проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"11" лютого 2020 р. Справа №905/1262/19
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Дучал Н.М. , суддя Терещенко О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (вх.№3718Д/1 від 09.12.2019) на рішення Господарського суду Донецької області від 30.10.2019 у справі №905/1262/19 (м. Харків, суддя Паляниця Ю.О., повний текст складено 11.11.2019),
за позовом Публічного акціонерного товариства «Костянтинівське автотранспортне підприємство 11409», м. Костянтинівка, Донецька обл.,
до відповідача Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант», м. Київ,
за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», м. Київ,
про стягнення 23565,16 грн, -
Позивач, Публічне акціонерне товариство «Костянтинівське автотранспортне підприємство 11409», м.Костянтинівка звернувся до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача, Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант», м. Київ про стягнення суми страхового відшкодування у розмірі 23565,16 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на безпідставну відмову Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант», як страховика винної у дорожньо-транспортній пригоді особи, у виплаті страхового відшкодування на користь Публічного акціонерного товариства «Костянтинівське автотранспортне підприємство 11409», що зумовило звернення позивача до суду з розглядуваним позовом.
Нормативно позивач посилався на приписи ст.ст.989, 999, ч.2 ст.1187, ст.1194 Цивільного кодексу України, ст.ст.5, 6, 9, 22-32, 34, 35, 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», п.5.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, яка затверджена наказом №142/5/2092 від 24.11.2003 Міністерства юстиції України, а також правову позицію, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 30.10.2019 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Костянтинівське автотранспортне підприємство 11409», м. Костянтинівка до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант», м. Київ про стягнення суми страхового відшкодування у розмірі 23565,16 грн - задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на користь Публічного акціонерного товариства «Костянтинівське автотранспортне підприємство 11409» суму страхового відшкодування у розмірі 21565,16 грн, а також судовий збір - 1757,96 грн та витрати на правничу допомогу - 10652,10 грн.
В іншій частині позову - відмовлено.
Відповідач із рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду, просить суд скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 30.10.2019 по справі №905/1262/19 та ухвалити нове, яким відмовити в повному обсязі у задоволенні позовних вимог; здійснити розподіл судових витрат.
Зокрема, апелянт зазначає, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, а саме Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки саме на страхувальника покладається обов'язок повідомляти страховика про інші договори страхування, проте цей обов'язок належним чином виконано страхувальником не було, тому договір страхування від 03.09.2014 з відповідачем є нікчемним, з урахуванням ч.2 ст. 989 ЦК України. Також, апелянт зазначає про понесену суму судових витрат у розмірі 5000,00, у зв'язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції та надає відповідні докази до матеріалів апеляційної скарги.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на рішення Господарського суду Донецької області від 30.10.2019 у справі №905/1262/19. Встановлено учасникам провадження у справі строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали. Відзив має бути оформлено у відповідності до вимог ст.263 ГПК України, якою, зокрема, передбачено, що до відзиву додаються докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
Враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом було попереджено сторони, що апеляційна скарга може бути розглянута за правилами ч. 10 ст. 270 ГПК України без повідомлення учасників справи.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвала про відкриття апеляційного провадження у справі згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення була отримана представниками учасників провадження у справі - 16.12.2019, що підтверджується наявними в матеріалах справи зворотними повідомленнями про вручення поштових відправлень (т.1, а.с.203-206).
Таким чином, матеріалами справи підтверджується належне повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та розгляд справи в порядку, передбаченому ч. 10 ст. 270 ГПК України.
Від Публічного акціонерного товариства «Костянтинівське автотранспортне підприємство 11409» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№12211 від 28.12.2019), в якому просить рішення Господарського суду Донецької області від 30.10.2019 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Позивач, по-перше, вказує, що відповідач, заперечуючи проти позовних вимог з підстав наявності іншого, нібито раніше оформленого полісу страхування у ПРАТ «ПЗУ України» не довів належними та достатніми доказами факт свідомого укладання власником ТЗ - ОСОБА_1 відносно одного й того ж транспортного засобу - двох полісів з різними страховими компаніями.
По-друге, зазначає, що відповідач не належним чином обґрунтовує наявність підстав для стягнення судових витрат за отриману правову допомогу у розмірі 5000,00 грн, оскільки: положення ст.ст. 133,137 ЦПК України не мають відношення до розглядуваної справи; апеляційна скарга на відповідає вимогам ч.2 ст. 258 ГПК України, оскільки в ній не зазначено повного найменування учасників справи, їх організаційно-правової форми, номерів засобу зв'язку, тощо; розмір гонорару адвокату та порядок його визначення не було погоджено сторонами у самому договорі; відповідачем до стягнення заявлено кошти та погоджено обсяг послуг, які не мають прямого відношення до правничих послуг; відповідачем не долучено докази, які свідчать про те, що правничі витрати ним дійсно були понесені - рахунки, платіжні доручення тощо; ордер №1006708 від 17.09.2019 не може бути належним доказом повноважень з представництва адвоката В.В. Грідіна за даною справою в апеляційному суді, оскільки ордер складений 17.09.2019, у той час, коли завдання від відповідача на представництво інтересів було складено 26.11.2019.
Також, позивач зазначає, що у зв'язку з поданням апеляційної скарги він поніс додаткові судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 6000,00 грн, які в силу приписів ст.ст.126,129 ГПК України підлягають стягненню з відповідача та є співмірними у розумінні ч.4 ст. 126 ГПК України.
Від Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу (вх.№121 від 09.01.2020). У відповіді на відзив апелянт посилається на обставини вже зазначені ним в апеляційній скарзі; не погоджується із не доведенням ним понесених судових витрат та зазначає про неподання адвокатом позивача належних документів щодо надання ним правничої допомоги, а саме: в матеріалах справи відсутні докази того, що АО «Декстра» уповноважило адвоката Бабіч В.О. на ведення справи №905/1262/19; адвокатом не надано платіжного доручення на підтвердження сплати коштів, понесених внаслідок розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Третя особа у справі не скористалась передбаченим ст. 263 ГПК України правом подання відзиву на апеляційну скаргу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 Господарського процесуального кодексу України, зазначає таке.
Як вбачається з матеріалів справи, 15.09.2018 о 05 год. 50 хвил. на автошляху Покровськ-Бахмут-Михайлівка Т-05-04 60 км + 650 м відбулось зіткнення транспортних засобів: 1. БАЗ А079.14, державний номер НОМЕР_1 , за кермом якого перебував ОСОБА_2 , 2. Skoda Fabia, державний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_3 , про що складено довідку про дорожньо-транспортну пригоду №10271 від 15.09.2018 виконуючого обов'язки начальника сектору ГУНП в Донецькій області, капітана поліції Мотуз О.С.
У розділі «Дані про транспортні засоби» вказаної довідки зазначено зокрема, про те, що автомобіль Skoda Fabia, державний номер НОМЕР_2 , 2012 року випуску належить ОСОБА_1 , поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності ТДВ «СК «Альфа-Гарант» №АМ/4502764 до 03.07.2019, автобус БАЗ А079.14, державний номер НОМЕР_1 , 2010 року випуску належить ПАТ «Костянтинівське АТП 11409», поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності АТ «СГ «ТАС» №АМ/7120196 до 21.11.2018.
З огляду на попередні висновки, які наявні у вказаній довідці, дорожньо-транспортна пригода сталась внаслідок неправомірних дій ОСОБА_3 .
Наявність вини ОСОБА_3 у зіткненні автомобілів підтверджена вироком від 02.04.2019 Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області по справі №233/1229/19.
Згідно з відомостями, які наявні у Єдиному державному реєстрі судових рішень та не заперечуються сторонами чи третьою особою, зазначений судовий акт не оскаржувався в апеляційному та касаційному порядку і набрав законної сили в порядку норм ст.532 Кримінального процесуального кодексу України.
19.09.2019 позивач, як потерпіла особа, звернувся до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду, яка відбулась 15.09.2019.
02.10.2018 позивач отримав лист №12/2687 від 25.09.2018 Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант», згідно з яким відповідач зазначав, що не має правових підстав для здійснення виплати страхового відшкодування за шкоду, завдану у зв'язку з пошкодженням автомобіля БАЗ А079.14, державний номер НОМЕР_1 . В якості підстави для відмови страхова компанія посилалась на нікчемність полісу №АМ/4502764 у зв'язку із тим, що автомобіль Skoda Fabia, державний номер НОМЕР_2 , раніше застрахований Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на підставі полісу №АК/7618807.
Листом №190 від 02.11.2018 Публічне акціонерне товариство «Костянтинівське автотранспортне підприємство 11409» запросило відповідача взяти участь у технічному огляді транспортного засобу марки БАЗ А079.14, державний номер НОМЕР_1 , призначеному на 14.11.2018 за визначеною у листі адресою.
Представник Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» за запрошенням позивача для огляду транспортного засобу не з'явився.
Виходячи зі змісту висновку №213/18 експертного автотоварознавчого дослідження від 20.11.2018, складеного судовим експертом Синельником А.І. (свідоцтво №15 від 03.07.2015) вартість матеріального збитку, спричиненого володільцю автобуса БАЗ А079.14, державний номер НОМЕР_1 , становить 23565,16 грн з ПДВ.
Виходячи з того, що на вимогу позивача Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» не здійснило відшкодування вартості матеріального збитку, заподіяного потерпілій особі, Публічне акціонерне товариство «Костянтинівське автотранспортне підприємство 11409» звернулось до суду з розглядуваним позовом.
Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Нормами ст. 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно з ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про страхування» страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.
Статтею 988 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування у встановлений договором строк.
Згідно з абзацом 3 частини першої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Колегією суддів встановлено, що 03.07.2018 між ОСОБА_1 та ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» було укладено договір (поліс) № АМ 4502764 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відповідно до якого була застрахована цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки автомобіля Skoda Fabia, державний номер: НОМЕР_2 , VIN -код: НОМЕР_4 строком дії з 04.07.2018 до 03.07.2019.
Також з матеріалів справи вбачається, що згідно із полісом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» №АК/7618807 відбулось страхування такого транспортного засобу: марка/модель: Skoda Fabia, державний номер: НОМЕР_5 , VIN -код: НОМЕР_4 .
За приписами п.1.4 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, яка затверджена наказом №385 від 24.06.2010 Міністерства транспорту та зв'язку України, VIN-код (Vehicle Identification Number) - це ідентифікаційний номер транспортного засобу, який є структурованим поєднанням буквено-цифрових символів, присвоюється виробником транспортного засобу з метою його ідентифікації та наноситься на кузов транспортного засобу.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, зважаючи на VIN-код транспортних засобів, за вказаними полісами відбулось забезпечення одного і того самого об'єкту.
Відповідно до наявних у матеріалах справи витягів з бази даних МТСБУ, поліси №АМ/4502764 та №АК/7618807 були чинними станом на 15.09.2018 - дату, коли трапилась дорожньо-транспортна пригода.
Згідно ст. 981 ЦК України, договір страхування може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 989 ЦК України, страхувальник зобов'язаний, зокрема, при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується.
Аналогічні положення встановлено в пункті 17.3 статті 17 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним.
Отже, господарські суди мають враховувати, що чинне законодавство дозволяє страхувальнику укладати декілька договорів страхування одного об'єкта з різними страховиками. У разі наявності на момент укладення договору страхування іншого чинного договору страхування того самого об'єкта від тих саме ризиків страхувальник зобов'язаний повідомити про це страховика. Невиконання такого обов'язку тягне за собою нікчемність нового договору страхування (частина друга статті 215 ЦК України).
Відповідна правова позиція узгоджується із висновками, викладеними в постанові від 14.05.2019 у справі № 910/7631/18 Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.
Між тим, аналізуючи вказані норми законодавства та досліджуючи обставини даної справи, колегія суддів зазначає наступне. По-перше, норми ст. 989 ЦК України та ст. 17 «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не забороняють одному й тому же страхувальнику укладати декілька договорів страхування одного об'єкта з різними страховиками. В даному випадку, матеріали справи не містять доказів того, що саме страхувальником ОСОБА_1 було укладено договори страхування не тільки із ТДВ «СК «Альфа-Гарант», але й раніше з ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна».
По-друге, підставою для визнання правочину нікчемним на підставі ст. 989 ЦК України, ст. 17 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - є саме не повідомлення страховика про існування попереднього договору страхування. Між тим, матеріали справи не містять як доказів укладання ОСОБА_1 договору страхування із ПрАТ «СК «ПЗУ України», так і обізнаності страхувальника - ОСОБА_1 про існування договору страхування із ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» з іншої особою стосовно автомобіля Skoda Fabia, VIN-код: НОМЕР_4 та неповідомлення цієї інформації ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант».
По-третє, матеріали справи не містять полісу №АК/7618807, виданого ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна», з якого можливо було б встановити дату укладення договору, з'ясувати, чи передувала ця дата укладенню договору з ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант». Отже, посилання відповідача не обґрунтовані належними та достатніми доказами.
По-четверте, матеріали справи містять лист №12/2687 від 25.09.2018, з якого вбачається, що ТДВ СК «Альфа-Грант», у відповідь на заяву про страхове відшкодування Константинівському АТП 11409, повідомляє про існування договору страхування із ПрАТ СК «ПЗУ». Таким чином, вбачається, що ТДВ СК «Альфа-Гарант» було обізнано про існування договору страхування.
Отже, колегія суддів дійшла висновку про те, що в даному випадку відсутні підтверджені підстави вважати, що договір (поліс) №АМ/4502764, укладений між ОСОБА_1 та ТДВ «СК «Альфа-Гарант» є нікчемним в силу приписів ст. 989 ЦК України та ст. 17 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Стосовно посилань апелянта на судову практику, що колегія суддів зазначає наступне.
У рішенні у справі «Тудор проти Румунії» Європейський суд з прав людини вказав, що роль найвищої судової інстанції кожної держави полягає в тому, щоб вирішувати суперечності у судовій практиці. Європейський суд з прав людини дає чітку відповідь: забезпечення єдності судової практики - завдання найвищої судової установи кожної держави. І не тільки Європейський суд з прав людини, а й інші органи Ради Європи відводять саме найвищій судовій установі в державі таку важливу роль.
Однак тлумачення правової норми судом у процесі вирішення спору з метою застосування закону до конкретних правовідносин, які виникли між сторонами, - одночасно і процесуальне право, і обов'язок суду. Жоден суд не може ухвалити рішення, не витлумачивши норму закону, яку він застосовує.
Ч. 4 ст. 236 ГПК України вказує на те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
Разом із тим суддівський розсуд - необхідна складова незалежності суду. Знаходячись поза межами прецедентної судової системи, суд проявляє свій розсуд у тому, що вирішує спір, ґрунтуючись виключно на статутному праві, самостійно даючи йому тлумачення, виходячи зі змісту, значення конкретного закону, галузі права і законодавства в цілому у рамках індивідуальних особливостей обставин конкретної справи, що розглядається.
Таким чином, при врахуванні правових висновків Верховного Суду мають враховуватися індивідуальні особливості обставин даної справи та конкретних доказів з урахуванням принципу правової визначеності та верховенства права.
Колегія суддів враховує висновки Верховного Суду щодо тлумачення норми ст. 989 ЦК України, про що було зазначено вище. Однак, судові рішення, на які посилається апелянт, були прийняті за наслідком розгляду спорів з підстав не аналогічних даному, при наявності різних фактичних обставин, у зв'язку з чим висновок про нікчемність договору страхування в даному випадку - відсутній.
В силу норм ч.2 ст.1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Статтею 990 цього кодексу України встановлено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком (аналогічні положення містяться в ст.25 Закону України «Про страхування»).
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку (п.35 постанови Великої Палати Верховного суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц).
За приписами п.22.1 ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
В силу норм ч.2 ст.1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Згідно із ст.29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Одночасно, відповідно до п.12.1 ст.12 вказаного закону України страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що виходячи з того, що згідно із п.2 полісу №АМ/4502764 було встановлено ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну у розмірі 50000,00 грн та франшизу в сумі 2000,00 грн, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість в сумі 21565,16 грн (23565,16 грн - 2000,00 грн).
Отже, колегія суддів зазначає, що наявні підстави для часткового задоволення позовної заяви Публічного акціонерного товариства «Костянтинівське автотранспортне підприємство 11409» до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант», про що вірно було зазначено судом першої інстанції.
За таких обставин, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення в оскаржуваній частині Господарський суд Донецької області забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, у зв'язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.
Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені апелянтом, у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо розподілу судових витрат, понесених позивачем при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи, до яких належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Як вбачається з матеріалів справи, між Адвокатським об'єднанням «Декстра» та ПрАТ «Констянтинівське автотранспортне підприємство 11409» укладено договір про надання правничої допомоги б/н від 20.12.2019. Предметом даного Договору є надання адвокатами АО усіма законними методами та способами правової допомоги Клієнту у Східному апеляційному господарському суді у справі №905/1262/19 за апеляційною скаргою ТДВ СК «Альфа-Гарант».
Додатковою угодою №1 до договору визначено послуги: надання правової оцінки оскаржуваному рішенню суду (1 година - 900,00 грн); підготування відзиву (4 години - 3600,00 грн); представництво клієнта в судовому засіданні (фіксовано - 1500,00 грн). Згідно звіту витраченого часу адвоката АО «Декстра» Бабіч В.О. гонорар складає 4500,00 грн (надання правової оцінки рішенню - 900,00 грн та підготування відзиву - 3600,00 грн).
Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонорару та фактичних витрат у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний, виправданий, що передбачено у ст.126 ГПК України та у ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Згідно ст.15 ГПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Колегія суддів зазначає, що матеріали справи містять детальний погодинний розрахунок витрат за надані послуги.
Враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, погодинний розрахунок, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, апеляційний суд дійшов висновку, що у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача на правову допомогу в сумі 4500,00 грн покладаються на відповідача.
Крім того, відповідачем не було заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
Стосовно тверджень відповідача про те, що адвокатом позивача не надано платіжного доручення на підтвердження сплати коштів, понесених внаслідок розгляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
За змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).
Натомість положеннями п.2 ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат. Витрати, що підпадають під вимоги п.2 ч.2 ст. 126 ГПК України позивачем - заявлені не були.
Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Таким чином, ураховуючи наведені положення процесуального законодавства, колегія суддів враховує, що адвокатом Бабіч В.О. доведено належними доказами (підтверджено обсяг наданих послуг і виконаних робіт) факт надання правничої допомоги (п.1. ч.1 ст. 126 ГПК України) на суму 4500,00 грн. яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись статтями 129, 269, 273, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Донецької області від 30.10.2019 у справі №905/1262/19 залишити без змін.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (01133, м.Київ, бульвар Лесі Українки, буд.26, код ЄДРПОУ 32382598) на користь Публічного акціонерного товариства «Костянтинівське автотранспортне підприємство 11409» (85103, Донецька область, м.Костянтинівка, вул.Соборності, буд.1, код ЄДРПОУ 03113911) витрати на правничу допомогу - 4500,00 грн.
Доручити Господарському суду Донецької області видати відповідний наказ.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Р.А. Гетьман
Суддя Н.М. Дучал
Суддя О.І. Терещенко