ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.02.2020Справа № 910/18193/19
За позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Державного підприємства "Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України"
про стягнення грошових коштів
Суддя Котков О.В.
Секретар судового засідання Кошляк М.І.
Представники учасників справи:
від позивача Остапенко В.М. (адвокат);
від відповідача Поштар Т.М. (адвокат).
В судовому засіданні 11.02.2020 року, відповідно до положень ст.ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представників позивача та відповідача, що повне рішення буде складено 25.02.2020 року.
19 грудня 2019 року до Господарського суду міста Києва від Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (позивач) надійшла позовна заява № 14/4-1379-19 від 06.12.2019 року до Державного підприємства «Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України» (відповідач) про стягнення штрафних санкцій за договором постачання природного газу № 1604/1617-ТЕ-41 від 26.09.2016 року в сумі 608 440,41 грн., з них: пені - 202 615,33 грн. (двісті дві тисячі шістсот п'ятнадцять гривень 33 копійки), 3% річних - 76 085,57 грн. (сімдесят шість тисяч вісімдесят п'ять гривень 57 копійок) та інфляційних втрат - 329 739,51 грн. (триста двадцять дев'ять тисяч сімсот тридцять дев'ять гривень 51 копійка).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов договору постачання природного газу № 1604/1617-ТЕ-41 від 26.09.2016 року своєчасно не виконав зобов'язання щодо оплати природного газу, у зв'язку з чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення штрафні санкції за порушення грошового зобов'язання щодо оплати природного газу за вказаним правочином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи № 910/18193/19 здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.01.2020 року.
За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.
Так, в підготовчому засіданні 21.01.2020 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/18193/19 до судового розгляду по суті на 11.02.2020 року.
29.01.2020 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на їх безпідставність та недоведеність.
Вказаний відзив не приймається судом до уваги з огляду на наступне.
Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, ухвалу суду про відкриття провадження у даній справі було направлено Державному підприємству «Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України» за адресою: 04116, м. Київ, вул. Довнар-Запольського, 10-А, яка вказана в позовній заяві та відповідає адресі місцезнаходження у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103053329431 ухвалу Господарського суду міста від 23.12.2019 року у справі № 910/18193/19 вручено уповноваженому представнику відповідача - 26.12.2019 року.
Відтак, відзив на позовну заяву мав бути поданий відповідачем у строк до 10.01.2020 року (включно).
Таким чином, відзив на позовну заяву поданий до суду з порушення строку встановленого в ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Тоді як, клопотання про поновлення пропущеного строку, встановленого судом для подання відзиву на позовну заяву відповідачем не подано.
В судовому засіданні 11.02.2020 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов. Представник відповідача проти задоволення позову заперечив та просив відмовити в задоволені позову в повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
26.09.2016 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", в подальшому найменування змінено на Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі - позивач, постачальник) та Державним підприємством "Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України" (надалі - відповідач, споживач) укладено договір постачання природного газу № 1604/1617-ТЕ-41 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його умовах цього договору.
Відповідно до п. 1.2. договору, природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Згідно п. 2.1. договору, постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2016 р. по 31 березня 2017 р. (включно) природний газ обсягом до 697,0 тис. куб. метрів.
За умовами п. 3.4. договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.
В п. 3.5. договору визначено, що споживач зобов'язується подати не пізніше 7 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, постачальнику надати постачальнику підписані та скріплені печатками споживача два примірники акта приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу згідно з цим договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.
Постачальник не пізніше десятого числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, повертає споживачу один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою (п. 3.6. договору).
Відповідно до п. 5.2. договору, ціна за 1000 куб. метрів природного газу за цим договором 5930,40 грн. з ПДВ.
Пунктом 6.1. договору передбачено, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Згідно п. 8.2. договору, у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Відповідно до п. 10.3. договору, строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п'ять років.
На виконання умов договору постачання природного газу № 1604/1617-ТЕ-41 від 26.09.2016 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 3 875 439,30 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, а саме:
- згідно акту приймання-передачі природного газу від 31.10.2016 року позивачем передано, а відповідачем прийнято природній газ в обсязі 41,597 тис. куб. м вартістю 246 686,84 грн.;
- згідно акту приймання-передачі природного газу від 30.11.2016 року позивачем передано, а відповідачем прийнято природній газ в обсязі 114,540 тис. куб. м вартістю 679 268,02 грн.;
- згідно акту приймання-передачі природного газу від 31.12.2016 року позивачем передано, а відповідачем прийнято природній газ в обсязі 126,916 тис. куб. м вартістю 752 662,64 грн.;
- згідно акту приймання-передачі природного газу від 31.01.2017 року позивачем передано, а відповідачем прийнято природній газ в обсязі 158,460 тис. куб. м вартістю 939 731,18 грн.;
- згідно акту приймання-передачі природного газу від 28.02.2017 року позивачем передано, а відповідачем прийнято природній газ в обсязі 115,165 тис. куб. м вартістю 682 974,52 грн.;
- згідно акту приймання-передачі природного газу від 31.03.2017 року позивачем передано, а відповідачем прийнято природній газ в обсязі 96,809 тис. куб. м вартістю 574 116,10 грн. Вказані акти підписані сторонами без заперечень та скріплені печатками товариств.
Матеріали справи містять Спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з пстчання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України № 2525 від 28.04.2017 року та № 2832 від 29.05.2017 року, укладених в спірний період між Головним управлінням державної казначейської служби України у м. Києві (сторона 1), Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (сторона 2), Департаментом соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (сторона 3), Державним підприємством "Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України" (сторона 4, відповідач), НАК «Нафтогаз України» (остання сторона, позивач) (надалі - Спільні протокольні рішення).
Вказані Спільні протокольні рішення укладено відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій".
Відповідно до статті 7 Господарського кодексу України, відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.
За приписами статті 12 Господарського кодексу України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного та соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Зокрема, засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується НАК «Нафтогаз України». Наведене регулювання у спірний період визначалось постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» (далі - Порядок).
Аналіз змісту Порядку вказує на те, що держава взяла на себе бюджетне зобов'язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.
Пунктом 7 Порядку визначено, що розрахунки проводяться за згодою учасників на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг) і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків.
З наведеного вбачається адміністративно-правове регулювання відносин щодо механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню, зокрема, на оплату природного газу.
Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу (надалі - ПЕК), визначений Порядком, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто, як вірно вказує скаржник, державою офіційно визнається неможливість підприємств ПЕК забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (в залежності від рівня отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).
Визнаючи неможливість розрахунків в цій частині підприємствами ПЕК, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склались між сторонам на підставі укладених між ними договорів.
Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, якою приймаються законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій.
При визначенні обсягу грошових зобов'язань, до яких слід застосовувати норми того чи іншого законодавства, суд повинен виходити з величини компенсації, яку буде перераховано за рахунок державного бюджету.
Отже, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови, чи навпаки. Тобто, підписавши спільні протокольні рішення, сторони погодилися з тим, що між ними встановлюється інший, а не той, що був врегульований договором, порядок розрахунків.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 року у справі № 922/1010/16, від 22.05.2018 року у справі № 926/2733/16, від 10.05.2016 року у справі № 908/2322/16.
За умовами розділу 3 спільних протокольних рішень, сторони зобов'язуються:
- забезпечити подання до органів Державної казначейської служби України належним чином оформлених спільних протокольних рішень та платіжних доручень згідно з Порядком, проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженим наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України № 493/688 від 03.08.2015;
- перерахувати кошти наступній стороні, а остання сторона - до загального фонду Державного бюджету України або на рахунок електронного адміністрування податку на додану вартість не пізніше наступного дня після їх зарахування на рахунок;
- оперативно обмінюватись наявною інформацією, виходячи з принципів задоволення взаємних інтересів, у процесі реалізації цього Спільного протокольного рішення;
- забезпечити проведення розрахунків відповідно до цього Спільного протокольного рішення та з урахуванням укладених договорів на рахунково-касове обслуговування, якими може передбачатися, що у разі несвоєчасного надання учасниками розрахунків платіжних документів органи Державної казначейської служби України своїм платіжним дорученням можуть самостійно перераховувати кошти за схемою, передбаченою Спільним протокольним рішенням.
У пункті 4 спільних протокольних рішень зазначено, що сторони, які підписали це спільне протокольне рішення, несуть відповідальність за недотримання вимог Постанови Уряду № 20 від 11.01.2005 та Порядку проведення розрахунків за невиконання своїх зобов'язань за цим спільним протокольним рішенням про організацію взаєморозрахунків відповідно до законодавства України.
Спільне протокольне рішення набирає чинності з моменту його підписання всіма сторонами і діє до повного виконання сторонами зобов'язань за цим спільним протокольним рішенням (п. 5.2 спільних протокольних рішень).
Відтак, підписавши у 2017 році спільні протокольні рішення, сторони у такий спосіб змінили порядок і строк проведення розрахунків за наданий природний газ за договором постачання природного газу № 1604/1617-ТЕ-41 від 26.09.2016 року. Тому, для застосування санкцій, передбачених договором, та наслідків порушення грошового зобов'язання, встановлених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, визначених спільними протокольними рішеннями.
Таким чином, підставою для стягнення пені та застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, є наявність суми основного боргу, що не була предметом регулювання за спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків, яка була несвоєчасно оплачена відповідачем за рахунок власних коштів (постанова Верховного Суду від 12.06.2018 року у справі № 922/1010/16).
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що оплату за отриманий природний газ відповідач здійснював несвоєчасно, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема, вимоги пункту 6.1. договору, що й є підставою для нарахування позивачем відповідачу суми 608 440,41 грн., з них: пені - 202 615,33 грн., 3% річних - 76 085,57 грн. та інфляційних втрат - 329 739,51 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір постачання природного газу № 1604/1617-ТЕ-41 від 26.09.2016 року є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі Глави 54 Цивільного кодексу України.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Сторонами у п. 6.1. договору визначено, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Таким чином, враховуючи приписи ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та умови п. 6.1. договору, відповідач зобов'язаний був оплатити переданий йому газ у жовтні 2016 року - до 25.11.2016 року (включно), у листопаді 2016 року - до 26.12.2016 року (у відповідності до приписів ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, оскільки 25 грудня припадає на вихідний день - на неділю), у грудні 2016 року - до 25.01.2017 року (включно), у січні 2017 року - до 27.02.2017 року (у відповідності до приписів ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, оскільки 25 лютого та 26 лютого припадають на вихідні дні - на суботу та на неділю), у лютому 2017 року - до 27.03.2017 року (включно) (у відповідності до приписів ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, оскільки 25 березня та 26 березня припадають на вихідні дні - на суботу та на неділю), у березні 2017 року - до 25.04.2017 року (включно).
Як вбачається з довідки по операціях за договором № 1604/1617-ТЕ-41 від 26.09.2016 року за період з 01.09.2016 року по 28.02.2019 року, а також з розрахунків ПАТ "НАК "Нафтогаз України" вбачаться, що відповідачем в повному обсязі сплачено за переданий йому природній газ, однак така оплата за спожитий у грудні 2016 року, січні, лютому, березні та квітні 2017 року природний газ була здійснена ДП "Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України" з простроченням.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського процесуального кодексу України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
При цьому, в п. 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.
В п. 8.2. договору визначено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду та враховуючи приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (нарахування пені за шість місяців), ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та п. 6.1. договору, суд встановив, що загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить суму більшу, ніж заявлена позивачем до стягнення, яка становить 247 848,35 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Втім, зважаючи на те, що суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині стягнення пені, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за порушення грошового зобов'язання підлягають задоволенню в сумі 202 615,33 грн., за розрахунком позивача.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наведена норма встановлює право кредитора вимагати сплати суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних протягом усього періоду прострочення до моменту повного виконання боржником своїх грошових зобов'язань перед кредитором.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція). При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24.04.2019 року у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 року у справі № 924/312/18 та від 05.07.2019 року у справі № 905/600/18.
При перевірці наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат, окремо по кожному акту приймання-передачі природного газу, в межах заявленого позивачем періоду, суд встановив, що загальна сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача становить 322 034,40 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 7705,11 грн. позивачу належить відмовити.
Також перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, окремо по кожному акту приймання-передачі природного газу, в межах заявленого позивачем періоду, суд встановив, що загальна сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача становить 27 346,93 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних в сумі 48 738,64 грн. позивачу належить відмовити.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 551 996,66 грн. з них: пені - 202 615,33 грн. (двісті дві тисячі шістсот п'ятнадцять гривень 33 копійки), 3% річних - 27 346,93 грн. (двадцять сім тисяч триста сорок шість гривень 93 копійки) та інфляційних втрат - 322 034,40 грн. (триста двадцять дві тисячі тридцять чотири гривні 40 копійок).
Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 8279,95 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України" (ідентифікаційний код 24521985, адреса: 04116, м. Київ, вул. Довнар-Запольського, 10-А) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (ідентифікаційний код 20077720, адреса: 01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6) грошові кошти: пені - 202 615,33 грн. (двісті дві тисячі шістсот п'ятнадцять гривень 33 копійки), 3% річних - 27 346,93 грн. (двадцять сім тисяч триста сорок шість гривень 93 копійки), інфляційних втрат - 322 034,40 грн. (триста двадцять дві тисячі тридцять чотири гривні 40 копійок) та судовий збір - 8279,95 грн. (вісім тисяч двісті сімдесят дев'ять гривень 95 копійок).
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 25.02.2020р.
Суддя О.В. Котков