Справа № 638/1815/20
Провадження № 2/638/2608/20
13 лютого 2020 року суддя Дзержинського районного суду міста Харкова Семіряд І.В. розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Київського відділу державної виконавчої служби міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області про зняття арешту з майна,-
Позивач звернулась до суду з зазначеним позовом.
Свої вимоги мотивує тим, що ОСОБА_2 звернулась до нотаріуса з приводу переоформлення об'єкта нерухомого майна, що належить їй на праві власності, а саме 1\2 частини квратири АДРЕСА_1 . Їй стало відомо, що на все майно накладено арешт Першої Харківської нотаріальною конторою на підставі повідомлення серія та номер 20089, видане 10.11.2005 ВДВС Київського району м. Харкова, суб'єктом обтяження є ОСОБА_3 . Звернувши до ВДВС з заявою про надання інформації їй було повідомлено, що відносно неї відкрито виконавче провадження на підставі наказу Господарського суду Харківської області. Але зазначене провадження завершене, виконавчий лист повернуто. Станом на 29.01.2020 виконавчі листи і виконавчі провадження відносно ОСОБА_2 не перебувають. У зв'язку з чим позивач просить скасувати арешт, зареєстрований у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 2595858, від 15.11.2005, накладений Першою Харківською міською державною нотаріальною конторою на підставі повідомлення, серія та номер 20089, виданий 10.11.2005 ВДВС Київського району м. Харкова.
Суддя, дослідивши матеріали позовної заяви та додані документи, приходить до наступного:
Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Законодавець у ч.1 ст.16 ЦК установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті, визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. Частиною 2 ст.16 ЦК встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.
Згідно з ч.1ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження.
Згідно з ч.1ст.10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.
Відповідно до п.6 ч.3 ст.18 Закону державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.56 Закону арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника накладається державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Підстави зняття арешту з майна у виконавчому провадженні визначено статтею 59 Закону.
Згідно із ст. 59 Закону особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Таким чином, за змістом ст.59 Закону до суду з позовом про зняття арешту з майна може звернутись не сторона виконавчого провадження, а інша особа, яка є власником, чи претендує на таке майно.
Згідно ізст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутись до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Як роз'яснено в п.п.1-2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2016 року №5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
В п.5 вищенаведеної постанови зазначено, що у разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченомурозділом VII ЦПК України(«Судовий контроль за виконанням судових рішень»), а якщо такі дії вчинялися при виконанні вироку суду щодо цивільного позову у кримінальному провадженні, то відповідна скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства відповідно до вимог статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбаченост. 60 Закону України «Про виконавче провадження» (на даний час с.59 Закону).
Таким чином, арешт майна, який не пов'язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, слід розглядати за правилами розділу VII ЦПК України.
Приймаючи до уваги, що ОСОБА_2 була стороною виконавчого провадження, яке було відкрито за судовим рішення Господарського суду Харківської області , то вона не може пред'являти такий позов, оскільки законом для неї встановлений інший порядок вирішення питання.
Відповідно до абз. 3 п.5 зазначеної вище постанови та п.1 ч.1ст.186 ЦПК України у разі пред'явлення до суду такого позову в порядку в цивільного судочинства суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду по справі на № 826/14603/17 від 03 липня 2019 року.
Судовий контроль за виконанням судових рішень регламентовано саме розділом VII ЦПК України.
Таким чином, позивач, як сторона виконавчого провадження (боржник), має право на звернення до суду із відповідною скаргою на дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби відповідно до вимог ст. ст. 339-345 ГПК України, а не в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні.
З огляду на наведе, суддя приходить до висновку, що у відкритті провадження по вищевказаній цивільні справі слід відмовити на підставі п.1 ч.1ст.186 ЦПК України, так як заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.186, суддя, -
У відкритті провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Київського відділу державної виконавчої служби міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області про зняття арешту з майна - відмовити.
Роз'яснити, що позивач ОСОБА_2 має право звернутися до Господарського суду Харківської області із відповідною скаргою на дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби.
У відповідності до п.п. 15.5) п. 15 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд міста Харкова протягом 15-ти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали або у разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту ухвали.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду
СУДДЯ: Семіряд І.В.