Іменем України
21 лютого 2020року місто Київ
Справа №373/1506/19
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Лівінського С.В. (суддя-доповідач),
Березовенко Р.В.,
Нежури В.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», в особі представника Крилової Олени Леонідівни на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області, у складі судді Опанасюка І.О., від 09 жовтня 2019 року в справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У вересні 2019 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що відповідач ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву від 28 травня 2010 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 4 200 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг.
ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконала, унаслідок чого станом на 30 червня 2019 року утворилася заборгованість у розмірі 293 670,65 грн, з яких позивач просить стягнути 122 110,82 грн, що складається з: 4 153,41 грн - тіло кредиту; 117 957,41 грн - нараховані відсотки за користування кредитом.
З урахуванням наведеного, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь вказану вище суму заборгованості.
Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 09 жовтня 2019 року в задоволені позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Позивач,в особі представника Крилової О.Л., з вказаним судовим рішенням не погодився та подав апеляційну скаргу. Просив рішення районного суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Посилався на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи і порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що АТ КБ «ПриватБанк» на підтвердження укладення кредитного договору між сторонами та заборгованості відповідача за цим договором, надав належні докази, а саме: розрахунок заборгованості, копію анкети-заяви позичальника про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку від 28 травня 2010 року, Тарифи банку, Умови та правила надання банківських послуг.
Вказав, що відповідач у заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку від 28 травня 2010 року висловив свою згоду про укладення договору та погодився на запропоновані умови користування послугами банку і йому банком було відкрито картковий рахунок, встановлено початковий кредитний ліміт. Відповідач користувався кредитними коштами, що свідчить про укладення між сторонами кредитного договору.
Зазначив, що відсутність підпису боржника на Тарифах банку, Умовах та правилах надання банківських послуг не свідчить про не укладеність договору, оскільки суть договору приєднання полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або в інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши згоду на них. Відповідач, крім того, не надав доказів, що її не було ознайомлено з Умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами банку або було ознайомлено із іншими Умовами та правилами надання банківських послуг.
Вказує також, що факт користування відповідачем кредитними коштами підтверджено доданими до апеляційної скарги довідкою про відкриття рахунку, довідкою про встановлення кредитного ліміту, випискою по рахунку, копією довідки про умови кредитування.
Відповідач своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу не скористалася і своїх заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направила.
Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки в даній справі ціна позову становить 122 110,82 грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга до задоволення не підлягає.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Міськрайонний суд з посиланням на не доведеність позивачем усіх обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, у задоволені позову відмовив.
Колегія суддів погодилася з цим висновком міськрайонного суду, оскільки він ґрунтується на нормах чинного законодавства України та відповідає фактичним обставинам справи.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Між тим, у спірній заяві позичальника про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку від 28 травня 2010 року, на яку останній послався в апеляційній скарзі, процентна ставка не зазначена.
Банк, пред'являючи у даній справі, вимоги про погашення кредиту, просив стягнути заборгованість та нараховані відсотки.
Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, банк посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід'ємні частини договору.
Разом з тим, матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цим витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, відповідач, підписуючи заяву від 28 травня 2010 року, ознайомилась і погодилась з ними, а також, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків, та саме у зазначеному в цих документах розмірах і порядках нарахування.
Роздруківка ж із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Неможливо у даному випадку також застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювались самим АТ КБ «ПриватБанк» в період: з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов та правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов та правил надання банківських послуг не можуть розцінюватись як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Розглядаючи спір, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, не зважаючи на доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, належність, допустимість, достовірність кожного наданого позивачем доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, в тому числі й тих, на які посилається апелянт, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює, та дійшов до обґрунтованого висновку про відмову в позові.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи.
Отже, наданий позивачем витяг з Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічні висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 та правильно і, всупереч твердженням апелянта, у відповідності до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК, судом враховано під час вибору і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Крім того, з огляду на те, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи, підпису відповідача не містять, їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 28 травня 2010 року шляхом підписання заяви.
Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді розмір та порядок нарахування відсотків за користування кредитом.
Окрім іншого, з матеріалів даної цивільної справи вбачається, що позивачем на обґрунтування своїх позовних вимог не надано доказів того, що відповідна картка передбачена умовами анкети-заяви, була видана відповідачу, як і не надано суду відомостей, що підтверджують тип та строк дії картки, що є істотними умовами договору, доказів зарахування кредитних коштів на картку. При цьому, матеріали справи також не містять відомостей, що підтверджують факт наявності заборгованості відповідача за кредитним договором, враховуючи що згідно анкети-заяви, розмір бажаного кредитного ліміту та тип картки взагалі не визначено, а відповідно до позовної заяви позивачем зазначено про отримання відповідачем кредиту у розмірі 4 200 грн.
Також, позивачем не надано суду доказів відкриття на ім'я відповідача рахунку, виписки по даному рахунку, який і мав би підтвердити рух грошових коштів, наявність або відсутність заборгованості, та з якого суд мав би встановити який саме розмір грошових коштів було отримано позичальником, а доданий до матеріалів витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не містить відомостей про тип картки, яка була надана відповідачу, відомостей про отримання вказаних документів з боку позичальника, ознайомлення останнього з обраним тарифом кредитування.
За таких обставин колегія суддів вважає, що, попри твердженням апеляційної скарги, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з відповідача заборгованості та нарахованих відсотків, у зв'язку з недоведеністю та безпідставністю цих позовних вимог.
Таким чином, суд першої інстанції, не зважаючи на заяви апелянта, виконав вимоги ст. 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив та оцінив докази, правильно встановив обставини у справі та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк».
Щодо довідки про відкриття рахунку, довідки про встановлення кредитного ліміту, виписки по рахунку, копії довідки про умови кредитування наданої АТ КБ «ПриватБанк» апеляційному суду, то колегія суддів не приймає їх до уваги за такого.
Відповідно до ч. 2, 4, 8 ст. 83 ЦПК України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Статтею 367 ЦПК України, визначено межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Інші доводи та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, не спростовують вказаних вище висновків суду першої інстанції про недоведеність та безпідставність позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк».
Обґрунтовуючи судове рішення, крім того, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
За наведеного, апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» в особі представника Крилової О.Л., слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Тому, керуючись ч. 13 ст. 7 , п. 1 ч.1 ст. 374, ст. 375, ст. ст. 381- 384 ЦПК України,
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» в особі представника Крилової Олени Леонідівни залишити без задоволення.
Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 09 жовтня 2019 року в справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованостізалишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Оскільки розгляд справи проведено без повідомлення (виклику) учасників справи, касаційна скарга на судове рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: С.В. Лівінський,
Р.В. Березовенко,
В.А. Нежура