Справа № 580/2550/19 Суддя (судді) першої інстанції: В.П. Тимошенко
26 лютого 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Єгорової Н.М.,Мєзєнцева Є.І.
за участю секретаря Муханькової Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2236-52-У від 14.11.2018 року.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. На думку апелянта, зазначене рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що оскаржуване рішення винесене з грубим порушенням Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов?язкове державне соціальне страхування", оскільки у оскаржуваній вимозі, яка датована 14 листопада 2018 року, зазначена заборгованість зі сплати єдиного внеску станом 09 березня 2019 року, що в часовому проміжку на 4 місяці пізніше від дати складання цієї вимоги, дата набрання чинності за вимогою встановлена 09.03.2019 року, що суперечить пункту 2 оскаржуваної вимоги та статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". Крім того, апелянт зазначив, що в супереч приписів ч. 4 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" оскаржувана вимога йому не надсилалась, чим обмежено його право на оскарження вище зазначеної вимоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що позивач як фізична особа-підприємець (надалі також - ФОП) перебував на обліку в Уманській ДПІ (Уманське управління ГУ ДФС у Черкаській області) як платник єдиного соціального внеску.
Водночас, перебуваючи на обліку як підприємець, позивач не нарахував та не сплатив у встановлений строк єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску: за 2017 рік у розмірі 8448,00 грн. (704 грн. х 12 міс.); за І квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819, 06 грн. х 3 міс.); за II квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819, 06 грн. х 3 міс.); за ІІІ квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819, 06 грн. х 3 міс.).
У зв'язку із наявністю заборгованості з єдиного соціального внеску та на підставі даних інформаційно-телекомунікаційної системи «Податковий борг» відповідачем 14 листопада 2018 року сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4928-50 на суму 15819,54 грн.
Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням здійснена 22 серпня 2019 року.
Не погоджуючись з вимогою, позивач звернувся зі скаргою до ГУ ДФС у Черкаській області, на яку в.о. начальника ГУ ДФС у Черкаській області було надано відповідь від 05.06.2019 року №17321/23-00-10-021, в якій зазначено, що контролюючим органом вищого рівня являється ДФС України.
24.06.2019 року позивач подав до ДФС України скаргу на вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2236-52-У від 14.11.2018 року.
Рішенням ДФС України №36125/6/99-99.11.05-02.25 від 29.07.2019 року було роз'яснено позивачу щодо оскаржувана вимога сформована для подання до органу державної виконавчої служби на суму зростання боргу, як узгоджена, а тому така вимога не може бути предметом оскарження в суді.
Позивач, вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2236-52-У від 14.11.2018 року протиправною, звернувся до суду із позовом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України від 08.07.2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (в подальшому - Закон № 2464-VI).
Згідно із п. 2 ст. 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно із ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Отже, зазначені платники податків мають обов'язок сплачувати внесок у розмірі, який встановлено законом, незалежно від отримання доходу (прибутку).
До переліку цих платників податків не відносяться фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно ч. 3 ст. 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Пунктом 7 частини 1 статті 13 Закону № 2464-VI передбачено, що органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
За правилами ч. ч. 1-4 ст. 25 згаданого Закону рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Форма вимоги про сплату боргу (недоїмки) для платника єдиного внеску - фізичної особи станом на 09.11.2018 року була затверджена наказом Міндоходів України від 20.04.2015 року № 449 «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Інструкція №449) та наведена у додатку 7 до вказаної Інструкції.
Згідно розділу VI Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.
Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
У разі незгоди з розрахунком органу доходів і зборів суми боргу (недоїмки) платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання вимоги, узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному або судовому порядку.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що реєстрація позивача як фізичної особи-підприємця встановлює обов'язок сплачувати податки, пов'язані із здійсненням підприємницької діяльності, у строки, встановлені чинним законодавством. Разом з тим, у випадку несвоєчасного нарахування та/або сплати платником сум єдиного внеску, податковий орган зобов'язаний обчислити суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), формування якої здійснюється на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника.
Колегія суддів зауважує, що позивач є платником єдиного внеску згідно із Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» незалежно від фінансового стану та з 2017 року (набрання законної сили змінами до Закону №2464-VI) навіть в разі відсутності доходу в сумі єдиного внеску не менше за розмір мінімального страхового внеску.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу була виставлена автоматично сформована вимога №Ф-2236-52-У від 14.11.2018 року щодо заборгованості (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 15 819,54 грн. станом на 19.10.2018 року.
Підставою для формування оскаржуваної вимоги були відомості щодо заборгованості зі сплати єдиного внеску, відображені у картці особового рахунку, зі змісту якої вбачається, що така недоїмки мала місце до 09.02.2018 року в сумі 8 448,00 грн. та по 19.10.2018 року в сумі 7 371,54 грн.
Оскаржувана вимога №Ф-2236-52-У від 14.11.2018 року сформована та направлена позивачу з огляду на те, що на кінець календарного періоду у нього збільшилася наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску.
Суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги доводи позивача про те, що про існування оскаржуваного рішення йому стало відомо лише 14.05.2019 року, за наслідками його звернення до державної виконавчої служби, оскільки відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вимога від 14.11.2018 року № Ф-2236-52 на суму 15819,54 грн. направлялась позивачу 18.12.2018 року за адресою проживання ( АДРЕСА_1 ), однак не була вручена у зв'язку із закінченням терміну зберігання та повернута 21.02.2019 року, що підтверджується відміткою відділу поштового зв'язку.
Пунктом 4 розділу VI Інструкції передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місцезнаходження юридичної особи або його відокремленого підрозділу, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові.
У разі якщо неможливо надіслати (вручити) платнику єдиного внеску вимогу про сплату боргу (недоїмки) поштою у зв'язку з відсутністю його за місцезнаходженням (місцем проживання) (відсутністю службових (посадових) осіб платника єдиного внеску за його місцезнаходженням), відмовою платника єдиного внеску або службових (посадових) осіб платника прийняти вимогу, поверненням поштового відправлення у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання або з інших причин, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення, вимога вважається надісланою (врученою) платнику єдиного внеску у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
В даному випадку днем вручення вимоги є день повернення на адресу відповідача конверту, а саме 21.02.2019 року.
Щодо доводів апелянта про те, що контролюючий орган не міг надіслати позивачеві вимогу датовану 14.11.2018 року з обрахуванням боргу станом на 09.03.2019 року, колегія суддів зазначає наступне.
Дослідивши зміст оскаржуваної вимоги, суд встановив, що дійсно у вимозі зазначено дату 09.03.2019 року, проте вказана дата свідчить не про наявність боргу станом на вказану дату, а про набрання чинності (узгодження) вимоги.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, вказана дата заповнюється вже при пред'явлені до органу державної виконавчої служби з присвоєнням літери "У", а тому ніяким чином не може спростовувати наявність недоїмки та обов'язок сплачувати зобов'язання з єдиного соціального внеску.
Враховуючи те, що на момент отримання оскаржуваної вимоги про сплату боргу, підприємницька діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 не була припинена у встановленому законодавством порядку, у відповідача були наявні правові підстави для прийняття оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) в сумі 15 819,54 грн., а тому колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.
Отже, суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції. Апеляційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) у позовній заяві та з урахуванням яких суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга позивача не містить.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення дотримано норми матеріального права, що стало підставою для правильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 26.02.2020 року.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Н.М. Єгорова
Є.І. Мєзєнцев