ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
27 лютого 2020 року м. Київ № 826/12340/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Добрянської Я.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доМіністерства внутрішніх справ України
прозобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду м.Києва звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України, в якому просить зобов'язати відповідача вчинити дії, а саме надати роз'яснення: 1) який розпорядчий документ (постанову) вручається особі про затримання (неповернення, позбавлення) посвідчення водія особі, яка не склала іспитів для отримання права керування транспортними засобами іншої категорії; 2) якому органу влади надано повноваження не повертати (позбавляти) водії набутого законного права керування транспортними засобами при не складанні ними іспитів для отримання права керування транспортними засобами іншої категорії.
В обґрунтування позовних вимог позивач пояснив, що відповідач у своїй відповіді від 13.09.2017 № 31/С-1043 на його звернення від 08.08.2017 не роз'яснив всі поставлені запитання щодо постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 № 340 «Про затвердження Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами».
Ухвалою від 03.10.2017р суд відкрив провадження у справі та призначив попереднє судове засідання на 15.02.2018 року о 09.00 год.
В судовому засіданні 15.02.2018р закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
15.02.2018р за результатами судового засідання суд прийшов до висновку щодо можливості перейти до подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що МВС надав позивачеві обґрунтовану відповідь на поставлені запитання, що позивач не вказав які саме положення законодавства порушені МВС, обрав неналежний спосіб захисту прав, який не передбачений КАС України, та вважає, що позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки поданий на підставі Закону України «Про звернення громадян».
Просить у позові відмовити в повному обсязі.
Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
08.08.2017р позивач звернувся до Кабінету Міністрів України із проханням роз'яснити дію постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 № 340 «Про затвердження Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами» (далі Постанова).
Пунктом 20 Постанови зазначено, що позбавлення водії в права на керування транспортними засобами проводиться відповідно до законодавства.
Пунктом 19 Постанови визначено, що, якщо особа під час теоретичного іспиту не підтвердила знання правил дорожнього руху, то посвідчення водія повертається після успішного складання повторного іспиту, що призначається не раніше ніж через п'ять днів. Згідно з п.2 Постанови: особи допускаються до керування транспортними засобами за наявністю у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії. Не повернення посвідчення водія позбавляє його права керувати транспортними засобами та брати участь у дорожньому русі. Згідно з ч.11 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами протягом строку позбавлення. Іншого порядку на заборону керування транспортним засобами особам які набули такого права, чинним законодавством не передбачено.
Якщо особи, які набули права керування транспортними засобами відповідної категорії, не склали іспит зі знань правил дорожнього руху для отримання права керування транспортними засобами іншої категорії і їм у такому разі не повертається посвідчення водія, то чи є це позбавленням набутого права на керування транспортними засобами на термін від 5 діб і до успішного складання іспиту і який юридичний розпорядчий документ видається особі про неповернення їй посвідчення водія та тимчасове позбавлення набутого законного права на керування транспортним засобом. Яким Законом передбачено позбавлення набутого законного права керування транспортним засобом водіїв шляхом неповернення їм посвідчення водія, якщо водії не вчинили адміністративного чи кримінального правопорушення і якому органу влади надано повноваження затримувати та не повертати посвідчення водія особі, що не склала іспиту зі знань правил дорожнього руху і чи є не складання відповідного екзамену адміністративним чи кримінальним правопорушенням, за яке водій повинен нести відповідальність у вигляді затримання чи неповернення йому посвідчення водія.
Отже, позивач звернувся до відповідача за роз'ясненням з правових питань.
Вказане звернення було скероване для вирішення МВС України.
13.09.2018р Головний сервісний центр МВС України листом № 31/С-1043 за дорученням керівництва МВС надав письмову відповідь, у якій роз'яснив позивачу, якими законодавчими та нормативно-правовими актами керується при допуску видачі посвідчення водія, про обов'язок знання та дотримання законів та правил дорожнього руху учасникам дорожнього руху, порядок приймання іспитів та видачі (обміну) посвідчень водія, порядок тимчасового вилучення посвідчення водія на транспортний засіб та його повернення і т.і. При наданні відповіді позивачу відповідач керувався положеннями Закону України «Про звернення громадян», хоча фактично позивач звернувся за безоплатною первинною правовою допомогою, яка надається на підставі п. 2 частини 2 статті 7 Закону України «Про безоплатну правову допомогу».
Позивач, вважаючи дану відповідь неповною, оскільки частина запитань залишилась нероз'ясненою, звернувся за захистом своїх прав до суду. Зокрема, позивач зазначає, що відповідач не роз'яснив позивачу, який розпорядчий документ (постанову) вручається особі про затримання (неповернення, позбавлення) посвідчення водія особі, яка не склала іспитів для отримання права керування транспортними засобами іншої категорії; якому органу влади надано повноваження не повертати (позбавляти) водіїв набутого законного права керування транспортними засобами при не складанні ними іспитів для отримання права керування транспортними засобами іншої категорії. Отже, відповідачем порушене його право на безоплатну первинну допомогу у виді роз'яснення, яка надається за зверненнями громадян до органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб приватного права, спеціалізованих установ.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Статтею 30 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» передбачено право оскарження відмови органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, установи у наданні безоплатної первинної допомоги, службових та посадових осіб у наданні безоплатної первинної правової допомоги в установленому законом порядку до суду.
Статтею 5 КАС України визначено право кожної особи в прядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Позивач звернувся до відповідача із проханням надати роз'яснення, тобто вчинити певні дії. Відповідач у свою чергу в повному обсязі не роз'яснив позивачеві поставлені запитання, чим порушив свій обов'язок вчинити такі дії.
З огляду на викладене, позивачем обрано правильний спосіб захисту порушеного права, тобто такий, що відповідає п.4 частини першої статті 5 КАС України.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що орган державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Міністерство внутрішніх справ України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, що визначено Положенням про Міністерство внутрішніх справ України, затверджене Постановою КМУ № 878 від 28.10.2015р (далі Положення).
МВС України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. МВС відповідно до покладених на нього Положенням завдань, в тому числі у п. 53) в межах повноважень, передбачених законом, надає правову допомогу громадянам, сприяє державним органам, закладам, установам та підприємствам у виконанні покладених на них законом обов'язків.
Законом України «Про безоплатну правову допомогу» у частині 2 статті 7 визначено, що безоплатна правова допомога включає такі види правових послуг: надання правової інформації; надання консультацій і роз'яснень з правових питань; складення заяв, скарг та інших документів правового характеру (крім документів процесуального характеру); надання допомоги у забезпеченні доступу до вторинної правової допомоги та медіації.
Згідно з частиною 4 статті 10 вказаного Закону, органи виконавчої влади та місцевого самоврядування у разі письмового звернення осіб про надання будь-якого з видів правових послуг, передбачених частиною 2 статті 7 цього Закону, з питань, що віднесені до їх повноважень, зобов'язані надати такі послуги протягом 30 календарних днів з дня надходження звернення.
Статтею 31 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» встановлено, що дії та бездіяльність посадових і службових осіб, які порушують порядок та строки розгляду звернень про надання безоплатної правової допомоги, надання неякісної правової допомоги можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до суду в адміністративному порядку.
Таким чином суд дійшов висновку, що між сторонами виникли публічно-правові правовідносини, які регулюються Законом України «Про безоплатну правову допомогу».
Посилання відповідача щодо надання ним відповіді позивачу на підставі Закону України «Про звернення громадян» суд не може прийняти до уваги, адже безоплатна первинна правова допомога - вид державної гарантії, що полягає в інформуванні особи про її права і свободи, порядок їх реалізації, відновлення у випадку їх порушення та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
При цьому, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Аналізуючи обставини справи, докази, пояснення сторін, правові норми у їх сукупності, керуючись своїм внутрішнім переконанням суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення в повному обсязі.
Відповідно до частини 2 статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за звернення до суду як інвалід війни ІІ групи, судовий збір не підлягає стягненню з відповідача.
Керуючись статтями 139, 241-243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
2. Зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України надати роз'яснення ОСОБА_1 на наступні питання:
1) який розпорядчий документ (постанову) вручається особі про затримання (неповернення, позбавлення) посвідчення водія особі, яка не склала іспитів для отримання права керування транспортними засобами іншої категорії;
2) якому органу влади надано повноваження не повертати (позбавляти) водії набутого законного права керування транспортними засобами при не складанні ними іспитів для отримання права керування транспортними засобами іншої категорії.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська