело до порушення вимог встановлених п. 14 Порядку.
Крім того, апелянт не погоджується із наявністю підстав для відшкодування Позивачеві витрат на правову допомогу в сумі 1 000грн. та зазначає, що в провадженні Миколаївського окружного адміністративного суду перебуває понад 80 аналогічних справ, зокрема, 400/2865/19; 400/2435/19; 400/2894/19; 400/2858/19, 400/2353/19, 400/3091/19, 400/3095/19 тощо. З урахуванням того, що в кожній справі заявлено клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу у сумі 7 000 грн., їх загальна сума становить понад 560 000 грн. При цьому, суть спору в цих справах є ідентичною (відмова у реєстрації податкової накладної), а позовні заяви відрізняються лише реквізитами рішень Комісії контролюючого органу. Однак, час, витрачений адвокатом на підготовку однакових позовів, не зазначений у жодному документі (договорі, рахунку-фактурі, акті приймання-передачі тощо), тому просить суд відмовити у задоволенні клопотання про відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів витрат на професійну правничу допомогу.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Рента-Н» зареєстрована в якості юридичної особи 01.02.2018 року. Основним видом діяльності товариства є неспеціалізована оптова торгівля.
31.05.2019 ТОВ «Рента-Н» уклала договір купівлі-продажу з ТОВ «Макси-Пром», відповідно до якого зобов'язалось поставити на адресу останнього м'ясних виробів на загальну суму 22947438,48 гривень.
Згідно видаткової накладної № 35 від 05.06.2019 року ТОВ "Рента-Н" поставило на адресу ТОВ «Макси-Пром» продукти харчування на суму 231300, 00 грн. із ПДВ.
ТОВ "РЕНТА-Н" в рамках здійснення власної господарської діяльності складено податкову накладну №18 від 05.06.2019 року в сумі 231300,00 грн в т.ч. ПДВ 38550,00 грн. по взаємовідносинам з ТОВ "Макси-Пром" та здійснені дії щодо реєстрації у Єдиному державному реєстрі податкових накладних зазначеної податкової накладної.
Відповідно до отриманих квитанцій №1 від 25.06.2019 року вказана податкова накладна прийнята, aлe її реєстрацію зупинено з посиланням на п.201.16 ст.201 ПК України реєстрація податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних зупинена по причині того, що податкові накладні відповідають вимогам п.п.1.6 п.1 Критеріїв ризиковості платника податку, запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної.
05.07.2019 ТОВ «Рента-Н» засобами електронного зв'язку надані на адресу відповідача було направлено в електронній формі повідомлення про подання пояснень та сканкопіями документів до господарських операцій, по якій виписана податкова накладна №18 від 05.06.2019 року.
09.07.2019 року Комісією, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, було прийнято рішення №1215709/41907606 про відмову в реєстрації податкової накладної №18 від 05.06.2019 року.
Підставою для прийняття такого рішення стало ненадання платником податків копій документів, а саме: розрахункових документів, банківських виписів з особових рахунків; первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складських документів (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунків-фактури/інвойсів, актів приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладних.
Не погоджуючись з відмовою ДФС України у реєстрації податкової накладної, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Розглянувши справу по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову з тих підстав, що Відповідачем-1 в оскаржуваному рішенні не зазначено, які саме вимоги законодавства порушено Позивачем при складанні документів, яких документів не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної. Суд дійшов висновку, що Позивачем надано всі необхідні документи, які засвідчують факт здійснення господарської операції за податковою накладною, у реєстрації якої відмовлено. При цьому, судом першої інстанції частково відшкодовано Позивачу витрати на правову допомогу, а саме в сумі 1 000 грн., замість заявлених 7 000 грн., через неспівмірність, необґрунтованість та не підтвердження належними доказами понесених витрат на правничу допомогу з огляду на складність справи, якість підготовленого документу, відсутність відомостей про витрачений адвокатом час для складання позовної заяви з огляду на підготовку та подачу адвокатом до суду більше 30 ідентичних позовів.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В даному випадку спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (п. 201.10 ПК України).
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року № 1246 затверджено Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних (далі - Порядок № 1246).
Пунктом 12 Порядку № 1246 передбачено, що після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки: відповідності податкової накладної та/або розрахунку коригування затвердженому формату (стандарту); чинності електронного цифрового підпису, порядку його накладення та наявності права підписання посадовою особою платника податку таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; реєстрації особи, що надіслала на реєстрацію податкову накладну та/або розрахунок коригування, платником податку на момент складення та реєстрації таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; дотримання вимог, установлених пунктом 192.1 статті 192 та пунктом 201.10 статті 201 ПК України; наявності помилок під час заповнення обов'язкових реквізитів відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України; наявності суми податку на додану вартість відповідно до пунктів 200-1.3 і 200-1.9 статті 200-1 ПК України (для податкових накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 1 липня 2015 року); наявності в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується; факту реєстрації / зупинення реєстрації / відмови в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами; наявності підстав для зупинення реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування; дотримання вимог Законів України «Про електронний цифровий підпис», «Про електронні документи та електронний документообіг» та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.
Пунктом 12 Порядку № 1246 визначено, що за результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (далі - квитанція).
За змістом п. 201.16 ст. 201 ПК України визначено, що реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 117 від 21 лютого 2018 року затверджено Порядок зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Порядок № 117) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Пунктами 5-7 Порядку № 117 встановлено, що податкова накладна/розрахунок коригування, які підлягають моніторингу, перевіряються на відповідність критеріям ризиковості платника податку, критеріям ризиковості здійснення операцій та показникам позитивної податкової історії платника податку. У разі коли за результатами моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну/розрахунок коригування, відповідає критеріям ризиковості платника податку, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється. У разі коли за результатами моніторингу податкова накладна/розрахунок коригування відповідають критеріям ризиковості здійснення операції, крім податкової накладної/розрахунку коригування, складених платником податку, який має позитивну податкову історію платника податку, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється.
Пунктом 10 Порядку № 117 передбачено, що критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій, перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку, визначає ДФС та надсилає на погодження Мінфіну в електронній формі через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади. Мінфін у дводенний строк погоджує або надсилає ДФС на доопрацювання визначені у цьому пункті критерії та перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку. Про визначені критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій, перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку, ДФС інформує Комітет Верховної Ради України з питань податкової та митної політики. ДФС оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті погоджені критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій, перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку.
Пунктами 12-13 Порядку № 117 визначено, що у разі зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі контролюючий орган протягом операційного дня надсилає (в електронній формі у текстовому форматі) в автоматичному режимі платнику податку квитанцію про зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування. Така квитанція є підтвердженням зупинення такої реєстрації. У квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування зазначаються:
1) номер та дата складання податкової накладної / розрахунку коригування;
2) порядковий номер, номенклатура товарів/послуг продавця, код товару згідно з УКТЗЕД / послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг, зазначені у податковій накладній / розрахунку коригування, реєстрація яких зупинена;
3) критерій(ї) ризиковості платника податку та/або критерій(ї) ризиковості здійснення операцій, на підставі якого(их) зупинено реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі, із розрахованим показником за кожним критерієм, якому відповідає платник податку;
4) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі.
Пунктами 18-21 Порядку № 117 встановлено, що Письмові пояснення та копії документів, подані платником податку до контролюючого органу відповідно до пункту 15 цього Порядку, розглядаються комісіями контролюючих органів. Комісії контролюючих органів складаються з комісій регіонального рівня (комісії головних управлінь ДФС в областях, м. Києві та Офісу великих платників ДФС) та комісії центрального рівня (ДФС). Зазначені комісії приймають рішення про:
- реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі;
- відмову у реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі.
Підставами для прийняття комісіями контролюючих органів рішення про відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування є:
- ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено;
- ненадання платником податку копій документів відповідно до підпункту 4 пункту 13 цього Порядку;
- надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, 31.05.2019 ТОВ «Рента-Н» уклала договір купівлі-продажу з ТОВ «Макси-Пром», відповідно до якого зобов'язалось поставити на адресу останнього м'ясних виробів на загальну суму 22947438,48 гривень.
Згідно видаткової накладної № 35 від 05.06.2019 року ТОВ "Рента-Н" поставило на адресу ТОВ «Макси-Пром» продукти харчування на суму 231300, 00 грн. із ПДВ.
ТОВ "РЕНТА-Н" в рамках здійснення власної господарської діяльності складено податкову накладну №18 від 05.06.2019 року в сумі 231300,00 грн в т.ч. ПДВ 38550,00 грн. по взаємовідносинам з ТОВ "Макси-Пром" та здійснені дії щодо реєстрації у Єдиному державному реєстрі податкових накладних зазначеної податкової накладної.
Відповідно до отриманих квитанцій №1 від 25.06.2019 року вказана податкова накладна прийнята, aлe її реєстрацію зупинено з посиланням на п.201.16 ст.201 ПК України реєстрація податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних зупинена по причині того, що податкові накладні відповідають вимогам п.п.1.6 п.1 Критеріїв ризиковості платника податку, запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної.
Колегія суддів зазначає, що приймаючи рішення про зупинення реєстрації податкових накладних, податковий орган посилався на пп. 1.6 п. 1 Критеріїв ризиковості платника податку, які визначені Листом ДФС від 21 березня 2018 року № 959/99-99-07-18 за погодженням з Міністерством фінансів України від 22 березня 2018 року.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 липня 2019 року по справі № 320/6312/18 зазначив: «…Акти, які затверджують критерії ризиковості здійснення операцій мають на меті встановити норми права, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян, а відтак, підлягають обов'язковій реєстрації у порядку, визначеному діючим законодавством. Листи міністерств, інших органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами, не є джерелом права відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України».
Таким чином, колегія суддів вважає, що зупинення реєстрації податкових накладних на підставі критеріїв ризиковості, встановлених листом ДФС, порушує принцип правової визначеності та передбачуваності, а відтак, є неправомірним.
Також, колегія суддів зазначає, що підпункт 1.6 пункту 1 Критеріїв ризиковості платника податку, визначених Листом ДФС від 21 березня 2018 року № 959/99-99-07-18, складається з 7 абзаців, які передбачають підстави для встановлення ризиковості платника податку.
На думку колегії суддів, контролюючий орган в квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування повинен здійснювати не лише загальне посилання на пп. 1.6 п. 1 Критеріїв, а конкретно зазначати відповідний абзац, в межах якого й закріплений конкретний критерій, на основі якого було зупинено реєстрацію податкової накладної. Така вимога є цілком обґрунтованою, з огляду на те, що: а) від розуміння конкретного критерію, на основі якого було зупинено реєстрацію податкової накладної, залежить послідовність надання платником податків пояснень, достатніх для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію такої податкової накладної; б) тільки визначивши критерій, на основі якого було зупинено реєстрацію податкової накладної, контролюючий орган може чітко визначити вичерпний перелік конкретних документів, які платник податків повинен надати контролюючому органу.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 22 липня 2019 року у справі №815/2985/18.
Матеріали справи свідчать, що позивачем до контролюючого органу надіслано договір купівлі-продажу від 31.05.2019 року № 31/05-02, укладений між ТОВ «Рента-Н» (Продавець) та ТОВ «Макси-Пром» (Покупець), відповідно до умов якого ТОВ «Рента-Н» зобов'язалось поставити на адресу Покупця м'ясні вироби на загальну суму 22947438,48 гривень.
На підтвердження поставки товару за договором купівлі-продажу від 31.05.2019 року № 31/05-02, позивачем надано видаткову накладну № 35 від 05.06.2019 року ТОВ "Рента-Н", у відповідності до якої позивачем поставило ТОВ «Макси-Пром» продукти харчування на суму 231300, 00 грн. із ПДВ.
Згідно умов п.6.1. Договору №31/05-02 від 31.05.2019 року оплата за поставлений товар має бути перерахована на протязі 30 днів, з моменту його передачі. Згідно умов п.6.3. Договору №31/05-02 від 31.05.2019 року в разі порушення продавцем зобов'язання передбаченого п.4.5. цього Договору покупець має право притримати оплату за такий товар, повідомивши про це продавця.
Відповідно до пункту 4.5 Договору №31/05-02 від 31.05.2019 року разом з передачею товару, продавець на протязі 30 днів, зобов'язаний передати наступні документи: видаткові накладні, податкові накладні з квитанцією про їх реєстрацію.
Судом встановлено, що позивачем не було надано до контролюючого органу та до суду платіжні документи, на підтвердження оплати за придбаний товар, оскільки податкова накладна № 18 від 05.06.2019 року не зареєстрована та не надана покупцю разом з квитанцією про її реєстрацію.
Реалізована на адресу ТОВ «Макси - Пром» продукція раніше була придбана у ПП Фірма «Альфа Опт», згідно договору купівлі - продажу від 15.04.2019 року.
Придбання товару підтверджується відповідними первинними документами: видатковою накладною ПП Фірма «Альфа Опт» №РН-000144 від 13.05.2019 на суму 200490,00 грн. в т.ч. ПДВ.
ТОВ «Рента - Н» розрахувалось з ПП Фірма «Альфа - Опт» за поставлений товар в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням №39 від 13.05.2019 року.
Відповідно до приписів п.201.10. ст.201 ПКУ ПП Фірма «Альфа Опт» було складено та зареєстровано податкові накладні.
Щодо ненадання ТОВ "Рента-Н" товарно-транспорних накладних позивач пояснив, що в даному випадку перевезення товарів відбувалось в межах приміщення одного складу (м. Миколаїв, вул.Кагатна, 1/10) внутрішньо складською технікою, тому оформлення товарно-транспорних накладних законодавством не передбачено.
Судом встановлено, що між ТОВ "Рента-Н" (Орендар) та ТОВ "Престиж Пром" (Орендодавець) укладено договір оренди № 03/2013-3 від 01.03.2019 року, відповідно до якого Орендодавець зобов'язується передати Орендарю у строкове платне користування майно, а саме складські приміщення загальною площею 100 м. кв. по вул. Кагатна, 1/10 в м. Миколаєві.
Таким чином, подані документи свідчать про реальність здійснення господарської операції з продажу товарів і були цілком достатніми для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної №18 від 05.06.2019 року. Вказані документи складені у повній відповідності до вимог законодавства і саме такими документами супроводжувалось оформлення господарської операції, в рамках якої виписано податкову накладну №18 від 05.06.2019 року.
Однак, 09.07.2019 року Комісією, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, було прийнято рішення №1215709/41907606 про відмову в реєстрації податкової накладної №18 від 05.06.2019 року.
Підставою відмови у вказаному рішенні зазначено: «ненадання платником податку копій документів: первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні».
З даного приводу, колегія суддів зазначає, що форма вказаного рішення передбачає, що в разі відмови в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних через ненадання платником податку копій документів, документи, які не надано (з тих, що визначені вказаною формою рішення), мають бути підкреслені. Проте, в порушення наведених вимог законодавства, в оскаржуваних рішеннях не підкреслено документи, які, на думку контролюючого органу, позивачем не надано, що позбавляє позивача можливості надати такі документи.
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що вказані рішення про відмову в реєстрації податкових накладних є формальним та об'єктивно не містять чіткого визначення підстав та мотивів для їх прийняття, а тому, не можуть бути визнані законними та обґрунтованими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 20 серпня 2019 року у справі № 2540//3009/18 зазначив: «…Здійснення моніторингу відповідності податкових накладних/розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків є превентивним заходом, спрямованим на убезпечення від безпідставного формування податкового кредиту за операціями, що не підтверджені первинними документами або підтверджені платником податку копіями документів, які складені з порушенням законодавства. Здійснення моніторингу не повинно підміняти за своїм змістом проведення податкових перевірок як способу реалізації владних управлінських функцій податкового органу».
Отже, на думку колегії суддів, вимоги контролюючого органу щодо надання всіх можливих документів по господарській операції, не можуть бути визнані такими, що відповідають приписам та меті податкового законодавства. Фіскальний орган має обмежитись таким обсягом документального підтвердження господарської операції, який в достатній мірі доводить її реальність та законність. Витребування інших (можливих) документів і, як наслідок їх ненадання, відмову в реєстрації податкової накладної колегія суддів вважає надмірним формалізмом та необґрунтованим втручанням в діяльність господарюючих суб'єктів, що є, нічим іншим, як обмеженням права на свободу господарювання в ракурсі правомірності дій платника податків, доки не доведено зворотнє.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення про відмову в реєстрації податкової накладної є протиправним, внаслідок чого, позовні вимоги правомірно задоволено судом першої інстанції.
Доводи апелянта про те, що ТОВ «РЕНТА-Н» не надано первинних документів, що підтверджують реальність здійснення господарської операції, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, такі документи надавалися контролюючому органу разом з повідомленням про надання пояснень.
Положеннями ст. 9 Конституції України, ст. 6 КАС України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував: "Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».
У своїй судовій практиці Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).
Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював свою позицію щодо принципу правової визначеності (наприклад, справа Гешмен і Герруп проти Сполученого Королівства), відповідно до якого особа, здійснюючи правомірну поведінку, повинна мати можливість передбачати правові наслідки такої правової поведінки, чітко визначені законом.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції вірно зазначив, що дії Комісії ДФС України по прийняттю спірного рішення, в якому не наведені мотиви їх ухвалення та не зазначені підстави неврахування наданих позивачем документів та пояснень, свідчать про порушення Комісією як принципу належного урядування, так і принципів, закріплених в Резолюції Комітету Міністрів Ради Європи 77 (31) від 28.09.1977р., свідчать про непрозорість та непередбачуваність дій Відповідача-1, що перешкоджають можливості платника податків планувати в подальшому свою господарську діяльність.
Положеннями ч. 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За час перегляду справи в апеляційному порядку, ані ГУ ДФС у Миколаївській області, ані ДФС України - як суб'єктом владних повноважень, не надали належних і достатніх доказів, які спростовували б твердження Позивача, не навели мотивів прийняття спірного рішення та неврахування наданих Позивачем документів, а відтак, не довели правомірності свого рішення.
Оскільки Відповідачі не довели правомірність оскаржуваного рішення, а встановлені обставини по справі свідчать про його протиправність, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та його задоволення шляхом скасування рішення комісії Головного управління ДФС у Миколаївській області, яка приймає рішення про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН або відмову в такій реєстрації від 09.07.2019 р. № 1215709/41907606 та зобов'язання Державної фіскальної служби України зареєструвати податкову накладну Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНТА-Н" № 18 від 05.06.2019 року за датою їх подання.
Щодо вимог про відшкодування витрат, пов'язаних із професійною правничою допомогою, отриманою від адвоката, судова колегія зазначає наступне.
Положеннями ч. 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частинами 1 та 2 статті 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України).
Статтею 134 КАС України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз вищенаведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що зазначено у рішенні від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04), заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Зазначена позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року по справі № 810/2760/17.
В даному випадку, як вбачається із позовної заяви, представником Позивача заявлені вимоги про відшкодування витрат, пов'язаних із професійною правничою допомогою, отриманою від адвоката у вигляді підготовки позовної заяви до Миколаївського окружного адміністративного суду про скасування рішень Комісії ДФС України про відмову в реєстрації податкових накладних в ЄРПН, та реєстрації податкових накладних Клієнта.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат, пов'язаних із професійною правничою допомогою, колегія суддів виходить з наступного.
Досліджуючи надані представником Позивача документи, судом встановлено, що Договором передбачено надання правової допомоги щодо підготовлення та передачі до Миколаївського окружного адміністративного суду позовної заяви про скасування рішень Комісії ДФС України про відмову в реєстрації податкових накладних в ЄРПН, та реєстрації податкових накладних Клієнта.
До того ж, ані Договір про надання правової допомоги, ані платіжне доручення не містять жодного посилання на адміністративну справу, в межах якої заявлені витрати на відшкодування правничої допомоги. Тобто вказані документи не доводять факту понесення Позивачем витрат на правову допомогу по конкретній адміністративній справі. Відсутність конкретизації по адміністративній справі ставить під сумнів обґрунтованість заявленої суми для відшкодування витрат, пов'язаних із професійною правничою допомогою.
В даному випадку, предмет спору у цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.
Таким чином, заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг Позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг) та ціною позову.
Більш того, ані договір, ані протокол узгодження договірної ціни, ані рахунок фактури не містять детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом під час підготовлення позовної заяви про скасування рішень Комісії ДФС України про відмову в реєстрації податкових накладних в ЄРПН, та реєстрації податкових накладних.
В наданих до суду документах не зазначено, що включає у себе підготовка позовної заяви до суду, чи включає підготовка позовної заяви до суду роботи зі збору доказів, аналізу законодавства та судової практики, жодного посилання на кількість часу витраченого адвокатом на складання позовної заяви в залежності від складності справи та виконаних адвокатом робіт надані позивачем документи не містять (правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду викладених у постановах від 20 червня 2019 року по справі № 821/440/17 та від 17 вересня 2019 року по справі № 810/3806/18).
Відсутність детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, зокрема, із зазначенням витраченого часу на відповідні види робіт, ставить під сумнів, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
Зазначена позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року по справі № 810/2760/17.
Враховуючи вищевказане, колегія суддів доходить висновку, що не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
З огляду на те, що наданими до суду документами обґрунтованість та фактичний обсяг витрат на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено належними та допустимими доказами, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення заяви Позивача про розподіл судових витрат шляхом компенсації Позивачу витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням принципів справедливості, обґрунтованості, співмірності та пропорційності у розмірі 1 000 грн.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни - відсутні.
Статтею 316 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2019 року - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2019 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНТА-Н" до Головного управління ДФС у Миколаївській області, Державної фіскальної служби України про скасування рішення від 09.07.2019 р. № 1215709/41907606 та зобов'язання зареєструвати податкову накладну від 05.06.2019 р. № 18 за датою її подання - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М.П. Коваль
Суддя: С.Д. Домусчі
Суддя: О. О. Кравець