Справа № 201/1649/20
Провадження № 1-кс/201/730/2020
Іменем України
21 лютого 2020 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
у складі: головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність прокуратури Дніпропетровської області щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявою від 26 січня 2020 року,-
ОСОБА_3 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з даною скаргою на бездіяльність уповноважених осіб прокуратури Дніпропетровської області, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 375 КК України відносно судді Нікопольського міськрайонного суду ОСОБА_4 до Єдиного реєстру досудових розслідувань та просить зобов'язати службових осіб прокуратури Дніпропетровської області внести до ЄРДР відомості за його заявою.
В обґрунтування скарги заявник посилається на те, що 27 січня 2020 року, він направив до прокуратури Дніпропетровської області заяву про вчинення кримінального правопорушення від 26 січня 2020 року, відомості за якої до ЄРДР внесені не були, що заявник вважає неправомірним.
Заявник у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, у зв'язку із чим, враховуючи положення ч.6 ст.9 КПК України, суд вважає за необхідне застосувати загальні засади кримінального провадження, передбачені ст.28 КПК України та розглянути дану скаргу без участі заявника, з метою прийняття процесуального рішення по ній в розумні строки.
Представник прокуратури Дніпропетровської області в судове засідання не з'явився, про дату, місце та час судового засідання був повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив.
Дослідивши матеріали скарги, слідчий суддя приходить до наступного правового висновку з таких підстав.
З матеріалів скарги встановлено, що 27 січня 2020 року ОСОБА_3 направив до прокуратури Дніпропетровської області заяву про вчинення кримінального правопорушення від 26 січня 2020 року, передбаченого ч. 1 ст. 375 КК України відносно судді Нікопольського міськрайонного суду ОСОБА_4 .
Відповідно до листа начальника відділу прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_5 від 07 лютого 2020 року вих. №15/3-5598-20 заяву ОСОБА_3 було направлено за належністю до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава.
На час розгляду даної справи відомостей про внесення до ЄРДР відомостей про короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, в розпорядження слідчого судді не надано.
Згідно ст. 9 та ст. 214 КПК України слідчий, прокурор після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування під час якого прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити всі обставини кримінального провадження та надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень. Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов'язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 91 КПК України підлягають доказуванню, зокрема і подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення). При цьому, положеннями ст.92 КПК України регламентовано, що обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу покладається не на заявника, а на слідчого і прокурора.
За змістом ч. 3 ст.214 КПК України заборонено здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Також ч.5 ст.214 регламентує які саме відомості мають заноситися у ЄРДР при надходженні заяви про вчинення кримінального правопорушення. До них належать відомості про: дату надходження заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення або виявлення з іншого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення; прізвище, ім'я, по батькові (найменування) потерпілого або заявника; інше джерело, з якого виявлені обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення; короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела; попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; прізвище, ім'я, по батькові та посада службової особи, яка внесла відомості до реєстру, а також слідчого, прокурора, який вніс відомості до реєстру та/або розпочав досудове розслідування; інші обставини, передбачені положенням про Єдиний реєстр досудових розслідувань.
Таким чином, слідчий суддя констатує пряме указання щодо внесення до ЄРДР стислого опису обставин, відповідно до яких потерпілий або заявник вважає, що дійсно відбулося кримінальне правопорушення.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зі змісту вимог ч.2 ст. 214 КПК України вбачається, що з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань розпочинається досудове розслідування.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора: бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк.
Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Як випливає з положень принципу публічності, закріпленого у ст. 25 КПК України, прокурор, слідчий зобов'язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення (за виключенням випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого) або в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.
Частиною 1 ст. 28 КПК України встановлено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.
Відповідно до ст. 214 КПК України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинення кримінального правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов'язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.
Разом з тим, щодо вимоги внесення відомостей до ЄРДР відносно судді Нікопольського міськрайонного суду ОСОБА_4 , слід врахувати наступне.
Положеннями ст. 214 КПК України перебувають у взаємозв'язку з ч.1 ст.2 КК України, згідно з якою підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого ним Кодексом, і саме тому фактичні дані, які вказують на ознаки складу злочину - кримінального правопорушення, мають бути критерієм внесення його до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Визначення приводів і підстав як підстав для початку досудового розслідування також наведено і в постанові Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 2010 р. № 6 "Про деякі питання, що виникають під час розгляду судами України скарг на постанови органів дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи".
Крім того, при розгляді заяв і звернень щодо суддів про вчинення кримінального правопорушення, органам НП України та прокуратури при вирішенні питання про наявність в діях судді ознак складу злочину і внесенні їх до Єдиного реєстру досудових розслідувань слід брати до уваги і роз'яснення, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13 червня 2007 року "Про незалежність судової влади", якою визначено, що відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.
Згідно вимог чинного законодавства, законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися поза межами передбаченого законом процесуального контролю.
Аналогічної позиції дотримується і Консультативна рада європейських суддів, яка в пункті 57 Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
У Висновку № 3 (2002) згаданої Консультативної ради щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб, повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.
Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки).
У пункті 25 Київських рекомендацій ОБСЄ щодо незалежності судової системи в країнах Східної Європи, Південного Кавказу та у Середній Азії (від 23-25 червня 2010 року) зазначено, що процедура прийняття суддів до дисциплінарної відповідальності повинна стосуватися підтверджених випадків порушення правил професійної поведінки, які є значними, неприпустимими та, окрім цього, ганьблять репутацію суддівства. Дисциплінарна відповідальність суддів не може бути наслідком змісту їхніх рішень або вироків, включаючи відмінності в юридичному тлумаченні між судами; наслідком прикладів суддівських помилок чи критики суддів.
Системний аналіз вищезазначених положень закону дає підстави вважати, що реєстрації в ЄРДР підлягають не будь-які заяви чи повідомлення щодо діяльності судді, а лише ті з них, які містять достатні відомості про вчинення ним кримінального правопорушення. На відміну від цього, незгода із прийняттям суддею процесуального рішення у справі може бути оскаржена в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом.
В даному ж випадку, зі змісту заяви ОСОБА_3 вбачається, що заявник просить внести відомості щодо вчинення, на його думку, суддею Нікопольського міськрайонного суду ОСОБА_4 , кримінального правопорушення під час виконання нею своїх суддівських обов'язків, пов'язаних із розглядом позовної заяви ОСОБА_3 та прийняття по цій справі процесуальних рішень.
Підставами вважати заяву чи повідомлення саме про вчинення злочину є наявність в таких заявах або повідомленнях об'єктивних даних, які дійсно свідчать про ознаки злочину. Такими даними є фактичне існування доказів, що підтверджують реальність конкретної події злочину. Якщо у заявах чи повідомленнях таких даних не має, то вони не можуть вважатися такими, які мають бути обов'язково внесені до ЄРДР.
Це є прямим тиском на суд, втручанням у здійснення правосуддя та прямо порушує норми Конституції України, суперечить Основним принципам незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 року та 13.12.1985 року щодо гарантування засад незалежності судових органів.
Виходячи з наведеного, слід дійти висновку про відсутність підстав для внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинення суддею Нікопольського міськрайонного суду ОСОБА_4 , кримінального правопорушення а тому відсутні підстави для задоволення скарги.
Доходячи до такого висновку, слідчий суддя враховує й усталену практику Європейського суду з прав людини, висновки якого з цього приводу відображені, зокрема, в рішенні по справі «Іванов проти України» (Ivanov v. Ukraine), № 15007/02, пп. 74-75, рішення від 7 грудня 2006 року), відповідно до якого сумлінність за ініціювання слідчих дій або відмову у кримінально-правовому переслідуванні особи повністю покладається на державу.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, п. 57, Series A, № 93 право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням.
Згідно ч. 2 ст. 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 1-1) скасування повідомлення про підозру; 2) зобов'язання припинити дію; 3) зобов'язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.2,25,28,214,303-307 КПК України, -
В задоволенні скарги ОСОБА_3 на бездіяльність прокуратури Дніпропетровської області щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявою від 26 січня 2020 року - відмовити
Ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1