ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
0,2
м. Київ
25.02.2020Справа № 910/2410/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Ващенко Т.М., розглянувши матеріали позовної заяви Приватного акціонерного товариства «Полтавське автотранспортне підприємство 1662» (м. Київ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тд Волт Груп» (м. Київ), Акціонерного товариства «Кристалбанк» (м. Київ) про визнання звіту про оцінку майна таким, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним, непрофесійним, та стягнення 3.817.100,68 грн,
Приватне акціонерне товариство «Полтавське автотранспортне підприємство 1662» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тд Волт Груп», Акціонерного товариства «Кристалбанк» про:
- визнання звіту про оцінку майна № 001-17022017 від 17.02.17., який виготовлено ТОВ «Міжрегіональна агенція незалежної оцінки», таким, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним, непрофесійним;
- стягнення з відповідача-2 відшкодування різниці між вартістю майна та розміром забезпечених іпотекою в сумі 3.817.100,68 грн.
Приписами п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
ГПК України встановлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (п.п. 1, 10, 15 ч. 1 ст. 20 ГПК України).
Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".
Згідно із ч. 4 ст. 3 вказаного Закону процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.
За змістом ч. 1 ст. 10 і ч. 1 ст. 11 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" підставою проведення оцінки майна є, зокрема, договір між суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання та замовником оцінки, який укладається в письмовій формі та може бути двостороннім або багатостороннім.
Відповідно до ст. 33 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" спори, пов'язані з оцінкою майна, майнових прав, вирішуються в судовому порядку.
Статтею 32 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" передбачена відповідальність оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності, частиною другою якої визначено, що оцінювачі та суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, зокрема, за недостовірність чи необ'єктивність оцінки майна, відповідно до умов договору та закону.
Відтак, чинним законодавством України передбачені підстави відповідальності суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання в разі неналежного виконання (зокрема, недостовірність чи необ'єктивність оцінки майна) ним своїх обов'язків.
Водночас звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності (ч. 1 ст. 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні").
Системний аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що звіт по оцінку майна є документом, який фіксує дії суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов'язків, визначених законом і встановлених відповідним договором.
Звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності.
Отже, встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов'язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів.
Так, згідно із статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Наведеними положеннями визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Тобто, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
В той же час, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
У рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Тобто, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Відтак, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту, що і унормовано в положеннях ст.ст. 4, 5 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Вимога щодо встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.
За таких обставин, суд на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України відмовляє у відкритті провадження в частині вимог Приватного акціонерного товариства «Полтавське автотранспортне підприємство 1662» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тд Волт Груп», Акціонерного товариства «Кристалбанк» про визнання звіту про оцінку майна № 001-17022017 від 17.02.17., який виготовлено ТОВ «Міжрегіональна агенція незалежної оцінки», таким, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним, непрофесійним.
При цьому, суд звертає увагу на те, що за наведених обставин вказаний спір, заявлений самостійно в окремому позовному провадженні не може розглядатися як у порядку господарського так і у порядку іншого судочинства.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
Однак, позивачем до означеної позовної заяви не подано жодного доказу сплати судового збору, з огляду на що він поверненню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись п. 1 ч. 1 ст. 175, ст. 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити у відкритті провадження у справі в частині вимог Приватного акціонерного товариства «Полтавське автотранспортне підприємство 1662» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тд Волт Груп», Акціонерного товариства «Кристалбанк» про визнання звіту про оцінку майна № 001-17022017 від 17.02.17., який виготовлено ТОВ «Міжрегіональна агенція незалежної оцінки», таким, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним, непрофесійним.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання 25.02.20. та може бути оскаржена в порядку і строки, визначені положеннями ст.ст. 253-259 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Т.М. Ващенко