вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"04" лютого 2020 р. Справа№ 910/1231/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коробенка Г.П.
суддів: Кравчука Г.А.
Євсікова О.О.
за участю секретаря судового засідання Денисюк І.Г.
за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 04.02.2020
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Компанії "Тендерсон Трейдінг ЛТД"
на рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2019 (повне рішення складено 11.06.2019)
у справі №910/1231/19 (суддя Данилова М.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросолар"
до Публічного акціонерного товариства "Інститут транспорту нафти"
про стягнення грошових коштів
за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Компанії "Тендерсон Трейдінг ЛТД"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросолар"
Публічного акціонерного товариства "Інститут транспорту нафти"
про визнання недійсним договору позики,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Євросолар" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Інститут транспорту нафти" про стягнення 1139561,64 грн, з яких 1000000 грн основного боргу, 8000 грн інфляційних втрат, 31561,00 грн пені, 100000 грн штрафу.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором позики №7 від 15.11.2018 щодо повернення суми позики.
04 березня 2019 року до місцевого господарського суду від Компанії "Тендерсон Трейдінг ЛТД" (який є акціонером Публічного акціонерного товариства "Інститут транспорту нафти"), як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, надійшла позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросолар", Публічного акціонерного товариства "Інститут транспорту нафти", в якій третя особа просить суд визнати недійсним договір позики №7 від 15.11.2018.
В обґрунтування поданої позовної заяви Компанія "Тендерсон Трейдінг ЛТД" посилалась на те, що договір підписано від ПАТ "Інститут транспорту нафти" неуповноваженою особою та без узгодження договору із повноважною наглядовою радою товариства.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.2019 позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Компанії "Тендерсон Трейдінг ЛТД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросолар", Публічного акціонерного товариства "Інститут транспорту нафти" прийнято до розгляду, об'єднано позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору Компанії "Тендерсон Трейдінг ЛТД" у справі №910/1231/19 в одне провадження з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросолар" у справі №910/1231/19.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2019 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросолар" задоволено повністю. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Інститут транспорту нафти" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросолар" 1000000 грн суми позики, 8000 грн інфляційних втрат, 31561,00 грн пені, 100000 грн штрафу. У задоволенні позову Компанії "Тендерсон Трейдінг ЛТД" відмовлено повністю.
Відмовляючи в позові третьої особи, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність повноважень Заворотнього В.Ф. щодо представництва ПАТ "Інститут транспорту нафти" та підписання договору позики №7 від 15.11.2018 не має юридичної сили, оскільки позикодавець, укладаючи оспорюваний договір, діяв добросовісно і розумно; також суд виходив з наступного схвалення відповідачем спірного правочину. Задовольняючи позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросолар", суд виходив з доведеності факту прострочення відповідачем строку повернення суми позики та наявності підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат, штрафу та пені.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Компанія "Тендерсон Трейдінг ЛТД" подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2019 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросолар" та задоволення позову Компанії "Тендерсон Трейдінг ЛТД".
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі скаржником викладено обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, аналогічні тим, які викладено в позовній заяві Компанії "Тендерсон Трейдінг ЛТД". При цьому, третя особа зазначає, що висновки суду першої інстанції про те, що відсутність повноважень у ОСОБА_1 не має юридичної сили для позивача не відповідають обставинам справи, підтвердженими наявними у справі доказами про те, що позивач не міг не знати про відсутність погодження наглядової ради щодо укладення договору позики. Також, на думку скаржника, судом першої інстанції помилково встановлено обставини про схвалення спірного договору позики, що в сукупності призвело до неправильного застосування ст. 241 ЦК України та незаконної відмови в позові скаржника.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Компанії "Тендерсон Трейдінг ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2019; призначено розгляд апеляційної скарги.
У відзиві на апеляційну скаргу, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Євросолар" просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування рішення суду є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства.
31.01.2020 через канцелярію суду від Публічного акціонерного товариства "Інститут транспорту нафти" надійшла заява про визнання позову, в якому останній просить прийняти повне визнання ПАТ "Інститут транспорту нафти" позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Компанії "Тендерсон Трейдінг ЛТД" про визнання недійсним договору позики №7, укладеного 15.11.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Євросолар" та Публічним акціонерним товариством "Інститут транспорту нафти".
Виходячи зі змісту частин першої та четвертої статті 191 Господарського процесуального кодексу України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві; у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову; якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову.
Враховуючи те, що позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Компанії "Тендерсон Трейдінг ЛТД" заявлено до двох відповідачів - Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросолар" та Публічного акціонерного товариства "Інститут транспорту нафти", які є сторонами оспорюваного договору, колегія суддів вважає, що заява одного з відповідачів, в даному випадку - Публічного акціонерного товариства "Інститут транспорту нафти", про визнання позову третьої особи в будь-якому випадку не має вирішального значення для цілей статті 191 ГПК України та не зможе призвести до встановлених цією правовою нормою наслідків вчинення відповідної процесуальної дії (задоволення цього позову) за наявності іншого відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросолар", права якого порушуються цією заявою, а тому вищевказана заява не приймається судом апеляційної інстанції.
В судовому засіданні апеляційної інстанції 04.02.2020 представник третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору відмовився від поданого 28.11.2019 клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду постанови Центрального апеляційного господарського суду від 28.02.2019 у справі №904/10956/16 у зв'язку з чим дане клопотання судом апеляційної інстанції не розглядалось.
В судовому засіданні представник третьої особи підтримав клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів - копії рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2019, яким, зокрема, визнано недійсним рішення наглядової ради ПАТ "Інститут транспорту нафти" від 19.09.2018, оформлене протоколом №2/09/2018, та постанови Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2019 у справі №910/1751/19, якою залишено без змін вищезазначене рішення в частині визнання недійсним рішення наглядової ради ПАТ "ІТН" від 19.09.2018; копії рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2019 у справі №910/2737/19, яким визнано недійсним рішення наглядової ради Публічного акціонерного товариства "ІТН", оформлене протоколом №16 засідання наглядової ради ПАТ "Інститут транспорту нафти" від 17.10.2016 та скасовано запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про керівника Публічного акціонерного товариства "Інститут транспорту нафти" (ідентифікаційний код 00148429) ОСОБА_1 , внесений внаслідок проведення державним реєстратором Київської обласної філії Державного підприємства «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Петрик Анастасією Віталіївною реєстраційної дії №10741070034015739 від 23.11.2016 про внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах, просив задовольнити вказане клопотання. В обґрунтування неможливості надати вказані докази в суді першої інстанції, заявник послався на те, що вказані документи були створені після ухвалення оскаржуваного рішення.
Представник позивача заперечував проти вказаного клопотання, просив відмовити у його задоволенні.
Представник відповідача підтримав вказане клопотання, просив його задовольнити.
Судом апеляційної інстанції задоволено клопотання третьої особи про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.
В судовому засіданні апеляційної інстанції 04.02.2020 представник третьої особи підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2019 у справі №910/1231/19 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросолар" та задоволення позову Компанії "Тендерсон Трейдінг ЛТД".
В судовому засіданні представник позивача заперечував проти апеляційної скарги, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2019 у справі №910/1231/19 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросолар" та задоволення позову Компанії "Тендерсон Трейдінг ЛТД".
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні, виходячи з наступного.
15.11.2018 між ПАТ "Інститут транспорту нафти", як позичальником, та ТОВ "Євросолар", як позикодавцем, укладено договір позики №7 (далі - Договір), у відповідності до пунктів 1.1, 2.2 якого позикодавець надає позичальнику позику, а позичальник зобов'язується повернути надані кошти в повному обсязі у порядку та на умовах, передбачених цим договором; загальна сума позики встановлюється в національній валюті України - гривнях і за цим договором становить 1000000 гривень.
Відповідно до п. 5.1 Договору, позика підлягала поверненню до 30.12.2018.
На виконання умов Договору, 15.11.2018 позивачем було перераховано на рахунок відповідача суму позики в розмірі 1000000 грн десятьма рівними платежами по 100000 грн кожен, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою з особового рахунку ПАТ "Інститут транспорту нафти".
Предметом спору за позовом ТОВ "Євросолар" є наявність чи відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 1000000 грн основного боргу, 8000 грн інфляційних втрат, 31561,00 грн пені, 100000 грн штрафу за неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором позики №7 від 15.11.2018 щодо повернення суми позики. Предметом спору за позовом Компанії "Тендерсон Трейдінг ЛТД" є наявність чи відсутність підстав для визнання недійсним договору позики №7 від 15.11.2018.
Позовні вимоги Компанії "Тендерсон Трейдінг ЛТД" обґрунтовані тим, що договір позики №7 від 15.11.2019 підписаний від імені ПАТ "Інститут транспорту нафти" неуповноваженою особою ( ОСОБА_1 ), посилаючись на те, що згідно протоколу №1 від 08.07.2016 Генеральним директором ПАТ "ІТН" з 08.07.2016 та на момент підписання спірного договору був ОСОБА_2 . Також третя особа вказує про те, що договір позики укладений на суму, яка перевищує 200000 грн за відсутності узгодження з наглядовою радою відповідача.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частиною першою ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частинами першою та другою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Правочини юридична особа вчиняє через свої органи, що з огляду на положення статті 237 Цивільного кодексу України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи у правовідносини з третіми особами.
Колегією суддів встановлено, що оспорюваний договір від ПАТ "Інститут транспорту нафти" підписано Заворотнім Віктором Федоровичем.
Статтею 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" передбачено, що Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема, відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо, дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.
Згідно з частинами 1, 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Колегією суддів встановлено, що на момент укладення договору позики в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань містилась інформація про особу, яка має право представляти без довіреності інтереси ПАТ "Інститут транспорту нафти", такою особою станом на 15.11.2018 був ОСОБА_1 , відомостей про ОСОБА_2 , як підписанта, на момент укладення спірного договору в реєстрі зареєстровано не було. При цьому, в даному реєстрі була відсутня будь-яка інформація про обмеження повноважень представника в тому числі і щодо суми договору.
Враховуючи викладене, відповідно до ч. 3 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою.
При цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції, ТОВ "Євросолар" не було учасником ПАТ "ІТН", а тому не брало участі в судових спорах щодо корпоративних прав учасників ПАТ "ІТН", отже, при укладенні договору позики не знав та не міг знати про наявність корпоративних спорів між учасниками ПАТ "ІТН" скасування повноважень наглядової ради та зміну керівника (підписанта) в ПАТ "ІТН". Зазначений корпоративний спір стосується лише ПАТ "ІТН" та Компанії "Тендерсон Трейдінг ЛТД" і не має відношення до ТОВ "Євросолар" та не може бути підставою для визнання угоди недійсною.
Крім того, посилання Компанії "Тендерсон Трейдінг ЛТД" на те, що у Єдиному державному реєстрі судових рішень містяться рішення суду та інформація про відсутність повноважень у ОСОБА_1 не може братися до уваги, оскільки в даному реєстрі міститься інформація без ідентифікації фізичних осіб.
Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину (стаття 241 ЦК України).
На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності у поведінці третьої особи несе юридична особа.
Таким чином, частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 27.06.2018 у справі №668/13907/13-ц.
Таким чином, для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором в даному випадку несе відповідач - ПАТ "Інститут транспорту нафти".
Відповідачем не надано беззаперечних доказів на підтвердження обізнаності позивача про відсутність повноважень у ОСОБА_1 на укладення спірного договору та відсутність погодження наглядової ради щодо укладення договору позики.
Таким чином, колегія суддів вважає, що відсутність повноважень ОСОБА_1 щодо представництва ПАТ "Інститут транспорту нафти" та підписання договору позики №7 від 15.11.2018 для ТОВ "Євросолар" юридичної сили не мають.
Оцінивши докази, долучені судом апеляційної інстанції до матеріалів справи, а саме: копію рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2019, яким, зокрема, визнано недійсним рішення наглядової ради ПАТ "Інститут транспорту нафти" від 19.09.2018, оформлене протоколом №2/09/2018, та копію постанови Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2019 у справі №910/1751/19, якою залишено без змін вищезазначене рішення в частині визнання недійсним рішення наглядової ради ПАТ "Інститут транспорту нафти" від 19.09.2018; копію рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2019 у справі №910/2737/19, яким визнано недійсним рішення наглядової ради Публічного акціонерного товариства "Інститут транспорту нафти", оформлене протоколом №16 засідання наглядової ради ПАТ "Інститут транспорту нафти" від 17.10.2016 та вирішено скасувати запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про керівника ПАТ "Інститут транспорту нафти" (ідентифікаційний код 00148429) ОСОБА_1 , колегія суддів вважає, що встановлені у вказаних судових рішеннях обставини не впливають на розгляд даної справи, оскільки вказані судові рішення були прийняті після ухвалення оскаржуваного рішення.
Як встановлено вище, позивачем, на виконання умов договору позики 15.11.2018 перераховано на рахунок відповідача суму позики у розмірі 1000000 грн, які фактично прийняті відповідачем, оскільки станом на час розгляду справи зазначені грошові кошти не повернуто позивачу як безпідставно отримані.
З огляду на викладене, враховуючи те, що відсутність повноважень ОСОБА_1 щодо представництва ПАТ "Інститут транспорту нафти" та підписання договору позики №7 від 15.11.2018 для ТОВ "Євросолар" юридичної сили не мають, а також те, що договір позики схвалено діями сторін договору (перерахування позикодавцем суми позики та прийняттям позичальником вказаної суми), колегія суддів вважає, що позовні вимоги Компанії "Тендерсон Трейдінг ЛТД" про визнання договору позики №7 від 15.11.2018 недійсним є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно частин першої та другої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 1046 Цивільного Кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 Цивільного кодексу України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Відповідно до ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Як встановлено вище, позивачем було перераховано на рахунок відповідача суму позики в розмірі 1000000 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою з особового рахунку ПАТ "Інститут транспорту нафти".
Натомість відповідачем - Публічним акціонерним товариством "Інститут транспорту нафти" зобов'язання з повернення суми позики у встановлений договором строк не виконано.
В силу вимог ст. ст. 525, 526, 530, 599, 610, 612 ЦК України зобов'язання підлягає виконанню належним чином у встановлений строк та припиняється виконанням, проведеним належним чином. Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, є порушенням зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З огляду на викладене, враховуючи те, що відповідачем не надано доказів на підтвердження виконання ним зобов'язання за договором позики, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості в розмірі 1000000 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Позивачем - ТОВ "Євросолар" також заявлено до стягнення з відповідача 8000 грн інфляційних втрат, які нараховано у відповідності до ст. 625 ЦК України (за період з 31.12.2019 по 31.01.2019), 31561,00 грн пені (за період з 31.12.2019 по 31.01.2019) та 100000 грн штрафу, нараховані у відповідності до п. 6.3 Договору, ст. 230 ГК України, ст. 549 ЦК України.
Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня).
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідальність у вигляді пені та штрафу передбачена сторонами у п. 6.3 Договору, відповідно до якого у разі, якщо позичальник не повернув позикодавцю надану позику в установлений згідно з умовами договору строк, за вимогою позикодавця позичальник зобов'язується сплатити господарські санкції у вигляді подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення виконання зобов'язання та у випадку невиконання зобов'язань сплатити штраф, розмір якого, за згодою сторін становить 10% від неповерненої суми позики.
Перевіривши розрахунок заявлених позивачем до стягнення інфляційних втрат, пені та штрафу, колегією суддів встановлено, що вказаний розрахунок є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства, а тому, з урахуванням факту порушення відповідачем грошового зобов'язання, позовні вимоги про стягнення з відповідача 8000 грн інфляційних втрат, 31561,00 грн пені та 100000 грн штрафу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
У даній справі учасникам справи було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального права.
Разом з тим, судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначено про відмову у задоволенні зустрічного позову Компанії "Тендерсон Трейдінг ЛТД", тоді як Компанією "Тендерсон Трейдінг ЛТД" позов у даній справі заявлено як третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору. Отже, дана невідповідність має бути виправлена шляхом зміни резолютивної частини оскаржуваного рішення.
Відповідно до ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч.4 ст. 277 ГПК України).
Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність змінити пункт 3 резолютивної частини оскаржуваного рішення, виклавши в наступній редакції: « 3. У задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Компанії "Тендерсон Трейдінг ЛТД" відмовити.» В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат.
Судовий збір за подачу апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладається судом на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Компанії "Тендерсон Трейдінг ЛТД" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2019 у справі №910/1231/19 змінити, виклавши пункт 3 резолютивної частини рішення в такій редакції:
« 3. У задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Компанії "Тендерсон Трейдінг ЛТД" відмовити.»
В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2019 у справі №910/1231/19 залишити без змін.
Матеріали справи №910/1231/19 повернути Господарському суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 11.02.2020
Головуючий суддя Г.П. Коробенко
Судді Г.А. Кравчук
О.О. Євсіков