Справа № 640/2431/19 Суддя (судді) першої інстанції: Лапій С.М.
26 лютого 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.
суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2019 року (справу розглянуто в порядку письмового провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльність та стягнення суми недоотриманої суддівської винагороди,
У лютому 2019 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Окружного адміністративного суду міста Києва щодо нездійснення нарахування та виплати йому суддівської винагороди, обчисленої на підставі первинної редакції Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI, виходячи з розміру посадового окладу судді, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про державний бюджет України на 2017 рік" та Законом України "Про державний бюджет України на 2018 рік", у період з 01.01.2017 по 04.12.2018;
- стягнути з Державної судової адміністрації України на його користь суму недоотриманої суддівської винагороди.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2019 року адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Окружного адміністративного суду міста Києва (01051, м. Київ, вул. Петра Болбочана, 8, корпус 1, код 34414689) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, обчисленої на підставі первинної редакції Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI, виходячи з розміру посадового окладу судді, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про державний бюджет України на 2017 рік" та Законом України "Про державний бюджет України на 2018 рік", у період з 01.01.2017 по 03.12.2018;
- зобов'язано Окружний адміністративний суд міста Києва (01051, м. Київ, вул. Петра Болбочана, 8, корпус 1, код 34414689) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.01.2017 по 03.12.2018, обчислену на підставі первинної редакції Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI, виходячи з розміру посадового окладу судді, розрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України від 21.12.2016 № 1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік" та Законом України від 07.12.2017 № 2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік".
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідачем Державною судовою адміністрацією України подано апеляційну скаргу у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням судом всіх обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права .
Зокрема, апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на те, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя місцевого суду повинен отримувати суддівську винагороду в розмірі прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Відповідно до пункту 3 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017, мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат після набрання чинності цим Законом. А тому, апелянт вважає, що розмір суддівської винагороди, який був нарахований та виплачений позивачу у вказаний період, відповідає вимогам закону.
У відповідності до ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Згідно ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги Державної судової адміністрації України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з такого.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з указом Президента України від 24.07.2008 № 667/2008 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Полтавського окружного адміністративного суду строком на 5 років.
На підставі указу Президента України від 31.03.2010 № 466/2010 його переведено на роботу на посаді судді Окружного адміністративного суду міста Києва у межах п'ятирічного строку, у подальшому постановою Верховної Ради України від 16.05.2013 №249-VІІ обраний суддею безстроково.
За період з 01.01.2017 по 03.12.2018 фактично виплачена суддівська винагорода позивача становить 494028, 48 грн.
Вважаючи, що обрахунок суддівської винагороди здійснено не у відповідності до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково та зазначив, що Окружний адміністративний суд міста Києва протиправно не здійснив нарахування та виплату позивачу у період з 01.01.2017 по 03.12.2018 посадового окладу та відповідних надбавок, які загалом складають суддівську винагороду, обчислену на підставі первинної редакції Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI, виходячи з розміру посадового окладу судді, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати.
Також, суд першої інстанції вважав, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Окружний адміністративний суд міста Києва нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 01.01.2017 по 03.12.2018, обчислену на підставі первинної редакції Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI, виходячи з розміру посадового окладу судді, розрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України від 21.12.2016 № 1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік" та Законом України від 07.12.2017 №2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік".
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Конституцією України та спеціальними законодавчими актами визначено гарантії незалежності суддів, що є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Серед таких гарантій виділено: особливий порядок його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення та припинення повноважень; недоторканність та імунітет судді; незмінюваність судді; порядок здійснення правосуддя, таємниця ухвалення судового рішення; заборона втручання у здійснення правосуддя; відповідальність за неповагу до суду чи судді; функціонування органів суддівського врядування та самоврядування; забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім'ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту; право судді на відставку, а також окремий порядок фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, зокрема надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).
Правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів висловлено, зокрема у рішеннях Конституційного Суду України, зокрема, рішеннях № 5-рп/2002 від 20.03.2002, № 19-рп/2004 від 01.12.2004, № 8-рп/2005 від 11.10.2005, № 10-рп/2008 від 22.05.2008, № 3-рп/2013 від 03.06.2013, а також № 11-р/2018 від 04.12.2018. У рішеннях, зокрема, зазначається, що конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Відповідно до положень Європейської хартії про Закон "Про статус суддів" від 1998 року, рівень винагороди за виконання суддями професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку і, таким чином, вплинути на їхню незалежність та неупередженість.
Згідно з Рекомендацій Комітету міністрів Ради Європи № (94)12 від 13.10.1994 та № (2010)12 від 17.11.2010 передбачено, що кожна держава має забезпечити узгодженість між статусом, винагородою суддів і гідністю їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе; суддівська винагорода має бути достатньою, щоб захистити суддів від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Тому суддівську винагороду необхідно розглядати і як "запобіжник" вчинення корупційних правопорушень суддями.
Відповідно до частини другої статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Згідно з частиною першою статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон № 1402-VIII від 02.06.2016) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII від 02.06.2016 базовий розмір посадового окладу судді становить судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Водночас абз. 1 п. 22 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 1402-VIII від 02.06.2016 право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Натомість, пунктом 23 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 1402-VIII від 02.06.2016 до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., NN 41 - 45, ст. 529; 2015 р., NN 18 - 20, ст. 132 із наступними змінами).
Таким чином, посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання визначається відповідно до розміру визначено частиною третьою статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VI від 07.07.2010 (далі - Закон України № 2453-VI від 07.07.2010), а саме - посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач станом на день виникнення спірних правовідносин (03.12.2018) ще не пройшов кваліфікаційного оцінювання суддів відповідно до вимог Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року № 1402-VIII.
Конституційним Судом України 04.12.2018 прийнято рішення № 11-р/2018 (справа за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд"), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII.
Зазначено, що це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат".
У вказаному рішенні Конституційний Суд України зазначив, що системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.
Така позиція Конституційного Суду України відповідає приписам Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше - на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність.
Тому суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу, яка згідно з частиною другою ст. 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 складається з посадового окладу та доплат за вислугу років, перебування на адміністративній посаді в суді, науковий ступінь, роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що у свою чергу є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
Отже, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018, розмір посадового окладу судді місцевого суду, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання має визначатись відповідно до положень Закону № 2453 у первинній редакції та становити 15 мінімальних заробітних плат.
Доводи апелянта про те, що Законом України № 1774 - VIII від 06.12.2016 "Про внесених змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 1774-VIII), який набрав чинності 01.01.2017, встановлено, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, а до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року, колегія суддів вважає необгрунтованими, з огляду на наступне.
Так, відповідно до п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017 (далі - Закон № 1774), встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600 гривень.
Разом з тим, вказаний нормативно-правовий акт передбачав внесення змін до різних законодавчих актів України (зокрема, Кодексу законів про працю України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Законів України "Про пенсійне забезпечення", ";Про державну службу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про прокуратуру", "Про судову експертизу", "Про оплату праці" тощо), а отже, не може вважатися спеціальним законом з питань судоустрою та статусу суддів.
Також, пунктом 53 Закону № 1774 не передбачено внесення змін до Закону № 2453-VI щодо необхідності застосування розрахункової величини в розмірі 1762,00 грн для визначення посадового окладу судді. Тобто, цим Законом не внесено відповідних змін до Закону № 2453.
Положення Закону № 2453, що передбачають механізм визначення посадового окладу судді в залежності від розміру мінімальної зарплати, необхідно розглядати як спеціальний нормативно-правовий акт. Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону № 2453, а положення Закону № 1774-VIII вважати загальними нормами.
Питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Зубко та інші проти України" від 26.04.2006 зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з 1 січня 2017 року розрахункова величина у розмірі 1 600,00 грн., що визначена у Законі № 1774, який не є спеціальним нормативно-правовим актом у питаннях регулювання правового статусу суддів та судоустрою, суттєво знизила рівень гарантій незалежності суддів, оскільки посадовий оклад при визначенні суддівської винагороди обчислюється не з огляду на правомірні очікування суддів (з розміру мінімальної заробітної плати), а з розрахункової величини, удвічі нижчої.
Такий висновок відповідає правовій позиції Конституційного Суду України у рішенні № 11-р/2018 від 04.12.2018, за яким положення частин 3 і 10 статті 133 Закону № 2453 було визнано неконституційними.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що при визначенні розміру суддівської винагороди позивача у період з 01.01.2017 по 04.12.2018 у якості розрахункової величини мала застосовуватись мінімальна заробітна плата, розмір якої був встановлений на 01.01.2017 та 01.01.2018.
Застосування під час визначення розміру посадового окладу позивача в якості розрахункової величини мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який був встановлений на 01.01.2017 та 01.01.2018 відповідними законами про Державний бюджет України вказують на протиправний характер поведінки Окружного адміністративного суду м. Києва щодо не здійснення нарахування та виплати позивачу період з 01.01.2017 по 04.12.2018 посадового окладу та відповідних надбавок, які загалом складають суддівську винагороду, обчислену на підставі первинної редакції Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VI від 07.07.2010, виходячи з розміру посадового окладу судді, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обгрунтованість позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності Окружного адміністративного суду м. Києва щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди, обчисленої на підставі первинної редакції Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VI від 07.07.2010, виходячи з розміру посадового окладу судді, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної Законами України Про державний бюджет на 2017 та 2018 роки, у період з 01.01.2017 по 04.12.2018.
Відповідно до частини першої ст. 151 Закону № 1402-VIII від 02.06.2016 Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Згідно з частиною четвертою ст. 148 Закону № 1402-VIII від 02.06.2016 функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Відповідно до п.п. 16 п. 4 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого Рішенням Ради суддів України № 12 від 22.10.2010, ДСА України відповідно до покладених на неї завдань здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції (крім Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, ДСА України та її територіальних управлінь.
Отже, ДСА України є розпорядником вищого рівня і безпосередньо не здійснює розрахунок та виплату суддівської винагороди суддям, у той же час як розпорядником бюджетних коштів, який здійснює нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди, є саме суд, в якому працює суддя, тобто, у даному випадку Окружний адміністративний суд міста Києва.
Так, відповідно до абз. 3 частини третьої ст. 10 Бюджетного кодексу України головні розпорядники бюджетних коштів визначають мережу розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів з урахуванням вимог щодо формування єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів і одержувачів бюджетних коштів та даних такого реєстру.
Згідно абз. 7 п. 1.2 глави 1 Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 1407 від 24.12.2012 (далі - Порядок № 1407) мережа розпорядника коштів державного бюджету згрупована відповідно до законодавства головним розпорядником коштів державного бюджету (розпорядником коштів державного бюджету нижчого рівня, що має власну мережу) інформація щодо розпорядників нижчого рівня, які у своїй діяльності підпорядковані цьому розпоряднику та/або діяльність яких координується ним, а також отримують від нього бюджетні асигнування, та одержувачів коштів державного бюджету.
У відповідності до Порядку № 1407 розпорядники нижчого рівня поділяються на бюджетні установи, що мають власну мережу, та на бюджетні установи, що не мають мережі.
Отже, місцеві суди включені до реєстру розпорядників бюджетних коштів як бюджетна установа, що не має власної мережі, а функції розпорядника бюджетних коштів щодо всіх місцевих судів та територіальних управлінь ДСА здійснює безпосередньо ДСА України.
Така побудова мережі розпорядників державних коштів відповідає вимогам Бюджетного кодексу України та дозволяє забезпечити високу якість та оперативність судочинства у місцевих судах. Маючи повноваження розпорядників бюджетних коштів, ці суди мають змогу оперативно і невідкладно вирішувати питання щодо матеріально-технічного, кадрового забезпечення потреб суду, що напряму впливає на якість та оперативність вирішення спорів.
А тому, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що саме на Окружний адміністративний суд міста Києва покладено обов'язок щодо нарахування та виплати суддівської винагороди суддям цього суду та правомірно зобов'язав Окружний адміністративного суду міста Києва нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 01.01.2017 по 04.12.2018, обчислену на підставі первинної редакції Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VI від 07.07.2010, виходячи з розміру посадового окладу судді, розрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України № 1801-VIII від 21.12.2016 "Про Державний бюджет України на 2017 рік" та Законом України № 2246-VIII від 07.12.2017 "Про Державний бюджет України на 2018 рік".
Натомість, колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції вимоги про стягнення на користь позивача недоотриманої суддівської винагороди з Державної судової адміністрації України вважав передчасними та в цій вимог позивачу було відмовлено.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині позовних вимог до Окружного адміністративного суду міста Києва про визнання протиправною бездіяльність та стягнення суми недоотриманої суддівської винагороди.
Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а обставини справи повністю відповідають висновкам суду.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 243, 311, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2019 року - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 26.02.2020.
Головуючий суддя Л.В.Бєлова
Судді В.О.Аліменко ,
Н.В.Безименна