Справа № 752/18139/19
Провадження № 1-кс/752/80/20
24 січня 2020 року слідчий суддя Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , за участі адвоката ОСОБА_3 , розглянувши клопотання ОСОБА_4 про скасування Постанови начальника відділення СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві майора міліції ОСОБА_5 від 08.10.2010 року -
до провадження слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва надійшло клопотання ОСОБА_4 про скасування Постанови начальника відділення СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві майора міліції ОСОБА_5 від 08.10.2010 р. в кримінальній справі №50-5616, якою накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_6 .
В обгругрунтування клопотання зазначає, що вона є матір'ю померлого ОСОБА_6 , 1974 р.н., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями свідоцтва про народження ОСОБА_6 , паспорту ОСОБА_4 , свідоцтва про переміну прізвища, імені, по батькові ОСОБА_7 на ОСОБА_4 . ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про смерть. У зв'язку зі смертю ОСОБА_6 було відкрито спадкову справу №321/2018, відповідно до якої мати ОСОБА_4 є однією із спадкоємців майна ОСОБА_6 . Так, ОСОБА_4 є одним із спадкоємців наступне майно свого сина ОСОБА_6 , в тому числі: квартиру АДРЕСА_1 . Земельну ділянку сільськогосподарського призначення, державний акт на право власності на земельну ділянку, серії ЯД №757461, виданий 12.02.2008 р., яка розташована в адміністративних межах Великодимерської сільської ради Броварського району Київської області, кадастровий номер: 3221281200:08:009:0053. Однак нотаріусом у видачі свідоцтва про право власності на спадщину було відмовлено у зв'язку з тим, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна) на все нерухоме майно ОСОБА_6 накладено арешт. Так, з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №149091079 від 12.12.2018 р. ОСОБА_4 як спадкоємцю померлого сина ОСОБА_6 стало відомо про існування арешту на все майно останнього на підставі: «Постанови про накладення арешта на все майно ОСОБА_6 від 08.10.2010 р. у кримінальній справі №50-5616, начальника відділення СВ Дніпровскього РУ ГУ МВС України в м. Києві майора міліції ОСОБА_5 ». У зв"язку з арештом, накладеного на майно ОСОБА_6 , його мати - ОСОБА_4 як спадкоємець не має можливості реалізувати своє право на отримання спадщини, у зв'язку з чим звернулась до суду з даним клопотанням.
В клопотанні зазначено, що заявник звертався до ГУ НП у м. Києві з метою отримання постанови про накладення арешту на майно ОСОБА_6 в кримінальній справі №50-5616.
Відповіддю УАП ГУ НП у м. Києві від 21.08.2019 р. ОСОБА_4 було повідомлено, що кримінальну справу №50-5616 30.04.2010 р. Голосіївським УП ГУ НП у м. Києві зупинено на підставі п. 3 ст. 206 КПК України 1960 р., тобто, у зв'язку з не встановленням особи, яка вчинила злочин.
В судове засідання 24.01.2020 року з'явилась представник володільця майна ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_8 ,повноваженя якої налжено підтвеоджені, просила подане клопотання про скасування арешту задовольнити в повному обсязі. Крім того, долучила до матеріалів судової справи відповідь на адвокатський запит адвоката ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_4 від Голосіївського УП ГУ НП у м. Києві вих. №133/7/125/47/03-19 від 21.12.2019 р. Відповідно до даної відповіді адвоката повідомлено, що 04.09.2009 р. була відкрита кримінальна справа №50-5616 за ознаками складу злочину передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України. Досудовим слідством встановлено, що за адресою: м. Київ, вул. Новопирогівська, 58 невстановлені особи за підробними документами оформили вантаж креветок на митниці.
Упоноважений слідчий СВ Голосіївського УП ГУ НП у м. Києві у судовому засідані відсутній, про дату, час та місце розгляду клопотання повідомлений належним чином.
Згідно бази СІП Голосіївського УП ГУНП у м. Києві вищезазначена кримінальна справа до Єдиного реєстру досудових розслідувань не вносилась.
Також відповіддю повідомлено, що враховуючи те, що по даній справі виконані всі необхідні слідчі дії та оперативно-розшукові заходи направлені на встановлення осіб, які вчинили даний злочин не представилось можливим, досудове слідство по кримінальній справі №50-5616, 30.04.2010 року зупинено на підставі п.3 ст. 206 КПК України (в редакції 1960 р.).
Дослідивши клопотання та додані до нього додатки, слідчий суддя приходить до наступного висновку.
Відповідно до пункту 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України від 2012 року передбачено, що питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Разом з тим, з набранням чинності КПК України від 2012 року права власника, який не є учасником кримінального провадження, якщо при проведенні дізнання чи попереднього слідства були порушені його права власника, стали більш захищеними саме заходами кримінально-процесуального закону.
Відповідно до пункту 10 розділу XI «Перехідні положення» КПК України від 2012 року кримінальні справи, які до дня набрання чинності цим Кодексом не направлені до суду, розслідуються згідно з положеннями цього Кодексу.
Ця норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України від 2012 року, що процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
Оскільки кримінальна справа, у якій накладено арешт на все майно ОСОБА_6 , не передана до суду на час набрання чинності КПК України від 2012 року, то вирішення питання щодо зняття арешту здійснюються за правилами КПК України від 2012 року.
Так, згідно з положеннями ст.174 КПК України, право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково мають підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Слідчий суддя вважає, що наразі у застосуванні арешту нерухомого майна ОСОБА_6 відпала потреба, а продовжувати і надалі застосовувати арешт на майно без відповідної потреби у кримінальній справі протягом 10 років на майно особи, яка не була підозрюваною у кримінальній справі - недоцільно, а також порушує права ОСОБА_4 як спадкоємця та майбутнього володільця майна.
Незважаючи на те, що ст.174 КПК України містить вичерпний перелік осіб, які мають право звернутися до суду з клопотанням про скасування арешту майна у кримінальному провадженні, слідчий суддя приходить до наступного висновку.
У разі, якщо право власності особи порушене у кримінальному провадженні, така особа, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов'язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому КПК України.
При цьому слідчий суддя враховує, що заявник є спадкоємцем померлого ОСОБА_6 , якому не було повідомлено про підозру у кримінальній справі №50-5616.
Так, ОСОБА_4 є іншим власником або володільцем майна, особою, права якої обмежуються досудовим розслідуванням, а отже має право заявляти такі клопотання в розумінні ст. 174 КПК України.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 КПК України, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
У ст. 17 Загальної декларації прав людини від 10.12.1948 р. проголошено право приватної власності як основне і невідчужуване право людини. Крім того, відповідно до положень Протоколу N 1 від 20.03.1952 р. до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.10.1950 р. кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Водночас Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що даний Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України.
З врахуванням положень ст. 1 та ст. 17 вищевказаного Закону суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини «Броньовський проти Польщі» від 22.06.2004, «Ісмайлов проти Росії» від 06.11.2008, «Іатрідіс проти Греції» від 23.03.99, «Котов проти Росії» від 12.01.2010 передбачено, що у змісті ст. 1 Першого протоколу можна побачити три окремі норми: перша норма, яка міститься в першому реченні частини першої, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, яка міститься в другому реченні частини першої, регулює питання позбавлення майна, підпорядковуючи це певним умовам; третя норма, викладена в частині другій, визнає, що Договірні держави мають право, зокрема, здійснювати контроль за використанням майна відповідно до загальних інтересів. Однак, хоча ці три норми і є «окремими», вони пов'язані між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, а отже, їх потрібно тлумачити у світлі загального принципу, проголошеного в першій нормі (див., зокрема, рішення у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.86, серія А, N 98, с. 29 - 30, п. 37, в якому Суд знову наголошує на принципах, викладених у рішенні у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.82, серія А, N 52, с. 24, п. 61; див. також згадані вище рішення у справі «Ятрідіс проти Греції», п. 55, і «Беєлер проти Італії», п. 98).
Водночас відповідно до справ Європейського суду з прав людини «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 та «Ісмайлов проти Росії» від 06.11.2008 суд відзначає, що першою і самою важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання влади в безперешкодне користування власністю повинно бути законним: друге речення параграфа 1 передбачає, що позбавлення майна можливе лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визнає, що держава мають право здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання "законів". Більше того, верховенство права, одного із ключових принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Відповідно, питання про те, що був дотриманий баланс між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту основних прав окремої особи, з'являється лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимогам законності та не є свавільним («Фрізен проти Росії» від 24.03.2005).
Відомості про зняття заборони відчуження нерухомого майна, а також про зняття судовими або слідчими органами та органами державної виконавчої служби накладеного ними арешту на об'єкти нерухомого майна підлягають обов'язковій реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в порядку, установленому Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127.
Враховуючи викладене, а також те, що заявник не може прийняти у спадщину майно після смерті свого сина, що є порушенням його прав, суд вважає можливим клопотання задовольнити та зняти арешт з нерухомого майна.
На підставі викладеного, керуючись ст.174 КПК України, -
клопотання ОСОБА_4 про скасування Постанови начальника відділення СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві майора міліції ОСОБА_5 від 08.10.2010 року- задовольнити.
Скасувати Постанову начальника відділення СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві майора міліції ОСОБА_5 про накладення арешту на все нерухоме майно ОСОБА_6 від 08.10.2010 року, постановленої в межах кримінальної справи №50-5616.
Ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1