Справа № 199/5947/19
"24" лютого 2020 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Марфіної Н.В. розглянувши в приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, -
23.10.2019 року до Дніпровського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, у якій позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 277918,05 грн.
Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що 07.06.2012 року між сторонами у справі був укладений договір про фінансовий лізинг №0000502. Відповідно до умов договору та загальних умов предметом лізингу став транспортний засіб марки Volkswagen Polo Sedan, 2011 року випуску, шасі № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 та зобов'язання сплачувати щомісячні платежі, пов'язані з виконанням договору лізингу в строки та в розмірах, передбачених умовами договору. Транспортний засіб був переданий в користування згідно акту прийму-передачі від 15.06.2012 року. 02.07.2015 року предмет лізингу було повернуто відповідачу. За рядом обставин позивачка приблизно з березня 2015 року втратила можливість належним чином виконувати зобов'язання взяті на себе за договором фінансового лізингу, наслідок чого утворилась заборгованість зі сплати щомісячних платежів з відшкодування вартості предмету лізингу. У зв'язку із цим лізингодавець звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості за договором та збитків (справа №199/69/18). 27.09.2018 року рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська у задоволенні позову було відмовлено у зв'язку із тим, що договір про фінансовий лізинг № НОМЕР_3 не був нотаріально посвідчений та відповідно не створив юридичних наслідків для сторін. Рішення суду набрало законної сили, однак наслідки недійсності нікчемного правочину судом з власної ініціативи застосовано не було. Посилаючись на положення ч. 1 ст. 216 ЦК України позивачка зазначає, що предмет лізингу був повернутий нею відповідачу, що не заперечувалось сторонами та встановлено рішенням суду від 27.09.2018 року у справі №199/69/18. Зі своєї сторони на виконання договору, позивачем сплачено 277918,05 грн. Позивачка зазначає, що в провадженні Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська знаходиться справа №199/9298/18 за позов ТОВ «Порше Лізинг Україна» до неї про застосування наслідків недійсності договору фінансового лізингу, яка перебуває на стадії підготовчого засідання, однак строк для подання зустрічної позовної заяви сплив.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19.07.2019 року справу передано на розгляд Дніпровського районного суду м. Києва.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 28.08.2019 року цивільну справу було повернуто до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська у зв'язку з відсутністю в матеріалах справи підтверджень про отримання сторонами копії ухвали суду про передачу справи за підсудністю.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 25.10.2019 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, роз'яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання.
20.11.2019 року до суду надійшла заява представника відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності та у зв'язку із цим відмови у задоволенні позову. У своїй заяві представник зазначає, що 07.06.2012 року між сторонами у справі було укладено договір про фінансовий лізинг разом з додатками, а саме: Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів та Загальними комерційними умовами внутрішнього фінансового лізингу. На виконання умов договору позивачка отримала у користування об'єкт лізингу - транспортний засіб марки Volkswagen Polo Sedan, 2011 року випуску, шасі № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартість якого становить 147367,44 грн., що еквівалентно 18216,00 доларів США. За умовами договору позивачка взяла на себе зобов'язання із належного утримання об'єкту лізингу та сплати лізингових платежів згідно Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів. 05.03.2015 року відповідачу стало відомо, що гр. ОСОБА_3 звернувся до МРЕВ-13, з метою зняття вказаного автомобіля, який належить на праві власності відповідачу, з реєстраційного обліку, з використанням підроблених документів для подальшої реєстрації цього автомобіля на гр. ОСОБА_4 . У зв'язку з неналежним виконанням позивачем своїх зобов'язань, відповідач листом від 20.03.2015 року повідомив позивача про відмову від договору фінансового лізингу. 02.07.2015 року об'єкт лізингу був повернутий відповідачу. Посилаючись на положення ст.ст. 256, 257, 258, 267 ЦК України відповідач вказує, що враховуючи укладення договору (недійсного правочину) більш ніж сім років тому та повернення автомобіля в примусовому порядку (у строк, що також перевищує строк позовної давності), у задоволенні позову має бути відмовлено внаслідок спливу строку позовної давності.
20.11.2019 року до суду надійшла заява представника відповідача із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та додатковим проханням сторони відповідача об'єднати справи №199/5947/19 і №199/9298/18 в одне провадження.
Ухвалою суду від 26.11.2019 року заяву представника відповідача із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження залишено без розгляду, а у задоволенні клопотання про об'єднання справ №199/5947/19 і №199/9298/18 в одне провадження, відмовлено.
Ухвалою суду від 02.01.2020 року позовну заяву залишено без руху у зв'язку з виявленням несплати позивачем судового збору.
17.02.2020 року до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви до якої додано документ про сплату судового збору та копію свідоцтва про одруження, згідно якого прізвище позивача « ОСОБА_1 » змінене на « ОСОБА_1 ».
Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З матеріалів справи вбачається, що позивач не викладав жодних заперечень проти розгляду справи в заочному порядку та ухвалення у справі заочного рішення.
За наведених обставин, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 281 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об'єктивно та всебічно з'ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, 07.06.2012 року між сторонами у справі було укладено у простій письмовій формі договір фінансового лізингу №00005020, об'єктом якого став транспортний засіб типу VW Polo Sedan, 2011 року випуску, шасі № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с. 3).
За змістом акту прийому-передачі за договором лізингу №00005020 від 07.06.2012 року, об'єкт лізингу був переданий від відповідача позивачу 15.06.2012 року (а.с. 4).
Відповідно до наявної в матеріалах справи зведеної облікової виписки з рахунку клієнта ОСОБА_2 , складної відповідачем, станом на 15.09.2017 року по договору 00005020 від 07.06.2012 року нараховано до сплати 277918,05 грн., а всього сплачено 162829,02 грн. (а.с. 5-7).
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27.09.2018 року у справі №199/69/18 відмовлено у задоволенні позову ТОВ «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором та збитків (а.с. 16-17).
У вказаному рішенні зокрема зазначено, що оскільки договір про фінансовий лізинг № НОМЕР_3 укладений між сторонами, нотаріально не посвідчений, він є нікчемним. Таким чином, нікчемний договір, укладений між сторонами, не створив юридичних наслідків для відповідача по справі у вигляді сплати платежів за договором та відшкодування збитків, спричинених неналежним виконанням договору.
За даними Єдиного державного реєстру судових рішень вказане рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27.09.2018 року у справі №199/69/18 в апеляційному порядку не переглядалось.
Згідно копії ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська, 14.12.2018 року відкрито провадження у справі №199/9298/18 за позовом ТОВ «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності договору фінансового лізингу (а.с. 8).
До своєї позовної заяви позивачка додала копію позовної заяви ТОВ «Порше Лізинг Україна» до неї про застосування наслідків недійсності договору фінансового лізингу, у якому товариство просить суд застосувати наслідки недійсності правочину шляхом стягнення з ОСОБА_2 коштів в сумі 228699,14 грн., як різниці вартості автомобіля марки VW Polo Sedan, 2011 року випуску, шасі № НОМЕР_1 . Мотивуючи свої вимоги товариство посилається на те, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27.09.201 року відмовлено у стягненні з відповідача заборгованості та збитків, з підстав встановлення факту нікчемності договору фінансового лізингу. Рішення суду не оскаржувалось та набрало законної сили. Вартість повернутого об'єкту лізингу в порівнянні з визначеною його вартістю на момент укладення договору зменшилась на 8191,23 долара США (а.с. 11-15).
За змістом ст.ст. 1, 3, 4, 6, 12 Закону України «Про фінансовий лізинг», фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Предметом договору лізингу (далі - предмет лізингу) може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Суб'єктами лізингу можуть бути: лізингодавець - юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу; лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця. Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Предмет лізингу підлягає реєстрації у випадках і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до положень ст.ст. 806, 807 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом. Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.
Отже, за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу або договору поставки. При цьому, за договором найму (оренди) здійснюється передача майна наймачеві в користування.
Відповідно до положень ст. 760 ЦК України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.
За змістом ст. 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Ураховуючи встановлені судом обставини та наведені норми чинного законодавства України, укладений між сторонами у справі договір фінансового лізингу №00005020 від 07.06.2012 року, об'єктом якого був автомобіль типу VW Polo Sedan, 2011 року випуску, шасі № НОМЕР_1 , є нікчемним у зв'язку з недодержанням сторонами вимог закону про необхідність нотаріального посвідчення такого виду договору.
За змістом ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.
Позивач вимагаючи застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину просить стягнути з відповідача кошти у розмірі 277918,05 грн. посилаючись на те, що вказану суму нею було сплачено відповідачу на виконання нікчемного правочину.
Однак, за змістом зведеної облікової виписки з рахунку клієнта ОСОБА_2 , станом на 15.09.2017 року останньою було сплачено позивачу 162829,02 грн., а не 277918,05 грн., як про це заявляє позивач. За змістом вказаної виписки, кошти у сумі 277918,05 грн. були нараховані до сплати, при цьому фактично позивачем було сплачено 162829,02 грн.
Будь-яких доказів на підтвердження сплати позивачем відповідачу коштів саме в сумі 277918,05 грн., а не в розмірі 162829,02 грн., як про це зазначено у виписці по рахунку, матеріали справи не містять. Таким чином, безпідставними є вимоги позивача про стягнення з відповідача коштів у розмірі відповідної різниці в сумі 115089,03 грн. В даному випадку підтвердженою є вимога позивача про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину шляхом стягнення з відповідача 162829,02 грн., що були сплачені позивачем за нікчемним правочином.
При цьому, з урахування наявності заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову також і в частині суми у розмірі 162829,02 грн., з огляду на наступне.
За змістом ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ч. 3 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.
Відповідно до положень ст. 267 ЦК України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Виконання нікчемного правочину з боку позивачки почалось 08.06.2012 року, оскільки в цю дату нею була перерахована перша сума на виконання нікчемного правочину в розмірі 4779,05 грн.
З боку відповідача виконання нікчемного правочину почалось також 08.06.2012 року, оскільки у цю дату відповідач прийняв від позивача перший платіж за договором та зарахував його на виконання умов договору. 15.06.2012 року відповідач здійснив свій обов'язок по передачі автомобіля в користування позивача на виконання умов нікчемного договору.
Отже, виконання сторонами нікчемного правочину почалось у червні 2012 року, натомість із позовом про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину позивачка звернулась до суду 18.07.2019 року, тобто через сім років від початку виконання нікчемного правочину.
Наведене свідчить про звернення позивача до суду із відповідним позовом поза межами визначеного законом трирічного строку позовної даності.
Поскільки на час звернення позивача до суду строк позовної даності за заявленими вимогами сплив, і в матеріалах прави наявна заява відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності, у задоволенні позову в частині підтверджених сум оплат слід відмовити, у зв'язку зі спливом строку позовної давності.
Таким чином, суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог у частині суми у розмірі 115089,03 грн. по суті вимоги, у зв'язку з не підтвердженням її дійсної сплати, а в частині суми у розмірі 162829,02 грн., дійсна сплата якої підтверджується наявними в матеріалах доказами, у зв'язку зі спливом строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявлено відповідачем у справі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 76-81, 89, 141, 258-260, 263-265, 273, 275, 279, 280, 281, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 220, 215, 216, 236, 256, 257, 261, 267, 760, 799, 806, 807 ЦК України, Законом України «Про фінансовий лізинг», суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - відмовити.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 24.02.2020 року.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 );
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (м. Київ, пр-т. Павла Тичини, 1в, код ЄДРПОУ 35571472).
Суддя -