465/4904/17
4-с/465/11/20
судового засідання
18.02.2020 року м. Львів
Франківський районний суд міста Львова в складі :
головуючої судді - Дзеньдзюри С.М.
з участю секретаря - Іваника Р.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові справу за скаргою ОСОБА_1 на рішення (постанову) старшого державного виконавця Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Мацко Д.А. та його бездіяльність -
ОСОБА_1 звернулася до суду з скаргою, в якій просить визнати незаконною і скасувати постанову від 20.12.2018р, винесену у виконавчому провадження №55681809 старшим державним виконавцем Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Мацко Д.А. про повернення стягувачу виконавчого документу №465/4904/17, виданого Франківським районним судом м.Львова про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку з 01.09.2016 року по 06.06.2017 року у сумі 12295,62 грн.; визнати незаконною бездіяльність старшого державного виконавця Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Мацко Д.А. в частині не вчинення ним у повному обсязі виконавчих дій, якій призвели до невиконання рішення суду у виконавчому провадженні по виконавчому листу №465/4904/17, виданого 30.01.2018р. Франківським районним судом м.Львова; зобов'язати старшого державного виконавця Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Мацко Д.А. відновити та вчинити у повному обсязі виконавчі дії у виконавчому провадженні по виконавчому листу №465/4904/17, виданого 30.01.2018р. Франківським районним судом м.Львова та виконавчий лист від 30.01.2018р. №465/4904/17, виданий Франківським районним судом м.Львова, повернути до Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві для подальшого виконання.
В обґрунтування вимог скарги покликається на те, що у провадженні Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві знаходився на виконанні виконавчий лист №465/4904/17, виданий 30.01.2018р. Франківським районним судом м.Львова про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку з 01.09.2016 року по 06.06.2017 року у сумі 12295,62 грн.. 20.12.2018 року старшим державним виконавцем Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Мацко Д.А. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві у виконавчому провадженні №№55681809. Зазначену постанову вважає неправомірною, оскільки державним виконавцем не вжито всіх заходів для примусового виконання рішення. Просить скаргу задоволити.
Скаржниця в судове засідання не з'явилася, подала заяву про слухання скарги у її відсутності, а тому суд вважає за можливим розглянути скаргу у її відсутності.
Старший державний виконавець Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Мацко Д.А. та представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" в судове засідання не з'явились, хоча були належно та вчасно повідомлені про день, час та місце розгляду скарги, а тому суд на підставі ч.2 ст.450 ЦПК України вважає за можливим розглянути скаргу у їх відсутності.
У зв'язку з неявкою державного виконавця, представника боржника та з врахуванням поданої скаржником заяви фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України.
Дослідивши матеріали скарги, з'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступних висновків.
За умовами ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (ст.448 ЦПК України).
Так, рішенням Франківського районного суду м.Львова від 14.11.2017 задоволено позов ОСОБА_1 та вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" на користь ОСОБА_1 12295,62 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.09.2016 року по 06.06.2017 року та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" в дохід держави судовий збір в розмірі 640 грн. Рішення набрало законної сили 30.01.2018 року.
Встановлено, що на підставі виданого Франківським районним судом м.Львова виконавчого листа № 465/4904/17 від 30.01.2018р. старшим державним виконавцем Сихівського ВДВС м.Львова ГТУЮ у Львівської області Карпином В.З. 05.02.2018 року було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №55681809.
05.02.2018 року старшим державним виконавцем Сихівського ВДВС м.Львів ГТУЮ у Львівській області Карпином В.З. винесено постанову про передачу виконавчого провадження до Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві.
20.12.2018 року старшим державним виконавцем Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Мацко Д.А. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві у виконавчому провадженні №55681809 на підставі п.7 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».
В силу вимог п. 7 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», на який посилався державний виконавець при прийнятті оскаржуваної постанови, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.
Однак, державний виконавець у оскаржуваній постанові описує обставини зазначені в п. 2 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», а саме, що виконавчий документ повертається стягувану, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Скаржник ОСОБА_1 оскаржила дану постанову державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачеві від 20.12.2018 року з тих підстав, що державним виконавцем не здійснено усіх необхідних дії, які передбачені Законом України «Про виконавче провадження».
У відповідності до ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Статтею 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
За приписами ст.7 Закону України «Про виконавче провадження» працівник органу державної виконавчої служби зобов'язаний сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян, юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та законами України.
Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Згідно роз'яснень, що містяться в п.3 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 07.02.2014 року, суд при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні враховувати, що Законом про виконавче провадження передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження. Так, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені Законом про виконавче провадження заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.
Стаття 18 Закону України «Про виконавче провадження» містить перелік дій, які виконавець має право та зобов'язаний вчиняти.
Згідно абз.2 п.3.12 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5 організацію розшуку боржника - юридичної особи та майна боржника чи інформації про місце отримання боржником доходів державний виконавець здійснює шляхом направлення запитів до органів державної податкової служби, державної реєстраційної служби України, банків, Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, Державного агентства земельних ресурсів, бюро технічної інвентаризації, нотаріату, органів статистики тощо або перевірки інформації за даними електронних баз даних та реєстрів, що містять інформацію про майно чи доходи боржника, а також за даними інших джерел інформації як офіційних, так і неофіційних.
Згідно ч. 2 ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження», розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.
Частиною 8 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.
Статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі відсутності у боржника грошових коштів та рухомого майна, державний виконавець має право звернути стягнення на нерухоме майно, яке належить боржнику. У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.
Так, державним виконавцем не надано суду жодного належного та допустимого доказу про те, що ним вжито усіх можливих заходів щодо розшуку майна боржника та те, що у боржника відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
На підставі наявних в матеріалах справи доказів, вбачається, що державним виконавцем не було встановлено чи є у боржника майно, на яке можливо звернути стягнення та, не перевірено наявність нерухомого майна, яке належить боржнику, для того, щоб беззаперечно стверджувати про відсутність у боржника будь-якого майна, так як у разі відсутності у боржника грошових коштів та рухомого майна, державний виконавець має право звернути стягнення на нерухоме майно, яке належить боржнику; не вчинено виклику боржника з приводу виконавчого документа, що перебуває у виконавчому провадженні; відсутні дані про накладення стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, відсутні відомості про звернення до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням та інших дій, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», що свідчить про неповноту вчинення виконавцем дій у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження» за період з часу відкриття виконавчого провадження до часу повернення виконавчого документу стягувачу.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із вимогами ч.2 ст.451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.
Аналізуючи наведені вище факти та встановлені судом під час розгляду скарги обставини, дослідивши надані документи на підтвердження вимог, суд приходить до висновку, що держаним виконавцем не вжито належних і допустимих заходів для належного виконання рішення суду, як це передбачено п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України та статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження", а тому були відсутні підстави, передбачені ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" для повернення виконавчого документа стягувачу.
З урахуванням наведених вище норм, розглядаючи скаргу в межах заявлених вимог, оцінивши всі обставини справи в їх сукупності, суд вважає, що дії державного виконавця щодо внесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві не в повній мірі відповідають вимогам закону, оскільки у суду наявні достатні підстави вважати, що державним виконавцем не здійснено усіх необхідних дій, направлених на повне та належне виконання судового рішення, передчасно прийнято рішення про повернення виконавчого документу стягувачеві, чим порушено права скаржника (стягувача) на одержання від боржника стягнутих з останнього судовим рішенням коштів, а тому скарга ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення, а тому слід визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Мацко Д.А. щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні №55681809 від 20.12.2018 року.
Разом із тим, у зв'язку із визнанням незаконною та скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, суд не вбачає підстав для визнання незаконною бездіяльність державного виконавця в частині не вчинення ним у повному обсязі виконавчих дій, якій призвели до невиконання рішення суду у виконавчому провадженні по виконавчому листу №465/4904/17, виданого 30.01.2018р. Франківським районним судом м.Львова, а тому в цій частині скарги слід відмовити.
Відповідно до статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення. У разі відновлення виконавчого документа стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов'язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред'явити його до виконання.
Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2014 р. № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служи під час виконання судових рішень у цивільних справах» у разі встановлення обґрунтованості скарги, суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Так, суд може зобов'язати державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав. При цьому суд не має права зобов'язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом про виконавче провадження можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.
Відтак, скарга в частині зобов'язання державного виконавця відновити та вчинити у повному обсязі виконавчі дії у виконавчому провадженні, а також і вимога щодо повернення судом до Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві виконавчого документа не підлягають до задоволення.
Керуючись ст.ст. 247, 258-261, 450, 451, 452 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження» -
Скаргу ОСОБА_1 на рішення (постанову) старшого державного виконавця Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Мацко Д.А. та його бездіяльність задоволити частково.
Визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Мацко Д.А. щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні №55681809 від 20.12.2018 року.
В іншій частині скарги відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Львівського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України п. п. 15., 15.5 до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційна скарга на ухвалу суду подається через Франківський районний суд м.Львова.
Повний текст ухвали складено - 24.02.2020 року.
Суддя Дзеньдзюра С.М.