м. Вінниця
24 лютого 2020 р. Справа № 120/226/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом законного представника ОСОБА_2, що діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , до Немирівського районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,
21 січня 2020 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява законного представника ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 до Немирівського районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області, у якій просить визнати протиправною відмову у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року, а також зобов'язати відповідача оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, законний представник зазначив, що 08 січня 2020 року він та його неповнолітній син ОСОБА_1 звернулися до відповідача із заявою щодо видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26 червня 1992 року.
За наслідками розгляду заяви Немирівський районний сектор Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області листом вих. №Л-1/6/0527-20/0527/26-20 від 11 січня 2020 року відмовив в оформленні та видачі паспорта у формі книжечки, посилаючись на те, що для оформлення паспорта громадянина України особа, яка досягла 16-річного віку, або її законний представник, подає відповідний перелік документів та рішення суду. Відтак, за відсутності неповного переліку документів та рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державну міграційну службу оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року орган державної міграційної служби позбавлений можливості видати паспорт громадянина України у формі книжечки.
На думку законного представника позивача, така відмова є протиправною, оскільки чинним законодавством не заборонено отримання паспорту громадянина України у формі книжечки, у зв'язку із чим звернувся із цим позовом до суду.
Ухвалою від 27 січня 2020 року відкрито провадження у даній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою задоволено клопотання законного представника щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
14 лютого 2020 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві представник відповідача вказав на неможливість видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки з огляду на те, що до заяви про оформлення та видачу паспорту у формі книжечки не було долучено всіх необхідних документів, передбачених Тимчасовим порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України №456 від 06 червня 2019 року. Відтак, заявниками не дотримано порядку звернення для отримання паспорта громадянина України зразка 1994 року. Крім того, відповідачем зазначено, що відповідно до пункту 5 Тимчасового порядку заява та документи для оформлення і видачі паспорта подаються заявником до територіального підрозділу ДМС за зареєстрованим місцем проживання особи. Особа, місце проживання якої знято з реєстрації або не було зареєстровано, подає заяву та документи до територіального підрозділу ДМС за останнім зареєстрованим місцем проживання або за місцем фактичного проживання. Однак, за відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області ОСОБА_1 за вказаною у заяві зареєстрованою адресою не значиться, що унеможливлює здійснити видачу паспорта. Таким чином, на думку відповідача, підстави для задоволення позову відсутні.
18 лютого 2020 року законним представником позивача подано відповідь на відзив, у якій наведені додаткові аргументи для задоволення позовних вимог.
Водночас, при ухваленні судового рішення в порядку письмового провадження слід враховувати особливості складення повного тексту судового рішення.
Так, при ухваленні судового рішення суд зважає на положення частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Разом із тим, суд звертає увагу на частину 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно із якою датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відтак, аналіз приписів статей 243 та 250 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що у разі постановлення рішення у письмовому провадженні воно має бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення строку розгляду відповідної справи; при цьому, дата ухвалення рішення в порядку письмового провадження має співпадати із датою складення повного рішення.
Зважаючи на те, що ухвалою від 27 січня 2020 року вирішено розгляд цієї справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (тобто в письмовому провадженні), тому повний текст рішення складено до закінчення строку, встановленого частиною 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
08 січня 2020 року ОСОБА_1 та його законний представник ОСОБА_2 звернулись до Немирівського районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області із заявою щодо видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки.
За результатами розгляду заяви Немирівський районний сектор Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області листом вих. №Л-1/6/0527-20/0527/26-20 від 11 січня 2020 року відмовив в оформленні та видачі паспорта у формі книжечки, посилаючись при цьому на те, що для оформлення паспорта громадянина України особа, яка досягла 16-річного віку, або її законний представник, подає перелік документів, передбачених пунктом 1 Розділу III Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України № 456 від 06 червня 2019 року. При цьому, окрім інших документів, заявник подає рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державну міграційну службу оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. Відтак, за відсутності всіх необхідних документів та рішення суду орган державної міграційної служби позбавлений можливості видати паспорт громадянина України у формі книжечки.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.
За приписами статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з вимогами статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Із зазначених конституційних норм слідує, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року у справі №2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частини 2 статті 32 Конституції України, зокрема: "Неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини".
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (надалі - Конвенція), що була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Так, статтею 8 Конвенції передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини у справі "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (див. п. 61 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення Європейського суду з прав людини у справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ельсхольц проти Німеччини" (Elsholz v. Germany), заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
Суд звертає увагу на тому, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20 листопада 2012 року №5492-VI (надалі - Закон №5492-VI) одним з документів, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення є паспорт громадянина України.
Частинами 1, 2, 4, 5 статті 14 Закону №5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Згідно з частиною 1 статті 21 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Так, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Частиною 3 статті 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій.
Посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідчення водія не містять безконтактного електронного носія.
Водночас, відповідно до пунктів 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII (надалі - Положення №2503-XIІ), бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Разом із тим, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (надалі - Постанова №302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
За змістом пункту 2 Постанови №302, із застосуванням засобів Реєстру запроваджено з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII; з 01 листопада 2016 року - запроваджено оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Відповідно до пункту 3 Постанови №302 до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 січня 2016 року припиняється.
Пунктом 131 Постанови №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься інформація, а саме: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.
Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.
Згідно з частиною 1 статті 6 Закону України "Про захист персональних даних" від 01 червня 2010 року №2297-VI (надалі - Закон №2297-VI) мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (стаття 2 Закону №2297-VI).
Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частини 5, 6 статті 6 Закону №2297-VI).
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Однак, суд звертає увагу на те, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що, в свою чергу, обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Відтак, суд зазначає, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушування людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованої Законом України від 06 липня 2010 року №2438-VI, зазначено: "Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …".
За сталою практикою Європейського суду з прав людини першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване статтею 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13.07.1995, заява № 18139/91, п. 37). Під терміном "закон" слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII не тільки звужують, але фактично обмежують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції.
Відтак, суд встановив, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення Європейського суду з прав людини у справі "Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine" від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі "Groppera Radio AG and Others v. Switzerland" від 28.03.1990).
Отже, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Додатково суд зауважує, що наказом Міністерства внутрішніх справ України № 456 від 06 червня 2019 року було затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України (надалі - Тимчасовий порядок), який розроблений відповідно до абзацу п'ятого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України", постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 2019 року № 398 "Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302", Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 № 2503-XII.
Вказаним Тимчасовим порядком визначений порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку.
Із наведених вище правових актів слідує, що у випадку наявності у особи рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати цій особі паспорта громадянина України зразка 1994 року, орган ДМС зобов'язаний видати такий паспорт.
Більше того, необгрунтованими слід визнати посилання відповідача у відзиві як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог на те, що згідно з відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області ОСОБА_1 за вказаною у заяві зареєстрованою адресою не значиться, що унеможливлює здійснити видачу паспорта у формі книжечки.
Зокрема, слід звернути увагу на приписи абзацу 2 пункту 5 Тимчасового порядку, відповідно до якого особа, місце проживання якої знято з реєстрації або не було зареєстровано, подає заяву та документи до територіального підрозділу ДМС за останнім зареєстрованим місцем проживання або за місцем фактичного проживання.
Виходячи із наведеного, відсутність у ОСОБА_1 зареєстрованого місця проживання не може впливати на прийняття рішення щодо оформлення та видачі йому паспорта громадянина України.
Відтак, з огляду на встановлені обставини позовні вимоги щодо визнання протиправною відмови відповідача у видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Як наслідок, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 слід також задовольнити позовну вимогу щодо зобов'язання відповідача оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
Відповідно до приписів статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У рішенні Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року зазначено, що висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17 належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
Суд переконаний, що адміністративну справу №120/226/20-а слід віднести до типової справи, що має ознаки, притаманні зразковій справі №806/3265/17. Так, у справах №120/226/20-а та №806/3265/17 відповідачами є органи Державної міграційної служби, спір у цих справах виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, а також позивачами у цих справах заявлено аналогічні вимоги.
Відповідно до статтей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі статтею 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані законним представником позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд з огляду на відсутність доказів понесення сторонами судових витрат вважає, що відсутні й підстави для відшкодування таких.
Керуючись статтями 73-77, 90, 94, 139, 241, 243, 245, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву законного представника ОСОБА_2, що подана в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , задовольнити.
Визнати протиправною відмову Немирівського районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області у видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26 червня 1992 року.
Зобов'язати Немирівський районний сектор Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26 червня 1992 року.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Законний представник позивача: ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; номер і серія паспорта громадянина України: НОМЕР_1)
Відповідач: Немирівський районний сектор Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (місцезнаходження: 22800, Вінницька обл., м. Немирів, вул. Гімназійна, 32)
Повний текст рішення складено 24.02.2020
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович