нп 2/490/623/2020 Справа № 490/2516/19
Центральний районний суд м. Миколаєва
21 лютого 2020 року м. Миколаїв,
Центральний районний суд м. Миколаєва в складі:
головуючого - судді Гуденко О.А.,
секретар судового засідання - Асланова Е.Е.,
за участю:
представників позивача - ОСОБА_3., ОСОБА_4,
представників відповідачів прокуратури Миколаївської області - Качаун А.О., ГУНП в Миколаївській області Руснакової Т.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного Управління Національної поліції України у Миколаївській області, Прокуратури Миколаївської області про відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями органів досудового слідства,-
22 березня 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Державної казначейської служби України, в подальшому просила залучити співвідповідачами ГУНП України в Миколаївській області, прокуратуру Миколаївської області, в якому просила стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на її користь 500 000 грн. 00 коп. на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що 29 травня 2015 року їй було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 172, ч.1 ст. 366, ч.5 ст. 191 КК України. Під час досудового розслідування до неї застосовувались запобіжні заходи вигляді - за клопотанням слідчого СУ ГУНП за погодженням з прокурором від 03.06.2015 про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту обрано 08.06.2015 згідно ухвали слідчого судді Центрального районного суду м.Миколаєва запобіжний захід у вигляді застави у сумі 150 000 грн та покладено обов'язки , предбачені ч.5 ст. 195 КПК України; 08.06.2015 ухвалою слідчого судді наклаено арешт на майно позивачки з метою можливої конфіскації. З 08.06.2015 за ухвалою слідчого судді за клопотанням слідчого за погодженням с прокурором вона була відсотронена від посади виконавчого директора КП «Центральний ринок» та таке відсторонення тривало до 29.11.2015 року.
Також у період з 24.04.2015 по 29.07.2015 року прослуховувалися особисті розмови та інші оператвно -розшукові заходи відео та аудіо контролю розмов позивача.
В грудні 215 року начальником відділу прокуратури Миколаївської області затверджено обвинувальний акт, після чого кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 направлено до Заводського районного суду м. Миколаєва.
Вироком Заводського районного суду м.Миколаєва від 13.07.2017 року позивача виправдано за недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень ( справа № 487/8972/15) , 25.06.2018 року Апеляційним судом Херсонської області вирок суду залишено без змін.
Таким чином внаслідок незаконного притягнення позивачки як підозрюваного та обвинуваченого , незаконного застосування до позивача запобіжних заходів та обмеження її права на привтне життя під час кримінального провадження їй завдано моральну шкоду, яка підлягає компенсації. Під час перебування позиваки під слдіством були порушені її права та свободи, заподіяні страждання внаслідок психологічного впливу при допитах слідчим та під час судових засідань, порушилися її життєві зв'язки, погіршилися відносини з оточуючими, позбавлена була можливсті реалізації своїх звичок та бажань. Також значний проміжок часу вона вимушена була витрачати на захист своїх прав проти неправомірного обвинувачення.
10 жовтня 2019 року відповідач ДКС України в особі представника Хмельницького В.С. подав відзив , в якому не визнає позовні вимоги. Вважають, що підстави для відшкодування моральної шкоди з державного бюджету відсутні та розмір шкоди є надуманим та визначений позивачем без урахування засад розумності та виваженості та не відповідає характеру немайнових втрат та обсягу мораальних страждань. Також позивачем неправильно визначено порядок стягення шкоди з Держави України.
Згідно пояснень та відзиву на позов від 28.10.2019 представника ГУНП в Миколаївській області вони заперечують позов, оскільки позивачем не зазначено, з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Позивач не довів належними та допустими доказами самого факту заподіяння їй моральної шкоди такими діями відповідача, на які б поширювалая дія ЗУ "Про порядок відшкодуваня шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратрури та суду". Крім того, враховуючи засади розумності та справедливості, а також положення п.3 Розділу ІІ прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», за яким розмір відшкодування моральної шкоди позивачу необхідно розраховувати виходячи з прожиткового мінімуму, а не мінімальної заробітної плати, а відповідно на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 69 156 грн. 00 коп.
Згідно пояснень прокуратури Миколаївської області, враховуючи, що позивачка має право на відшкодування моральної шкоди, оскільки перебувала під слідством та судом з 29.0.2015 по 25.06.2018, тобто 36 місяців та 27 днів, але розмір має бути відповідно до мінмального встановленого законом України.
Згідно Ухвали суду від 11.10.2019 року, оголошеної у судовому засіданні, до участі у справі в якості співвідповідачів за клопотанням представників позивача залучено ГУНП у Миколаївській області та прокуратуру Миколаївської області.
26 листопада 2019 року ухвалою підготовче провадження у справі закрито та справу призначено до розгляду по суті.
Представники позивача заявлені вимоги підтримали в повному обсязі, наполягали на їх задоволенні. Звернули увагу суд на те, що законодавством встановлено мінімальний розмір моральної шкоди, проте максимальних меж моральної шкоди не встановлено.
Представник відповідача ДКС України у судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином.
Представник співвідповідача прокуратури Миколаївської області вважав, що дійсно є підстави, передбачені законом, для відшкодування моральної шкоди, проте просив стягнути мінімальний розмір шкоди.
Представник співвідповідача ГУНП вМиколаївській області заперечував проти задоволення позову з викладених у відзиві підстав, адже позивачем не надано доказів, відповідно не доведено спричинення будь якої моральної шкоди або страждань.
Вислухавши поясненя представників сторін, встановивши фактичні обставини, дослідивши надані докази, суд при вирішенні справи виходить з такого.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Отже, дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно достатті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що держава закріплює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.
Виходячи з положень ч.2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено також у статях 56, 62 Конституції України, статтях 1167, 1176 Цивільного кодексу України. Згідно зі статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до статті 1, пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Статтею 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, який не суперечить засадам цивільного законодавства. Способами захисту є зокрема відшкодування майнової та моральної шкоди.
Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду'право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Згідно з пунктами 1, 5 частини першої статті 3 цього Закону у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, серед іншого громадянинові відшкодовується (повертаються) також моральна шкода.
Згідно зіст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених у ст. 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються наряду з іншим і моральна шкода.
Відповідно до вимог ст. ст. 4, 13 зазначеного Закону відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України « Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди » №4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Рішенням Конституційного Суду України від 3 жовтня 2001 року по справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.
Таким чином, відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється саме за рахунок держави.
З матеріалів справи вбачається, що вперше 27.03.2013 були внесені відомості до ЄРДР , де в фабулі кримінального правопорушення зазначено ОСОБА_1
29.05. 2015 року слідчим СУ УМВС України в Миколаївської області ст. лейтенантом міліції Шульга В.П. було повідомлено ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 172, ч.5 ст. 191, ч.1 ст. 366 КК України, а саме: незаокнному звільненні працівника з роботи з особистих мотивів, а акож іншому грубому поркшенні законодавства про працю, вичненому щодо мтері, яка має дитину до 14 років; складання та видачу службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомомтей; заволодіння чужим майном шляхом зловживання службоовю особою своїм службовим становищем в особливо великих розмірах.
02.06.2015 року ОСОБА_1 була допитана в якості підозрюваної.
Також, під час здійснення досудового розслідування, стосовно позивача було застосовано запобіжні заходи, зокрема Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 08.06.2015 року до позивача застосовано запобіжний захід у вигляді застави у сумі 150 000 грн та покладено обоаязки зявлятися за викликом слідчого, прокурора та суду, не виїзжати за межі України , здати на зберігання паспорт дя виїзду за кордон.
Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 08.06.2015 року накладено арешт та майно ОСОБА_1 у вигляді двох квартир; а також відсторонено ОСОБА_1 від посади директора КП «Центральний ринок», яке в подальшому неодноазово продовжувалося ухвалами слідчих суддів.
Згідно протколів про результати зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 01.07.2015 року та від 15.07.2015 року- в ході проведення негласних слідчих дій фіксувалися зміст телефонних розмов ОСОБА_1 у період з 18 квітня по 17 червня 2015 року, та в період з 03 червня 2015 по 07 липня 2015.
Згідно Обвинувального акту, затвердженого Прокурором відділу прокуратури Миколаївської області юристом 1-го клсу Обуховським О.В. від 29.11.2015 р., ОСОБА_1 обвинувачувалася у привласненні чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вичнене групою осбі в особливо великих розмірах , тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбчаного ч.5 ст. 191 КК України та ч.1 ст. 366 КК України, службове підроблення, тобто внесення до офіційних докментів завідомо неправдивих відомостей.
Вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 13.07.2017 р. ОСОБА_1 виправдано за відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172 КК України та виправдано за недоведеністю вини; виправдано за недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень , передбачених ч.1 ст. 366 та ч.5 ст. 191 КК України.
Згідно Ухвали від 25.06.2018 року Апеляційним судом Херсонської області вищевказаний вирок суду у відношенні позивача залишено без змін. Ухвала набрала законної сили 25.06.2018 року.
Судом встановлено, що на правовідносини, що виниклі між сторонами розповсюджується Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду". ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди.Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, а ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Таким чином, законодавством встановлений тільки мінімальний розмір моральної шкоди за даною категорією справ, а остаточний розмір визначається судом з урахуванням обставин справи та в межах, встановлених цивільним законодавством.
При цьому, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Така правова позиція Верховного Суду України викладена в постанові від 2 грудня 2015 року в справі за № 6-2203цс15.
Відповідно до ст. 8 ЗУ «Про державний бюджет на 2020 рік» у 2020 році мінімальна заробітна плата складала - у місячному розмірі: з 1 січня - 4723 гривні.
Як встановлено ОСОБА_1 знаходилася під слідством та судом ( з урахуванням апеляційного розгляду справи) з 29.05.2015 р. по 25.06.2018 р., тобто 36 місяць 27 днів.
Наведені обставини є підставою для проведення відповідних розрахунків з урахуванням тих негативних наслідків, які настали в результаті незаконних дій правоохоронних органів.
Мінімальна заробітна плата на час розгляду справи складає 4 723 грн. 00 коп., тому сума, яка підлягає стягненню на користь позивача в рахунок відшкодування завданої йому моральної шкоди не може бути меншою, ніж 174 751 грн. (4723х37 місяців)
Однак, відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Також, слід враховувати ті обставини, що позивачем не наведено жодних доказів щодо погіршення її стану здоров'я, відносин з оточуючими людьми, спричинення йому діями органів досудового розслідування, прокуратури моральної шкоди у зазначеному в позові розмірі.
Проте, з урахуванням конкретних обставин по справі, в тому числі і тривалості перебування позивачки під слідством та судом, а також характеру пред'явленого обвинувачення, часу та зусиль, які необхідно було вжити для відновлення попереднього стану, та врахувавши вимоги розумності та справедливості, суд вважає можливим визначити компенсацію моральної шкоди у розмірі 195 000 грн. 00 коп.
Разом з тим, суд не приймає до уваги доводи представника ГУНП в Миколаївській області про те, що для визначення розміру відшкодування позивачу моральної шкоди необхідно брати як розрахункову величину мінімальну заробітну плату на час звернення до суду або прожитковий мінімум з огляду на таке.
Відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року, на який посилаються відповідач та треті особи, мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.
Проте, вказаним Законом не вносилися зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та відшкодування моральної шкоди заподіяної позивачу не є її посадовим окладом, заробітною платою чи іншою виплатою, а відтак, підстав для застосування наведеної норми до спірних правовідносинах відсутні.
До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18). У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію про те, що при визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, проте суд також має оцінити надані позивачем докази, визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Такий же висновок викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.04.2019 року у справі № 236/893/17 (провадження №14-4цс19).
Посилання у відзиві на те, що протиправності дій органів досудового слідства під час перебування позивача під слідством не доведено, унаслідок чого правових підстав для відшкодування шкоди у позивачки не виникло, безпідставні, так як незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, як визначено частиною другою статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», завдана шкода відшкодовується державою у повному обсязі. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у Постанові від 04.06.2018 року у справі №489/1792/17 та Постанові від 25.07.2018 року у справі № 607/14493/16-ц.
На підставі ст. 141-142 ЦПК України судовий збір слід віднести за рахунок держави.
Керуючись ст. ст. 4, 19, 141-142, 200, 263-265 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів досудового слідства, прокуратури, на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 195 000 грн. 00 коп.
Рішення може бути оскаржено позивачем до Миколаївського апеляційного суду безпосередньо протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду виготовлено 24 лютого 2020 року
Суддя О.А. Гуденко