26 лютого 2020 року справа № 580/272/20
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилюка В.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення часників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) подав позов до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - Головне управління, відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо не здійснення з 01.01.2019 перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 , у зв'язку зі зміною мінімальної заробітної плати з урахуванням коефіцієнта середньої заробітної плати (доходу) в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні за 2016 рік в розмірі 4482,35 грн під час перерахунку державної (основної) пенсії згідно рішення Черкаського окружного адміністративного суду № 823/2183/18 від 23.07.2018 року, без обмеження її максимальним розміром;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити з 01.01.2019 року перерахунок та виплату державної (основної) пенсії ОСОБА_1 , у зв'язку зі зміною мінімальної заробітної плати, з урахуванням коефіцієнту середньої заробітної плати (доходу) в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні за 2016 рік в розмірі 4482,35 грн відповідно до частини 3 статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та пункту 9-1 Порядку обчислення пенсії особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 1210 від 23 листопада 2011 року, згідно рішення Черкаського окружного адміністративного суду № 823/2183/18 від 23.07.2018 року, без обмеження її максимальним розміром.
В обґрунтування позовних вимог зазначено те, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду № 823/2183/18 від 23.07.2018 року (набрало законної сили 16.10.2018), зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ), ліквідатору наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у відповідності до ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 30.03.2018, виходячи із п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.
Перерахунок пенсії позивача за вищевказаним рішенням суду проведений з 30.03.2018, а починаючи з 01.07.2019 розмір пенсії становить 10467,37 грн.
Оскільки, позивач переконався, що обрахунок його пенсії не відповідає частині 3 статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та пункту 9-1 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 1210 від 23.11.2011 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", то 12.08.2019 звернувся до відповідача із заявою про здійснення перерахунку та виплату пенсії з 01 січня 2019 року у зв'язку зі зміною мінімальної заробітної плати з урахуванням середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачено внески за 2016 рік в розмірі 4482,35 грн. згідно рішення Черкаського окружного адміністративного суду № 823/2183/18 від 23.07.2018 року.
Листом від 22.08.2019 № 30/С-10, відповідач відмовив позивачеві у проведенні перерахунку.
Такі дії відповідача позивач вважає протиправними, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду.
Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 27.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
13 лютого 2020 року до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому відповідач просив в задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що посилання позивача на необхідність застосування під час обчислення його пенсії з 01.01.2019 мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня 2019 року та разом з тим, середньої заробітної плати (доходу) в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 рік є безпідставним та необґрунтованим, оскільки даний показник не повинен змінюватися при перерахунку пенсії, всі величини при обчисленні даного виду пенсії, визначені пунктом 9-1 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210, є сталими.
Також, відповідач зазначив, що відповідно до частини 3 статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Крім того, відповідач вказував на те, що зміст позовної заяви спрямовані на виконання рішення суду у справі № 823/2183/18, а тому у даному випадку є необхідність застосування положень статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розпочато через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.
Суд встановив, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні та отримує пенсію по інвалідності відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 23 липня 2018 року у справі № 823/2183/18 адміністративний позов задоволено частково, а саме: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо відмови ОСОБА_1 , ліквідатору наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в перерахунку пенсії, у зв'язку зі зміною ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ), ліквідатору наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у відповідності до ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 30.03.2018, виходячи із п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.
На виконання вказаного рішення Головним управлінням 20.11.2018 здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 . Крім того, на виконання вказаного рішення з 01.07.2019 пенсію позивача знову перераховано та її розмір становить 10467,37 грн.
Оскільки позивач вважав, що обрахунок його пенсії не відповідає частині 3 статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та пункту 9-1 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 1210 від 23.11.2011, то 12.08.2019 звернувся до відповідача із заявою про здійснення перерахунку та виплату пенсії з 01 січня 2019 року у зв'язку зі зміною мінімальної заробітної плати з урахуванням середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачено внески за 2016 рік в розмірі 4482,35 грн. згідно рішення Черкаського окружного адміністративного суду № 823/2183/18 від 23.07.2018 року.
Листом від 22.08.2019 № 30/С-10 відповідач повідомив ОСОБА_1 , що на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 липня 2018 року у справі № 823/2183/18 проведено перерахунок пенсії позивача і її загальний розмір, зокрема, із 01.07.2019 становить 10467,37 грн. Перерахунок проведено з урахуванням пункту 9-1 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1210 від 23.11.2011 року, а тому пенсію призначено за матеріалами пенсійної справи відповідно до норм чинного законодавства.
Такі дії Головного управління позивач вважає протиправними, а тому за захистом свої прав, свобод та інтересів звернувся до суду.
Під час вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною 1 статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 Кодексу адміністративного суду України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього. Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
За правилами статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, під час вирішення спору суд повинен пересвідчитись, серед іншого, про наявність права на позов у матеріальному розумінні, а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Суд встановив, що предметом позову у цій справі є протиправні дії відповідача щодо невиконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23.07.2018 у справі № 823/2183/18, яке набрало законної сили, тобто спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.
Відповідно до статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
В частині першій статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" йдеться про те, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Аналіз вищезазначених законодавчих норм свідчить, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження".
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а.
Суд встановив, що позовні вимоги у справі № 580/272/20 стосуються визнання протиправними дій відповідача, вчинених на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23.07.2018 у справі № 823/2138/18.
Відповідно до вимог статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Суд звертає увагу, що вищезазначені правові норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у Кодексу адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексу адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Оскаржувані дії відповідача вчинено на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23.07.2018 у справі №823/2183/18 і можуть бути оскаржені відповідно до статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.
Такий порядок оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, прийнятого на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на положення частини п'ятої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої, розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання. Відповідно до частини 6 цієї статті, за наявності підстав для задоволення заяви, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону; у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Суд також враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 355/1648/15-а.
За вказаних обставин, суд зазначає, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправними дій, вчинених на виконання рішення суду. Проте, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.
Отже, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 383 Кодексу адміністративного судочинства України пов'язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.
Суд зазначає, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 522/10140/17.
У зв'язку з вищевикладеним, суд дійшов висновку, що оскільки позивачем заявлені позовні вимоги щодо захисту своїх прав, які фактично стосуються питання повного виконання (неналежного виконання чи не виконання) рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23.07.2018 у справі № 823/2183/18, яке набрало законної сили, то обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об'єкту порушеного права, тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним, при розгляді позовної вимоги позивача щодо виконання окремого судового рішення у іншій справі, а тому позовні вимоги не можуть бути задоволені.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 5 статті 139 вказаного Кодексу у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України "Про судовий збір", а відповідач не надав суду доказів понесення судових витрат, то підстави для їх розподілу відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Учасники справи:
1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
2) відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23, код ЄДРПОУ 21366538).
Рішення складене у повному обсязі та підписане 26.02.2020.
Суддя В.О. Гаврилюк