ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
13.02.2020Справа № 910/12258/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Філон І.М., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Ужгородської міської ради
до 1) Закарпатської обласної державної адміністрації,
2) Державного підприємства "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою",
3) Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області
про зобов'язання вчинити дії
Представники:
від позивача: Данканич А. Е.;
від відповідач-1: не з'явився;
від відповідач-2: не з'явився;
від відповідача-3: не з'явився
Ужгородська міська рада (далі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Закарпатської обласної державної адміністрації (далі - відповідач 1), Державного підприємства "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" (далі - відповідач 2) та Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (далі - відповідач 3) в якому просить суд:
- визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Закарпатської обласної державної адміністрації від 10.05.2018 року № 295 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)";
- припинити державному підприємству "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" право постійного користування земельною ділянкою площею 0,0942 га, кадастровий номер 2110100000:08:001:0090, розташованою за адресою: вул. Яроцька, 5 "А", м. Ужгород, Закарпатської області, для будівництва та обслуговування будівель громадської забудови;
- скасувати державну реєстрацію права державної власності в особі закарпатської обласної державної адміністрації земельної ділянки площею 0,0942 га, кадастровий номер 2110100000:08:001:0090, розташованої за адресою: вул. Яроцька, 5 "А", м. Ужгород, Закарпатської області, для будівництва та обслуговування будівель громадської забудови;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області виключити з Державного земельного кадастру запис щодо державної реєстрації земельної ділянки площею 0,0942 га, кадастровий номер 2110100000:08:001:0090, розташованої за адресою: вул. Яроцька, 5 "А", м. Ужгород, Закарпатської області, для будівництва та обслуговування будівель громадської забудови, з подальшим вилученням обмінного файлу на цю земельну ділянку з бази даних автоматизованої системи державного земельного кадастру (АС ДЗК).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірним розпорядженням Закарпатської обласної державної адміністрації від 10.05.2018 року № 295 порушено право комунальної власності позивача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2019 позовну заяву Ужгородської міської ради - залишено без руху. Встановлено Ужгородській міській раді строк протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви, а саме надати суду докази надіслання на юридичну адресу Закарпатської обласної державної адміністрації (88000, м. Ужгород, площа Народна, буд. 4), на юридичну адресу Державного підприємства "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" ( 88003, м. Ужгород, вул. Яроцька, 5 "А") та на юридичну адресу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (88000, м. Ужгород, пл. Народна, 4) копії позовної заяви з додатками.
04.10.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду від Ужгородської міської ради надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (надіслана засобами поштового зв'язку - 01.10.2019, згідно відтиску поштового штемпеля на конверті).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 07.11.2019. Заявлене у позовній заяві клопотання Ужгородської міської ради про витребування доказів задоволено. Зобов'язано Державне підприємство "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" у строк до 05.11.2019 надати суду належним чином засвідчені копії технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за кадастровим номером 2110100000:08:001:0090 від 21.06.2017.
04.11.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду Державне підприємство "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" подало відзив на позовну заяву, в якому, зокрема зазначає, що акт прийому-передачі межових знаків на зберігання від 01.04.2016 було підписано суміжними користувачами, у тому числі начальником відділу землекористування Ужгородської міської ради, крім того, технічна документація містить список межових знаків переданих на зберігання, в якому відсутні зауваження землекористувачів, у тому числі позивача на момент підписання.
Крім того, 04.11.2019 Державне підприємство "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" на виконання вимог ухвали суду від 16.10.2019 подало витребувані судом документи, а саме копію технічної документації.
07.11.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи, в якому у зв'язку з необхідністю надання часу для подання відповіді на відзив відповідача-2 просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.
У судовому засіданні 07.11.2019 суд на місці ухвалив відкласти розгляд справи на 28.11.2019.
11.11.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду Закарпатська обласна державна адміністрація подала клопотання, в якому просить суд розглянути дану справу за відсутності відповідача-1, відповідно до наявних у матеріалах справи доказів.
Також, 11.11.2019 Закарпатська обласна державна адміністрація подала відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що при оформленні землевпорядної документації на земельну ділянку, площею 0,0942 га, яка знаходиться за адресою: м. Ужгород, вул. Яроцька, 5а з Ужгородською міською радою, як із суміжним землекористувачем було підписано акт погодження меж земельної ділянки із суміжними землевласниками та землекористувачами, заперечень зі сторони позивача не було.
11.11.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду від Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-3 зазначає, що згідно з технічною документацією із землеустрою межові знаки встановлені та містять номер, опис, проміри та кроки кожного межового знаку, встановленого на земельній ділянці, а також містить погодження із суміжними землекористувачами, в тому числі з позивачем.
22.11.2019 позивач через відділ автоматизованого документообігу суду подав відповідь на відзиви, в якій зазначає, що факт погодження меж земельної ділянки на комісії з вирішення земельних спорів та додержання добросусідства, як і підписання акту прийому-передачі межових знаків начальником відділу землекористування Ужгородської міської ради не є підтвердженням законності оскаржуваного розпорядження голови Закарпатської обласної державної адміністрації.
25.11.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду від Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області надійшло клопотання, в якому відповідач-3 просить суд розглянути справу за відсутності представника відповідача-3 за наявними матеріалами справи.
26.11.2019 до суду надійшло клопотання Закарпатської обласної державної адміністрації, в якому відповідач-1 просить суд розглянути справу за відсутності відповідача-1, відповідно до наявних в матеріалах справи доказів.
28.11.2019 до суду надійшла заява Ужгородської міської ради, в якій у зв'язку з зайнятістю представника позивача в інших судових справах, позивач просить суд провести підготовче засідання без участі представника Ужгородської міської ради.
У судовому засіданні 28.11.2019 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та відкладено розгляд справи на 16.01.2020.
29.11.2019 до суду надійшло клопотання Закарпатської обласної державної адміністрації, в якому відповідач-1 просить суд розглянути справу за відсутності відповідача-1, відповідно до наявних в матеріалах справи доказів.
15.01.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду представник позивача подав клопотання про відкладення розгляду справи, в якому у зв'язку з неможливістю представника позивача бути присутнім у судовому засіданні, призначеному на 16.01.2020, просить суд відкласти підготовче засідання на іншу дату.
У судовому засіданні 16.01.2020, розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи, суд зазначив, що юридична особа не обмежена колом осіб, які можуть представляти її інтереси в суді, а зазначені в клопотанні обставини не є підставою для його задоволення, тому суд відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.
20.01.2020 до суду надійшло клопотання Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області про розгляд справи за наявними матеріалами справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/12258/19 призначено на 13.02.2020.
07.02.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду від Закарпатської обласної державної адміністрації надійшло клопотання, в якому відповідач-1 просить суд розглянути справу за відсутності представника Закарпатської обласної державної адміністрації, відповідно до документів, наявних у матеріалах справи.
У цьому судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.
Представники відповідача-1 та відповідача-3 у судове засідання не з'явилися, однак були повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленням про вручення поштових відправлень, при цьому подавали клопотання про розгляд справи за їх відсутності.
Суд відзначає, що відповідач-2 повідомлявся ухвалами суду про дату, час та місце розгляду даної судової справи, проте у судове засідання представників не направлено.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).
Так, з метою повідомлення відповідача-2 про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду у даній справі були направлені судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 88003, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Яроцька, буд. 5-А, суд зазначає, що, зокрема, ухвала суду від 28.11.2019 про виклик у підготовче засідання призначене на 16.01.2020 отримана відповідачем 2 - 05.12.2019, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, проте, поштове повідомлення про вручення та/або конверт з ухвалою суду від 16.01.2020 до суду не повернулися.
При цьому, суд зазначає, що на виконання вимог ухвали суду від 16.10.2019 відповідачем-2 було подано відзив на позовну заяву та належним чином засвідчені копії технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за кадастровим номером 2110100000:08:001:0090 від 21.06.2017.
За змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Частинами 1, 2 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17.
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач-2 мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою суду від 16.01.2020 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що представники відповідачів-1, 2 та 3 були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача-1, 2, 3 не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 13.02.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва,
З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Закарпатської обласної державної адміністрації № 295 від 10.05.2018 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» затверджено Державному підприємству "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0942 га, кадастровий номер 2110100000:08:001:0090, розташованої за адресою: вул. Яроцька, 5 а, м. Ужгород, Закарпатської області для будівництва та обслуговування будівель громадської забудови.
Пунктом 2 зазначеного розпорядження рекомендовано Державному підприємству "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" зареєструвати право постійного користування зазначеною земельною ділянкою відповідно до законодавства.
Як зазначає позивач, на підставі вказаного розпорядження відповідача-1, 14.05.2018 проведено державну реєстрацію речових прав:
- право державної власності в особі Закарпатської обласної державної адміністрації на земельну ділянку площею 0,0942 га, кадастровий номер 2110100000:08:001:0090, розташованої за адресою: вул. Яроцька, 5 А в м. Ужгород, Закарпатської області, для будівництва та обслуговування будівель громадської забудови;
- право постійного користування ДП "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" на земельну ділянку площею 0,0942 га, кадастровий номер 2110100000:08:001:0090, розташованої за адресою: вул. Яроцька, 5 А в м. Ужгород, Закарпатської області, для будівництва та обслуговування будівель громадської забудови.
Однак, як стверджує позивач, при оформленні правовстановлюючих документів на земельну ділянку площею 0,0942 га, по вул. Яроцькій, 5 А, в м. Ужгород, відповідачами не було враховано майнові інтереси територіальної громади міста Ужгорода.
Позивач зазначає, що на земельній ділянці з кадастровим номером 2110100000:08:001:0090 розміщено адміністративні будівлі Закарпатського інституту землеустрою літ «А-1», «А-2», сарай літ. «В», «Г» та гараж літ. «Д», а також будівлю комунальної форми власності літ. «Е», яка згідна адресного плану міста має присвоєну адресу: м. Ужгород, вул. Яроцька, 3, при цьому згідно Державного акту про право постійного користування землею від 31.01.1997 року серія І-ЗК № 000377, його видано на весь двір загального користування по вул. Яроцькій, 3-5, площею 0,096 га.
В подальшому, як зазначає позивач, після прийняття Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності», на підставі рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 716 від 08.12.1955 року, Ужгородською міською радою було оформлено право власності на нежитлову будівлю площею 30,5 кв.м. по вул. Яроцькій, 3, в м. Ужгороді, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 14.12.2005 року Серія САА № 118333.
Також позивач зазначає, що право власності на вказану вище будівлю було належним чином зареєстроване за Ужгородською міською радою, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 9335115 від 19.12.2005 року виданим КП «Ужгородським МБТІ» серія СВУ № 845117.
Позивач вказує, що з схематичного плану земельної ділянки по вул. Яроцькій, 5 А вбачається, що станом на 2005 рік будівля літ. А площею 30,5 кв.м. знаходиться на земельній ділянці спільного двору будинків №3 та 5 «А», однак вже у 2016 році на аналогічному ситуаційному плані, будівля сараю площею 30,5 кв.м. літ «Е» не значиться, тож, як зазначає позивач, дана обставина створила відповідачам передумови для оформлення правовстановлюючих документів на всю земельну ділянку спільного двору по вул. Яроцькій, 3-5 А, внаслідок чого територіальна громада позбавлена можливості використовувати належне їй приміщення та земельну ділянку необхідну для його обслуговування.
Позивач зазначає, що як станом на дату виготовлення технічної документації, так і станом на сьогодні, будівля площею 30,5 кв.м. по вул. Яроцькій, 3 в м. Ужгороді фізично існує та знаходиться на території спільного двору будинків № 3 та 5 «А» по вул. Яроцькій в м. Ужгороді, на підтвердження чого долучено до позовної заяви фотознімок від 28.08.2019.
Отже, обгрунтовуючи свої вимоги позивач зазначає, що Закарпатська обласна державна адміністрація не мала права приймати спірне розпорядження та передавати земельну ділянку в постійне користування Державному підприємству "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", оскільки воно порушує право комунальної власності позивача.
Крім того, позивач зазначає, що станом на дату виготовлення та затвердження технічної документації у Державного підприємства "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" були відсутні документи, які посвідчують право як на земельну ділянку, під нерухомим майном, так і на саме нерухоме майно по вул. Яроцькій, 5 - А.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм дає змогу дійти висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав.
Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
За приписами статей 13, 14 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до Конституції України Закон України «Про місцеві державні адміністрації» визначає організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій.
Пунктом 1 ст. 2 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» встановлено, що місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують виконання Конституції, законів України, актів Президента
України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня;
Статтею 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» визначено, що на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.
Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 16 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів.
Відповідно до ст. 17 Земельного кодексу України, до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом;
Частиною 1 ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що місцева державна адміністрація, зокрема розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.
Як вбачається з матеріалів справи Державним підприємством "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" була розроблена технічна документація із землеустрою, щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ДП "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" для будівництва та обслуговування будівель громадської забудови за адресою: м. Ужгород, вул. Яроцька, 5-А Закарпатської області.
Судом встановлено, що розпорядженням Закарпатської обласної державної адміністрації № 295 від 10.05.2018 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» затверджено Державному підприємству "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0942 га, кадастровий номер 2110100000:08:001:0090, розташованої за адресою: вул. Яроцька, 5 а, м. Ужгород, Закарпатської області для будівництва та обслуговування будівель громадської забудови.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом або за результатами аукціону; набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно з частиною третьою статті 122 Земельного кодексу України, районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для ведення водного господарства; будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; індивідуального дачного будівництва.
Частиною 5 ст. 122 Земельного кодексу України визначено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Статтею 123 Земельного кодексу України визначено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).
Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.
Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.
Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Зміст прав та обов'язків землекористувачів викладено у статтях 95, 96 Земельного кодексу України.
Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об'єктом державно-приватного партнерства або об'єктом концесії.
Згідно ч.ч.1-2 ст. 149 Земельного кодексу України, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (ч. 1 ст. 79-1 Земельного кодексу України).
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". (статті 126 Кодексу).
Відповідно до ст. 25 Закону України «Про землеустрій», документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Види документації із землеустрою, зокрема технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Частинами 1-2 ст. 55 Закону України «Про землеустрій» визначено, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. У разі, якщо межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, шляхами, шляховими спорудами, парканами, огорожами, фасадами будівель та іншими лінійними спорудами і рубежами тощо), межові знаки можуть не встановлюватися (ч. 3-4 Закону України «Про землеустрій»).
Згідно ч.ч. 5-7 ст. 55 Закону України «Про землеустрій», власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов'язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям. У разі якщо на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачається здійснити передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність чи користування, така технічна документація розробляється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України (у випадках, передбачених законом).
Відповідно до ч. 8 ст. 55 Закону України «Про землеустрій», технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробляється без надання дозволу Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, у разі передачі:
а) у власність чи користування земельної ділянки державної чи комунальної власності, на якій розташовано житловий будинок, право власності на який зареєстровано. Така технічна документація розробляється на замовлення власника житлового будинку;
б) у користування земельної ділянки державної чи комунальної власності, що перебуває в постійному користуванні підприємств, установ, організацій, на якій розташоване нерухоме майно (будівля, споруда), яке є об'єктом державно-приватного партнерства (концесії). Така технічна документація розробляється на замовлення державного партнера (концесієдавця).
Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає: а) завдання на складання технічної документації із землеустрою; б) пояснювальну записку; в) рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою (у випадках, передбачених законом); г) згоду власника земельної ділянки, а для земель державної та комунальної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на відновлення меж земельної ділянки користувачем; ґ) довідку, що містить узагальнену інформацію про землі (території); д) копію документа, що посвідчує фізичну особу, або копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; е) копію документа, що посвідчує право на земельну ділянку (у разі проведення робіт щодо відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); є) копію правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (за умови якщо права власності на такі об'єкти зареєстровані); ж) матеріали польових топографо-геодезичних робіт; з) план меж земельної ділянки, складений за результатами зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками на межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів); и) кадастровий план земельної ділянки; і) перелік обмежень у використанні земельної ділянки; ї) у разі необхідності документ, що підтверджує повноваження особи діяти від імені власника (користувача) земельної ділянки при встановленні (відновленні) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); й) акт приймання-передачі межових знаків на зберігання, що включається до документації із землеустрою після виконання робіт із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками (ч. 9 ст. 55 Закону України «Про землеустрій»).
Суд зазначає, що відповідно до технічного завдання на встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробником технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) є Державне підприємство "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", кінцевим результатом даної документації є встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Тож, на оспорювану земельну ділянку відповідачем-2 була розроблена технічна документація із землеустрою. Підставою для виконання робіт був акт на право постійного користування землею серії І-ЗК № 000377 виданий Ужгородською міською радою народних депутатів 31.01.1997 та розпорядження голови Закарпатської обласної державної адміністрації від 02.06.2017 № 264.
Згідно з планом опису меж земельної ділянки від А до Б - землі загального користування, від Б до В - землі міської ради, від В до Г землі ТОВ «ГУРМАН», від Г до Д - землі гр. ОСОБА_1 , гр. ОСОБА_2 , гр. ОСОБА_3 , гр. ОСОБА_4 , від Д до А - землі гр. ОСОБА_5 , гр. ОСОБА_6 , гр. ОСОБА_7 , гр. ОСОБА_8 .
Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії з вирішення земельних спорів щодо меж земельних ділянок та додержання добросусідства від 19.07.2013 № 33 було вирішено погодити межі земельної ділянки на вул. Яроцькій, 5 "а" в межах чинного державного акта на право постійного користування, який підписано заступником голови комісії Беляковим Ю. та т. в. о. секретарем комісії Ковач О.
Суд зазначає, що згідно з технічним паспортом на комплекс будівель будинку № 5 на вулиці Яроцькій м. Ужгород будівля, яка перебуває у власності міської ради (позивача) на схематичному плані та експлікації не значиться.
В свою чергу, позивач зазначає, що будівля площею 30,5 кв.м. по вул. Яроцькій, 3 в м. Ужгороді фізично існує та знаходиться на території спільного двору будинків № 3 та 5 «А» по вул. Яроцькій в м. Ужгороді, на підтвердження чого долучено до позовної заяви фотознімок від 28.08.2019.
Проте, суд зазначає, що вказаний фотознімок не є належним та достовірним доказом в розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження фактичного існування будівлі площею 30,5 кв.м. та підтвердження знаходження такої будівлі на території спільного двору будинків № 3 та 5 «А» по вул. Яроцькій в м. Ужгороді, оскільки з вказаного фотознімку суд не може дійти до беззаперечного висновку, що фотофіксацію здійснено саме спільного двору будинків № 3 та 5 «А» по вул. Яроцькій в м. Ужгороді та будівля зображена на такому фото є будівлею позивача за літерою «Е».
Тобто, у суду відсутні докази існування на даний час нежитлової будівлю площею 30,5 кв.м. по вул. Яроцькій, 3, в м. Ужгороді, що належить позивачу на праві власності, та докази того, що така будівля перебуває на території спільного двору будинків № 3 та 5 «А» по вул. Яроцькій в м. Ужгороді, при цьому позивачем на підтвердження доводів викладених у позовній заяві не надано підтверджуючі документи, зокрема висновок експерта, здійснений на замовлення позивача.
Отже, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розроблена та погоджена згідно з чинним законодавством без порушень та недоліків, доказів зворотного суду не надано.
Статтею 106 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.
Так, наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686, затверджено Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками (далі - Інструкція), пунктом 3.12 якої передбачено, що закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.
Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез'явлення, якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті приймання-передачі межових знаків на зберігання.
Суд зазначає, що згідно з технічною документацією із землеустрою межові знаки встановлені та містять номер, опис, проміри та кроки кожного межового знаку встановленого на земельній ділянці, а також технічна документація містить погодження із суміжними землекористувачами.
При цьому, суд звертає увагу, що акт прийому-передачі межових знаків на зберігання від 01.04.2016 було підписано суміжними користувачами, а саме: представником ТОВ «ГУРМАН» - Рогач Р.В., представником домоволодіння АДРЕСА_5 - ОСОБА_9 та ОСОБА_4 , представником домоволодіння АДРЕСА_6 - ОСОБА_6 та начальником відділу землекористування Ужгородської міської ради ОСОБА_10, в якому також зазначено, що власниками/користувачами суміжних земельних ділянок претензій до існуючих меж не заявлено.
У вищевказаній технічній документації також міститься список межових знаків переданих на зберігання ДП «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» за адресою: м. Ужгород, вуд. Яроцька, 5 -А, Закарпатської області. Суд зазначає, що будь-яких зауважень, заперечень суміжних землекористувачів, у тому числі позивача, останній не містить.
Крім того, суд зазначає, що Державний акт на право постійного користування, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 136 від 31.01.1997 був виданий Закарпатському філіалу інституту землеустрою УААН Ужгородською міською радою Закарпатської області та надано у постійне користування 0,096 га земельної ділянки для розміщення виробничого будинку відповідно до рішення виконкому Ужгородської міської ради від 27.11.1996 № 208.
Однак, як зазначає позивач, технічна документація була виготовлена на підставі вказаного державного акту на право постійного користування, який припинив свою дію ще у 2003 році, внаслідок ліквідації юридичної особи - Закарпатського філіала інституту землеустрою УААН.
Проте, суд не погоджується з таким твердженням позивача та зазначає, що Державне підприємство «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» зверталося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Ужгородської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно, а саме: комплекс будівель, розташованих за адресою м. Ужгород, вул. Яроцька, 5А .
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 03.11.2015 у справі № 907/988/15 позовні вимоги Державного підприємства «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» задоволено повністю. Визнано за державою в особі Державного підприємства «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» право власності на нерухоме майно, а саме: комплекс будівель, розташованих за адресою: вул. Яроцька, 5А, м. Ужгород,, Закарпатська область, які згідно з інвентаризаційною справою складаються з наступних будівель: адмінбудівля літ.АА-1, сарай літ.Б, сарай літ. В, сарай літ. Г, гараж літ.Д.
Судом під час розгляду справи № 907/988/15 встановлено, що згідно Указу Президента України від 17.02.2003 №134/2003 «Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру» та розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.05.2003 №284-р «Про передачу Інституту землеустрою та його філіалів до сфери управління Держкомзему» Державним комітетом України по земельних ресурсах було прийнято наказ від 16.06.2003 за № 166-а про передачу до сфери управління Держкомзему Інституту землеустрою та його філіалів шляхом реорганізації Закарпатського філіалу Інституту землеустрою УААН та створення Державного підприємства «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою».
Згідно відомостей, наявних в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі ЄДРЮОФОП), датою державної реєстрації Державного підприємства «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» в ЄДРЮОФОП є 29.10.2003 року. Дата запису: 06.11.2006 року. Номер запису: 1 324 120 0000 002580. Місцезнаходженням (юридичною адресою) Державного підприємства «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», згідно відомостей ЄДРЮОФОП, є комплекс будівель, розташованих за адресою: вул. Яроцька, 5 А, м. Ужгород, Закарпатська область.
Згідно пункту 3.2 статуту Державного підприємства «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», підприємство є самостійним суб'єктом господарювання, що засноване і діє на основі державної власності, входить до сфери управління Державного комітету України із земельних ресурсів та підпорядковане і підзвітне Державному підприємству «Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою».
В свою чергу, пунктом 5.2 статуту передбачено, що майно підприємства є державною власністю і закріплюється за підприємством на праві повного господарського відання. Здійснюючи це право, підприємство володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном відповідно до статутних цілей для виконання наукових та господарських завдань на свій розсуд у рамках чинного законодавства і цього статуту.
Судом у справі № 907/988/15 також встановлено, що в підтвердження факту відкритого та безперервного володіння майном у вказаний період ДП «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» було налано суду у справі №907/988/15 укладені ДП «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» договори про постачання електроенергії, природного газу, надання послуг телефонного звязку та конвент-послуг (інтернет); рахунки на оплату вищезгаданих послуг; платіжні доручення/банківські виписки на оплату цих рахунків; укладені Позивачем договори на проведення ремонтно-будівельних робіт; актами про виконання/приймання-передачу ремонтно-будівельних робіт; платіжні доручення/банківські виписки на оплату виконаних ремонтно-будівельних робіт.
Також, судом зазначено, що в матеріалах справи №907/988/15 наявна копія технічного паспорту на спірну будівлю, який був виготовлений на замовлення ДП «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою».
Тож, за висновком суду у справі №907/988/15 наданими ДП «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» документами підтверджується відкритість та безперервність володіння Державним підприємством «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» в період з 16.06.2003 по 2015 рік нерухомим майном, а саме: комплексом будівель, розташованих за адресою: вул. Яроцька, 5А, м. Ужгород,, Закарпатська область, які згідно інвентаризаційною справою складаються з наступних будівель: адмінбудівля літ.АА-1, сарай літ.Б, сарай літ. В, сарай літ. Г, гараж літ.Д.
При цьому, суд зазначив що матеріали справи №907/988/15 не містять доказів які б свідчили про наявність інших осіб ніж ДП «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», які претендують на це майно. В тому числі, в матеріалах справи №907/988/15 відсутні докази із яких би вбачалося, що Ужгородською міською радою в період протягом якого ДП «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» володіє спірним нерухомим майном здійснювалися заходи щодо витребування спірного майна від ДП «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою».
Крім того, судом при вирішенні справи №907/988/15 досліджувався факт щодо відкритого володіння майном ДП «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», та було встановлено, що протягом всього часу володіння ДП «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» звертався до державних органів та установ як фактичний власник майна, зокрема, щодо оформлення за ним відповідних прав на земельну ділянку, на якій розташоване спірне майно (згідно Державного акту на право постійного користування землею від 31.01.1997р. за №136 посвідчено право користування землею Закарпатській філії інституту землеустрою УААН, правонаступником якого є ДП «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» (позивач у справі №907/988/15), що підтверджує той факт, що ДП «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» не приховувало знаходження майна в його володінні.
За таких обставин, суд у справі №907/988/15 дійшов висновку про задоволення позову про визнання за набувальною давністю за державою в особі Державного підприємства «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» права власності на нерухоме майно, а саме: комплекс будівель, розташованих за адресою: вул. Яроцька, 5А, м. Ужгород,, Закарпатська область, які згідно інвентаризаційною справою складаються з наступних будівель: адмінбудівля літ.АА-1, сарай літ.Б, сарай літ. В, сарай літ. Г, гараж літ.Д.
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.
Таким чином, факти, встановлені у рішенні Господарського суду Закарпатської області від 03.11.2015 у справі № 907/988/15, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді даної справи.
Враховуючи наведене вище, суд відзначає, що Закарпатська обласна державна адміністрація під час винесення розпорядження № 295 від 10.05.2018 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» діяла в межах повноважень визначених законодавством.
За приписами частини першої статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до статті 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Частиною третьою статті 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що розпорядження голови державної адміністрації, що суперечить Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня, в судовому порядку.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні. Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову (п. 2 Роз'яснення №02-5/35 від 26.01.2000р. Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»).
Виходячи з наведених норм, підставами для скасування розпорядження районної державної адміністрації в судовому порядку є прийняття його з порушенням чинного законодавства, або визначеній законом компетенції цього органу та порушення у зв'язку з цим прав або охоронюваних законом інтересів позивача.
Проте, судом не встановлено, що розпорядження Закарпатської обласної державної адміністрації під час винесення розпорядження № 295 від 10.05.2018 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» суперечить Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства.
Крім того, суд звертає увагу на наступне.
Положеннями ст.ст.125-126 Земельного кодексу України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з ч.1 ст.6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» організаційну систему державної реєстрації прав становлять:
1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи;
2) суб'єкти державної реєстрації прав:
- виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації;
- акредитовані суб'єкти;
3) державні реєстратори прав на нерухоме майно (далі - державні реєстратори).
Тобто, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» чітко визначено перелік суб'єктів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно (в тому числі і на земельну ділянку), які вносять до державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про скасування права користування (оренди) земельною ділянкою.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр», державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера; кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.
Частиною 5 ст. 5 Закону України «Про Державний земельний кадастр», внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями здійснюється виключно на підставі та відповідно до цього Закону. Забороняється вимагати для внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями надання документів та здійснення дій, прямо не передбачених цим Законом.
Статтею 9 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, про відмову у здійсненні таких дій.
Відомості про об'єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об'єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до державних стандартів, норм та правил, технічних регламентів (ст. 11 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).
Згідно ч. 2 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним Державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 затверджено «Порядок ведення Державного земельного кадастру» (далі - Порядок № 1051), який визначає процедуру та вимоги щодо ведення Державного земельного кадастру.
Так, згідно з пунктами 3-5 Порядку № 1051, державний земельний кадастр ведеться на електронних та паперових носіях. Ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи. Держателем Державного земельного кадастру є Держгеокадастр. До складу Держгеокадастру та його територіальних органів входять державні кадастрові реєстратори, які здійснюють внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей в межах повноважень, визначених Законом України "Про Державний земельний кадастр" та цим Порядком. Державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, а також відмову у внесенні або наданні відомостей.
Приписами пунктів 10 та 12 Порядку № 1051 встановлено, що відомостями Державного земельного кадастру є всі відомості, які підлягають внесенню до нього згідно з цим Порядком та у порядку інформаційної взаємодії з іншими кадастрами та інформаційними системами, а також відомості, одержані внаслідок їх оброблення, систематизації та узагальнення. Відомості Державного земельного кадастру є офіційними і вважаються об'єктивними та достовірними, якщо інше не доведено судом.
Перелік відомостей, що включається до Державного земельного кадастру визначено у пункті 24 Порядку № 1051.
Згідно з пунктом 110 Порядку № 1051 для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстраторові, який здійснює таку реєстрацію, подаються: 1) заява про державну реєстрацію земельної ділянки за формою згідно з додатком 22; 2) оригінал погодженої відповідно до законодавства документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки (разом з позитивним висновком державної експертизи землевпорядної документації у разі, коли така документація підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації), у паперовій або електронній формі відповідно до вимог Закону України "Про землеустрій"; 3) електронний документ.
Пунктом 111 Порядку № 1051 встановлено, що Державний кадастровий реєстратор для здійснення державної реєстрації земельної ділянки протягом 14 календарних днів з дня реєстрації відповідної заяви перевіряє: 1) відповідність поданих документів вимогам, передбаченим пунктом 67 цього Порядку; 2) електронний документ відповідно до пункту 74 цього Порядку.
За результатами перевірки Державний кадастровий реєстратор виконує одну з таких дій:
- здійснює державну реєстрацію земельної ділянки:
- за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру присвоює кадастровий номер земельній ділянці;
- відкриває Поземельну книгу та вносить відомості до неї (крім відомостей про затвердження документації із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки, а також про власників, користувачів земельної ділянки);
- робить позначку про проведення перевірки електронного документа та внесення відомостей до Державного земельного кадастру відповідно до підпункту 2 пункту 75 цього Порядку;
- надає за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру відомості, зазначені у підпункті 1 пункту 197 цього Порядку, відповідним органам державної влади, органам місцевого самоврядування;
приймає рішення про відмову у державній реєстрації земельної ділянки відповідно до пунктів 70, 73, 77-85 цього Порядку в разі:
- невідповідності поданих документів, зазначених у пункті 110 цього Порядку, вимогам, зазначеним у підпунктах 1 і 2 цього пункту;
- розташування в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини;
- розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора;
- подання заявником документів, зазначених у пункті 110 цього Порядку, не в повному обсязі.
Приписами пункту 67 Порядку № 1051 визначено, що внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру здійснюється виключно на підставі та відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр" та цього Порядку.
Проте, як зазначено судом вище, позивачем у встановленому законом порядку не доведено яким саме чином розпорядження голови Закарпатської обласної державної адміністрації від 10.05.2018 року № 295 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)" суперечить Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства.
При цьому, суд відзначає, що земельна ділянка як об'єкт правовідносин сформована відповідно до вимог законодавства, а саме: розроблено технічну документацію із землеустрою, щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування будівель громадської забудови.
Також у технічній документації міститься акт прийому-передачі межових знаків на зберігання, який містить пункт про те, що власниками або користувачами суміжних земельних ділянок претензій до ісуючих меж та конфігурації земельної ділянки не має та не заявлено, даний документ був підписаний начальником відділу землекоритсування Ужгородської міської ради, тобто позивач на момент підписання вказано акта не мав жодних заперечень та зауважень щодо встановлених меж земельної ділянки.
За таких обставин, суд дійшов висновку, позивачем не доведено порушення прав, за захистом яких він звернувся до суду, з боку відповідачів, а тому позовні вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Закарпатської обласної державної адміністрації від 10.05.2018 року № 295 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)" та відповідно похідні вимоги про припинення Державному підприємству "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" права постійного користування земельною ділянкою площею 0,0942 га, кадастровий номер 2110100000:08:001:0090, розташованої за адресою: вул. Яроцька, 5 "А", м. Ужгород, Закарпатської області, для будівництва та обслуговування будівель громадської забудови; скасування державної реєстрації права державної власності в особі закарпатської обласної державної адміністрації земельної ділянки площею 0,0942 га, кадастровий номер 2110100000:08:001:0090, розташованої за адресою: вул. Яроцька, 5 "А", м. Ужгород, Закарпатської області, для будівництва та обслуговування будівель громадської забудови та про зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області виключити з Державного земельного кадастру запис щодо державної реєстрації земельної ділянки площею 0,0942 га, кадастровий номер 2110100000:08:001:0090, розташованої за адресою: вул. Яроцька, 5 "А", м. Ужгород, Закарпатської області, для будівництва та обслуговування будівель громадської забудови, з подальшим вилученням обмінного файлу на цю земельну ділянку з бази даних автоматизованої системи державного земельного кадастру (АС ДЗК) не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Тож, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Ужгородської міської ради до Закарпатської обласної державної адміністрації, Державного підприємства "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області про зобов'язання вчинити дії не підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст рішення складено: 24.02.2020
Суддя С. О. Щербаков