Постанова від 26.02.2020 по справі 823/153/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 лютого 2020 року

Київ

справа №823/153/17

адміністративне провадження №К/9901/15501/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М., Єресько Л.О., Загороднюка А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року (суддя Каліновська А.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року (судді Аліменко В.О., Безименна Н.В., Кучма А.Ю.) у справі № 823/153/17 за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області, третя особа - Головне управління Національної поліції в Черкаській області, про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У січні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (далі - Ліквідаційна комісія УМВС України в Черкаській області; відповідач), третя особа - Головне управління Національної поліції в Черкаській області (далі - ГУНП в Черкаській області), в якому просив:

- визнати протиправною відмову Ліквідаційної комісії УМВС України в Черкаській області у проведенні розслідування нещасного випадку, що стався 09 листопада 1993 року з працівником органів внутрішніх справ ОСОБА_1 ;

- зобов'язати відповідача провести розслідування нещасного випадку, що стався 09 листопада 1993 року з працівником органів внутрішніх справ ОСОБА_1 , та оформити його результати з урахуванням вимог Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи Міністерства внутрішніх справ, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27 грудня 2002 року № 1346.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначав, що 09 листопада 1993 року, під час його служби в органах внутрішніх справ та виконання службових обов'язків, з ним стався нещасний випадок, унаслідок чого були отримані тілесні ушкодження. Дізнавшись, що на час його служби в органах внутрішніх справ розслідування вищевказаного нещасного випадку не проводилось з невідомих причин, позивач у грудні 2016 року звернувся з відповідною заявою до ГУНП в Черкаській області. У відповідь на заяву, позивач 28 грудня 2016 року отримав лист відповідача від 23 грудня 2016 року № 1256/02/31-2016, яким йому було відмовлено в проведенні розслідування з посиланням на те, що відсутні правові підстави для проведення службового розслідування Ліквідаційною комісією УМВС України в Черкаській області.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Черкаський окружний адміністративний суд постановою від 11 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року, в задоволенні позову відмовив.

Мотиви, за яких суди дійшли відповідних висновків, ґрунтуються на тому, що у відповідача були відсутні підстави для проведення розслідування нещасного випадку, що стався 09 листопада 1993 року з колишнім працівником органів внутрішніх справ ОСОБА_1 у відповідності до положень Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи Міністерства внутрішніх справ, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27 грудня 2002 року № 1346 (далі - Порядок № 1346).

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

На зазначені судові рішення позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи скаржника полягають у тому, що судами першої та апеляційної інстанцій не в повному обсязі з'ясовано обставини справи, які мають значення для правильного вирішення адміністративного спору, неправильно та неповно досліджено докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи.

Відповідач - Ліквідаційна комісія УМВС України в Черкаській області та третя особа -ГУНП в Черкаській області відзивів на касаційну скаргу не надіслали.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

На підставі підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII зазначену касаційну скаргу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад судової колегії: Желтобрюх І.Л. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Білоус О.В., Стрелець Т.Г.

06 червня 2019 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 05 червня 2019 року № 624/0/78-19, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Желтобрюх І.Л. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року №14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.

Ухвалою від 25 лютого 2020 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

З червня 1991 року по 20 липня 1994 року позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України.

09 листопада 1993 року під час несення позивачем патрульно-постової служби з ним стався нещасний випадок - він отримав тілесні ушкодження унаслідок протиправних дій з боку правопорушників громадського порядку.

19 грудня 2016 року позивач звернувся до ГУНП в Черкаській області із заявою про проведення службового розслідування за фактом нещасного випадку, що стався з ним 09 листопада 1993 року при виконанні службових обов'язків у період проходження служби в органах внутрішніх справ України.

Листом від 23 грудня 2016 року № 1256/02/31-2016 голова Ліквідаційної комісії УМВС України в Черкаській області КожухівськийВ.О. повідомив позивача, що постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України» передбачено ліквідацію УМВС України в Черкаській області. 06 листопада 2015 року зареєстровано припинення юридичної особи - УМВС України в Черкаській області, у зв'язку з чим створено ліквідаційну комісію, до якої переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Тобто, ліквідаційна комісія не виконує функції УМВС України в Черкаській області, а лише наділена повноваженнями управління його справами, а тому відсутні правові підстави для проведення розслідування нещасного випадку ліквідаційною комісією УМВС України в Черкаській області.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо відмови у проведенні розслідування нещасного випадку протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, виходить з наступного.

В силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Для правильного вирішення публічно-правого спору, предметом оскарження в якому є рішення суб'єкта владних повноважень, обов'язковим є перевірка такого рішення на відповідність критеріям, визначеним у частині третій статті 2 КАС України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а саме чи прийняте (вчинене) таке рішення: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Закон України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XIІ «Про охорону праці» (далі - Закон № 2694-XIІ) визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом (далі - власник) і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

За приписами статті 1 Закону № 2694-XIІ охороною праці є система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Відповідно до статті 14 Закону № 2694-XIІ працівник зобов'язаний: дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства; знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту; проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди. Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Як зазначалося вище, нещасний випадок з ОСОБА_1 стався 09 листопада 1993 року при виконанні службових обов'язків у період проходження служби в органах внутрішніх справ України.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27 грудня 2002 року № 1346 з метою врегулювання питань, пов'язаних із розслідуванням та веденням обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах внутрішніх справ України, було затверджено Порядок розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України.

Згідно з пунктом 2.1 Порядку № 1346, розслідуванню підлягають раптові погіршення стану здоров'я, поранення, травми, у тому числі отримані внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострі професійні захворювання і гострі професійні та інші отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, інші ушкодження, отримані внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани та інші надзвичайні події), контакту з тваринами, комахами та іншими представниками фауни і флори, що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності переведення потерпілого на іншу (легшу) роботу терміном не менш як на один робочий день, а також випадки смерті в підрозділі (далі - нещасні випадки).

Пунктом 2.2 Порядку № 1346 визначено, що за результатами розслідування складаються акти за формою Н-1* і беруться на облік нещасні випадки (у тому числі поранення), які сталися з працівниками в період проходження служби при виконанні службових обов'язків. У разі якщо за висновками роботи комісії з розслідування прийнято рішення, що про нещасний випадок не повинен складатися акт за формою Н-1*, тобто нещасний випадок не пов'язаний з виконанням службових обов'язків, про такий нещасний випадок складається акт за формою НТ* (пункт 2.4 цього Порядку).

За змістом пункту 3.1 Порядку № 1346 про кожний нещасний випадок (у тому числі поранення) працівник, який його виявив, або сам потерпілий повинні негайно повідомити безпосереднього керівника робіт чи іншу посадову особу підрозділу і вжити заходів до надання необхідної допомоги.

Пунктом 3.4 Порядку № 1346 визначено, що лікувально-профілактичний заклад системи МВС про кожне звернення потерпілого з посиланням на нещасний випадок (у тому числі поранення) повинен протягом доби повідомити керівника підрозділу, де працює потерпілий, а в разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння) - відповідну СЕС системи МВС, терміново надсилаючи відповідне повідомлення про кожного потерпілого за встановленою формою (додаток 3).

У свою чергу, керівник підрозділу, одержавши повідомлення про нещасний випадок (у тому числі поранення), крім випадків зі смертельним наслідком та групових випадків травматизму, наказом або розпорядженням організовує його розслідування комісією не менше ніж три особи, до складу якої включаються: керівник (спеціаліст) служби охорони праці підрозділу (голова комісії), керівник (безпосередній або прямий начальник) структурного підрозділу, де працює потерпілий, інші посадові особи, а в разі гострих професійних захворювань (отруєнь) - також спеціаліст СЕС. До складу комісії не може входити керівник, що безпосередньо керував проведенням робіт, при виконанні яких стався нещасний випадок (у тому числі поранення) (пункт 3.5 Порядку № 1346).

Відповідно до пункту 3.8 Порядку № 1346 комісія з розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) зобов'язана протягом трьох діб після утворення комісії: обстежити місце події, опитати свідків і осіб, причетних до неї, і одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо; визначити відповідність умов служби (праці, навчання) вимогам нормативно-правових актів про охорону праці; з'ясувати обставини і причини, що призвели до нещасного випадку (у тому числі поранення), визначити осіб, які припустилися порушення нормативно-правових актів, а також розробити заходи щодо запобігання подібним випадкам; визначити, чи трапився нещасний випадок (у тому числі поранення) у період проходження служби при виконанні службових обов'язків (не пов'язаний з виконанням службових обов'язків); скласти акт розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) за формою Н-5* (додаток 4) у трьох примірниках, а також акт за формою Н-1* (НТ*) у п'яти примірниках і передати їх на затвердження керівнику підрозділу, який призначив комісію. У разі необхідності встановлений термін розслідування може бути продовжений керівником, який призначив комісію.

З наведених положень Порядку № 1346 слідує, що підставами для проведення розслідування нещасного випадку є: раптові погіршення стану здоров'я, поранення, травми, у тому числі отримані внаслідок тілесних ушкоджень, що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше; звернення до лікувально-профілактичного закладу системи МВС з посиланням на нещасний випадок (у тому числі поранення); повідомлення про нещасний випадок.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 01 листопада 2019 року у справі № 823/346/17 та від 19 лютого 2020 року у справі № 580/864/19.

У даній справі суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, виходили з того, що станом на 09 листопада 1993 року не було нормативно-правового акту, який би регулював порядок проведення розслідування нещасного випадку з працівниками органів МВС України, а норми Порядку № 1346 не поширюється на правовідносини, які виникли до моменту його прийняття.

Верховний Суд вважає такий висновок судів попередніх інстанцій помилковим, ураховуючи наступне.

Згідно з пунктом 3.19 Порядку № 1346 нещасний випадок (у тому числі поранення), про який безпосереднього керівника потерпілого чи керівника підрозділу своєчасно не повідомили, або якщо втрата працездатності від нещасного випадку настала не одразу, незалежно від терміну, коли він стався, розслідується згідно з цим Порядком протягом місяця після одержання заяви потерпілого чи особи, яка представляє його інтереси. Питання про складання акта за формою Н-1* (НТ*) вирішується комісією з розслідування, а в разі незгоди потерпілого чи особи, яка представляє його інтереси, з рішенням комісії - в порядку, передбаченому чинним законодавством.

В аспекті наведеної правової норми чітко слідує, що нещасний випадок, який стався з позивачем в 1993 році має розслідуватися згідно із Порядком № 1346.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 звертався до відповідача із заявою про розслідування нещасного випадку, який стався з ним при виконанні службових обов'язків у період проходження служби під час охорони і забезпечення громадського порядку, однак листом від 23 грудня 2016 року № 1256/02-31-2016 отримав відмову у проведенні цього розслідування, оскільки ліквідаційна комісія не виконує функції УМВС України в Черкаській області, а лише наділена повноваженнями управління його справами.

Між тим, аналіз змісту наведених вище положень Порядку № 1346 дає підстави для висновку, що єдиною підставою організації розслідування нещасного випадку є одержання керівником повідомлення про нещасний випадок, і керівник підрозділу, у свою чергу, одержавши повідомлення про нещасний випадок (у тому числі поранення), наказом або розпорядженням організовує його розслідування комісією (пункт 3.5 Порядку).

Тож саме рішення (відмова) ліквідаційної комісії є формою виконання повноважень, покладених на даний орган.

Таким чином, при зверненні позивача із заявою про проведення розслідування нещасного випадку, який з ним стався, відповідачу необхідно було створити комісію з розслідування нещасного випадку.

Посилання відповідача у листі від 23 грудня 2016 року на те, що в силу приписів частини четвертої статті 105 Цивільного кодексу України ліквідаційна комісія не має повноважень УМВС України в Черкаській області, у зв'язку з чим позбавлена можливості проводити розслідування нещасного випадку, Судом оцінюються критично, оскільки чинне законодавство не містить застережень щодо неможливості здійснити організацію проведення розслідування нещасного випадку головою ліквідаційної комісії органу Міністерства внутрішніх справ України, який в силу частини четвертої статті 105 Цивільного кодексу України наділений повноваженнями щодо управління справами юридичної особи, представляє її у відносинах з третіми особами та виступає у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Ураховуючи наведене, Суд приходить до висновку, що відмовляючи позивачу в проведенні розслідування нещасного випадку, відповідач діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законодавством України.

Крім зазначеного, Верховний Суд з нижче наведених мотивів не погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції про те, що станом на час розгляду справи у відповідача відсутні підстави для проведення розслідування нещасного випадку, що нібито стався 09 листопада 1993 року з колишнім працівником органів внутрішніх справ ОСОБА_1 , згідно з Порядком № 1346.

Відповідно до пункту 3.9 Порядку № 1346, комісія з розслідування визнає, що «нещасний випадок трапився при виконанні службових обов'язків», якщо він трапився в період проходження служби, серед іншого:

- під час припинення або запобігання злочинам або правопорушенням;

- охорони і забезпечення громадського порядку;

- несення постової чи патрульної служби;

- виконання потерпілим трудових (посадових, функціональних) обов'язків за режимом роботи підрозділу, у тому числі у відрядженні.

У матеріалах справи наявні письмові докази, які підтверджують дійсність факту нещасного випадку, що стався 09 листопада 1993 року з позивачем під час виконання ним службових обов'язків, зокрема: акт Черкаського обласного бюро судово-медичної експертизи № 1602 від 10 листопада 1993 року, складений за результатами медичного огляду ОСОБА_1 , 1969 року народження; виписка з Комунального некомерційного підприємства «Перша Черкаська міська лікарня» Черкаської міської ради; пояснення свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

При цьому, слід зауважити, що в акті № 1602 від 10 листопада 1993 року зазначено, що медичний огляд позивача здійснений на підставі направлення чергового Придніпровського РВ УМВС в Черкаській області, що підтверджує твердження ОСОБА_1 про повідомлення ним черговому про факт нанесення йому тілесних ушкоджень при виконанні службових обов'язків.

Однак, вказані докази не були враховані судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду та вирішення адміністративної справи.

За змістом статті 159 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття судами оскаржуваних судових рішень) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на приписи зазначеної норми процесуального закону, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

Це означає, що судове рішення має міститись пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок.

Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово наголошував на необхідності надання оцінки аргументам учасників справи, які мають значення для розгляду справи в суді.

У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно Висновку Консультативної ради європейських суддів від 18 грудня 2008 року № 11 (2008) до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, якість судового рішення залежить, головним чином, від якості його обґрунтування, при цьому викладення підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але є насамперед гарантією проти свавілля, оскільки, по-перше, це зобов'язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати доводи, що становлять основу рішення та забезпечують його правомірність; по-друге, дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система. Підстави прийняття рішення повинні бути узгодженими, чіткими, недвозначними й несуперечливими та давати можливість читачеві прослідкувати логіку міркувань, що призвели до ухвалення суддею рішення. До того ж, обґрунтування повинно засвідчувати дотримання суддею принципів, проголошених Європейським судом з прав людини (а саме додержання прав сторони захисту та права на справедливий суд). Крім того, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, слід пам'ятати також і про обов'язок судді сприяти встановленню юридичної визначеності, адже вона гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи.

Суди першої та апеляційної інстанції викладеного не дотрималися. Судові рішення у цій справі не відповідають критеріям законності й обґрунтованості.

Верховний Суд констатує, що доводи скаржника знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в касаційній інстанції.

Разом із тим, при вирішенні вимог касаційної скарги позивача Суд уважає за необхідне зазначити про таке.

Статтею 2 КАС України обумовлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За наведеним у пункті 11 частини першої статті 4 КАС України визначенням, розумний строк - найкоротший строк розгляду і вирішення адміністративної справи, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.

За частиною другою статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року закріплено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Таке право спрямоване на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту.

ЄСПЛ у рішенні від 27 червня 2019 року у справі «Єрьоміна та інші проти України» (заява № 30510/18 та 2 інші заяви) наголосив, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватися в світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявників та відповідних органів влади, а також важливість предмета спору для заявників (див. рішення у справах «Пелісьє та Сассі проти Франції» та «Фрідлендер проти Франції»). У пункті 9 цього рішення ЄСПЛ зазначив, що з огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі тривалість проваджень була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку». Також ЄСПЛ вказав на критерії розумного строку розгляду справи у рішеннях «Зяя проти Польщі», «Бочан проти України», «Бараона проти Португалії» та «Бухкольц проти Німеччини».

В аспекті зазначеного Верховний Суд уважає, що оскільки суди попередніх інстанцій правильно встановили обставини справи, але ухвалили судові рішення з порушенням норм матеріального права, то, з метою дотримання розумного строку розгляду даної адміністративної справи, слід застосувати положення статті 351 КАС України та скасувати оскаржувані судові рішення, задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на відсутність документального підтвердження судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX та статтями 341, 345, 349, 351, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року скасувати.

3. Ухвалити у справі нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

4. Визнати протиправною відмову Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області у проведенні розслідування нещасного випадку, що стався 09 листопада 1993 року з працівником органів внутрішніх справ ОСОБА_1 ;

5. Зобов'язати Ліквідаційну комісію Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області провести розслідування нещасного випадку, що стався 09 листопада 1993 року з працівником органів внутрішніх справ Олексієнком Іваном Андрійовичем, та оформити його результати з урахуванням вимог Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи Міністерства внутрішніх справ, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27 грудня 2002 року № 1346.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.М. Соколов

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк ,

Судді Верховного Суду