м. Вінниця
18 лютого 2020 р. Справа № 120/3824/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Шаповалової Тетяни Михайлівни,
за участю:
секретаря судового засідання: Драло В.О.,
представника позивача: Олексієнко О.І.,
представника відповідача: Вербицької Т.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
У листопаді 2019 року ОСОБА_2 (далі-позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач), у якому просила, в редакції позову, наданого на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху:
- визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області протиправною щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 30.08.1977 року по 30.08.1978 рік, з 22.02.1990 року по 03.06.1993 рік, з 02.02.1995 року по 31.12.1999 рік та призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком згідно ст.. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 13.04.2019 року.
- стягнути на її користь сплачений при звернені до суду судовий збір у розмірі 768, 40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що у травні 2019 року вона отримала рішення № 023830005504 від 18.04.2019 року про відмову в призначенні пенсії за віком. Зі змісту вказаного рішення позивач дізналася, її загальний стаж становить 20 років 3 місяці 18 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, а також оскаржуване рішення не містить жодних даних, а саме: які періоди роботи зараховано до стажу, який дає право на пенсію за віком, а які не зараховані.
Позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.
Ухвалою суду Вінницького окружного адміністративного суду від 26.11. 2019 року даний адміністративний позов залишено без руху та встановлено 7-денний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, а саме, надання заяви про поновлення строку звернення до суду із доказами поважності причин його пропуску.
Ухвалою суду від 13.12.2019 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 15.01.2020 року, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
08.01.2020 року представником відповідача подано відзив на адміністративний позов. У відзиві зазначено, що Головним управлінням належним чином повідомлено заявника про те, які саме документи необхідно дооформити та надати управлінню для визначення її права на пільгове пенсійне забезпечення, а також зазначило строк, у який їх необхідно надати, про що свідчить копія заяви від 09.04.2019 року та особистий підпис. Проте у встановлений строк вимоги законодавства позивачем не виконано та необхідні документи дооформлено не було.
Вказує, що відповідно до довідки №11045/Х/02-32-50-09-02 від 18.04.2019 виданої Головним управлінням ДФС у Вінницькій області, позивач перебувала на обліку у Вінницькій ДПІ Вінницького управління ГУ ДФС у Вінницькій області, як суб'єкт підприємницької діяльності з 02.02.1995 року. Інформація про те, яка система оподаткування в період з 02.02.1995 по 31.12.1999 відсутня. В період з 01.01.2000 по 31.12.2002 позивач перебувала на загальній системі оподаткування.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №793 від 03.10.2018 «Про внесення зміни до пункту 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 абзацом другим, доповнивши його наступним: періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 - 31 грудня 2003 зараховується до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 01 січня 2004 по 31 грудня 2017 за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків незалежно від суми сплачених коштів.
З урахуванням зазначеного, періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 01 січня 1998 по 31 грудня 2003 при призначенні пенсії зараховується до страхового стажу на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності незалежно від суми сплачених внесків.
Загальний стаж ОСОБА_1 становить 20 років 03 місяці 16 днів, чого недостатньо для призначення пенсії за віком.
У зв'язку з відсутністю підтверджуючих документів про періоди роботи та відсутність необхідного страхового стажу - відповідач відмовив позивачу в призначенні пенсії за віком.
За таких обставин, відповідач вважає, що діяв правомірно та у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
15.01.2020 року представник позивача подала відповідь на відзив, у якому просить задовольнити адміністративний позов.
У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала та просила адміністративний позов задовольнити, надавши пояснення, що відтворюють зміст позовної заяви.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог та просила відмовити у задоволенні адміністративного позову, з підстав вказаних у відзиві на адміністративний позов.
Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення сторін та оцінивши інші докази, матеріали пенсійної справи, судом встановлено наступне.
09.04.2019 року позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення їй пенсії на підставі ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №023830005504 від 18.04.2019 року відмовлено у призначенні пенсії позивачу відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 26 років.
У змісті вказаного рішення не зазначено які періоди роботи зараховано до стажу, а які не зараховано. Разом з тим, зазначено, що загальний стаж ОСОБА_1 становить 20 років 3 місяці 18 днів.
На адвокатський запит від 26.06.2019 року відповідачем надано лист № 1420/02-04-26/03-3 від 07.10.2019 року щодо пенсійного забезпечення ОСОБА_1 .
У листі вказано, що при призначенні пенсії позивачу не було взято до розрахунку стажу періоди роботи згідно записів трудової книжки, а саме:
з 30.08.1977 по 30.08.1978 за період роботи на посаді вчителя математики в Глухівській восьмирічній школі Калачинського району Омської області Російської федерації (п. 1-2), оскільки в наказі про звільнення №105, зазначено 1979 рік;
з 22.02.1990 по 03.06.1993 за період роботи на посаді вихователя ясел - саду №12 в м. Луганськ (п. 12-13), оскільки в даті наказу про працевлаштування міститься виправлення.
Відповідно до довідки Головного управління ДФС у Вінницькій області № 11045/Х/02-32-50-09-02 від 18.04.2019 року ОСОБА_1 рахувалась на податковому обліку у Вінницькій ДПІ Вінницького управління ГУ ДФС у Вінницькій області з 02.02.1995 року по 31.12.2002 року. Інформація про те, яка система оподаткування в період з 02.02.1995 по 31.12.1999 відсутня. В період з 01.01.2000 по 31.12.2002 позивач перебувала на загальній системі оподаткування. З 31.12.2002 року позивача знято з обліку.
Також у листі вказано, що періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 по 31 грудня 2003 при призначенні пенсії зараховується до страхового стажу на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності незалежно від суми сплачених коштів.
Тож позивачці не зараховано період провадження підприємницької діяльності за період з 02.02.1995 року по 01.11.1998 року.
Позивач вважає дії відповідача щодо не зарахування їй стажу протиправними, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV).
Згідно ст.26 Закон №1058 із змінами право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 26 років у період з 01.01.2018 року по 31.12.2019 року.
Відповідно до ст. 1 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно з ч.1 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
З вказаного вбачається, що для зарахування періоду роботи до страхового стажу необхідною та обов'язковою умовою є сплата страхових внесків за вказаний період.
Наведене кореспондується положенням ч.2 ст.24 Закону №1058-IV, за якими страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (надалі - Порядок № 637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 ( 301-93-п ) «Про трудові книжки працівників», та прийнятою відповідно до зазначеної постанови Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 № 58 зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110.
Відповідно до п.п.1.1 Інструкції №110 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про
виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться (п.2.2 Інструкції).
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Відповідно до п.2.4. Інструкції №110 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
П.2.27 визначено, що запис про звільнення у трудовій книжці працівника
провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номерзапису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.
Відповідно до п.4.1 Інструкції у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
П.4 Постанови Кабінету міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 року № 301 передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
У судовому засіданні оглянуто та досліджено оригінал трудової книжки серія НОМЕР_1 , виданої 30.08.1977 року на ім'я ОСОБА_1 .
Відповідно до записів 1-2 трудової книжки з 30.08.1977 року по 30.08.1978 рік працювала вчителем математики в Глухівській восьмирічній школі Калачинського району Омської області Російської Федерації; записів 12-13 з 22.02.1990 року по 03.06.1993 рік, працювала вихователем ясел-саду №12 в м. Луганськ.
Суд звертає увагу, що у записі 1-2 рік звільнення в наказі № 105 зазначений 1978, а не 1979 як вказував відповідач. Також, в даті наказу про прийняття на роботу №87-к від 21.02.1990 року не міститься виправлень, як вказує відповідач.
Отже, суд вважає, що трудовою книжкою позивача підтверджено періоди роботи з 30.08.1977 року по 30.08.1978 рік та з 22.02.1990 року по 03.06.1993 рік, оскільки записи завірені печаткою та підписом, не містить жодних виправлень і записи виконано чітко.
Суд вважає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту її оформлення, та у свою чергу неналежний порядок ведення та оформлення трудової книжки з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17 (провадження № К/9901/110/17).
За таких обставин, суд вважає, що відповідачем безпідставно не взято до уваги періоди роботи позивача з 30.08.1977 року по 30.08.1978 рік та з 22.02.1990 року по 03.06.1993 рік, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають до задоволення.
Щодо не зарахування до страхового стажу періодів роботи з 02.02.1995 по 01.11.1998 року, суд зазначає таке.
Відповідно до довідки №11045/Х/02-32-50-09-02 від 18.04.2019 виданої Головним управлінням ДФС у Вінницькій області, позивач перебувала на обліку у Вінницькій ДПІ Вінницького управління ГУ ДФС у Вінницькій області, як суб'єкт підприємницької діяльності з 02.02.1995 року.
Інформація про те, яка система оподаткування в період з 02.02.1995 по 01.11.1998 відсутня. В період з 01.01.2000 по 31.12.2002 позивач перебувала на загальній системі оподаткування.
Також до суду надано Довідку ДФС від 25.02.2015 року №1562/х/17 відповідно до якої з період з 02.02.1995 року по 31.12.2002 року ОСОБА_1 перебувала на загальній системі оподаткування доходів, одержаних від підприємницької діяльності за фіксованим розміром податку шляхом придбання фіксованого патенту, без використання праці найманих працівників. На протязі 1997 року платником сплачувався фіксований патент на суму 170,01 грн.
Щодо спірного періоду здійснення позивачем підприємницької діяльності з 02.02.1995 по 11.1998 року, то в ці періоди діяли наступні нормативно-правові акти з відповідним регулюванням спірних правовідносин. Так, Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхових внесків підприємствами, установами, організаціями, громадянами до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, затвердженою Постановою Пенсійного фонду України №5-5 від 10.06.1994 року. встановлювалися такі внески до Пенсійного фонду: для громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та на виключно їхній праці, а також для адвокатів - 9 відсотків суми доходу (п.5.2.2.). Відповідно до п.18 громадянам, які займаються підприємницькою діяльністю на основі патента, нараховуються внески з тієї суми доходу, з якої визначається плата за патент. Зазначені норми втратили чинність на підставі Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових зборів до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів № 11-1 від 06.09.96 (далі - Інструкція № 2-1) згідно якої платниками зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування є фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, адвокати, приватні нотаріуси (п. 2.7); такі платники зобов'язані зареєструватись в органах Пенсійного фонду в районах (містах) за постійним місцем проживання (п. 2.9); п.4.1 Інструкції встановлено такі ставки збору на обов'язкове державне пенсійне страхування: для платників збору, визначених у пункті 2.7 Інструкції,- у розмірі 32 відсотків від суми оподатковуваного доходу (прибутку), яку обчислено в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України (п. 4.7); збори громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, адвокатів, їх помічників, приватних нотаріусів та інших громадян, діяльність яких заснована на приватній власності фізичної особи та виключно на її праці, нараховуються на чистий доход, що підлягає оподаткуванню, тобто на різницю між валовим доходом (виручкою у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, що пов'язані з одержанням доходу, на підставі витягів з податкових декларацій. При цьому не враховуються суми акцизного збору і податку на добавлену вартість. Такі витяги, завірені податковою інспекцією, подаються платником до Пенсійного фонду в 15-денний строк після закінчення кварталу. При визначенні чистого доходу громадянина-підприємця не включаються суми винагород, одержані ним за працю по угодах цивільно-правового характеру, так як нарахування страхових зборів на них повинно здійснювати підприємство, що виплачує винагороду, крім випадків, коли суми винагород виплачені підприємством (фірмою), що являється іноземною юридичною особою (п. 7.1); якщо прибутковий податок від зайняття підприємницькою діяльністю сплачується з розрахункового доходу за фіксованими розмірами податку (патентами), тобто зазначена діяльність здійснюється після придбання патенту, то страхові збори до Пенсійного фонду нараховуються з тієї суми доходу, з якої встановлюється розмір прибуткового податку, тобто плата за патент. Платники, зазначені у п.2.7 цієї Інструкції, особисто реєструють патенти в органах Пенсійного фонду в 3-денний строк після їх придбання і одночасно сплачують страхові збори з розрахункового доходу. (п.7.3); Орган Пенсійного фонду видає довідку про сплату страхових зборів (додаток N 4 цієї Інструкції) платникам, що припинили підприємницьку діяльність або змінили місце проживання, а також для подання її до органів соціального захисту населення при призначенні або перерахунку пенсії (п. 7.7).
Окрім цього, за правилами частини 1, пункту «а» частини 2 статті 56, частини 1 статті 66 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII, який діяв у спірні періоди трудової діяльності позивача) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів за умови сплати страхових внесків. У заробіток для обчислення пенсій включається всі види оплати праці, на які за діючими правилами нараховуються страхові внески, крім виплат одноразового характеру, не обумовлених діючою системою оплати праці (компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога та інші), перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.
Системний аналіз наведених правових норм законодавства дає суду підстави для висновку, що у 1995 по 1999 роках на законодавчому рівні було передбачено зарахування для обчислення пенсій заробітку, одержаного громадянами від здійснення підприємницької діяльності у разі сплати ними страхових внесків до Пенсійного фонду України, оскільки такі громадяни підлягали державному соціальному страхуванню, провадили трудову діяльність як самозайняті особи і підлягали реєстрації як платники внесків в органах ПФУ у містах і районах.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду в ухвалі від 20.06.2017 року у справі К/800/31133/14.
Таким чином, суд дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області правомірно не врахувало ОСОБА_1 страховий стаж за період з 02.02.1995 по 01.11.1998, оскільки відомості про сплату страхових внесків згідно індивідуальні відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування містяться лише з 11.1998 року, а тому у задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити.
Щодо визнання бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області протиправною щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 суд вказує, що відповідачем прийнято відповідне рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу, а тому в даному випадку ефективним способом захисту порушеного права є визнання протиправним та скасування такого рішення оскільки судом встановлено безпідставність не зарахування до страхового стажу періодів роботи позивача з 30.08.1977 року по 30.08.1978 рік та з 22.02.1990 року по 03.06.1993 рік.
Що стосується вимоги про зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 30.08.1977 року по 30.08.1978 рік, з 22.02.1990 року по 03.06.1993 рік, з 02.02.1995 року по 31.12.1999 рік та призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком згідно ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 13.04.2019 року, то така задоволенню не підлягає, оскільки з наданих до суду документів не підтверджено сплату страхових внесків до ПФУ з 02.02.1995 року по 11.1998 року.
Відповідно до ч.2 ст.5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ч.2 ст.9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи, що адміністративний суд не може захистити права позивачки обраними нею способами шляхом визнання страхового стажу та зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком, суд приходить до висновку, що ефективним способом відновлення порушеного права буде зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.04.2019 року про призначення пенсії з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно з частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частин 1-3 статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Підсумовуючи наведене вище, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене, що позов задоволено частково, витрати понесені позивачем у даній справі підлягають відшкодуванню частково у розмірі 384,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відмову у призначенні пенсії №023830005504 від 18.04.2019 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.04.2019 року про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 384,20 грн (триста вісімдесят чотири гривні 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 )
відповідач: управління Пенсійного фонду України місті Вінниці (код ЄДРПОУ 37979905, вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21003)
Повне судове рішення складено та підписано суддею 24.02.2020.
Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна