"17" лютого 2020 р. Справа № 916/3429/19
Господарський суд Одеської області у складі:
судді Малярчук І.А.,
при секретарі судового засідання Мукієнко Д.С.,
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився
відповідача - ОСОБА_3.: Горбачова Н.В., згідно довіреності від 14.02.2020р.
відповідача - ОСОБА_4.: не з'явився
відповідача - ОСОБА_5.: не з'явився
третьої особи: не з'явився,
розглянувши справу №916/3429/19 за позовом ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_4 ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Товариства з обмеженою відповідальністю "Слияние" (65014, м. Одеса, вул.Успенська, 2) про визнання недійсним договору купівлі-продажу 90% корпоративних прав ТОВ «Слияние», укладеного 25.07.2018р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Савченко С.В.,
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідачів, заяв, клопотань, процесуальні дії суду:
Позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що ОСОБА_2 була власником 90% корпоративних прав ТОВ «Слияние». Її чоловік, ОСОБА_6 , за кредитним договором №357/П від 07.03.2007р. отримав грошові кошти у розмірі 800000дол. США та у якості забезпечення виконання зобов'язань уклав договір застави нежитлових приміщень, розташованих за адресою , АДРЕСА_6 та які належали ТОВ «Слияние». Позивач вказує, що у зв'язку із існуючою заборгованістю за вказаними зобов'язаннями майно на підставі рішення суду було виставлене на публічні торги. У зв'язку із зазначеним з метою уникнення продажу майна належного товариству чоловік позивача, директор ТОВ «Слияние», ОСОБА_6 був вимушений звернутись до приватних осіб за отриманням займу для погашення кредиту. Всередині літа 2018 року ОСОБА_7 надав ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі 250000 дол. США, про що свідчить відповідна угода від 25.07.2018р. Також позивач зазначає, що нею за договором купівлі-продажу корпоративних прав від 25.07.2018р. було відчужено на користь відповідачів 90% корпоративних прав ТОВ «Слияние» та звільнено з посади директора ОСОБА_6 , однак, позивач кошти від відповідачів не отримала. При цьому, грошові кошти у розмірі 250000 дол. США ОСОБА_7 безпосередньо надав банку з метою погашення заборгованості за кредитним договором №357/П від 07.03.2007р. Спираючись на умови угоди від 25.07.2018р., ОСОБА_6 всередині 2019р. бажав повернути борг та отримати корпоративні права на ТОВ «Слияние», однак, йому було відмовлено. Позивач вважає, що її та її чоловіка було введено в оману стосовно правовідносин займу та було позбавлено майна шляхом укладення удаваного договору купівлі-продажу корпоративних прав.
Відповідач - ОСОБА_5 проти позову заперечує, подав відзив на позов від 17.12.2019р. за вх.№26122/20, де вказує, що 25.07.2018р. ОСОБА_2 , ОСОБА_8 передано, а ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 прийнято 42 відсотки, 42 відсотки, 16 відсотків відповідно, Статутного капіталу ТОВ «Слияние». Зазначений договір було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В. Крім того, відповідач відмічає, що оспорюваний договір містить усі істотні умови, а саме: предмет договору, ціну договору, строк його дії, права та обов'язки сторін. Зокрема, п.3.5. договору передбачено, що після підписання договору товариство має право подати документи на реєстрацію змін до установчих документів, згідно до чинного законодавства України. Відповідач також вказує, що зміни у складі засновників та щодо директора ТОВ «Слияние» зареєстровані у встановленому порядку.
Одночасно, відповідач зауважує, що підписанням договору від 25.07.2018р. сторони підтвердили, що вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними, що цей правочин вчиняється за відсутності впливу тяжкої обставини та обставин, що спонукають вчинити даний правочин на вкрай невигідних умовах та він не є фіктивним чи удаваним, тобто, не є таким, що передбачено ст.ст.234, 235 ЦК України. У сторін відсутні будь-які заперечення щодо кожної з умов договору, однаково розуміють значення договору, умови та правові наслідки для кожної із сторін (п.12.6. договору). Також відмітив відповідач, що ОСОБА_6 - чоловіком позивачки надана письмова згода на укладення оспорюваного правочину, тобто, всі дії позивачки та її чоловіка були направлені на укладення саме договору купівлі-продажу частки статутного капіталу ТОВ «Слияние», що підтверджується належними письмовими доказами.
При цьому, ОСОБА_5 зазначив, що відповідачам невідомий факт існування будь-яких угод ОСОБА_6 з третіми особами стосовно позики на будь-яку суму та невідомо щодо будь-яких домовленостей ОСОБА_6 щодо частки у статутному капіталі ТОВ «Слияние», належної ОСОБА_2 . Також відповідачу не зрозуміло, яким чином відносяться будь-які угоди ОСОБА_6 з третіми особами до оспорюваного договору між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , оскільки у зазначених договорах не тільки їх зміст має різний характер, а й сторони у договорах є різними. Відмічає ОСОБА_5 про те, що у позові позивач посилається: «Відповідно до умов угоди, укладеної з ОСОБА_9 мій чоловік всередині 2019 року бажав повернути борг та повернути корпоративні права на ТОВ «Слияние» й відповідно майно підприємства, але йому було відмовлено», однак, будь-яких доказів на підтвердження цього позивач не надав. Крім того, відповідач зазначає, що твердження позивача на неотримання грошових коштів за оспорюваним правочином спростовується п.2.2. договору від 25.07.2018р., відповідно до якого підписанням договору продавці свідчать про те, що розрахунки за частки статутного капіталу товариства, здійснені повністю та відсутні претензії до покупців по оплаті з боку продавців. Одночасно, відповідач зазначає, що ОСОБА_2 власноруч у присутності нотаріуса було підписано акти №№2, 3, 4 приймання- передачі частки у статутному капіталі ТОВ «Слияние» від 25.07.2018р., з яких вбачається, що продавцем передано покупцям всі документи, що стосуються частки у статутному капіталі, яка передається за актом та, що у сторін відсутні будь-які претензії майнового та немайнового характеру у зв'язку із передачею частки у статутному капіталі ТОВ «Слияние».
Відповідач - ОСОБА_3 подав до справи пояснення від 17.02.2020р. за вх.№4046/20, де вказує, що зміст правочину щодо купівлі-продажу часток у статутному капіталі ТОВ «Слияние», не суперечить нормам законодавства, інтересам держави і суспільства. ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 і ОСОБА_5 на момент вчинення оспорюваних правочинів мали необхідний обсяг цивільної дієздатності. У момент вчинення правочину їх дієздатність перевірено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В. Відповідач вказує, що волевиявлення ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 і ОСОБА_5 було вільним та відповідало їх внутрішній волі, що підтверджується рішенням учасників правочину, яке зафіксоване протоколом позачергових загальних зборів учасників ТОВ «Слияние» №25-07-18 від 25.07.2018р. На думку відповідача, спірний правочин укладено у письмовій формі та посвідчено нотаріально, він спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідач - ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ТОВ "Слияние" у судові засідання не з'являлись, відзив на позов, пояснення по суті спору та витребувані судом документи не подав, у зв'язку з чим справу судом розглянуто за наявними в ній матеріалами з врахуванням положень ч.2 ст.178 ГПК України, якими передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Ухвалою суду від 18.11.2019р. відкрито провадження у справі №916/3429/19, постановлено розглядати справу в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання суду на 18.12.2019р. о 10год.30хв.
У судовому засіданні 18.12.2019р. оголошено протокольну ухвалу про перерву до 02.01.2020р. о 12год.20хв.
Ухвалою суду від 02.01.2020р. продовжено строк проведення підготовчого провадження до 17.02.2020р. включно, відкладено підготовче засідання суду на 04.02.2020р. о 10год.00хв.
Ухвалою суду від 04.02.2020р. закрито підготовче провадження по справі №916/3429/19, призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні на 17.02.2020р. об 11год.00хв.
Клопотання позивача, викладене у позові, про витребування у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Савченко Світлани Володимирівни договір купівлі-продажу 90% корпоративних прав ТОВ "Слияние", укладений 25.07.2018р. між ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 задоволенню судом не підлягає, оскільки позивачем не подано до суду доказів використання ним наявних у нього засобів отримати необхідний йому доказ та відмови у задоволенні такого запиту з боку особи, у якої доказ знаходиться.
Клопотання відповідачів - ОСОБА_5 . , ОСОБА_3 від 27.12.2019р. за вх.№26935/19 про відкладення розгляду справи, від 03.02.2010р. за вх.№№2787/20, 2789/20 про закриття підготовчого провадження були враховані судом та задоволені.
Клопотання відповідача - ОСОБА_3 від 17.02.2020р. за вх.№4048/20 про долучення доказів до справи було судом задоволено.
Зміст спірних правовідносин, фактичні обставини справи та докази, на підставі яких судом встановлені обставини справи:
07.03.2007р. між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір №357/П, відповідно до якого банк надає позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію в перші 18 місяців користування, та невідновлювальну відкличну кредитну лінію на залишок строку, на споживчі цілі за програмою кредитування суб'єктів малого підприємництва «Іпотечний кредит» в сумі 800000доларів США на строк з 07.03.2007р. по 07.03.2017р. зі сплатою відсотків за користування кредитом.
В забезпечення вказаного кредитного договору, між ВАТ АБ «Укргазбанк» (заставодержатель) та ТОВ «Слияние» (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки, за яким в іпотеку банку передано будівлі торгового комплексу, розташовані у АДРЕСА_6
Також позивачем додано до позову копію угоди від 25.07.2018р., яка не містить будь-яких доказів її нотаріального засвідчення, в якій зазначено, що її укладено між ОСОБА_7 (сторона -1) та ОСОБА_6 (сторона -2), директором ТОВ «Стефанович», з метою врегулювання порядку фінансування ТОВ «Слияние» на наступних умовах. Сторона-1 приймає на себе зобов'язання надати юридичне супроводження всіх необхідних заходів із добровільного продажу ТОВ «Слияние» за згоди банку, власних об'єктів нерухомості, що перебувають в іпотеці АБ «Укргазбанк». Сторона -1 надає ТОВ «Слияние» кредитну лінію 250000дол.США, із можливістю збільшення на 50000дол.США, у т.ч. для погашення заборгованості перед АБ «Укргазбанк» по кредитному договору за автомобіль, зняття арештів та оформлення оренди землі, з одночасним переоформленням у якості забезпечення 84% корпоративних прав ТОВ «Слияние» на сторону-1. Отримання кожної конкретної суми фіксується окремо розпискою директора ТОВ «Слияние», ОСОБА_6 До спливу 6 місяців з моменту отримання грошових коштів (до 25.12.2018р.) ОСОБА_6 має право повернути отримані грошові кошти (з врахуванням виплати винагороди у вигляді 3,3% за кожний місяць, але не менше 50000дол.США, незалежно від дати погашення боргу) стороні-1 та повернути право власності на 87% корпоративних прав або здійснити продаж майна за згодою сторони-1 з врахуванням повернення боргу стороні-1 в момент продажу. Сторони погодили, що у випадку довгострокового погашення боргу до спливу 6 місяців ОСОБА_6 виплачує стороні-1 проценти за користування у вигляді винагороди в сумі не менше 50000дол.США, незалежно від дати погашення. У випадку неповернення отриманих грошових коштів та процентів у шестимісячний строк, корпоративні права на ТОВ «Слияние», право власності на нерухомість по АДРЕСА_6 , з врахуванням права користування земельними ділянками, залишається у сторони-1 без здійснення будь-яких доплат ТОВ «Слияние» або ОСОБА_6 . У випадку неповернення отриманих грошових коштів у шестимісячний строк ОСОБА_6 зобов'язується протягом 7 днів звільнити всі приміщення та передати ключі. Сторона-1 зобов'язується не перешкоджати ОСОБА_6 у поверненні боргу або пошуку покупця протягом погоджених 6 місяців. Сторона-1 не бере на себе зобов'язань та не несе відповідальність за оформлення оренди землі. ОСОБА_6 має право виплатити стороні-1 компенсацію у сумі відсотків за користування (3,3% щомісячних, але не менше 50000дол. США) та продовжити строк продажу ресторану ще на 6 місяців на умовах виплати процентів за користування (3,3% щомісячно, але не менше 50000дол. США) після спливу додаткових 6 місяців (п.п.1-7 угоди).
Відповідачем подано до справи копію договору купівлі-продажу від 25.07.2018р., посвідченого приватним нотаріусом ОНМО, Савченко С.В., укладеного між ОСОБА_2 (продавець-1), ОСОБА_8 (продавець-2), ОСОБА_4 (покупець-1), ОСОБА_3 (покупець-2), ОСОБА_5 (покупець-3), відповідно до умов якого продавці передають у власність належні їм частки у статутному капіталі ТОВ «Слияние», що становить 100% відсотків статутного капіталу, а покупець-1 приймає у розмірі 42 % статутного капіталу товариства, покупець-2 - у розмірі 42% статутного капіталу товариства, покупець-3 - у розмірі 16 % статутного капіталу товариства та зобов'язуються сплатити визначену грошову суму. Ціна продажу частки, що відчужується, за домовленістю сторін складає 4245200грн. (п.п.1.1., 1.3. договору).
Згідно умов п.2.2. договору купівлі-продажу від 25.07.2018р. підписанням цього договору продавці свідчать про те, що розрахунки за частки статутного капіталу товариства здійснені повністю та відсутні претензії до покупців по оплаті з боку продавців.
Право власності на частку, що відчужується, переходить до покупців з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Після підписання цього договору товариство має право подати документи на реєстрацію змін до установчих документів товариства, згідно до чинного законодавства України (п.п.3.2., 3.5. договору від 25.07.2018р.).
Відповідно до п.12.2. договору купівлі-продажу від 25.07.2018р. договір укладається за письмовою згодою чоловіка продавця-1, справжність підпису на якій затверджено ОСОБА_14 , приватним нотаріусом ОНМО 25.07.2018р.
У п.12.6. договору від 25.07.2018р. вказано, що сторони підтверджують, що вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними, що цей правочин вчиняється за відсутності впливу тяжкої обставини та обставин, що спонукають вчинити даний правочин на вкрай невигідних умовах та він не є фіктивним чи удаваним, тобто, не є таким, що передбачено ст.ст.234, 235 ЦК України. У сторін відсутні будь-які заперечення щодо кожної з умов договору, однаково розуміють значення договору, умови та правові наслідки для кожної зі сторін.
До договору купівлі-продажу від 25.07.2018р. сторонами 25.07.2018р. складено акти №№2, 3, 4 приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ «Слияние».
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 27.07.2018р. засновників ТОВ «Слияние» було змінено на ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 .
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 31.07.2018р. директором ТОВ «Слияние» є ОСОБА_4 .
Як вбачається із протоколу позачергових загальних зборів учасників ТОВ «Слияние» №25-07-18 від 25.07.2018р., на яких приймали участь ОСОБА_8 . , ОСОБА_2., були присутніми - ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , учасниками товариства прийнято наступні рішення: прийнято відмову ОСОБА_2 від переважного права купівлі частки у статутному капіталі ТОВ «Слияние», яка належить ОСОБА_8 ; прийнято відмову ОСОБА_8 від переважного права купівлі частки у статутному капіталі ТОВ «Слияние», яка належить ОСОБА_2 ; виведено ОСОБА_8 із складу учасників ТОВ «Слияние», погоджено продаж ОСОБА_8 належної йому у статутному капіталі товариства частки у розмірі 424520грн., що становить 10 % у статутному капіталі товариства на користь ОСОБА_5 ; виведено ОСОБА_2 із складу учасників товариства, погоджено продаж ОСОБА_2 . належної їй у статутному капіталі товариства частки у розмірі 3820680грн., що становить 90 % у статутному капіталі товариства на користь: ОСОБА_5 , який отримує частку у розмірі 254712грн., що відповідає 16 % статутного капіталу; ОСОБА_4 , яка отримає частку у розмірі 1782984грн., що відповідає 42 % статутного капіталу; ОСОБА_17 , який отримує частку у розмірі 1782984грн., що відповідає 42 % статутного капіталу; прийнято ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 до складу учасників ТОВ «Слияние»; звільнено ОСОБА_6 з посади директора ТОВ «Слияние» з 25.07.2018р.; виключено ОСОБА_6 із кола осіб які мають право підпису документів без довіреності від імені ТОВ «Слияние» з 25.07.2018р.; призначено на посаду директора товариства з правом вчиняти юридичні дії від імені товариства ОСОБА_4 з 26.07.2018р.; затверджено статут ТОВ «Слияние» у новій редакції та вирішено провести його державну реєстрацію.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши пояснення сторін, їх мотивовану оцінку кожного аргументу щодо наявності підстав для задоволення чи відмови у позові, проаналізувавши нижченаведені норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.
Способи захисту цивільних прав та законних інтересів визначені ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України.
Так, за ст.16 ЦК України цивільні права та інтереси можуть бути захищені шляхом: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків, майнової та немайнової шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Ст.20 ГК України встановлено право кожного суб'єкта господарювання на захист своїх прав та законних інтересів та визначено наступні способи захисту: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади, місцевого самоврядування, інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміна і припинення господарських правовідносин; інші способи, передбачені законом.
Корпоративними правами, згідно ст.167 Господарського кодексу України є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За умовами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам. Статутом товариства може бути встановлено, що відчуження частки (частини частки) та надання її в заставу допускається лише за згодою інших учасників. Відповідне положення може бути внесене до статуту або виключене з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства.
Як передбачено ч.ч.1, 2, 3, 5 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Положеннями ч.ч.1, 2, 3 ст.215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6.11.2009р. №9 роз'яснено, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Згідно абз.5, 6, 7 п.3.3. Постанови Пленуму ВГСУ №11 від 29.05.2013р. „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут. У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо: такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України); про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (ч.ч.1, 2 ст.235 ЦК України).
У п.3.11. Постанови Пленуму ВГСУ №11 від 29.05.2013р. „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення. Встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч.1, 2 ст.73, ч.ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України).
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.76, ч.1 ст.77, ч.ч.1, 2 ст.79 ГПК України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.ст.76, 77, 78, 79 ГПК України).
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього (ч.ч.1, 2 ст.91 ГПК України).
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Так, судом встановлено, що 07.03.2007р. між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір №357/П, в забезпечення виконання якого ТОВ «Слияние» по договору іпотеки від 07.03.2007р. передало в іпотеку банку належні товариству будівлі торгового комплексу, розташовані у АДРЕСА_6 .
25.07.2018р. між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , директором ТОВ «Слияние», було укладено угоду щодо врегулювання порядку фінансування ТОВ «Слияние». При цьому, ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , які є сторонами договору купівлі-продажу від 25.07.2018р., не є сторонами угоди від 25.07.2018р. Із чого суд не вбачає пов'язаності між врегулюванням ОСОБА_6 своїх кредитних зобов'язань із ОСОБА_7 та спірним договором купівлі-продажу корпоративних прав, ще й тому, що угода від 25.07.2018р. передбачала переоформлення корпоративних прав у ТОВ «Слияние» на користь ОСОБА_7 , який не є стороною спірного договору купівлі-продажу та у справі відсутні докази набуття останнім корпоративних прав ТОВ «Слияние» саме відповідно до спірного договору купівлі-продажу.
Щодо спірного договору купівлі-продажу від 25.07.2018р., укладеного між ОСОБА_20 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 суд зазначає про те, що вказаний договір є укладеним у письмовій формі, посвідченим нотаріально. Крім того, у вказаному договорі (п.2.2.) сторони самі визначили, що підписанням цього договору продавці свідчать про здійснення розрахунків за частки статутного капіталу товариства у повній мірі та відсутні претензії до покупців по оплаті з боку продавців. Також про фактичне виконання сторонами договору купівлі-продажу від 25.07.2018р. свідчать наявні у справі акти №№2, 3, 4 приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ «Слияние», витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 27.07.2018р., протокол позачергових загальних зборів учасників ТОВ «Слияние» №25-07-18 від 25.07.2018р.
При цьому, у п.12.6. оспорюваного договору сторони підтвердили, що вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними, що цей правочин вчиняється за відсутності впливу тяжкої обставини та обставин, що спонукають вчинити даний правочин на вкрай невигідних умовах та він не є фіктивним чи удаваним, тобто, не є таким відповідно до ст.ст.234, 235 ЦК України. У сторін відсутні будь-які заперечення щодо кожної з умов договору, однаково розуміють значення договору, умови та правові наслідки для кожної зі сторін.
За таких умов, відсутні підстави стверджувати, що спірний правчин є фіктивним, оскільки прослідковується відповідність між умовами спірного договору та реальними правовими наслідками його укладення, що настали (отримання коштів за продану частку, переоформлення корпоративних прав). Позивачем не доведено суду наявності обставин, що вказують на наявність умислу у сторін спірного правочину уникнути набуття, зміни чи припинення цивільних прав та обов'язків, обумовлених ним.
При цьому, як встановлено вище судом права та обов'язки сторін спору по припиненню/набуттю корпоративних прав відповідають змісту спірного правочину та не вказують на спрямованість дій сторін щодо встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, що передбачені насправді вчиненим правочином, не підтверджують відсутності у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин. З огляду на викладене, спірний договір купівлі-продажу від 25.07.2018р. не є удаваним правочином.
Враховуючи викладене, суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі за їх необґрунтованості та недоведеності.
У попередньому орієнтовному розрахунку судових витрат позивач зазначив понесення ним витрат на сплату судового збору в сумі 1921грн.
Згідно ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Положення п.2 ч.1 ст.129 ГПК України передбачають, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За розгляд даного позову судом позивач поніс витрати на оплату судового збору в сумі 1921грн., які покладаються на платника внаслідок повної відмови у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 123, 124, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_4 ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Товариства з обмеженою відповідальністю "Слияние" (65014, м. Одеса, вул.Успенська, 2) про визнання недійсним договору купівлі-продажу корпоративних прав від 25.07.2018р., укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Савченко С.В.
2. Витрати, понесені ОСОБА_2. на оплату судового збору в сумі 1921грн., покладаються на платника.
У відповідності до ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Згідно ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне рішення буде складено 25 лютого 2020 р.
Суддя І.А. Малярчук