Справа № 638/14198/18
Провадження № 2/638/571/20
18.02.2020 Дзержинський районний суд м. Харкова
в складі: головуючого судді Шестака О.І.
за участю секретаря Цуваревої Р.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним,-
Позивач ОСОБА_1 звернулася до Дзержинського районного суду м. Харкова із позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним:
ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Харкові помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що є батьком позивача і відповідача, про що Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Харківській області 05 липня 2016 року зроблено відповідний актовий запис №10096.
Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, тому позивач звернувся, у встановлений законом строк, до приватного нотаріуса ХМНО Коляди Ю.С. із заявою про прийняття спадщини, надав необхідні документи, що підтверджують його право на прийняття спадщини як спадкоємця першої черги, після чого нотаріус повідомив, що ОСОБА_3 за життя залишив заповіт, посвідчений 13.06.2012 року Одинадцятою Харківською державною нотаріальною конторою за реєстром № 3-415, яким заповів належну йому частину квартири АДРЕСА_1 відповідачу - ОСОБА_2 , що є рідним братом позивача.
Позивач зазначає, що спадкоємцями першої черги за законом після смерті батька - ОСОБА_3 є позивач - ОСОБА_1 та його брат, відповідач - ОСОБА_2 .
Позивач зазначає, що двокімнатна квартира АДРЕСА_1 належала на праві особистої власності батькові позивача і відповідача - ОСОБА_3 , на підставі Свідоцтва про право власності на жито, виданого 30.06.1993 року органом приватизації ХАВО за реєстровим № 122, зареєстрованого в Харківському міському БТІ 08.07.1993року за № В- 1263; на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Шостою Харківською Державною нотаріальною конторою 12.08.2004року, реєстровий № НОМЕР_3, що інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.09.2018 року №138653330.
Позивач також зазначає, що на момент складання ОСОБА_3 заповіту від 13.06.2012 року на належну йому частину квартири АДРЕСА_1 , вказана квартира належала йому в цілому. Відомості про належність вказаного нерухомого майна ОСОБА_3 на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності відсутні.
Відповідно до ст.1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Нормами ст. 1247 ЦК України встановлені загальні вимоги до форми заповіту, згідно яких, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Приписами пункту 2 глави 3 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, встановлені вимоги до змісту заповіту, згідно яких: заповіт мас бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало незрозумілостей чи суперечок після відкриття спадщини; нотаріус перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, що суперечать вимогам законодавства; за заповітом майно може бути заповідане тільки у власність.
Позивач зазначає, що як вбачається з тексту заповіту від 13.06.2012 року р.№3-415 «я, ОСОБА_3 , на випадок моєї смерті роблю таке розпорядження: належну мені частину квартири АДРЕСА_1 (тридцять вісім ), заповідаю гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ». Таким чином, на думку позивача, не вбачається можливості з тексту заповіту зробити однозначний висновок стосовно розміру частки в квартирі відносно якої зроблено розпорядження спадкодавцем; окрім того, позивач вважає, що воля заповідача в заповіті викладена незрозуміло, що позбавляє його як спадкоємця, та нотаріуса, можливості його виконати.
Із вищенаведеного позивач робить висновок, що викладені обставини та норми законодавства, вказують на порушення вимог до форми та змісту заповіту (незрозумілість щодо частки в нерухомому майні), які призвели до того, що оспорюваний заповіт містить розпорядження, що суперечить вимогам законодавства та унеможливлює перехід спадщини від спадкодавця до спадкоємця.
Також позивач зазначив, що наявність особистого розпорядження ОСОБА_3 на випадок його смерті від 13.06.2012 року за змістом суперечить ЦК України, іншим актам законодавства, але нікчемність якого прямо не встановлена законодавством, позбавляє позивача права прийняття спадщини за законом. Тому заповіт, посвідчений 13.06.2012 року Одинадцятою Харківською державною нотаріальною конторою за реєстром № 3-415, яким ОСОБА_3 заповідав належну йому частину квартири АДРЕСА_1 відповідачу ОСОБА_2 , має бути визнаний недійсним.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 12.12.2018 відкрито провадження по справі. Ви-значено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про місце та час судового засідання був повідомлений належним чином, причина неявки суду не відома.
Представники позивача в судове засідання з'явились, позовні вимоги підтримали повністю, просили суд задовольнити позов у повному обсязі та визнати недійсним заповіт, яким ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , заповів належну йому частину квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , посвідчений 13.06.2012 року
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про місце та час судового засідання був повідомлений належним чином, причина неявки суду не відома.
Представник відповідача в судове засідання з'явився, позовні вимоги не визнав у повному обсязі, просив суд у задоволенні позову відмовити.
Представником відповідача 21.06.2019 року надано до суду письмовий Відзив на позов, у якому просив суд відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову про визнання недійсним заповіту в повному обсязі, з огляду на наступне:
Відповідач заперечує проти позову про визнання заповіту недійсним в повному обсязі.
Відповідач зазначив, що батьки позивача і відповідача трагічно загинули ІНФОРМАЦІЯ_9 року. За життя вони склали заповіти, - мати ОСОБА_4 заповідала ОСОБА_1 трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 , а батько ОСОБА_3 заповідав ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , про що сторонам було відомо, цей факт не приховувався від членів родини. Про обізнаність позивача про заповіти свідчить надана позивачем ксерокопія заповіту ОСОБА_3 , зроблена з оригіналу.
Відповідач вважає обставини, викладені в позовній заяві, на які посилається позивач як на підставу недійсності заповіту, нікчемними, такими,що не заслуговують на увагу, з огляду на наступне:
Згідно ст.202 ЦК України, заповіт можна віднести до односторонніх правочинів, тобто дій особи, спрямованих на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (якщо це заповіт подружжя). Глава 16 ЦК України встановлює поняття правочинів, підстави визнання їх недійсними та правові наслідки їх вчинення - і це є загальні норми права. Проте, ст.1257 ЦК України містить норми щодо недійсності заповіту, які є спеціальними нормами і унеможливлюють застосування загальних норм для визнання недійсності правочинів( ст. ст.215, 225 ЦК України).
Недійсні заповіти діляться на нікчемні та оспорюванні.
Згідно з ч. 1 ст. 1257 ЦКУ нікчемним є заповіт, складений особою, яка не мала права на це майно, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (ст. ст. 1247,1248 ЦКУ).
До нікчемних заповітів відносяться: заповіти, складені фізичною особою, яка не має повної цивільної дієздатності; вчинені через представника; посвідчені уповноваженою особою, але з порушенням вимог, встановлених законом; посвідчені не уповноваженою на це особою; секретні заповіти, посвідчені нотаріусом з порушенням вимог, встановлених законом (ст. 1249 ЦКУ); посвідчені за відсутності свідків у випадках, коли їх присутність є обов'язковою (ст. 1253 ЦКУ); заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі (ст. 1307 ЦКУ).
Відповідач зауважує, що для встановлення нікчемності заповіту не має необхідності звертатися до суду, оскільки обов'язок щодо перевірки нікчемності заповіту покладено на нотаріуса. Якщо нотаріус при відкритті спадщини встановить, що заповіт є нікчемним, він відмовляє у видачі свідоцтва про право на спадщину. Якщо ж дії нотаріуса не відповідають нормам Закону, тоді є можливість оскаржити їх у судовому порядку.
За позовом заінтересованої особи суд може визнати заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (ч. 2 ст. 1257 ЦКУ), тобто якщо суд прийде до переконання, що документ складено людиною, не здатною усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними або заповідач перебував під чиїмось тиском, впливом обману, погрози насильства, якщо оформлення його було вимушеним, написаним підчас небезпечної для життя хвороби або внаслідок важких обставин, тоді цей заповіт буде визнано недійсним.
Суд може визнати заповіт частково недійсним і в тому випадку, якщо в нього не включені особи, які мають право на обов'язкову частку у спадщині.
Посилання позивача в позовній заяві на те, що розпорядження ОСОБА_3 на випадок його смерті, що за змістом суперечить ЦК України, іншим актам законодавства, але нікчемність прямо не встановлена законом і тому цей заповіт має бути визнаний недійсним взагалі не має правових обґрунтувань, не вказано яким саме нормам ЦК України суперечить заповіт, той факт, що зміст незрозумілий позивачу не робить його недійсним.
Відповідач зазначив, що на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , йому, відповідно до витягу з ДРРП на нерухоме майно, наданим позивачем до позовної заяви належала ціла частина(1/1) квартири АДРЕСА_1 , яку він заповідав відповідачу.
Відповідач також зазначив, що на час складання заповіту заповідач не знає, яке майно, або яка його частка буде належати йому на день смерті, а тому законодавець передбачив, що чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється саме на момент відкриття спадщини.
В даному випадку ОСОБА_3 в заповіті зробив таке розпорядження: «належну мені частину квартири АДРЕСА_1 я заповідаю....», не вказав «частину належної мені квартири». На момент відкриття спадщини, ОСОБА_3 належала частина квартири, яка становить 100 %, оскільки 1/2 частина належала йому на підставі свідоцтва про право власності на житло та 1/2 частина на підставі свідоцтва про право на спадщину.
Згідно інформаційної довідки 138653330 від 21.09.2018р., наданої позивачем до позовної заяви відносно квартири АДРЕСА_1 , в розділі «відомості про права власності» вказано: ПІБ ОСОБА_3 , форма власності приватна, частка власності 1/1.
Підсумовуючи, відповідач зазначив, що, з огляду на сукупність фактичних обставин справи та враховуючи вимоги закону щодо можливості визнання заповітів недійсними, можна зробити висновок про відсутність належних правових підстав для визнання заповіту недійсним.
Суд, дослідивши доводи сторін, оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків; таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.
У відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 ЦК України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.
Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 ЦК України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно зі ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Харкові помер спадкодавець ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що є батьком сторін у справі.
Цей факт підтверджується копією свідоцтва про його смерть серії НОМЕР_1 , що видане Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області 05 липня 2016 року, зроблено відповідний актовий запис № 10096. Цих обставин ніхто зі сторін не заперечує, у суду відсутні обґрунтовані сумніви у достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Відповідач - ОСОБА_2 09.08.2016 року звернувся до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Коляди Юлії Сергіївни, у якої відкрита спадкова справа № 9/2016 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , із заявою про прийняття спадщини.
Позивач - ОСОБА_1 13.09.2016 року звернувся до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Коляди Юлії Сергіївни, у якої відкрита спадкова справа № 9/2016 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , із заявою про прийняття спадщини.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 за життя залишив заповіт, посвідчений 13.06.2012 року Одинадцятою Харківською державною нотаріальною конторою за реєстром № 3-415, яким заповів належну йому частину квартири АДРЕСА_1 (тридцять вісім ), гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що є рідним братом позивача та відповідачем по справі.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на момент складання ОСОБА_3 заповіту від 13.06.2012 року на належну йому частину квартири АДРЕСА_1 , вказана квартира належала йому в цілому на праві особистої власності (на підставі Свідоцтва про право власності на жито, виданого 30.06.1993 року органом приватизації ХАВО за реєстровим № 122, зареєстрованого в Харківському міському БТІ 08.07.1993року за № В- 1263 та на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Шостою Харківською Державною нотаріальною конторою 12.08.2004 року, реєстровий № НОМЕР_3).
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.09.2018 року номер інформаційної довідки 138653330, копія якої міститься у матеріалах справи, 2-х кімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 41,6 кв.м. належить на праві приватної власності ОСОБА_3 , частка власності: 1/1.
Відомості про належність вказаного нерухомого майна ОСОБА_3 на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності у матеріалах справи відсутні.
Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача. Заповіт лише спрямовується на виникнення у спадкоємця прав та обов'язків, але до моменту смерті не створює їх у нього. Розпорядження, яке міститься у заповіті, набирає чинності лише у разі смерті заповідача.
Статтею 1247 ЦК України встановлено загальні вимоги до форми заповіту, за якими заповіт повинен складатися у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, має бути особисто підписаний заповідачем (якщо особа не може підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу). Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 1257ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина друга статті 1257 ЦК України).
Суд може визнати заповіт частково недійсним і в тому випадку, якщо в нього не включені особи, які мають право на обов'язкову частку у спадщині.
Згідно статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, тощо)
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 41 Закону України «Про нотаріат» в редакції, чинній на час посвідчення оспорюваного заповіту, передбачено, що нотаріальні дії можуть вчинятися будь-яким нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування. Нотаріальні дії вчиняються в приміщенні державної нотаріальної контори, в державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, чи приміщенні органів місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з'явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваної угоди, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями.
Відповідно до статті 54 Закону України «Про нотаріат» в редакції, чинній на час посвідчення оспорюваного заповіту, нотаріуси та посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обов'язкову нотаріальну форму, а також за бажанням сторін й інші угоди. Нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, перевіряють, чи відповідає зміст посвідчуваної ними угоди вимогам закону і дійсним намірам сторін.
Порядок посвідчення заповіту, внесення змін до нього та його скасування, визначений у Главі 3 (Посвідчення заповіту, внесення змін до нього та його скасування) Розділу ІІ (Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій) «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, який на момент укладення спірного заповіту діяв у редакції Із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства юстиції № 766/5 від 21.05.2012.
Посилання позивача на пункт 2 Глави 3 Розділу ІІ «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, яким встановлені вимоги до змісту заповіту, як на основну підставу недійсності спірного заповіту у зв'язку із чим, на думку позивача, не вбачається можливості з тексту заповіту зробити однозначний висновок стосовно розміру частки в квартирі відносно якої зроблено розпорядження спадкодавцем; окрім того, позивач вважає, що воля заповідача в заповіті викладена незрозуміло, що позбавляє його як спадкоємця, та нотаріуса, можливості його виконати, суд вважає необґрунтованим, оскільки не вказано яким саме нормам ЦК України суперечить спірний заповіт та його, не зрозуміла для позивача, частина, а незрозумілість тексту заповіту позивачу не є підставою для визнання заповіту недійсним
Як встановлено у ході судового розгляду та підтверджується матеріалами справи, на момент складання ОСОБА_3 заповіту від 13.06.2012 року на належну йому частину квартири АДРЕСА_1 , вказана квартира належала йому в цілому на праві особистої власності, тобто частка (частина) у власності складала: 1/1; на момент відкриття спадщини згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.09.2018 року номер інформаційної довідки 138653330, копія якої міститься у матеріалах справи, 2-х кімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 41,6 кв.м. належить на праві приватної власності ОСОБА_3 , частка власності: 1/1.
Із вищенаведеного суд робить висновок, що розмір частки (частини) у квартирі АДРЕСА_1 , що заповідач заповів своєму сину ОСОБА_2 , як на момент складання заповіту так і на момент відкриття спадщини становить: 1/1.
Відомостей про належність вказаного нерухомого майна ОСОБА_3 на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності матеріали справи не містять.
Відомостей, що у приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Коляди Юлії Сергіївни, у якої відкрита спадкова справа № 9/2016 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , яку почато 06 серпня 2016 року , не має можливості виконати заповіт та видати спадкоємцю за заповітом відповідне свідоцтво про спадщину за заповітом, матеріали справи не містять.
Керуючись приписами законодавства України та матеріалами справи суд виходить з того, що заповіт ОСОБА_3 відповідає положенням ЦК України, Закону України «Про нотаріат», та чинного на час його нотаріального посвідчення Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, складений у письмовій формі, із зазначенням місця його складення місто Харків, Харківської області, часу складення тринадцяте червня дві тисячі дванадцятого року, дати народження заповідача ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_8 , його ідентифікаційного номеру НОМЕР_2 , місця народження заповідача - місто Новосибірськ, його місця реєстрації і проживання, та підписаний особисто заповідачем.
Отже, суд приходить до висновку, що оскільки заповідач не був визнаний судом недієздатним чи обмежено дієздатним, мав право на складання заповіту, заповіт має письмову форму та посвідчений державним нотаріусом, його зміст був зачитаний уголос та власноруч підписаний заповідачем у присутності державного нотаріуса, заповіт відповідав волі ОСОБА_3 , доказів протилежного суду не надано, та був зареєстрований у встановленому законом порядку, відтак, підстав для визнання його недійсним не встановлено.
Особистий підпис заповідача у заповіті свідчить про його вільне волевиявлення та відповідність його волі розпорядження про призначення спадкоємців за заповітом. Справжність підпису від імені заповідача у заповіті не спростовано на підставі належних та допустимих доказів, вимоги про внесення відомостей про заповіт до Спадкового реєстру виконано.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не наведено належних обставин недійсності заповіту.
Питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору суд вирішує на підставі статті 141 ЦПК України.
Керуючись ст. 3, 15, 16, 203, 215, 1216-1218, 1222, 1248-1258, 1261, 1266 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 43, 49, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 272-274, 279, 354 ЦПК України,суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним - відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржено до Харківського Апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 21.02.2020.
Головуючий