ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.02.2020Справа № 910/14242/19
За позовом Фізичної особи-підприємця Погребиської Тетяни Владиславівни
до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Комунальне підприємство "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради
про розірвання договору
Суддя Котков О.В.
Секретар судового засідання Кошляк М.І.
Представники учасників справи:
від позивача Лотоцький М.М. (адвокат);
від відповідача Савченко Т.А. (представник за довіреністю);
від третьої особи Кір'яков А.С. (адвокат).
В судовому засіданні 11.02.2020 року, відповідно до положень ст.ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представників учасників справи, що повне рішення буде складено 25.02.2020 року.
11 жовтня 2019 року до Господарського суду міста Києва від Фізичної особи-підприємця Погребиської Тетяни Владиславівни (позивач) надійшла позовна заява б/н від 11.10.2019 року до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (відповідач), в якій викладені позовні вимоги, щоб в судовому порядку розірвати договір від 15 червня 2018 року № 2779 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, укладений між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), КП "ШЕУ Голосіївського району" м. Києва та ФОП Погребиська Т.В. - з 15 червня 2018 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі оскаржуваного договору № 2779 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 15.06.2018 року позивачу, як орендарю, було передано майно, яке не відповідає цільовому призначенню, що позбавило позивача використовувати орендоване майно для досягнення мети договору при його укладанні, у зв'язку з чим, позивач на підставі ст. 652 Цивільного кодексу України просить розірвати даний договір.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 року у справі № 910/14242/19 позовну заяву б/н від 11.10.2019 року Фізичної особи-підприємця Погребиської Тетяни Владиславівни до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про розірвання договору залишено без руху, надано Фізичній особі-підприємцю Погребиській Тетяні Владиславівні строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви протягом 5 (п'яти) днів з дня вручення даної ухвали.
Так, поштове відправлення з ухвалою суду у даній справі було направлене Фізичній особі-підприємцю Погребиській Тетяні Владиславівні за адресою: АДРЕСА_1 , яка вказана в позовній заяві та відповідає адресі місцезнаходження у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103052027237 ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 року у справі № 910/14242/19 вручено уповноваженому представнику позивача - 22.10.2019 року.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Тобто, строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви до 28.10.2019 року (включно).
28 жовтня 2019 року через відділ діловодства суду від Фізичної особи-підприємця Погребиської Тетяни Владиславівни надійшла заява на виконання вимог ухвали суду з доданими до неї документами (вказана заява була направлена засобами поштового зв'язку 25.10.2019 року, що підтверджується відбитком календарного штемпеля на відповідному конверті, тобто подана до суду у встановлений судом строк).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи № 910/14242/19 здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 19.11.2019 року.
В підготовчому засіданні 19.11.2019 року судом оголошувалася перерва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2019 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 (тридцять) днів, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Комунальне підприємство "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підготовче засідання відкладено на 14.01.2020 року.
За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.
Так, в підготовчому засіданні 14.01.2020 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/14242/19 до судового розгляду по суті на 28.01.2020 року.
В судовому засіданні 28.01.2020 року судом оголошувалася перерва.
В судовому засіданні 11.02.2020 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов. Представник відповідача проти задоволення позову заперечив та просив відмовити в задоволені позову в повному обсязі. Представник третьої особи надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог та просив постановити рішення у відповідності до норм чинного законодавства.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
15.06.2018 року між Фізичною особою-підприємець Погребиською Тетяною Владиславівною (надалі - позивач, орендар), Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі - відповідач, орендодавець), Комунальним підприємством «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Голосіївського району» м. Києва (надалі - підприємство-балансоутримувач) укладено договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 2779 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, орендодавець на підставі протоколу засідання конкурсної комісії з питань оренди майна територіальної громади міста Києва Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 07 травня 2018 року № 49 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину підземного пішохідного переходу), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва; далі - об'єкт оренди, яке знаходиться за адресою: м. Київ проспект Науки, 4 (фабрика «Рошен»), для розміщення торговельного об'єкту з продажу продовольчих та непродовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи.
В п. 2.1. договору визначено, що об'єктом оренди є частина підземного пішохідного переходу, загальною площею 150,0 кв.м, згідно з викопіюванням з по поверхового плану, що складає невід'ємну частину цього договору.
За умовами п. 2.4. договору орендар вступає у строкове платне користування об'єктом у термін, указаний у цьому договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору (у разі оренди нерухомого майна на строк не менше ніж три роки - не раніше дати державної реєстрації цього договору) та акта приймання-передачі об'єкта.
На виконання умов договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 2779 від 15.06.2018 року орендодавець та підприємство-балансоутримувач передали, а орендар прийняв в орендне користування частину підземного пішохідного переходу, загальною площею 150,0 кв.м, що розташована за адресою: м. Київ проспект Науки, 4 (фабрика «Рошен»), що підтверджується актом приймання-передачі нерухомого майна від 15.06.2018 року (копія міститься в матеріалах справи).
Відповідно до п. 5.3.1. договору орендар має право використовувати об'єкт відповідно до його призначення та умов договору.
Згідно з п. 9.3. договору, одностороння відмова від договору не допускається, крім випадку, передбаченого підпунктом 5.1.3 цього договору. Лист з відмовою від договору направляється поштою з повідомленням про вручення за місцезнаходженням орендаря, вказаним у договорі. Договір є розірваним з дати одержання орендарем повідомлення орендодавця про відмову від договору, або з дати повернення орендодавцю відмови від договору з відміткою відділення зв'язку про відсутність орендаря за вказаною адресою.
Пунктом 9.6. договору передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
12.07.2019 року позивач звернувся до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради з листом про розірвання договору з 15 червня 2018 року. До вказаного листа додано підписану позивачем додаткову угоду про розірвання договору. Зазначений лист був отриманий відповідачем 12.07.2019 року за вх. № 062/9736.
Листом № 062/05/10-7323 від 16.08.2019 року відповідач повідомив позивача, що підстави для підписання додаткової угоди про розірвання договору відсутні, при цьому зазначив, що відповідно до п. 9.5. договору, договір може бути розірваний за погодженням трьох сторін.
Підставою для звернення до суду з даним позовом стало те, що позивач не може використовувати об'єкт оренди відповідно до його призначення та умов договору, оскільки, під час встановлення торговельної споруди, інспекторами КП «Київблагоустрій» на підставі виданих приписів № 1806900 від 10.08.2018 року та № 1812826 від 10.08.2018 року та за дорученням Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 13.08.2018 року № 064-5985 було демонтовано встановлені елементи благоустрою, результатом чого стало знищення встановлюваного торговельного об'єкту.
Позивач вказує, що підземний пішохідний перехід, який згідно договору знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Науки, 4 (фабрика «Рошен») має іншу ідентифікацію місцезнаходження та обліковується за адресою: пл. Московська, підземний пішохідний перехід «Східний», який включений до Переліку об'єктів, що скріплюються на праві господарського відання за Комунальним підприємством Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що є додатком до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Про передачу основних засобів комунальної власності територіальної громади міста Києва» від 21.04.2015 року № 381 (із змінами і доповненнями, внесеними розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 07.07.2015 року № 664). Отже, за КП «Київблагоустрій» закріплено право господарського відання підземним пішохідним переходом за адресою: пл. Московська, підземний пішохідний перехід «Східний», про що під час укладання договору позивача попереджено не було.
Як стверджує позивач, орендоване майно використовувалося б ним виключно для розміщення торговельної споруди з продажу продовольчих та непродовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи, тому у зв'язку з демонтажем встановлюваної торговельної споруди позивач був позбавлений можливості в подальшому дотримуватися передбачених договором умов використання орендованого майна, тоді як при укладенні договору позивач не міг передбачити такі істотні зміни обставин. Оскільки, за договором було передано майно, яке не відповідає цільовому призначенню та яке позивач не може використовувати для досягнення мети договору при його укладанні, а відповідачем не був виконаний обов'язок щодо повідомлення про права третіх осіб на майно, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом порушеного права шляхом розірвання договору від 15.06.2018 року № 2779 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду з 15.06.2018 року.
В свою чергу, відповідач проти позовних вимог заперечив, мотивуючи це тим, що у Департаменту комунальної власності м. Києва відсутні підстави для підписання додаткової угоди про розірвання договору оренди від 15.06.2018 року № 2779, з огляду на те, що відповідно до приписів КП «Київблагоустрій» підставою для їх видачі було відсутність у позивача проектно-дозвільної документації на розміщення тимчасової споруди (малої архітектурної форми). Питання отримання дозволів врегульовано Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності», затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 року № 244. Відповідач вважає, що ФОП Погребиська Тетяна Владиславівна не оформила належним чином дозвільні документи на проведення своєї підприємницької діяльності, а намагається уникнути відповідальності за недотримання порядку проведення підприємницької діяльності за рахунок Департаменту.
Третя особа пояснила, що 10.08.2018 року інспектором КГІ «Київблагоустрій» було проведено перевірку правомірності розміщення тимчасової споруди - торгівельного ряду з ролетів (кіосків) в Східному підземному переході на пл. Московській за наслідками проведеної перевірки було винесено припис № 1812826, складений інспектором на виконання покладених на нього обов'язків Правилами благоустрою м. Києва, зокрема п. 20.2.1, який визначає обов'язок інспектора щодо складання припису з метою з'ясування правомірності/неправомірності розміщення того чи іншого елементу благоустрою. Дії щодо складання припису були вчинені інспектором КП «Київблагоустрій» у межах наданих повноважень, в порядку та у спосіб встановленими рішеннями органу місцевого самоврядування - Київської міської ради (п. 20.2.1, 20,2.11 Правил благоустрою м. Києва, Положення про головного інспектора та інспекторів з благоустрою м. Києва затвердженого Рішенням Київської міської ради від 23 жовтня 2013 року .№ 246/9734 «Про міський благоустрій»).
Спір у даній справі стосується наявності підстав для розірвання договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 2779 від 15.06.2018 року.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як вбачається з матеріалів справи, 10.08.2018 року інспекторами КП «Київблагоустрій» було проведено перевірку правомірності розміщення тимчасової споруди - торгівельного ряду з ролетів (кіосків) в Східному підземному переході на пл. Московській за наслідками проведеної перевірки було винесено приписи № 1812826 та № 1806900, якими позивача зобов'язано надати проектно-дозвільну документацію на розміщення тимчасової споруди, а вразі відсутності такої документації - демонтувати власними силами.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 5 Конституції України народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Частиною 1 статті 140 Конституції України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Виходячи з конституційних положень у системному зв'язку з положеннями статті 6 Конституції України про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 26.03.2002 року визначив політико-правову природу органів місцевого самоврядування, які не є органами державної влади, а є представницькими органами, через які здійснюється право територіальної громади самостійно вирішувати не будь-які питання суспільного життя, а питання саме місцевого значення, тобто такі, які пов'язані передусім з життєдіяльністю територіальних громад і перелік яких визначено у Конституції і законах України (пункти 4, 5 мотивувальної частини Рішення від 26.03.2002 року № 6-рп/2002 у справі про охорону трудових прав депутатів місцевих рад).
Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються Конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Згідно зі ст. 34 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», вимоги щодо благоустрою території населеного пункту встановлюються в Правилах благоустрою території населеного пункту. Правила розробляються на підставі типових правил благоустрою території населеного пункту для всіх сіл, селищ, міст і затверджені відповідними органами місцевого самоврядування. Правила включають, зокрема, порядок здійснення благоустрою та утримання територій об'єктів благоустрою; порядок розміщення малих архітектурних форм; порядок здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів.
Рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 року № 1051/1051 «Про Правила благоустрою міста Києва», відповідно до вимог частини другої статті 5 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статті 34 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», пункту 44 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та пункту 2 статті 22 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ», затверджено Правила благоустрою міста Києва.
Підпунктом 13.3.1 пункту 13.1. Правил благоустрою міста Києва встановлено, у разі виявлення самовільно розміщених (встановлених) малих архітектурних форм, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, в т. ч. тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, паспорти прив'язки яких анульовані або строк дії яких закінчився, самовільно розміщених (встановлених) засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі (автомагазини, автокафе, автокав'ярні, авторозвозки, автоцистерни, лавки-автопричепи, візки, спеціальне технологічне обладнання (низькотемпературні лотки-прилавки) тощо) (далі - засоби пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі), об'єктів сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі (на розміщення яких відсутні оформлені в установленому порядку документи) уповноважені особи Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), структурних підрозділів з питань контролю за благоустроєм районних в місті Києві державних адміністрацій, комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київблагоустрій" (далі - КП "Київблагоустрій) вносять припис його власнику (користувачу або особі, яка здійснила розміщення (встановлення)) з вимогою усунення порушень шляхом проведення демонтажу малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, демонтажу (переміщення) засобу пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, об'єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі із зазначенням строку демонтажу (переміщення) відповідно до абзаців другого і третього цього підпункту.
Підпунктом 20.2.11 пункту 20.2. Правил благоустрою міста Києва встановлено, що у разі виявлення уповноваженими особами Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), структурних підрозділів з питань контролю за благоустроєм районних в місті Києві державних адміністрацій, КП "Київблагоустрій" самовільно розміщених (встановлених) малих архітектурних форм, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, в т. ч. тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, паспорти прив'язки яких анульовані або строк дії яких закінчився, самовільно розміщених (встановлених) об'єктів сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі (на розміщення яких відсутні оформлені в установленому порядку документи), елементів об'єктів благоустрою, їх власникам (користувачам або особам, які здійснили розміщення (встановлення)), вноситься припис з вимогою усунення порушень шляхом проведення демонтажу малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, демонтажу (переміщення) об'єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі, засобу пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, елементу об'єкта благоустрою, із зазначенням строку демонтажу (переміщення) відповідно до підпункту 13.3.1 пункту 13.3 розділу XIII цих Правил.
Згідно із підпунктом 13.3.2 пункту 13.2. Правил благоустрою міста Києва, у разі якщо власники (користувачі або особи, які здійснили розміщення (встановлення)) малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об'єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі не здійснили демонтаж в строки, зазначені в приписі, Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), районні в місті Києві державні адміністрації вживають заходів щодо демонтажу самовільно розміщеної (встановленої) малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об'єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі, а Департамент промисловості та розвитку підприємництва - щодо демонтажу об'єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі на підставі рішень, зазначених у підпункті 13.3.3 пункту 13.3 цих Правил, за кошти міського бюджету або з інших джерел, не заборонених законодавством, з наступним відшкодуванням усіх витрат згідно з абзацом 3 цього підпункту.
У відповідності до підпункту 13.3.3. пункту 13.2. Правил благоустрою міста Києва, рішення про демонтаж самовільно розміщеної (встановленої) малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об'єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі приймається Департаментом міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), районними в місті Києві державними адміністраціями, Департаментом промисловості та розвитку підприємництва (щодо об'єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі).
Суд зауважує, що винесення припису є результатом проведеної перевірки, за результатами якої, зокрема, власнику пропонується надати проектно-дозвільну документацію на розміщення тимчасової споруди або ж усунути порушення шляхом демонтажу цієї тимчасової споруди, в разі відсутності відповідних дозвільних документів, при цьому, відповідач є одним із органів уповноважених здійснювати контроль за додержанням правил благоустрою.
При цьому, приписи № 1812826 та № 1806900 від 10.08.2018 року позивач у встановленому законом порядку не оскаржував, протилежного матеріали справи не містять.
Так, звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначив, що за договором від 15.06.2018 року № 2779 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду було передано майно, яке не відповідає цільовому призначенню та у зв'язку з демонтажем встановлюваної торговельної споруди позивач позбавлений можливості використовувати орендоване майно для досягнення мети договору, тоді як при укладанні договору позивач не міг передбачити такі істотні зміни обставин, а також те, що відповідачем при укладенні договору не було виконано обов'язок щодо повідомлення про права третіх осіб на майно, що, на думку позивача, є підставою для розірвання договору.
При вирішенні позову про розірвання правочину підлягають застосуванню загальні приписи зазначених статей Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
В ст. 188 Господарського кодексу України унормовано, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Як передбачено ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладені договору.
Частинами 1 та 2 статті 652 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Отже, чинне законодавство України пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не лише з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю всіх чотирьох умов, визначених у частині 2 статті 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин.
Існування одночасно умов, що відповідно до частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України є необхідними для встановлення ускладнень у виконанні, достатніх для розірвання договору, вимагає з'ясування змісту кожної окремо взятої умови.
Першою умовою - є умова про те, що в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане. Відповідно до даної умови, події, що нібито викликали ускладнення у виконанні договору і які можна назвати "істотною зміною обставин" повинні мати місце або стати відомими заінтересованій стороні після укладення договору. Названа умова є відсутньою якщо буде встановлено, що заінтересована у розірванні договору сторона, знала про ці події і могла прийняти їх до уваги в момент укладення договору, а не легковажно ігнорувати їх. Легковажно проігноровані події, які і створили ускладнення, або іншими словами "істотну зміну обставин", створюють неможливість для сторони, яка заінтересована розірвати договір, покладатися на ускладнення.
Другою необхідною умовою є умова про те, що зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися.
Третьою необхідною умовою є умова про те, що виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Нормативно-правове та зобов'язальне (договірне) регулювання відносин сторін з моменту укладення договору залишилося незмінним.
Четвертою необхідною умовою є умова про те, що із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Випадки ускладнення у виконанні договору не можуть мати місця, якщо потерпіла сторона прийняла на себе ризик зміни обставин. Прийняття на себе ризику зміни обставин не обов'язково повинно бути прямо відображено у договорі, такий висновок може слідувати із самого характеру та змісту зобов'язання.
Як зазначено у постанові судових палат у цивільних та у господарських справах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13, оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.
До інших критеріїв істотності порушення договору законом віднесено розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.02.2018 року у справі № 924/522/17.
Таким чином, за результатами розгляду такого спору має бути встановлено не лише наявність підстав для розірвання правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Відтак, оскільки позивачем не доведено заявленого ним «істотного порушення» відповідачем умов договору, в розумінні ст. 651 Цивільного кодексу України, а саме, що у зв'язку з демонтажем встановлюваної торговельної споруди позивач був позбавлений можливості в подальшому дотримуватися передбачених договором умов використання орендованого майна, тоді як при укладенні договору позивач не міг передбачити такі істотні зміни обставин, позивач значною мірою позбавився того, на що він розраховував при укладенні договору, то позивачем не доведено наявності підстав для розірвання договору в силу ст. 651 Цивільного кодексу України, тому судом до уваги, як на обґрунтування розірвання договору у зв'язку з істотним порушенням його умов, доводи позивача не приймаються.
За таких обставин, оскільки позивач не довів порушення його прав чи законних інтересів відповідачем, за захистом яких він звернувся до суду з даним позовом, не довів наявність визначених законом (ст. 651 ЦК України) підстав для розірвання договору, суд дійшов висновку про недоведеність та безпідставність позовних вимог, у зв'язку з чим відмовляє в їх задоволенні.
Крім того, суд відмічає, що на момент укладення договору рішення Київської міської ради, яким затверджено Правила благоустрою міста Києва було чинним, тому такий нормативно-правовий акт не може бути істотною зміною обставин, в аспекті ст. 651 Цивільного кодексу України.
За ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з підстав недоведеності та необґрунтованості факту порушення відповідачем прав позивача та охоронюваних законом інтересів, в аспекті ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, за викладених в позовній заяві обставин.
Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 25.02.2020р.
Суддя О.В. Котков