21 лютого 2020 року ЛуцькСправа № 140/3787/19
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Денисюка Р.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі - Луцький прикордонний загін ПРУ ДПС України, відповідач) про визнання протиправними дій щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 30.11.2018; зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.07.2015 по 30.11.2018; визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 04.01.2019, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 04.01.2019, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно не нарахована та не виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 04.01.2019, у той час як статус учасника бойових дій позивач набув, додаткову відпустку, як учасник бойових дій, не використав, у зв'язку з чим має право на її компенсацію. Також вказує, що відповідачем в порушення вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» за період проходження військової служби не виплачувалась індексація грошового забезпечення. Зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, а її проведення у зв'язку зі зростанням споживчих цін є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Ухвалою суду від 24.12.2019 прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та її розгляд ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України).
Відповідач у встановлений судом строк надав відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача та зазначив, що у зв'язку зі зміною законодавства щодо порядку індексації грошових доходів населення відповідно до абзацу 2 пункту 9 Прикінцевих положень Закону України “Про державний бюджет України на 2015 рік”, норми та положення Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Тому з урахуванням джерела коштів на проведення індексації у межах фінансових ресурсів та за відсутності бюджетних надходжень, Луцьким прикордонним загоном ПРУ ДПС України, як бюджетною установою, нарахування та виплата індексації за період з 01.07.2015 по 30.11.2018 не здійснювалась.
Також зазначає, що нарахування суми індексації доходів у повному розмірі за відсутності бюджетних асигнувань у кошторисі є порушенням бюджетного законодавства, що є недопустимим.
Щодо грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій зазначив, що відповідно дo статті 4 3акону України «Про відпустки», до щорічних відпусток належать: основна відпустка, додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці, додаткова відпустка за особливий характер праці, інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Статтею 24 3акону України «Про відпустки» передбачено, щo у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, a також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи A I групи. 14.05.2015 Закон України «Про відпустки» доповнено статтею 16-2 «Додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни», за якoю учасникам бойових дій інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. При цьому вказану статтю віднесено до розділу III «Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням. Творча відпустка. Відпустка для підготовки та участі в змаганнях», назву якого дoпoвнили складовою «Додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни». Таким чином, при внесенні змін дo Закону України «Про відпустки» законодавцем було визначено, щo нова відпустка не належить до щорічних. Оскільки додаткова відпустка учасникам бойових дій не належить дo щорічних, тo, як наслідок, не підлягає грошовій компенсації при звільненні.
Просить відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Луцькому прикордонному загоні, є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням від 20.11.2015 серії НОМЕР_1 , в зв'язку з чим має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Наказом начальника 6 прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 04.01.2019 № 5-ос “По особовому складу” прапорщика ОСОБА_1 , старшого техніка групи логістики відділення інспекторів прикордонної служби (місце дислокації н.п. Ветли) відділу прикордонної служби «Дольськ» ІІІ категорії, звільненого з військової служби у запас наказом начальника 6 прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 29.12.2018 № 634-ос за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із закінченням строку контракту, з 04.01.2019 виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 5).
З наявної в матеріалах справи довідки відповідача вбачається, що в кошторисах призначення Державної прикордонної служби України видатки були передбачені у 2015 році з січня по червень включно. Починаючи з липня 2015 року (2016, 2017) та до грудня 2018 року включно, видатки на виплату індексації не передбачені, у зв'язку з цим нарахування та виплата індексації не здійснювалась (а.с. 6).
Факт не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки відповідачем не заперечується.
Вважаючи дії відповідача щодо не нарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ “Про військовий обов'язок і військову службу” (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відносини щодо соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей врегульовані Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).
Вищевказаний Закон відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно із статтями 1, 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” соціальний захист військовослужбовців це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України “Про індексацію грошових доходів населення” від 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон № 1282-ХІІ).
У статті 1 Закону № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з частиною першою, другою, п'ятою статті 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Частинами першою - другою статті 5 Закону №1282-XII встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (частина шоста статті 5 Закону № 1282-XII).
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 (далі - Порядок № 1078) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. N 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Згідно з пунктом 6 Порядку №1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01.12.2015).
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Суд звертає увагу, що, відповідно до вимог законодавства, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Суд звертає увагу на те, що Законом України “Про індексацію грошових доходів населення” та Порядком №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться, вищевказаними нормативно-правовими актами, у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації. В Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.
У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі №9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.
При вирішенні даного спору, в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України, суд враховує також висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 07.08.2019 у справі № 825/694/17, відповідно до яких виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення; звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
Як вбачається довідки відповідача про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з січня 2015 року по січень 2019 року, відповідач не здійснив нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 30.11.2018, чим вчинив протиправну бездіяльність.
Оскільки індексація грошового забезпечення не була проведена у встановлений статтею 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» строк, тому є необхідність зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.07.2015 по 30.11.2018.
При цьому суд зазначає, що не проведення виплати позивачу індексації грошового забезпечення є обмеженням його Конституційних прав відповідачем, що є незаконним.
Суд не приймає до уваги твердження відповідача про відсутність коштів для виплати індексації, оскільки відсутність бюджетного фінансування для проведення індексації, не впливає на обов'язок відповідача її нараховувати та виплачувати.
Таким чином, вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов'язку здійснити виплату індексації грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Кечко проти України” від 08.11.2005 зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, ненарахування та невиплата позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 30.11.2018 є порушенням вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» і Порядку № 1078 та порушує права позивача.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку суду, відповідач не довів відсутність у період з липня 2015 року по листопад 2018 року відповідних асигнувань для проведення індексації грошового забезпечення позивача; не надав суду доказів на підтвердження вжиття ним відповідних заходів для збільшення асигнувань (звернень до керівних органів тощо).
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Щодо ненарахування та невиплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, суд зазначає наступне.
Відповідно до змін, внесених Законом України №426-VIII від 14.05.2015, Закон України “Про відпустки” доповнено статтею 16-2 згідно з якою передбачено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до статті 5 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” №3551-XII від 22.10.1993, учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05.11.1996 №504/96-ВР “Про відпустки” (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням від 20.11.2015 серії НОМЕР_1 та претендує на грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 04.01.2019.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21.10.1993 №3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та від 06.12.1991 №1932-XII “Про оборону України” (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому в особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, статтею 16-2 Закону України від 05.11.1996 №504/96-ВР “Про відпустки”.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №620/4218/18 від 21.08.2019.
Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 справі “Тимошенко проти України” (заява №49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту “законності”, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
З огляду на зазначене суд дійшов висновку про те, що при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у період з 2015 року по 04.01.2019 додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.
Доказів про нарахування та виплату вказаної грошової компенсації відповідач суду не надав.
З огляду на зазначене суд дійшов висновку про те, що при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у період з 2015 року по 04.01.2019 додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.
При цьому, не нарахування та не виплата ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 04.01.2019 є, на переконання суду, протиправною бездіяльністю відповідача, з огляду на що позовні вимоги в цій частині також є підставні, обґрунтовані та підлягають до задоволення.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Керуючись статтями 2, 72-77, 244-246, 255, 262, 295, пунктом 15.5 частини першої розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 30 листопада 2018 року.
Зобов'язати Луцький прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01 липня 2015 року по 30 листопада 2018 року.
Визнати протиправною бездіяльність Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 04 січня 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04.01.2019.
Зобов'язати Луцький прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 04 січня 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04.01.2019.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ).
Відповідач: Луцький прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (43005, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Стрілецька, 6, код ЄДРПОУ 14321661).
Суддя Р.С. Денисюк