79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
11.02.2020 справа № 914/2624/19
місто Львів
Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О., за участі секретаря судового засідання Зарицька О.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування», м.Київ
до відповідача Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Скарбниця», м.Львів
про стягнення 35 986,19 грн.
За участю представників:
від позивача: Шуплякова С.Б. - представник (довіреність № 363/19 від 26.12.2019 р.).
від відповідача: Гордій І.М. - представник (довіреність б/н від 12.12.2019 р.).
Процес.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Скарбниця» про стягнення 35 986,19 грн заборгованості, з яких 30 077,08 грн сума виплаченого страхового відшкодування, 5 422,11 грн пеня, 487,00 грн три проценти річних.
Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.12.2019 р. позовну заяву передано для розгляду судді Сухович Ю.О.
Ухвалою від 21.12.2019 р. суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, ухвалив розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначено на 22.01.2020 р.
Вказаною ухвалою згідно клопотання позивача викладеного у прохальній частині позовної заяви, суд витребував у Яворівського районного суду Львівської області належним чином засвідчену копію постанови від 26.12.2018 р. у справі № 460/5619/18 (проваждення №3/460/3068/18) відносно ОСОБА_1 .
На виконання вимог ухвали суду від 21.12.2019 р. до канцелярії суду із супровідним листом вих.№460/5619/18/15402/2019 від 28.12.2019 р. (вх.№561/20 від 09.01.2020 р.) Яворівським районним судом Львівської області надано копію постанови від 26.12.2018 р. у справі № 460/5619/18 (проваждення №3/460/3068/18) (суддя Кондрантьєва Н.А.) відносно ОСОБА_1 .
09.01.2020 р. представником відповідача подано до канцелярії суду відзив на позовну заяву за вих.№1 від 08.01.2020 р. (вх.№526/20), з доказами надсилання 09.01.2020 р. даного відзиву з додатками на адресу позивача.
Ухвалою суду від 22.01.2020 р. відкладено розгляд справи по суті на 11.02.2020 р.
07.02.2020 р. до канцелярії суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №6649/20).
Представник позивача в судове засідання 11.02.2020 р. з'явився, заяви, клопотання не подавав.
Представник відповідача в судове засідання 11.02.2020 р. з'явився, в судовому засіданні подав клопотання від 10.02.2020 р., в подальшому зареєстроване за вх.№7412/20, про витребування в порядку ст.81 ГПК України у Яворівського районного суду Львівської області матеріалів справи №460/5619/18; у Державного підприємства «Регітра» Литовська Республіка на підставі Договору між Україною та Литовською Республікою про правову допомогу інформації чи дозволена участь автомобіля Мерседес-Бенс Е220 н.з. КВО268, кузов WDB2100061В483327 у громадському обігу на час скоєння ДТП?
Ухвалою від 11.02.2020 р. суд залишив без розгляду подане відповідачем клопотання про витребування доказів.
Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити з підстав викладених у позовній заяві, враховуючи також обставини викладені у відповіді на відзив.
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, просив відмовити у задоволенні позову повністю.
Відводів складу суду та секретарю судового засідання учасниками судового процесу не заявлено.
У судовому засіданні 11.02.2020 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору та правова позиція сторін.
Позиція позивача.
Водій ОСОБА_1 14.11.2018 р., керуючи автомобілем Mersedes Benz, д/н КВ0268 кузов НОМЕР_1 , допустила зіткнення з автомобілем Skoda Fabia д/н НОМЕР_2 , що належить представництву «Берлін Хемі /А.Менаріні Україна ГмбХ», в результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні пошкодження.
Автомобіль Skoda Fabia д/н НОМЕР_2 був застрахований ТДВ «Експрес Страхування» за договором добровільного страхування транспортного засобу від 29.11.2017 р.
Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля Mersedes Benz, д/н НОМЕР_3 була застрахована у ПрАТ «АСК Скарбниця» на підставі полісу № АК/8773611 від 04.06.2018р.
Відповідно до умов договору страхування позивач виплатив страхове відшкодування в сумі 30 077,08 грн.
У зв'язку з невиплатою відповідачем страхового відшкодування у встановлений Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за зверненням позивача, він просить стягнути з відповідача 30 077,08 грн. виплаченого страхового відшкодування та нараховані 5 422,11 грн пені, 487,00 грн 3% річних.
У відповіді на відзив позивач щодо зміни прізвища винуватця ДТП ОСОБА_2 ОСОБА_3 та підтвердження її права керування транспортним засобом Mersedes Benz, д/н НОМЕР_3 кузов WDB2100061В483327 зазначає, що відповідач не надав доказів того, що ОСОБА_4 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.126 КУпАП, яка передбачає відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія. Відтак, в порядку передбаченому чинним законодавством, діє презумпція невинуватості особи, а матеріали справи не містять належних доказів того, що посвідчення водія ОСОБА_4 на момент ДТП було недійсне, а її цивільна відповідальність не застрахована.
Щодо зупинення відповідачем розгляду заяви про виплату страхового відшкодування у зв'язку з неотриманням документів від позивача, останній зіслався на положення ст.35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яка не передбачає обов'язку позивача надавати копію постанови суду у справі про адміністративне правопорушення за ст.124 КУпАП, тому відповідач не мав права відстрочувати прийняття рішення про виплату страхового відшкодування.
Щодо заперечень відповідача проти нарахування пені та 3% річних, позивач зіслався на положення ст.ст. 11, 509, 524, 533-535, 625 ЦК України, практику Верховного суду та зазначив, що позивач має обгрунтовані підстави для задоволення позовних вимог про стягнення пені та 3% річних.
Позиція відповідача.
Відповідач виклав свою позицію у відзиві на позовну заяву.
Зокрема зазначив, що 21.02.2019 р. на адресу відповідача надійшла заява про виплату позивачу страхового відшкодування в сумі 30 077,08 грн. Згідно заяви винуватцем ДТП є ОСОБА_5 , що підтверджується постановою Яворівського районного суду Львівської області від 26.11.2018 р. Однак, із документів поданих при подачі повідомлення про пошкодження транспортного засобу, зокрема із копії паспорта та ідентифікаційного коду фізичної особи вбачається, що дана особа із 12.01.2010 р. має прізвище ОСОБА_6 .
Із постанови Яворівського районного суду Львівської області не вбачається, що дана особа змінила прізвище, чи дійсне дане посвідчення водія, також не вказується чим дана особа підтвердила свою особу при прийнятті постанови про адміністративне правопорушення 26.12.2018 р. у Яворівському районному суді Львівської області. При цьому відповідач посилається на положення Сімейного кодексу України, Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами.
Також відповідач заперечує проти нарахування пені та 3% річних. Зазначає, що Законами України «Про страхування», «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», які застосовуються до спірних правовідносин, не передбачено розміру неустойки (пені) у разі звернення страхової компанії з регресним позовом до іншої страхової компанії, відповідальної за шкоду, особою, а договірні відносини між сторонами відсутні, відтак відсутні правові підстави для стягнення пені.
Оскільки у даній справі є ряд незрозумілих обставин, відповідач повідомив позивача про зупинення розгляду даної справи до отримання відповідей на запити. У зв'язку з цим відповідач вважає даний спір передчасним та просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Обставини встановлені судом.
14.11.2018 р. близько 08:20 год на 11 км + 150 м автомобільної дороги М-10 Львів-Краковець сталася дорожньо-транспортна пригода. Зокрема, водій ОСОБА_5 , керуючи автомобілем Mersedes Benz, д/н КВО268 кузов WDB2100061В483327, допустила зіткнення з автомобілем Skoda Fabia д/н НОМЕР_2 , що належить представництву «Берлін Хемі /А.Менаріні Україна ГмбХ». В результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні пошкодження.
Вказана дорожньо-транспортна пригода сталася з вини водія ОСОБА_5 , що встановлено постановою Яворівського суду Львівської області від 26.12.2018 р. у справі №460/5619/18 (провадження №3/460/3068/18).
Автомобіль Skoda Fabia д/н НОМЕР_2 був застрахований ТДВ «Експрес Страхування» за договором добровільного страхування транспортного засобу від 29.11.2017 р. № 207.17.000002, додаток №17, строк дії договору згідно додатку №17 з 01.11.2018р. по 30.11.2018 р., страхова сума 435 797,00 грн, франшиза 0,00 грн.
Відповідно до звіту від 11.12.2018 р. № 3500/18 складеного оцінювачем ОСОБА_7 розмір матеріальної шкоди (з урахуванням зносу), заподіяної власнику автомобіля Skoda Fabia д/н НОМЕР_2 становить 32 834,60 грн.
Відповідно до рахунку-фактури від 20.11.2018 р. №ГА-0001166 ТОВ «Автомобільна компанія «Галич-Авто», вартість запасних частин для ремонту автомобіля Skoda Fabia д/н НОМЕР_2 , становить 26 750,08 грн.
Відповідно до рахунку від 20.11.2018 р. №8 виставленого ПП ОСОБА_8 , вартість робіт та матеріалів для ремонту автомобіля Skoda Fabia д/н НОМЕР_2 становить 3 327,00 грн.
Згідно умов договору страхування позивач виплатив страхове відшкодування в сумі 30 077,08 грн. (26 750,08 грн. вартість запасних частин для ремонту автомобіля + 3 327,00 грн. вартість робіт та матеріалів для ремонту автомобіля).
Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля Mersedes Benz, д/н КВО268 була застрахована у ПрАТ «АСК Скарбниця» на підставі полісу № АК/8773611 від 04.06.2018р. обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (дійсний до 04.12.2018 р.), яким передбачено ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну - 100 000,00 грн, франшиза - 0,00 грн.
Позивач звернувся до відповідача із заявою від 14.02.2019 р. вих.№899/11.18.2515 про виплату страхового відшкодування. На яку відповідач дав відповідь (лист від 13.03.2019 р. вих.№75), про необхідність надання додаткових документів та призупинення розгляду справи.
Позивач вважає вимогу відповідача про надання додаткових документів та призупинення розгляду справи незаконною, у зв'язку з тим, що ст.35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає вичерпний перелік документів, які надаються страховику.
Позивач звертає увагу суду на те, що відповідач не виконав свій обов'язок, передбачений ст.20 Закону України «Про страхування'та ст.34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», не вжив заходів для розслідування страхової події у строки визначені законом.
Відповідач не виплатив страхове відшкодування у встановлений Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строк, допустив прострочення виконання грошового зобов'язання, у зв'язку з чим позивач на підставі ст.625 ЦК України та ст.36.5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» нарахував та просить стягнути 5 422,11 грн пені та 487,00 грн 3% річних.
Висновки суду.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України регулюються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Згідно ст.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, то на території України застосовуються правила міжнародного договору.
14.11.2018 р. близько 08:20 год на 11 км + 150 м автомобільної дороги М-10 Львів-Краковець сталася дорожньо-транспортна пригода. Зокрема, водій ОСОБА_5 , керуючи автомобілем Mersedes Benz, д/н КВО268 кузов WDB2100061В483327, допустила зіткнення з автомобілем Skoda Fabia д/н НОМЕР_2 , що належить представництву «Берлін Хемі /А.Менаріні Україна ГмбХ». В результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні пошкодження.
Вказана дорожньо-транспортна пригода сталася з вини водія ОСОБА_5 , що встановлено постановою Яворівського суду Львівської області від 26.12.2018 р. у справі №460/5619/18 (провадження №3/460/3068/18).
Автомобіль Skoda Fabia д/н НОМЕР_2 був застрахований ТДВ «Експрес Страхування» за договором добровільного страхування транспортного засобу від 29.11.2017 р. № 207.17.000002, додаток №17, строк дії договору згідно додатку №17 з 01.11.2018р. по 30.11.2018 р., страхова сума 435 797,00 грн, франшиза 0,00 грн.
Згідно ст.979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно з ч.1 ст.990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
За змістом ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.
Згідно з ч. 4 та ч.18 статті 9 Закону України «Про страхування» розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством, а франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування. Законами України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, шо визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.
Згідно умов договору страхування позивач виплатив страхове відшкодування в сумі 30 077,08 грн. (26 750,08 грн. вартість запасних частин для ремонту автомобіля + 3 327,00 грн. вартість робіт та матеріалів для ремонту автомобіля). Факт виплати страхового відшкодування підтверджується платіжними дорученнями №ЦО229 на суму 26 750,08 грн та №ЦО00230 від 18.01.2019 р. на суму 3 327,00 грн.
Страховик, який виплатив страхове відшкодування за страховим випадком, має право на компенсацію від винної особи зазнаних збитків. Правове регулювання застосування страховиком права вимоги до фактичного заподіювача шкоди залежно від виду страхування передбачає його здійснення у порядку суброгації або регресу.
Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля Mersedes Benz, д/н КВО268 була застрахована у ПрАТ «АСК Скарбниця» на підставі полісу № АК/8773611 від 04.06.2018р. обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (дійсний до 04.12.2018 р.), яким передбачено ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну - 100 000,00 грн, франшиза - 0,00 грн.
У даній справі спір виник між двома страховими компаніями щодо відшкодування витрат, здійснених у зв'язку з виплатою коштів за договором добровільного майнового страхування. Тому саме положеннями ст.993 ЦК України та ст.27 Закону України "Про страхування" регулюються правовідносини між сторонами у справі.
Так, зокрема згідно ст.993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Аналогічна норма викладена у ст.27 Закону України "Про страхування".
Згідно п.22.1 ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі ст.ст. 3 і 5 зазначеного Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» реалізує право вимоги, передбачене ст. 993 ЦК України та ст.27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди (або інша особа, яка застрахувала відповідний транспортний засіб) застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду від 08.04.2019р. у справі №910/14693/17.
Виплативши страхувальнику страхове відшкодування позивач звернувся до відповідача із заявою від 14.02.2019 р. вих.№899/11.18.2515 про виплату страхового відшкодування. Факт надсилання заяви підтверджується фіскальним чеком від 14.02.2019 р., описом вкладення у цінний лист та накладною №0421107426510. Вказана заява отримана відповідачем 21.02.2019 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення штрихкодовий ідентифікатор № 04211 0742651 0 від 14.02.2019 р.
Відповідно до п.36.2. ст.36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні страхового відшкодування.
Відповідач листом від 13.03.2019 р. вих.№75 повідомив про призупинення розгляду справи до отримання відповіді від Яворівського районного суду Львівської області про направлення постанови у справі № 460/5619/18, оскільки у надісланій позивачем було зашифровано осіб.
Слід зазначити, що у матеріалах справи сторонами зазначається, що постанова Яворівського районного суду Львівської області у справі № 460/5619/18, якою встановлена вина водія ОСОБА_5 , у дорожньо-транспортній пригоді прийнята 13.07.2017 р., однак це описка, оскільки вказана постанова була прийнята 26.12.2018 р.
У ст.35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено документи які подаються страховику.
Так, зокрема у п.35.1-35.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися:
а) найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ;
б) прізвище, ім'я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження;
в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують;
г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих;
ґ) підпис заявника та дата подання заяви.
До заяви додаються:
а) паспорт громадянина, а в разі його відсутності інший документ, яким відповідно до законодавства України може посвідчуватися особа заявника, якщо заявником є фізична особа;
б) документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину), у разі якщо заявник не є потерпілим або його законним представником;
в) довідка про присвоєння одержувачу коштів ідентифікаційного номера платника податку (за умови його присвоєння), якщо заявником є фізична особа;
г) документ, що підтверджує право власності на пошкоджене майно на день скоєння дорожньо-транспортної пригоди, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, заподіяної майну;
ґ) свідоцтво про смерть потерпілого - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого;
д) документи, що підтверджують витрати на поховання потерпілого, - у разі вимоги заявника про відшкодування витрат на поховання потерпілого;
є) документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв'язку із смертю годувальника;
є) відомості про банківські реквізити заявника (за наявності).
Документи, зазначені у підпунктах "а" - "ґ" цього пункту, надаються для огляду та зняття копії або в копіях, засвідчених заявником. Страховик та МТСБУ мають право вимагати для огляду оригінали зазначених документів. Решта документів надаються в оригіналі або належним чином оформленій копії. Належно оформленою копією документа є копія, посвідчена органом, установою чи організацією, що його видала, або нотаріально посвідчена або посвідчена особою, якій подається заява про страхове відшкодування.
Серед документів вказаних у п.35.2. ст.35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено подання документа, що підтверджує вину особи, відтак відповідач не мав права призупиняти прийняття рішення про виплату страхового відшкодування на підставі полісу №АК/8773611 обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відтак, відповідач безпідставно не сплатив позивачу страхове відшкодування в сумі 30 077,08 грн.
Щодо зміни прізвища водія ОСОБА_5 та підтвердження її права керування транспортним засобом Mersedes Benz Е220 CDI, д/н КВО268 суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Згідно п.1.7 ст.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.
Згідно п.1.4 ст.1 Закону особи, відповідальність яких застрахована - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Згідно ст. 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Керування транспортним засобом особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами, тягне за собою позбавлення права керування транспортними засобами на строк від трьох до шести місяців.
Керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Протокол про адміністративне правопорушення за ст. 126 КУпАП, відносно ОСОБА_4 не складався, до адміністративної відповідальності за вказаною нормою її притягнуто не було. Відповідач доказів зворотнього не надав.
Відтак в порядку, передбаченому чинним законодавствам, діє презумпція невинуватості особи, а матеріали справи не містять належних доказів того, що посвідчення водія ОСОБА_4 , яке пред'являлось нею при оформленні ДТП, на момент ДТП було недійсне, а її цивільна відповідальність не застрахована
ОСОБА_9 на момент скоєння ДТП керувала транспортним засобом Mersedes Benz Е220 CDI, д/н НОМЕР_4 на підставі доручення від 23.11.2017 р. виданого юридичною особою Литовської республіки UAB «AURESITA PLIUS» строком на три роки.
За змістом ч.5 ст. 12 ЦК України, добросовісність набувача презюмується, тобто набувач вважається добросовісним поки не буде доведено протилежне.
Відповідно до пункту 2.2. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. №1306, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Крім того, власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Відтак, за наявності у водія транспортного засобу реєстраційного документа на цей транспортний засіб, законність володіння таким транспортним засобом презюмується.
При цьому, судом не встановлено, а відповідачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 76-77 ГПК України на підтвердження відсутності реєстраційних документів у водія транспортного засобу Mersedes Benz Е220 CDI, д/н КВО268 на момент ДТП, чи доказів відсутності посвідчення водія у фізичної особи ОСОБА_4 .
Відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ч.4 ст.397 ЦК України, застрахованою є відповідальність страхувальника та інших осіб, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння транспортним засобом вважається правомірним, якщо його неправомірність не випливає із закону чи не встановлена у рішенні суду. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 08.09.2019 р. у справі №910/14693/17.
Як вбачається із наявної у матеріалах справи довідки про дорожньо-транспортну пригоду № 3018320342506302 виданої 14.11.2018 р. Управлінням патрульної поліції у місті Києві, водій автотранспортного засобу Mersedes Benz Е220 CDI, д/н НОМЕР_4 надав посвідчення водія НОМЕР_5 видане 17.07.2007 р. на прізвище ОСОБА_5 .
Посилання відповідача на положення ст.35 Сімейного кодексу та Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортним засобом, обмін посвідчення водія та зазначення, що громадянка ОСОБА_1 змінила прізвище на ОСОБА_3 , не спростовує позовних вимог. Зазначені обставини не є підставою звільнення від цивільної відповідальності учасників страхових відносин відповідно до ст. 993 ЦК України та ст.27 Закону України "Про страхування".
Щодо позовних вимог про стягнення пені та 3% річних суд зазначає наступне.
Згідно ст.979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Отже, вказаною нормою встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхувальнику грошову суму (страхову виплату).
Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом ст.ст. 524, 533 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.
Статтею 625 ЦК України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання.
Частиною другою цієї статті визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачена ч.2 ст.625 ЦК України сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також 3 % річних від простроченої суми здійснюється незалежно від наявності відповідного положення в договорі.
Правовідносини, в яких страховик у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням, а тому правовідносини з відшкодування шкоди в порядку суброгації, які склалися між сторонами у справі, також є грошовим зобов'язанням. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 20.04.2018 р. у справі № 910/12028/17.
Оскільки зобов'язання страховиків у разі настання страхового випадку зводиться до здійснення страхової виплати, то таке зобов'язання є грошовим і в разі прострочення його виконання настає відповідальність, передбачена ч.2 ст. 625 ЦК України, зокрема сплата суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми. Водночас слід зазначити, що визначені у ст. 625 ЦК України інфляційні втрати на суму боргу та три проценти річних від простроченої суми входять до складу грошового зобов'язання. Вказана позиція викладена у постанові Верховного суду від 07.03.2018 р. у справі № 910/3855/17.
Позивач нарахував 3% річних в сумі 487,00 грн. Суд перевірив розрахунок 3% річних наведений позивачем внаслідок чого дійшов висновку про те, що 3% річних в сумі 487,00 грн підлягають до стягнення.
В силу ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:
1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
2) зміна умов зобов'язання;
3) сплата неустойки;
4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно п.36.5 ст.36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» За кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 5 422,11 грн. Суд перевірив розрахунок пені внаслідок чого дійшов висновку про те, що пеня в сумі 5 422,11 грн. підлягає до стягнення.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
На думку суду надані позивачем докази є вірогідними. Відповідач не подав доказів на спростування вірогідності доказів наданих позивачем та не подав доказів, які б суд міг визнати більш вірогідними ніж ті, що наявні у матеріалах справи. Відтак, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005 р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
У свою чергу, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 р. у справі «Серявін проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010 р.) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 921,00 грн відповідно до ст. 129 ГПК України, необхідно покласти на відповідача.
Керуючись ст. ст. 4, 13, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, 236-238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Скарбниця» (79005, м.Львів, вул.Саксаганського, 5, код ЄДРПОУ 13809430) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» (01004, м.Київ, вул.Велика Васильківська, 15/2, код ЄДРПОУ 36086124), 30 077,08 грн. страхового відшкодування, 5 422,11 грн. пені, 487,00 грн. 3% річних та 1 921,00 грн судового збору.
3. Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-258 ГПК України.
Інформація щодо руху справи розміщена в мережі Інтернет на інформаційному сайті за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua та на офіційному веб-порталі судової влади України за посиланням: http://court.gov.ua.
Повне рішення складено 17.02.2020 року.
Суддя Сухович Ю.О.