25.02.2020 м. Дніпро Справа № 904/2837/19
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)
суддів: Коваль Л.А., Мороза В.Ф.,
при секретарі судового засідання: Мудрак О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ицковича Олега Марковича
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Євстигнеєва Н.М.) від 14.11.2019, повний текст якого складено 19.11.2019, у справі № 904/2837/19
за позовом Фізичної особи-підприємця Ицковича Олега Марковича, м. Дніпро
до відповідача-1: Комунального підприємства "Дніпротранскомплекс" Дніпровської міської ради, м. Дніпро
до відповідача-2: Дніпровської міської ради, м. Дніпро
про визнання угоди у формі повідомлення про розірвання договору недійсною та визнання договору від 01.12.2018 дійсним; зобов'язання відновити та встановити зупиночний комплекс, -
Фізична особа-підприємець Ицкович Олег Маркович звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом, та з урахуванням заяви про уточнення до позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду, просив суд:
- визнати недійсною угоду у формі повідомлення про розірвання договору в односторонньому порядку №1796-ДТК від 14.06.2019, яка є невід'ємною частиною договору №0063/160517-348 передачі в платне користування об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі міста не за функціональним призначенням;
- визнати дійсним договір №0063/160517-348 від 01.12.2018 передачі в платне користування об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі, укладений між Комунальним підприємством "Дніпротранскомплекс" Дніпровської міської ради, що діє на підставі статуту та Фізичною особою-підприємцем Ицковичем Олегом Марковичем, що діє на підставі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Серія В00 №337509 від 10.09.1998;
- зобов'язати Дніпровську міську раду код ЄДРПОУ 26510514 відновити та встановити зупиночний комплекс об'єкт благоустрою вулично-дорожньої мережі відповідно до вимог чинного законодавства за умовами договору №0063/160517-348 від 01.12.2018, за адресою: м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, біля буд. 121 площею 12,8 кв.м.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.11.2019 у справі № 904/2837/19 в задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця Ицковича Олега Марковича до відповідача-1: Комунального підприємства "Дніпротранскомплекс" Дніпровської міської ради, відповідача-2: Дніпровської міської ради про визнання угоди у формі повідомлення про розірвання договору недійсною та визнання договору від 01.12.2018 дійсним; зобов'язання відновити та встановити зупиночний комплекс - відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором передачі в платне користування об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі, який може бути розірвано не лише за згодою сторін чи за рішенням суду, а і шляхом односторонньої відмови від нього, оскільки таке право прямо передбачено пунктом 10.3 вказаного договору та може бути реалізоване відповідачем незалежно від існування обставин, передбачених пунктами 10.1.- 10.2. цього ж договору.
Як зазначено місцевим господарським судом, погодження сторонами договору права сторони на відмову від договору шляхом повідомлення іншої сторони про таку відмову не раніше ніж за 1 (один) календарний місяць, є згодою сторін на припинення договору. Умова пункту 10.3. договору не суперечить наведеним нормам Цивільного кодексу України, оскільки в даному випадку йде мова не про односторонню відмову від договору на підставі пункту 1 частини першої статті 611, частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, а має місце взаємне волевиявлення двох сторін, закріплене в вищевказаному пункті угоди щодо встановлення певного порядку припинення їх правовідносин, а саме: в порядку відмови на підставі повідомлення.
Місцевим господарським судом відхилені доводи позивача про те, що мало місце порушення відповідачем приписів статті 291 Господарського кодексу України та статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", якими заборонено одностороння відмова від договору оренди, з тих підстав, що спірний договір не є договором оренди державного чи комунального майна, тому положення зазначених законодавчих актів щодо порядку розірвання договорів оренди на спірні правовідносини не поширюються.
Також місцевим господарським судом відмовлено у задоволенні вимоги про визнання договору від 01.12.2018 дійсним, оскільки позивачем обрано не належний спосіб захисту. Цивільним кодексом України визначені певні випадки, за яких договори визнаються дійсними: щодо не додержання вимоги щодо письмової форми правочину (частина 2 статті 218 Цивільного кодексу України), у зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину (статті 219, 220 Цивільного кодексу України), якщо правочин вчинено недієздатною фізичною особою (частина 2 статті 226 Цивільного кодексу України).
Місцевий господарський суд дійшов до висновку, що позивачем не доведено протиправність дій відповідачів по знесенню (демонтажу) спірного об'єкту та обов'язку міської ради, як органу місцевого самоврядування, здійснити дії по відновленню та встановленню зупиночного комплексу, у зв'язку з чим відмовлено у задоволенні вимог про зобов'язання Дніпровську міську раду відновити та встановити зупиночний комплекс - об'єкт благоустрою вулично-дорожньої мережі відповідно до вимог чинного законодавства за умовами договору №0063/160517-348 від 01.12.2018, за адресою: м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, біля буд. 121 площею 12,8 кв.м.
Не погодившись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся Фізична особа-підприємець Ицкович Олег Маркович, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.11.2019 у справі № 904/2837/19 та прийняти нове рішення, яким:
- визнати недійсною угоду у формі повідомлення про розірвання договору в односторонньому порядку №1796-ДТК від 14.06.2019, яка є невід'ємною частиною договору №0063/160517-348 передачі в платне користування об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі міста не за функціональним призначенням;
- визнати дійсним договір №0063/160517-348 від 01.12.2018 передачі в платне користування об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі, укладений між Комунальним підприємством "Дніпротранскомплекс" Дніпровської міської ради, що діє на підставі статуту та Фізичною особою-підприємцем Ицковичем Олегом Марковичем, що діє на підставі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Серія В00 №337509 від 10.09.1998;
- зобов'язати Дніпровську міську раду код ЄДРПОУ 26510514 відновити та встановити зупиночний комплекс об'єкт благоустрою вулично-дорожньої мережі відповідно до вимог чинного законодавства за умовами договору №0063/160517-348 від 01.12.2018, за адресою: м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, біля буд. 121 площею 12,8 кв.м.
Апеляційна скарга мотивована тим, що у повідомленні про розірвання договору в односторонньому порядку №1796-ДТК від 14.06.2019 відповідачем-1 вказано про порушення позивачем пунктів договору яких не існує та про порушення зобов'язань за договором, які не зафіксовані в установленому порядку (відсутня перевірка дотримання таких вимог позивачем). На вказане повідомлення позивачем направлені заперечення.
Апелянт не погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що договір №0063/160517-348 від 01.12.2018 є розірваним з 18.07.2019 у зв'язку із односторонньою відмовою від договору.
Також апелянт звертає увагу, що у повідомленні №1796-ДТК від 14.06.2019 було зазначено про повернення об'єкту за актом приймання-передачі до 26.06.2019, водночас 20.06.2019 представниками міської ради було демонтовано частину зупиночного комплексу, чим завдані збитки на суму 77 702,00 грн.
Апелянт вважає, що міська рада відмовилася від зобов'язання в односторонньому порядку, тому для належного виконання останньою умов договору його необхідно визнати дійсним, та вказує про те, що в порушення умов спірного договору виконавчим комітетом Дніпровської міської ради прийнято рішення №625 від 18.06.2019, яким затверджено перелік об'єктів, що підлягають демонтажу, в тому числі "Зупиночний комплекс - частину об'єкту благоустрою вулично-дорожньої мережі за адресою: м. Дніпро, пр. Яворницького, буд. 121 площею 12,8 кв. м".
Разом із апеляційною скаргою Фізичною особою-підприємцем Ицковичем Олегом Марковичем наданий попередній розрахунок суми судових витрат у сумі 18 690,50 грн., з яких: витрати по сплаті судового збору у сумі 8 690,50 грн. та 10 000,00 грн. витрати на правничу допомогу.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.12.2019 (колегією суддів у складі: головуючий суддя - Чередко А.Є. (доповідач), судді Коваль Л.А., Мороз В.Ф.) відкрито апеляційне провадження з розгляду апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Ицковича Олега Марковича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.11.2019 у справі №904/2837/19, розгляд скарги призначений у судове засідання на 29.01.2020.
20.01.2020 від Комунального підприємства "Дніпротранскомплекс" Дніпровської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач-1 проти задоволення апеляційної скарги заперечує та просить залишити рішення місцевого господарського суду без змін.
Відповідач-1 вказує на порушення позивачем пунктів 4.4 та 4.12 договору та зазначає, що у повідомленні про розірвання договору позивача повідомлено про наступне розірвання договору в односторонньому порядку. Оскільки з повідомлення про розірвання договору направлено відповідно до умов цього договору та чинного законодавства, відповідач-1 вважає безпідставними вимоги позивача про визнання недійсною угоди у формі розірвання договору.
Також відповідач-1 погоджується із висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову про визнання договору дійсним, оскільки така вимога не відповідає способу захисту та не відновлює порушених прав позивача.
Оскільки позивачем не доведено в установленому порядку порушення відповідачами прав позивача та обов'язку відповідачів відновити та встановити зупиночний комплекс, відповідач-1 погоджується із місцевим господарським судом про відмову у задоволенні вимог в цій частині.
24.01.2020 від Дніпровської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач-2 проти задоволення апеляційної скарги заперечує та просить залишити рішення місцевого господарського суду без змін.
Дніпровська міська рада зазначає, що не приймала рішення про демонтаж та не здійснювала дії по демонтажу спірного об'єкта, у зв'язку з чим, не порушувала права та інтереси апелянта. Відповідач-2 зазначає, що апелянтом не надано доказів на підтвердження демонтажу об'єкту інвестування саме міською радою, а також на те, що позовна вимога про зобов'язання відновити та встановити зупиночний комплекс спрямована до міської ради, яка не є належним відповідачем, а тому вказана позовна вимога не підлягає задоволенню.
Дніпровська міська рада погоджується із висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсною угоду у формі повідомлення про розірвання договору в односторонньому порядку №1796-ДТК від 14.06.2019 та визнання дійсним договір №0063/160517-348 від 01.12.2018, оскільки повідомлення про односторонню відмову від договору здійснено згідно з умовами договору.
Також Дніпровська міська рада заперечує проти стягнення витрат на правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн., оскільки заявлена сума не є співмірною із наданими послугами у цій справі.
У судовому засіданні 29.01.2020 оголошувалась перерва до 25.02.2020.
У судовому засіданні 25.02.2020 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши правильність висновків, повноту їх дослідження місцевим господарським судом вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 01.12.2018 між Комунальним підприємством "Дніпротранскомплекс" Дніпропетровської міської ради (сторона-1) та Фізичною особою - підприємцем Ицкович Олегом Марковичем (сторона-2) укладений договір №0063/160517-348 передачі в платне користування об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі, відповідно до п.1.1. якого сторона-1 передала позивачу (сторона-2) зупиночний комплекс - частину об'єкту благоустрою вулично-дорожньої мережі за адресою: м. Дніпро, пр. Яворницького, буд. 121 площею 12,8 кв. м., а позивач прийняв зазначений об'єкт в строкове платне користування для утримання в належному стані місць очікування пасажирами громадського транспорту, продажу проїзних квитків, преси, тощо.
За умовами цього договору використання об'єкту благоустрою вулично-дорожньої мережі не за цільовим призначенням забороняється.
Права і обов'язки сторін за цим договором визначені розділами 4-7 договору.
Відповідно до пункту 6.1 договору Сторона-1 зобов'язана:
передати Стороні-2 в користування об'єкт благоустрою вулично-дорожньої мережі згідно з цим договором за актом приймання-передачі;
здійснювати контроль за своєчасним і повним надходженням платежів за користування об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі.
За умовами пунктів 7.2, 7.3. договору, сторона-1 має право здійснювати контроль за використанням об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі за цільовим призначенням, визначеним умовами цього Договору та контроль за належне обслуговування, збереження, експлуатацію і санітарне утримання об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі та прилеглої території.
В свою чергу, сторона-2 (відповідач) має право: розміщувати на об'єкті благоустрою вулично-дорожньої мережі власне майно за згодою Сторони-1 (позивача);
у випадку припинення цього договору залишити собі (вилучити) проведені поліпшення об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі, здійснені за власні кошти, якщо вони можуть бути відокремлені від об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі без завдання йому шкоди (п.5.2., 5.3. договору).
Відповідно до розділу 4 сторона-2 зобов'язана: використовувати об'єкт благоустрою вулично-дорожньої мережі відповідно до його цільового призначення та умов цього договору (пункт 4.2 договору);
своєчасно і у повному обсязі сплачувати плату за використання об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі та здійснювати відшкодування витрат щодо утримання і експлуатації об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі за весь час фактичного використання об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі до дати підписання акта приймання-передачі об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі включно (пункт 4.3 договору);
забезпечити належне обслуговування, збереження, експлуатацію і санітарне утримання об'єкту благоустрою вулично-дорожньої мережі та прилеглої території, запобігати його пошкодженню і псуванню. Утримувати об'єкт благоустрою вулично-дорожньої мережі у стані, передбаченому санітарними та протипожежними правилами та Закону України "Про благоустрій населених пунктів", нести відповідальність за їх невиконання. Також Сторона-2 зобов'язана укласти договір про вивіз твердих побутових відходів з профільною організацією (пункт 4.4 договору);
не встановлювати будь-яку рекламу на об'єкті благоустрою вулично-дорожньої мережі (вивіски, рекламні проспекти, тощо) окрім реклами власного виду підприємницької діяльності (пункт 4.12 договору).
Дія цього договору починається з 01.12.2018 по 31.12.2019 (пункт 9.1 договору). Після закінчення терміну дії цього договору передачі в платне користування об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі, Сторона-2, яка належним чином виконувала свої обов'язки за договором, має переважне право перед іншими особами на укладання договору передачі в платне користування на новий термін (пункт 9.2 договору).
Додатками до договору є: Акт приймання-передачі в платне користування об'єкту благоустрою вулично-дорожньої мережі (Додаток 1); Схема розміщення об'єкту благоустрою вулично-дорожньої мережі (Додаток 2); Розрахунок витрат за користування об'єктом благоустрою (вулично-дорожньої мережі (Додаток 3) (розділ 12 договору).
01.12.2018 сторонами складено та підписано Акт приймання-передачі об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі (а.с.23, том 1).
05.06.2019 Комунальним підприємством "Дніпротранскомплекс" Дніпровської міської ради направлено на адресу Фізичної особи - підприємця Ицковича Олега Марковича припис (вих. №1741-ДТК, а.с.28, том 1), яким відповідач-1 вимагав повернення місця зупинки громадського транспорту у відповідність до Наказу Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15.05.1995 №21 та умов чинного договору передачі в користування об'єкту благоустрою вулично-дорожньої мережі №0063/16052017 від 01.12.2018. В іншому разі, комунальне підприємство буде змушено здійснити розірвання договорів в односторонньому порядку.
Листами від 07.06.2019 (вхідн. №1800-ДТК) та від 13.06.2019 Фізична особа - підприємець Ицкович Олег Маркович повідомив Комунальне підприємство "Дніпротранскомплекс" Дніпровської міської ради про належне виконання зі свого боку умов укладеного договору та зазначив про відсутність підстав для розірвання договору в односторонньому порядку (а.с. 29-30, том 1).
Матеріали справи містять лист від 14.06.2019 на адресу міського голови Філатова Б.А., в якому Фізична особа - підприємець Ицкович Олег Маркович повідомляє про те, що всі споруди, які ним використовуються, були встановлені з дозволу територіальної громади міста (а.с. 31, том 1).
14.06.2019 Комунальне підприємство "Дніпротранскомплекс" Дніпровської міської ради направило на адресу Фізичної особи - підприємця Ицковича Олега Марковича повідомлення №1796-ДТК про розірвання договору №0067/160517-348 в односторонньому порядку (а.с.32-34, том1).
Фізичною особою - підприємцем Ицковичем Олегом Марковичем було отримано повідомлення про розірвання договору в односторонньому порядку №1796-ДТК від 14.06.2019, що, зокрема, підтверджується листом Фізичної особи - підприємця Ицковича Олега Марковича від 18.06.2019 на адресу відповідача-1 у відповідь на вказане повідомлення. При цьому, у вказаному повідомленні зазначалося про те, що повідомлення про розірвання договору в односторонньому порядку №1796-ДТК від 14.06.2019 є невід'ємного частиною договору передачі в платне користування об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі міста не за функціональним призначенням.
Фізична особа - підприємець Ицкович Олег Маркович вважає повідомлення про розірвання договору в односторонньому порядку №1796-ДТК від 14.06.2019 Угодою про розірвання Договору №0063/160317-348 від 01.12.2018 передачі в платне користування та заявляє вимоги про визнання недійсною угоди про розірвання договору в односторонньому порядку. Також просить визнати договір №0063/160517-348 від 01.12.2018 дійсним та зобов'язати Дніпровську міську раду відновити та встановити зупиночний комплекс за адресою: м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, біля буд, 121.
Отже, предметом спору є вимоги про визнання недійсним правочину щодо розірвання договору в односторонньому порядку вчиненого повідомленням (листом) від 14.06.2019 №1796-ДТК, яке є невід'ємного частиною договору № 0063/160517-348 передачі в платне користування об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі міста не за функціональним призначенням; визнання договору №0063/160517-348 від 01.12.2018 дійсним та зобов'язання Дніпровську міську раду відновити та встановити зупиночний комплекс за адресою: м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, біля буд, 121.
Відповідно до приписів статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Підставою недійсності правочину відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Так, частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину та визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними і настання відповідних наслідків.
Як на підстави, з якими закон пов'язує визнання недійсним оскарженого правочину, оформленого листом від 14.06.2019 №1796-ДТК про одностороннє розірвання договору 0063/160517-348 від 01.12.2018, позивач посилається на приписи:
- статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", яка передбачає, що одностороння відмова від договору оренди не допускається,
- статті 291 Господарського кодексу України, відповідно до якої на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу,
- статті 651, 652 Цивільного кодексу України, які передбачають, що розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення іншою особою взятих на себе зобов'язань за договором, друга сторона має право на одностороннє розірвання договору, якщо це встановлено договором або законом.
Підстави дострокового розірвання договору встановлені розділом 10 договору №0063/160517-348 передачі в платне користування об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі міста не за функціональним призначенням.
Так, відповідно до п.10.1. дія цього договору припиняється внаслідок: закінчення терміну, на який його було укладено; приватизації об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі Стороною-2; знищення об'єкту благоустрою вулично-дорожньої мережі; ліквідації юридичної особи однієї із Сторін; невиконання Стороною-2 зобов'язань, зазначених у розділах 3 та 4 цього договору; в інших випадках, прямо передбачених чинним законодавством України.
Цей Договір передачі в платне користування об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі підлягає розірванню в односторонньому порядку, коли одна із сторін порушує умови Договору і свої зобов'язання (пункт10.2 договору).
Відповідно до пункту 10.3 договору Сторона-1 має право достроково розірвати даний договір в односторонньому порядку, письмово попередивши про такий намір Сторону-2 не раніше ніж за 1 (один) календарний місяць.
Враховуючи приписи пункту 10.3 договору та отримання листа-повідомлення від 14.06.2019 позивачем 18.06.2019, місцевий господарський суд дійшов до висновку, що договір №0063/160517-348 від 01.12.2018 є таким, що припинив свою дію у зв'язку з його розірванням в односторонньому порядку 18.07.2019.
Апелянт не погоджується із таким висновком місцевого господарського суду, посилаючись на те, що повідомлення про розірвання договору від 14.06.2019 не містить будь-яких посилань на факти порушення позивачем своїх зобов'язань за договором, тому односторонній правочин про розірвання договору не містить первісної і основної умови, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, а саме - факту порушення позивачем своїх зобов'язань.
Також, зі змісту листа-повідомлення №1796-ДТК від 14.06.2019 про одностороннє розірвання Договору 0063/160517-348 від 01.12.2018 вбачається, що при його складанні відповідачем-1 допущені такі помилки: вказав на порушення позивачем пунктів договору, які у самому договорі відсутні - пункти 6.4, 6.5, 6.8, 13.2; посилається на пункт 5.3. договору, згідно з яким Сторона-1 має право здійснювати контроль, тоді як п.п.5.3 Договору передбачає, що у випадку припинення цього Договору залишити собі (вилучити) проведені поліпшення об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі, здійснені за власні кошти, якщо вони можуть бути відокремлені від об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі без завдання йому шкоди; посилається на порушення п.п.6.2.Договору, який визначає обов'язки відповідача-1 по здійсненню контролю за своєчасним і повним находженням платежів за користування об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі; в мотивувальній частині повідомлення про розірвання договору в односторонньому порядку № 1796-ДТК від 14.06.2019 вказано, що повідомлення про розірвання договору № 1793-ДТК від І4.06.2019, є невід'ємною частиною договору № 0067/160517-348 від 01.12.2019 передачі в платне користування об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі міста не за функціональним призначенням та Відповідач-1 вважає це Повідомлення угодою про розірвання Договору № 0067/160517-348 від 01.12.2018 передачі в платне користування об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі міста.
Між тим, як правильно зазначено місцевим господарським судом, такі обставини не створюють підстав для визнання угоди про розірвання договору в односторонньому порядку №1796-ДТК від 14.06.2019 недійсною з урахуванням наступного.
Як встановлює частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Положеннями частини другої статті 67 Господарського кодексу України також передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Відповідно до норм статті 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.
З урахуванням вищенаведеного, цивільне та господарське законодавство України зобов'язує сторін правочину (договору) при його вчиненні (укладенні) включити до змісту правочину (договору) передбачені законодавством обов'язкові умови та надає право сторонам правочину (договору) на власний розсуд визначити та погодити будь-які інші умови, в тому числі умови стосовно припинення договірних правовідносин.
Згідно з положеннями статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пунктом 1 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Відповідно до частини першої статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Із цими положеннями кореспондується норма частини першої статті 188 Господарського кодексу України, якою також встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Згідно з частиною третьою статті 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлена договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути передбачені законом або безпосередньо в договорі та можуть як ставитись в залежність від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).
Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.
Відтак, за змістом наведених норм, повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.
Разом із цим законом передбачено випадки, коли договір може бути розірвано в односторонньому порядку, у тому числі шляхом відмови від договору, зокрема, одностороннє розірвання договору може бути наслідком порушення зобов'язань за договором іншою стороною, або якщо таке право на розірвання встановлено договором, незалежно від настання тих чи інших обставин. Тобто, у випадках, коли підстава для односторонньої зміни чи розірвання договору встановлена законом або договором, відповідна сторона договору може скористатися нею самостійно, без звернення до суду.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором передачі в платне користування об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі.
Правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані Законом України "Про благоустрій населених пунктів", Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", положеннями Цивільного кодексу України тощо.
Об'єкт благоустрою був визначений в договорі № 0063/160517-348 від 01.12.2018 передачі в платне користування об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі, відповідно до статей 13, 21 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", Порядку передачі об'єктів (елементів) благоустрою м. Дніпра в тимчасове використання не за функціональним призначенням для здійснення господарської діяльності у сфері споживчого ринку та послуг, затвердженим рішенням Дніпровської міської ради VІІ скликання №96/35 від 19.09.2018 (а.с.170-175, том 1).
За змістом укладеного позивачем та відповідачем-1 договору, сторонами було узгоджено порядок його розірвання, зокрема, за ініціативою відповідача-1, тобто в односторонньому порядку. При цьому, самостійною умовою та підставою такого розірвання є письмове повідомлення про це за один календарний місяць до дати розірвання.
Відповідно до частини другої статті 212 Цивільного кодексу України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина).
У даному випадку узгодження сторонами умови про право сторони на розірвання договору шляхом повідомлення іншої сторони про таку відмову не пізніше ніж за один місяць до дати його розірвання, слід розуміти як згоду сторін на розірвання договору за скасувальною обставиною, при цьому на відміну від пункту 1 частини першої статті 611, частини другої статті 651 Цивільного кодексу України порушення іншою особою взятих на себе зобов'язань за договором не є обов'язковою умовою односторонньої відмови від договору.
З урахуванням викладеного апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду, що укладений між сторонами договір може бути розірвано не лише за згодою сторін чи за рішенням суду, а і шляхом односторонньої відмови від нього, оскільки таке право прямо передбачено пунктом 10.3 договору та може бути реалізоване відповідачем незалежно від існування обставин, передбачених пунктами 10.1.- 10.2. цього ж договору.
Таким чином, погодження сторонами умови договору про право сторони на відмову від договору шляхом повідомлення іншої сторони про таку відмову не раніше ніж за 1 (один) календарний місяць, є згодою сторін на припинення договору. Умова пункту 10.3. договору не суперечить наведеним нормам Цивільного кодексу України, оскільки в даному випадку йде мова не про односторонню відмову від договору на підставі пункту 1 частини першої статті 611, частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, а має місце взаємне волевиявлення двох сторін, закріплене в вищевказаному пункті угоди щодо встановлення певного порядку припинення їх правовідносин, а саме: в порядку відмови на підставі повідомлення.
Цивільним кодексом України, Законом України "Про благоустрій населених пунктів" не передбачено заборони відмовлятися в односторонньому порядку від договору.
Апеляційний господарський суд погоджується із відхиленням місцевим господарським судом доводів позивача про те, що мало місце порушення відповідачем приписів статті 291 Господарського кодексу України та статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", якими заборонено одностороння відмова від договору оренди, суд зазначає, що спірний договір не є договором оренди державного чи комунального майна, тож положення зазначених законодавчих актів щодо порядку розірвання договорів оренди на спірні правовідносини не поширюються.
За таких обставин місцевий господарський суд дійшов до правильного висновку про відмову у задоволенні вимоги позивача про визнання Угоди (повідомлення) про розірвання договору від 01.12.2018 недійсною.
При цьому, апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити, що право на одностороннє розірвання договору встановлено саме умовами цього договору, тобто двостороннім правочином, а відтак повідомлення про розірвання договору не може вважатися окремим правочином та бути предметом судового розгляду щодо його недійсності.
Місцевим господарським судом відмовлено також у задоволенні вимоги про визнання договору №0063/160517-348 від 01.12.2018 передачі в платне користування об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі дійсним, оскільки позивачем обрано не належний спосіб захисту.
Так, звертаючись з позовом, Фізична особа - підприємець Ицкович Олег Маркович посилався на те, що договір №0063/160517-348 від 01.12.2018 передачі в платне користування об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі є дійсним, однак, 20.06.2019 без будь-яких пояснень та в порушення вимог чинного законодавства представниками Дніпровської міської ради та Комунального підприємства "Муніципальна варта" шляхом демонтажу знесений зупиночний комплекс за адресою: м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, біля буд, 121, чим позивачу завдано збитки в сумі 77 702,00 грн. без урахування благоустрою території та вартості товару і обладнання, які знаходилися в демонтованих зупиночних комплексах.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частин 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення право-відношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист ? це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
З огляду на положення наведених норм та вищезазначені фактичні обставини справи, права особи на захист у суді порушених прав або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду, що обраний позивачем спосіб захисту права щодо визнання інвестиційного договору №0063/160517-348 від 01.12.2018 передачі в платне користування об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі дійсним не забезпечує захисту та відновлення його порушеного права.
Одночасно слід зазначити, що відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Такі випадки передбачені статтями 218, 219, 220 221, 224, 226 Цивільного кодексу України.
Відповідно до зазначених норм визнання правочинів дійсними можливо, зокрема, у разі: недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, вчинення правочину неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, вчинення правочину без дозволу органу опіки та піклування, вчинення правочину недієздатною фізичною особою.
Обставини, зазначені Фізичною особою - підприємцем Ицковичем Олегом Марковичем у позовній заяві відповідним переліком не передбачені та не можуть слугувати підставами для визнання договору №0063/160517-348 від 01.12.2018 передачі в платне користування об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі дійсним.
При розгляді позовної вимоги про зобов'язання Дніпровської міської ради відновити і встановити демонтований зупиночний комплекс, апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України)
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради №625 від 18.06.2019 року вирішено усунути наслідки порушень Правил благоустрою території міста Дніпра, затверджених рішенням міської ради від 27.11.2013 № 44/43 (зі змінами), шляхом припинення функціонування та демонтажу встановлених тимчасових споруд, холодильного обладнання, незаконних бензинових, дизельних і газових автозаправних станцій, літніх майданчиків, споруд господарського призначення, точок розташування виносної торгівлі, вхідних груп у місцях загального користування згідно з переліком (додаток) (а.с.37).
В переліку тимчасових споруд (додаток до рішення Дніпровської міської ради №625 від 18.06.2019) у пункті 288 зазначено об'єкт, що є предметом спірного договору - тимчасова споруда (зупиночний комплекс) за адресою: м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, 121.
Також вказаним рішенням передбачені юридичні особи, які мають його виконати та передбачена певна процедура виконання.
Так, згідно з пунктом рішення №625 Інспекція з питань благоустрою Дніпровської міської ради спільно з Комунальним підприємством "Управління по ремонту та експлуатації автошляхів" Дніпровської міської ради та Комунальним підприємством "Благоустрій міста" Дніпровської міської ради вирішено попередити власників тимчасових споруд, холодильного обладнання, незаконних бензинових, дизельних і газових автозаправних станцій, літніх майданчиків, споруд господарського призначення, точок розташування виносної торгівлі, вхідних груп про необхідність власними силами та за власні кошти усунути наслідки порушень Правил, звільнити зайняті земельні ділянки та привести їх до первісною стану для подальшого використання за функціональним призначенням.
Пунктами 3 та 4 передбачено дії, які в зв'язку з виконанням вказаного рішення слід вчинити Комунальним підприємствам Дніпровської міської ради та Департаменту громадського порядку і цивільного захисту Дніпровської міської ради.
Між тим, з наданих до матеріалів справи доказів відповідачем-1 не доведено, що згадане рішення виконувалось належним чином.
Також апеляційний господарський суд зазначає, що рішення від 18.06.2019 № 625 "Про усунення наслідків порушень Правил благоустрою території міста", з якими позивач пов'язує проведення дій по демонтажу спірного об'єкта прийнято виконавчим комітетом Дніпровської міської ради.
Доказів прийняття рішення про демонтаж зупиночного комплексу безпосердньо Дніпровською міською радою матеріали справи не містять.
Позивач посилається на те, що неправомірні дії відповідачів спричинили йому збитки у розмірі 77 702,00грн. У якості доказів на підтвердження цих доводів позивач надав договір №18/02 купівлі-продажу з доставкою та монтажем від 10.02.2014 (а.с.24-25, том 1), Акт здачі-прийняття зупиночного комплексу "Тандем-2 з кіосками" від 21.11.2013 (а.с.25, т.1) та Специфікацію №1 до цього договору на суму 77 702,00грн. (а.с.26, т.1).
Зазначені доводи та докази правомірно відхилені місцевим господарським судом, оскільки вимога про стягнення збитків у даній справі позивачем не заявлялася.
Як правильно зазначено у рішенні суду позивачем не доведено в установленому порядку протиправність дій відповідачів по знесенню (демонтажу) спірного об'єкту. Зі змісту наданих позивачем документів не вбачається обов'язок міської ради, як органу місцевого самоврядування, здійснити дії по відновленню та встановленню зупиночного комплексу.
Враховуючи вищевикладене, встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Отже, позовні вимоги є необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають.
У цьому зв'язку рішення господарського суду слід залишити без змін.
Посилання апелянта на те, що внесення до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань відомостей за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 Кримінального кодексу України є належним доказом порушення міською радою його прав колегією суддів не прийняті до уваги внаслідок відсутності доказів прийняття по кримінальній справі відповідного судового рішення, яким такі обставини встановлені.
Інші доводи скаржника не впливають на юридичну оцінку обставин справи, здійснену господарським судом у відповідності до норм чинного законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги.
Таким чином, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги та правничої допомоги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 269, 275-279 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ицковича Олега Марковича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.11.2019 у справі №904/2837/19 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.11.2019 у справі №904/2837/19 - залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Фізичну особу-підприємця Ицковича Олега Марковича.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 26.02.2020.
Головуючий суддя А.Є. Чередко
Суддя Л.А. Коваль
Суддя В.Ф. Мороз