21 лютого 2020 року м. Київ
Справа № 756/12716/16-ц
Провадження: № 22-ц/824/5345/2020
Київський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Невідомої Т.О., розглянувши питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2016 року, постановлену під головуванням судді Маринченко М.М.,
у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2016 року відкрито провадження у даній справі.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 у березні 2019 року подала апеляційну скаргу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2016 року залишено без руху та надато строк для подання до суду заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших підстав поважності пропуску цього строку.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 червня 2019 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2016 року відмовлено у зв'язку із пропуском строку на апеляційне оскарження.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу.
Постановою Верховного Суду від 29 січня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Київського апеляційного суду від 14 червня 2019 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
19 лютого 2020 року справа надійшла до Київського апеляційного суду.
Однак, апеляційна скарга не може бути прийнята до розгляду Київським апеляційним судом та підлягає поверненню скаржнику з наступних підстав.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон).
Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (ч.ч. 1,3 ст. 5 ЦК України).
Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», внесено зміни, зокрема, до ЦПК України, які набули чинності 8 лютого 2020 року.
У розділі II Прикінцевих та перехідних положень до Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування та установлено, що лише касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Статтею 353 ЦПК України чітко визначений перелік ухвал, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду. Даний перелік є вичерпним.
В редакції ЦПК України на час вирішення судом апеляційної інстанції питання щодо відкриття апеляційного провадження, ухвала про відкриття провадження у справі з переліку ухвал, на які можуть бути подані апеляційні скарги, виключена.
Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції у разі, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Оскільки чинне цивільно-процесуальне законодавство не передбачає можливості оскарження в апеляційному порядку ухвали суду про відкриття провадження у справі, апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2016 року про відкриття провадження у справі підлягає поверненню скаржнику.
Окрім того, слід відмітити, що метою цивільного судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних, оспорюваних прав, і, досягненню цієї мети сприяє не лише, і не стільки змагальність, а й консесуально орієнтований процес цивільного судочинства, тобто, спрямованість дій учасників справи та суду саме на досягнення консенсусу. Орієнтація на досягнення консенсусу учасниками щодо предмету спору повинно зводити до мінімуму намір зловживання процесуальними правами.
У пункті 47 Рішення ЄСПЛ від 03.04.2008 року у справі «Корецький та інші проти України» зазначено, що закон має бути доступний для конкретної особи та достатньо чітко сформульований, щоб вона могла, якщо це необхідно, за допомогою кваліфікованих радників передбачити в розумних межах, виходячи з обставин справи, ті наслідки, які може спричинити означена дія.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 29.06.2010 р. №17-рп/2010 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) абз. 8 п. 5 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про міліцію», одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дозволять особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної та передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Комітет міністрів Ради Європи у своїй Рекомендації стосовно введення в дію та поліпшення функціонування систем і процедур оскарження у цивільних та торгових справах №R(95)5 від 07.02.1995 р. рекомендував державам-членам вживати заходів щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, стосовно запобігання будь-яким зловживанням системою оскарження.
Цивільно-процесуальним законодавством України чітко врегульовані питання строків на апеляційне оскарження, права на поновлення строку на апеляційне оскарження, наслідки не подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження або визнання наведених скаржником підстав для поновлення такого строку неповажними.
Як убачається з матеріалів справи, дана цивільна справа перебуває у провадженні суду ще з квітня 2016 року. При цьому, ОСОБА_1 , будучи достеменно обізнаною про існування даного спору та відкриття провадження у справі ще у грудні 2016 року (т. а.с. 57-59, 63, 70, 75-76, 80, 84-90, 134), подала апеляційну скаргу на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2016 року лише у березні 2019 року.
Отже, ОСОБА_1 , оскаржуючи ухвалу про відкриття провадження у справі майже через 2,5 роки після ухвалення судом даного рішення, повинна була розуміти та передбачати юридичні наслідки своїх дій.
Окрім того слід відмітити, що Європейський суд у своїх рішеннях неодноразового звертав увагу на те, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованаУкраїною Законом № 475/97-ВРвід 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.При цьому Європейський суд у своїй практиці широко тлумачить дане питання, основним у якому є доступ до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
У той же час, Європейський суд своїх рішеннях наголошує, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання.
Законодавець диференціює необхідність врахування судом поважності або неповажності явки позивача до суду залежно від того, яке це судове засідання, поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження тощо. Це пов'язано із дією принципу цивільного судочинства - диспозитивністю, відповідно до якого кожний учасник процесу самостійно розпоряджається наданими йому законом процесуальними правами. Окрім того, таке положення закону пов'язане насамперед із дотриманням судом розумних строків розгляду справи, що є вимогою ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Суд відмічає, що строки, встановлені ЦПК України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів.
Зурахуванням практики ЄСПЛ, критеріями розумних строків у цивільних справах є, в тому числі, і правова та фактична складність справи, поведінка заявника, характер процесу та його значення для заявника.
Ураховуючи викладене, предмет апеляційного оскарження та наявні в матеріалах справи докази щодо обізнаності відповідачки ОСОБА_1 про рух цивільної справи, суд доходить висновку про те, що, скаржник, оспорюючи ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2016 року, не дає суду можливості у встановлений законом строк вирішити справу. Такі дії скаржника містять ознаки зловживання процесуальними правами.
Керуючись ст. 3, п. 4 ч. 5 ст. 357 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2016 року повернути особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя Т.О. Невідома