Закупівлі
Аукціони
Увійти до системи
Тарифи та оплата
Про систему Справа № 211/3805/18
Провадження № 2/211/99/20
24 лютого 2020 року Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі :
головуючого судді Ткаченко С.В.
при секретарі Польчик Л.В.
за відсутності: позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
представника відповідача ОСОБА_4
представника третьої особи Березуцької Н.І.,
розглянувши в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за ОСОБА_1 , яка діє від свого імені та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , до ОСОБА_3 , третя особа - виконавчий комітет Довгинцівської районної у місті ради, про розподіл житлового будинку та земельної ділянки в натурі, які є об'єктами спільної сумісної власності подружжя, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, який в подальшому 02.04.2019 року було уточнено, в обґрунтування своїх позовних вимог вказала, що вона та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб 03.08.2001 року.
Від шлюбу мають двох неповнолітніх дітей, сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочку - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Під час перебування позивача та відповідача в шлюбі, між ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , з одного боку, та ОСОБА_3 , з іншого боку, 09 жовтня 2001 року був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими спорудами, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кульбідою Н.М., зареєстровано в реєстрі № 6360 та зареєстровано в КП ДОР «Криворізьке бюро технічної реєстрації» 19 жовтня 2001 року за № 75.
Крім того, одночасно з укладенням договору купівлі-продажу житлового будинку з господарськими спорудами, 09 жовтня 2001 року вказано, що згаданий житловий будинок, розташований на земельній ділянці, яка підлягає приватизації покупцем в установленому законом порядку.
Відповідно Технічної документації ТОВ «ГЕОХОРА ПЛЮС» із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) відповідачу для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 , та Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 12.06.2018 року № НВ-1206241562018, присвоєно вказаній земельній ділянці кадастровий номер 1211000000:03:404:0013, площа земельної ділянки складає 0.0541 га.
Даний житловий будинок, являється об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, тобто ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , та їхніх неповнолітніх дітей.
На сьогоднішній день позивач з відповідачем не домовились про порядок поділу нерухомого майна.
Вказаний вище житловий будинок та земельна ділянка були придбані відповідачем під час перебування його в шлюбі з позивачем, а тому у відповідності до ст. 60 Сімейного кодексу України вказане майно є їх спільною сумісною власністю, внаслідок чого кожен із подружжя має рівні права щодо володіння, користування та розпорядження цим майном.
Крім цього з 2015 року спільне життя у подружжя ОСОБА_1 не склалося, вони намагалися зберегти сім'ю, але навіть те, що у них є спільні діти не допомогло це зробити. У зв'язку із чим за рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 вересня 2017 року у справі № 211/3643/17 року шлюб було розірвано. Діти перебуває на утриманні позивача.
Останнім часом між колишнім подружжям виникало непорозуміння з приводу володіння та користування спільним майном, зокрема житловим будинком та земельною ділянкою, що знаходяться в АДРЕСА_1 .
Відповідно до ст.173 СК України батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна.
При вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків. Якщо майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), таке майно є власністю дитини.
Майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності.
Статтею 176 СК України передбачається обов'язок батьків передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток.
Права батьків та дітей на користування житлом, яке є власністю когось із них, встановлюються законом.
Якщо у неповнолітніх дітей є майно, батьки управляють ним без спеціального на те повноваження. Батьки зобов'язані вислухати думку дитини щодо способів управління її майном. При вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків. Другий з батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним як укладеного без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.
Батьки вирішують питання про управління майном дитини спільно. Спори, які виникають між батьками щодо управління майном дитини, можуть вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Після припинення управління батьками зобов'язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього. Неналежне виконання батьками своїх обов'язків щодо управління майном дитини є підставою для покладення на них обов'язку відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду.
Дохід, одержаний від використання майна неповнолітніх дітей, батьки мають право використовувати на виховання та утримання інших дітей та на невідкладні потреби сім'ї. Неповнолітня дитина розпоряджається доходом від свого майна відповідно до Цивільного кодексу України.
При таких обставинах, житловий будинок та земельна ділянка, що знаходяться в АДРЕСА_1 , належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , частки яких у праві спільної сумісної власності є рівними, тобто по 1/4 частці в праві власності на житловий будинок з господарчими будівлями і спорудами та земельна ділянка.
Однак, позивач та відповідач як співвласники житлового будинку та земельної ділянки не можуть досягнути згоди щодо поділу цього майна.
Позивач вважає, що житловий будинок АДРЕСА_1 , підлягає поділу, оскільки є технічна можливість переобладнати приміщення житлового будинку в ізольовані квартири, виділивши позивачу та неповнолітнім дітям у власність кімнати житлового будинку.
Крім того, як було зазначено вище, що під житловим будинком з господарчими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , знаходиться земельна ділянка, площею 0,0541 га., яка перебуває у спільній сумісній власності позивача та відповідача, набутої на підставі договору купівлі-продажу від 09 жовтня 2001 року та зареєстрована в Державному реєстрі нерухомого майна 19 жовтня 2001 року за № 75, КП ДОР «Криворізьке бюро технічної інвентаризації».
У зв'язку з цим, у відповідності до п. «а» ч. 2 ст. 89 Земельного кодексу України, у спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки подружжя.
Позивач, неповнолітні діти, набувши земельну ділянку в спільну сумісну власність з відповідачем, мають право, попередньо визначивши розмір земельних часток, які на думку позивача є рівними, на поділ земельної ділянки в натурі, виділивши у власність частку земельної ділянки, яка відповідає вартості 1/4 частки всієї земельної ділянки, яка знаходиться під житловим будинком з господарчим будівництвом та спорудами, необхідна для його обслуговування.
За таких умов, позивач вважає, що вона та її неповнолітні діти мають право по 1/4 частки земельної ділянки, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , під житловим будинком з господарчими будівлями та спорудами, та в зв'язку з цим, земельна ділянка з підстав зазначених вище підлягає поділу відповідно до часток учасників спільної власності в житловому будинку, які є рівними.
Відповідно до уточненого 02.04.2019 року позову позивач просить суд поділити житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , загальною площею будинку 65,7 кв. м., яке належать на праві спільної сумісної власності позивачу та відповідачу як подружжю та неповнолітнім дітям, визнавши за ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 право власності загальною площею 1/4 частки житлового будинку 16,4 кв. м., з господарчими будівлями та спорудами кожному. Визнати за ними право власності по 1/4 частини земельної ділянки, яка знаходиться під частиною житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, яка необхідна для його обслуговування, і розташована в АДРЕСА_1 , площа якої складає 0,0541 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, та поділити земельну ділянку в натурі, визнавши право власності на частини земельної ділянки, яка відповідає 1/4 земельній частці кожному, кадастровий номер 1211000000:03:404:0013 та зареєстрована в Єдиному Державному земельному кадастру про земельну ділянку 12.06.2018 року.Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 всі витрати по справі.
У судове засідання позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 не з'явились. Представник ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про розгляд справи без участі позивача та представника позивача, позовні вимоги просив задовольнити в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_11 у судове засідання не з'явилися. Представник відповідача ОСОБА_11 звернувся до суду з заявою про розгляд справи за його відсутності, в задоволенні позовних вимог просив відмовити за недоведеністю. Якщо суд не погодиться з тим, що позовні вимоги не доведені, позов не може бути задоволений повністю. Оскільки діти не можуть бути співвласниками майна подружжя, а тому позов може бути задоволений лише щодо визнання права власності за позивачкою на 1/4 частку домоволодіння та земельної ділянки , оскільки суд не може вийти за межі позовних вимог.
Представник виконавчого комітету Довгинцівської районної у місті ради у судове засідання не з'явився.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 03.08.2001 року, за рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27.09.2017 року шлюб між ними було розірвано ( а.с. 28- копія рішення ).
Від шлюбу мають дітей: сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( а.с. 22-23 - копії свідоцтв про народження ).
На підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 09.10.2001 року ОСОБА_3 набув у власність домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Договір було посвідчено приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кульбідою Н.М., зареєстровано в реєстрі № 6360 та зареєстровано в КП ДОР «Криворізьке бюро технічної реєстрації» 19.10.2001 року за № 75 ( а.с. 30 - копія договору ).
Відповідно до п. 4 Договору житловий будинок розташований на земельній ділянці, яка підлягає приватизації Покупцем в установленому Законом порядку.
Відповідно до наданого суду копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 12.06.2018 року ( а.с. 35 ) земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , було зареєстровано у земельному кадастрі за № 1211000000:03:404:0013, але невідомо за ким. Суду не надано належних та допустимих доказів щодо належності даної земельної ділянки а ні відповідачу, а ні позивачу, а ні сторонній особі.
Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв'язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів сторонами по справі та їх представниками до суду не подавалися. Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи. У силу ст. 13 ЦПК України суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.
Згідно копії відомостей про реєстрацію місця проживання особи від 21.02.2018 року за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані позивач, відповідач та їх діти ( а.с. 29 ).
У відповідності до ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно п. 23 Постанову Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Згідно ч. 1 ст. ст. 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Згідно ст. 70 Сімейного кодексу України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11, поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами ст. ст. 69-72 СК України. Відповідно п. 23 зазначеної Постанови, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Відповідно до ст. 82 ч. 1 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Вирішуючи спор про поділ майна подружжя, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання.
Судом достовірно встановлено та визнано позивачем і відповідачем, що 09.10.2001 року ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу будинку придбав домоволодіння АДРЕСА_1 . Домоволодіння було придбано в період шлюбу для проживання новоствореною сім'ї ОСОБА_1 . Отже вищевказане домоволодіння є об'єктом спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_1 .
Відповідно до уточненого позову ОСОБА_1 просить суд поділити житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , загальною площею будинку 65,7 кв. м., яке належать на праві спільної сумісної власності позивачу та відповідачу як подружжю та неповнолітнім дітям, та визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 право власності загальною площею 1/4 частки житлового будинку 16,4 кв. м., з господарчими будівлями та спорудами кожному.
Суд вважає, що дана вимога не підлягає задоволенню, так як на думку суду ОСОБА_1 обрала не правильний спосіб захисту своїх прав, тому що як на підставу задоволення своїх вимог вона посилається на ст. ст. 174, 175, 176 СК України, вважаючи, домоволодіння та земельну ділянку, на якій воно розташоване, спільним майном подружжя та дітей, що апріорі не є вірним, так як домоволодіння та земельна ділянка не є майном, придбаним батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини в розумінні ст. 174 СК України, та дане майно, не було набуте подружжям ОСОБА_1 та їх дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, в розумінні ст. 175 СК України, тому не може належати їм на праві спільної сумісної власності. Суд вважає неприпустимим застосування даних статей Сімейного кодексу при поділі нерухомого спільного сумісного майна подружжя. Позивач мала б посилатися на ч. ч. 2, 3 ст. 70 СК України.
Так як відповідно до частини третьої статті 70 СК України передбачено, що при вирішенні спору про поділ майна, суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
При вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст.60 СК).
Доказів того, що є підстави для збільшення частки позивача у спільному майні подружжя суду не надано, та позивач не зверталася до суду з даною вимогою. Враховуючи те, що суд не може вийти за межі позовних вимог, суд вважає необхідним відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині, тому що, якщо визнати за позивачем та відповідачем, за кожним окремо, право власності на 1/4 частку вищевказаного домоволодіння, залишиться невирішеною доля 1/2 частки домоволодіння, що є невірним. А визнати за кожним з подружжя по 1/2 частці суд не має можливості, оскільки не може вийти за межі позовних вимог.
Також суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні вимоги щодо визнання за ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 право власності по 1/4 частини земельної ділянки, з підстав, викладених вище. А також тому, що неподання позивачем належних і допустимих доказів на підтвердження належності даної земельної ділянки є підставою для висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях.
Під час розгляду справи позивач та її представник ОСОБА_2 заявляли клопотання про призначення судової будівельно- технічної експертизи на визначення можливих варіантів виділення співвласникам часток в будинку та земельної ділянки в натурі. Однак згодом від даного клопотання відмовилися, про що свідчить надана заява від 03 12 2019 року . Одною із позовних вимог є поділ земельної ділянки в натурі, однак судової будівельно- технічної експертизи з питань можливих варіантів виділення земельної ділянки кожному в натурі проведено не було , що є також підставою у відмові у позові у зв'язку з недоведеністю можливості виділення земельної ділянки в натурі.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Відповідно до приписів ст. 141 ЦПК України, та враховуючи, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, суд дійшов висновку, що сплачений позивачем судовий збір відшкодуванню не підлягає.
Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-80, 82, 141, 247, 263-265, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - виконавчий комітет Довгинцівської районної у місті ради, про розподіл житлового будинку та земельної ділянки в натурі, які є об'єктами спільної сумісної власності подружжя, відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення судового рішення.
Суддя: С. В. Ткаченко