20 лютого 2020 року м. Київ
Унікальний номер справи № 759/2972/19
Апеляційне провадження № 22-ц/824/1172/2020
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.
за участю секретаря - Добровольської Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Бабич Н.Д., по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приватне акціонерне товариство Страхова група «ТАС», Компанія «ДАТА Груп БГ» про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -
У лютому 2019 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, уточнивши який, просив стягнути з відповідача на свою користь шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 62 751,09 грн., моральну шкоду у розмірі 7 500,00 грн., витрати на оплату послуг евакуатора в розмірі 850,00 грн., витрати за проведення оцінки та складання звіту в розмірі 2 000,00 грн., а також витрати на правову допомогу в розмірі 64 000,00 грн. та стягнути суму судового збору.
На обґрунтування позову зазначив, що 02 липня 2018 року в м. Києві по вул. Деміївській відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Volkswagen» р.н. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , та автомобіля «Audi» р.н. НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 Власником автомобіля «Audi» р.н. НОМЕР_2 є Компанія «Дата Груп БГ», яка 21 червня 2017 року на ім'я ОСОБА_2 видала довіреність з правом керування автомобілем та отримувати всі компенсації, суми виплат в разі настання страхової події.
Так, постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 16 серпня 2018 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні вищезазначеної правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Відповідальність ОСОБА_1 на момент пригоди була застрахована у ПрАТ «Страхова група «ТАС» відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за полісом АМ/5632696. Шкода, завдана позивачу в результаті дорожньо-транспортної пригоди була оцінена експертами ПрАТ «Страхова група «ТАС» у розмірі 76 174,85 грн. Однак зазначив, що відповідно до Звіту № 660 від 07 липня 2018 року вартість відновлювального ремонту складає 455 626,94 грн. Відновлювальний ремонт є недоцільним з економічної точки зору. Вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Audi» р.н. НОМЕР_2 складає 138 925,94 грн.
Вказував, що 25 січня 2019 року ПрАТ «Страхова група «ТАС» було сплачено на користь позивача страхову виплату у розмірі 76 174,85 грн. Телефоном позивач повідомляв відповідача про необхідність виплатити залишок коштів, проте, жодних дій відповідач не вчинив (т. 1 а.с. 2-7, 89-90).
У відзиві на позов ОСОБА_1 проти задоволення вимог позивача заперечував з тих підстав, що його не було запрошено на проведення оцінки автомобіля, за результатами якого було складено Звіт № 660, а також зазначив, що довіреність, яка надана позивачу від Компанії «ДАТА Груп БГ» та перекладена на українську мову не містить апостиль, а тому є недійсною (т. 1 а.с. 91-93).
У відповіді на відзив позивач зазначив, що оскільки у суб'єкта оціночної діяльності при проведенні оцінки не було потреби спілкуватися з відповідачем, останнього не викликали. Просив позов задовольнити в повному обсязі (т. 1 а.с. 119-121).
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2019 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ПрАТ «Страхова група «ТАС», Компанія «ДАТА Груп БГ» про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 майнову шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 38 925,94 грн., моральну шкоду - 3 000,00 грн., витрати за послуги евакуатора - 850,00 грн., вартість проведеного звіту в розмірі 2 000,00 грн., витрати на правову допомогу в сумі 32 000,00 грн., сплачений судовий збір - 768,40 грн. (т. 2 а.с. 14-15, 16-21).
Не погодившись з рішенням суду, 22 листопада 2019 року ОСОБА_1 подав до суду апеляційнускаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у позові у повному обсязі (т. 2 а.с. 32-41).
В апеляційній скарзі зазначив, що винна у дорожньо-транспортній пригоді особа повинна відшкодувати завданий нею матеріальний збиток власнику транспортного засобу, а власником пошкодженого автомобіля «Audi» р.н. НОМЕР_2 є Компанія «ДАТА Груп БГ», а не позивач ОСОБА_2 , на якого було видано довіреність компанією. Так, уповноваженим представником Компанії «ДАТА Груп БГ» є ОСОБА_2 , який має право як представник даної компанії, діючи виключно в інтересах компанії, звертатися до суду про відшкодування завданого матеріального збитку. Виходячи з цього, суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовну заяву, стягнувши саме на користь ОСОБА_2 майнову шкоду. Враховуючи те, що позивач не звертався до суду в інтересах компанії, яка є власником автомобіля, рішення суду підлягає скасуванню, оскільки судом не встановлена особа, майнові права якої дійсно були порушені внаслідок ДТП. Також вважає, що довіреність ОСОБА_2 є нікчемною, оскільки нотаріусом не було встановлено особу, яка мала законне право від імені Компанії «ДАТА Груп БГ» видавати довіреність на представлення інтересів компанії та не була засвідчена апостилем. Також не погодився з висновком суду про розмір суми відшкодування та зазначив, що суд не врахував обов'язок страхової компанії у межах ліміту відповідальності відшкодувати завдану дорожньо-транспортної пригодою шкоду. Крім того, суд першої інстанції не мотивував у рішенні чому взяв до уваги Звіт № 660 від 07 липня 2018 року ФОП ОСОБА_3 і не прийняв до уваги Звіт № 1607 від 11 грудня 2018 року ФОП ОСОБА_4 . Розрахунок витрат і стягнення 32000 грн. на правничу допомогу є необґрунтованим і не співрозмірним з обсягом робіт по цій справі.
Представник позивача - адвокат Конончук З.В. подала відзив в якому апеляційну скаргу просила залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. На обґрунтування відзиву зазначила, що позивач мав відповідні повноваження звертатись до суду із зазначеними вимогами, довіреність на право керування транспортним засобом була належною та такою, що відповідає положенням ст. 17 Договору між Україною та Республікою Болгарія про правову допомогу в цивільних справах від 29 грудня 2005 року, а суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення різниці завданої шкоди із відповідача (т. 2 а.с. 58-61).
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 , його представник - адвокат Станчуляк Ю.В. підтримали скаргу і просили її задовольнити, позивач ОСОБА_2 , його представники - адвокат Гулак М.В., адвокат Конончук З.В., представник третьої особи - Мартиненко О.А. заперечували проти скарги і просили її відхилити.
Інші особи до суду не прибули, були сповіщені належним чином, про що у справі є докази (т. 2 а.с. 99-104).
Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
З огляду на положення ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 02 липня 2018 року о 15 год. 40 хв. у м. Києві по вул. Деміївській відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Volkswagen» р.н. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , та автомобіля «Audi» р.н. НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2
Власником автомобіля «Audi» р.н. НОМЕР_2 є Компанія «Дата Груп БГ», яка зареєстрована в Республіці Болгарія.
21 червня 2017 року керівник та власник компанії «Дата Груп БГ» видав на ім'я ОСОБА_2 довіреність з правом керування автомобілем. Згідно з перекладом з болгарської мови на українську довіреності вбачається, що ОСОБА_2 уповноважений в разі настання страхової події отримувати страхові компенсації, суми, виплати (т. 1 а.с. 14, 15, 16).
Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 16 серпня 2018 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу (т. 1 а.с. 13).
Відповідальність ОСОБА_1 на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована у ПрАТ «Страхова група «ТАС» відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за полісом АМ/5632696 з лімітом страхової відповідальності за шкоду завдану майну - 100 000 грн., франшиза - 0 (нуль) (т. 1 а.с. 173 т. 2 а.с. 105).
17 жовтня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до ПрАТ «Страхова група «ТАС» з заявою про виплату страхового відшкодування (т. 1 а.с. 54).
25 січня 2019 року ПрАТ «Страхова група «ТАС» сплачено на користь позивача страхову виплату у розмірі 76 174,85 грн. (т. 1 а.с. 55).
На замовлення ОСОБА_2 було проведено автотоварознавче дослідження та складено Звіт № 660 від 07 липня 2018 року (т. 1 а.с. 18-51).
Відповідно до висновків Звіту № 660 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу від 07 липня 2018 року, складеного ФОП ОСОБА_3 , вартість відновлювального ремонту автомобіля «Audi» р.н. НОМЕР_2 складає 455 626,94 грн., однак відновлювальний ремонт є недоцільним. Вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Audi» р.н. НОМЕР_2 складає 138 925,94 грн. (т. 1 а.с. 18-23).
За проведення оцінки з визначення вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу та складання Звіту № 660 від 07 липня 2018 року, позивачем було сплачено ФОП ОСОБА_3 згідно договору щодо проведення автотоварознавчих досліджень 2 000 грн. (т. 1 а.с. 53).
Згідно квитанції серії АХАА № 592247 від 02 липня 2018 року ОСОБА_2 за послуги евакуатора сплачено 850 грн. (т. 1 а.с. 56).
Також ФОП ОСОБА_4 на замовлення ПрАТ «Страхова група «ТАС» було проведено автотоварознавче дослідження колісного транспортного засобу «Audi» р.н. НОМЕР_2 та складено Звіт № 1607 про визначення вартості матеріального збитку від 11 грудня 2018 року (т. 1 а.с. 174-241).
Згідно з висновком Звіт № 1607 від 11 грудня 2018 року вартість відновлювального ремонту «Audi» р.н. НОМЕР_4 становить 461 356,72 грн. Ринкова вартість КТЗ «Audi» р.н. НОМЕР_2 визначена за порівняльним підходом та вартість матеріального збитку складає 115 331,33 грн. (т. 1 а.с. 188).
Як вбачається з відповіді ПрАТ «Страхова група «ТАС» № 140015498 від 01 серпня 2019 року, третя особа - ПрАТ «Страхова група «ТАС» не заперечувала, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 застрахована згідно Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АМ 5632696 від 28 лютого 2018 року.
Також зазначено, що матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля «Audi» р.н. НОМЕР_2 згідно Звіту № 1607 від 11 грудня 2018 року ФОП ОСОБА_4 становить 115 331,33 грн. Вартість автомобіля в пошкодженому стані згідно Звіту № 21-R/43/9 від 16 липня 2018 року ФОП ОСОБА_5 становить 39 156,48 грн.
Розрахунок суми страхового відшкодування: 115 331,33 грн. - 39 156,48 грн. = 76 174,85 грн. (сума, яка була виплачена позивачу) (т. 1 а.с. 173).
Так, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь шкоду, заподіяну внаслідок ДТП, у розмірі 62 751,09 грн., що становить різницю між вартістю матеріального збитку, визначеною Звітом № 660 від 07 липня 2018 року, та виплаченим страховим відшкодуванням.
Задовольняючи позов частково та стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 майнову шкоду, заподіяну внаслідок ДТП, в розмірі 38 925,94 грн., суд першої інстанції виходив з того, що згідно Звіту № 660 від 07 липня 2018 року вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Audi» р.н. НОМЕР_2 , складає 138 925,94 грн., а страхова сума, яка підлягала виплаті страховиком позивачу, становить 100 000,00 грн., тому з відповідача підлягає стягненню лише 38 925,94 грн.
Колегія суддів не погодилась з таким висновком суду виходячи з наступного.
Системний аналіз статей 509, 1187, 1188, 1192 ЦК України дає підстави для висновку, що факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала. Сторонами деліктного зобов'язання виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоду (боржник).
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).
Разом з тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом або договором передбачено такий обов'язок.
Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Відповідно до статті 9 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, завдану майну потерпілих, становить 50000 на одного потерпілого. Страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені у договорі страхування.
Відповідно до чинного страхового полісу АМ 5632696 від 28 лютого 2018 року страховиком відповідача ОСОБА_1 на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 02 липня 2018 року була ПрАТ «Страхова група «ТАС». (т. 1 а.с. 173 т. 2 а.с. 105).
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, завдану внаслідок ДТП майну третьої особи.
Відповідно до положень статті 261 вищевказаного Закону, страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Відповідно до п 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Отже, за наявності у водія транспортного засобу реєстраційного документа на цей транспортний засіб, законність володіння таким транспортним засобом презюмується.
Вказана правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08 квітня 2019 року у справі № 910/14693/17.
Судом встановлено, що позивач мав довіреність від власника на право керування транспортним засобом, яка була посвідчена нотаріально.
Відповідно до положень ст. 17 Договору між Україною та Республікою Болгарія про правову допомогу в цивільних справах, який набув чинності 29 грудня 2005 року, документи, які на території однієї Договірної Сторони складені або засвідчені органом або спеціально уповноваженою на це особою в межах їх компетенції і в установленій формі та засвідчені офіційною печаткою, приймаються на території іншої Договірної
Сторони без будь-якого спеціального засвідчення.
Те саме стосується і засвідчення підпису громадянина, копій і перекладів
документів. Документи, про які йдеться у пункті 1 цієї статті, мають
однакову доказову силу на територіях обох Договірних Сторін.
При цьому, відповідачем не надано будь-яких об'єктивних доказів, щодо відсутності, на час оформлення працівниками поліції вказаної дорожньо-транспортної пригоди, реєстраційних документів у водія забезпеченого транспортного засобу «Audi» р.н. НОМЕР_2 чи доказів відсутності посвідчення водія ОСОБА_2 .
Враховуючи викладене, колегія суддів відхилила доводи апелянта, що ОСОБА_6 не може бути позивачем у цій справі.
Позивач ОСОБА_2 в позовній заяві та в суді першої інстанції не заперечував, що страхове відшкодування матеріального збитку завданого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 02 липня 2018 року у розмірі 76174.85 грн. йому було виплачено ПрАТ «Страхова група «ТАС» на підставі заяви від 17 жовтня 2018 року (т. 1 а.с. 54-55).
У цій справі позивач не заявляв вимог до ПрАТ «Страхова група «ТАС», а просив стягнути різницю матеріальної шкоди (62 751.09 грн.), визначеною за висновком автотоварознавця і страховою виплатою (138925.94 грн. - 76174.85 грн.) з ОСОБА_1 (особи, яка завдала шкоди).
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
За таких обставин, покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Відповідний правовий висновок міститься і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.
Згідно з положеннями статті 11 ЦК України заподіяння внаслідок ДТП шкоди зумовлює виникнення правовідносин, у яких право потерпілого на отримання відшкодування завданої шкоди кореспондується з обов'язком винуватця відшкодувати таку шкоду, а за наявності у винуватця договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу (надалі - ОСЦПВВНТЗ), яким застраховано його цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, такий обов'язок покладається також і на страховика у визначених законодавством межах його відповідальності, адже між винуватцем та його страховиком у такому випадку існують договірні відносини, в яких останній узяв на себе зобов'язання відшкодувати у визначених межах за винуватця завдану потерпілому шкоду з настанням обумовлених страхових випадків.
У такому випадку потерпілий виступає кредитором стосовно винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, які зі свого боку є боржниками у відповідному зобов'язанні згідно з визначеними законодавством межами їх відповідальності.
Виконання страховою компанією свого обов'язку з відшкодування шкоди, спричиненої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, не звільняє останню від відшкодування шкоди, розмір якої перевищує відшкодування, виплачене відповідно до указаного закону.
У такому випадку правовий інститут обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у повній мірі реалізує мету свого існування. Інакше законодавчо закріплена обов'язковість страхування цивільно-правової відповідальності втрачає сенс, оскільки настання страхового випадку не тягне реалізацію договору, обов'язковість якого встановлена законом.
Суд першої інстанції при розрахунку шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, посилався на Звіт № 660 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу від 07 липня 2018 року, складений ФОП ОСОБА_3 , відповідно до якого ринкова вартість належного позивачу автомобіля до його пошкодження дорівнює вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Audi» р.н. НОМЕР_2 і складає 138 925,94 грн., а відновлювальний ремонт є недоцільним з економічної точки зору, оскільки вартість відновлювального ремонту складає 455626.94 грн. (т. 1 а.с. 18-23).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначив, що суд першої інстанції не мотивував чому взяв до уваги звіт, зроблений на замовлення позивача, і не прийняв до уваги Звіт № 1607 від 11 грудня 2018 року, за яким вартість матеріального збитку складає 115 331,33 грн. (т. 1 а.с. 174-241)
При цьому зазначив, що у Звіті № 660 від 07 липня 2018 року не врахована утилізаційна (залишкова) вартість пошкодженого КТЗ у відповідності до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів.
За Звітом № 1607 від 11 грудня 2018 року, виконаним СПД ОСОБА_4 за договором із ПрАТ «Страхова група «ТАС», ринкова вартість належного позивачу автомобіля до його пошкодження дорівнює вартості матеріального збитку і складає 115 331,33 грн., вартість відновлювального ремонту складає 461356.72 грн.(т. 1 а.с. 174-219, 226-241).
За висновком дослідження № 31-R/43/9 від 16 липня 2018 року, який виконав аварійний комісар ОСОБА_5 , ринкова вартість пошкодженого колісного транспортного засобу «Audi» р.н. НОМЕР_2 на дату дослідження (16 липня 2018 року) складає 39 156.48 грн.(т. 1 а.с. 220-225).
Відповідно до пункту 8.5 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року N 142/5/2092, калькуляція вартості відновлювального ремонту складається за результатами технічного огляду колісного транспортного засобу.
Сторони не заперечували того факту, що огляд пошкодженого транспортного засобу належного позивачу провадився в обох випадках складання звітів товарознавчого дослідження та звіту дослідження аварійного комісара, що підтверджується доданими до звітів актом, протоколом і звітом огляду транспортного засобу від 07 липня 2018 року та від 16 липня 2018 року (т.1 а.с. 24-45, 189-207, 225).
Відповідно до положень статті 29 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Згідно з пунктом 30.1 статті 30 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.
Згідно з пунктом 30.2 статті 30 вищевказаного Закону № 1961-IV, якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Таким чином, у разі якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди. Якщо ж транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди здійснюється у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП та витратам з евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. Право на залишки транспортного засобу отримує страховик чи моторне транспортне страхове бюро.
За змістом вищевказаних норм до страхового відшкодування включаються і витрати пов'язані з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання власника чи законного користувача транспортного засобу.
Позивач у цьому провадженні не оспорював визначений за звітом № 1607 від 11 грудня 2018 року, виконаним СПД ОСОБА_4 за договором із ПрАТ «Страхова група «ТАС», розмір вартості матеріального збитку 115 331,33 грн. та визначений за висновком дослідження № 31-R/43/9 від 16 липня 2018 року, який виконав аварійний комісар ОСОБА_5 , розмір ринкової (залишкової) вартості пошкодженого колісного транспортного засобу «Audi» р.н. НОМЕР_2 на дату дослідження (16 липня 2018 року) - 39 156.48 грн.
Оскільки ринкова вартість належного позивачу автомобіля «Audi» р.н. НОМЕР_2 на момент дорожньо-транспортної пригоди складала 115 331,33 грн., а розмір ринкової (залишкової) вартості пошкодженого колісного транспортного засобу який залишився у позивача складав - 39 156.48 грн., то відповідно до вищенаведених положень ст. 29, п. 30.2 статті 30 вищевказаного Закону № 1961-IV, позивачу належить до відшкодування 76174.85 грн. (115331.33 грн. - 39156.48 грн.), що покривається полісом АМ 5632696 від 28 лютого 2018 року ПрАТ «Страхова група «ТАС».
Разом з тим, суд першої інстанції досліджував, проте не урахував, що ліміт відповідальності ПрАТ «Страхова група «ТАС» відповідно до укладеного з договору (полісу АМ 5632696 від 28 лютого 2018 року) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду заподіяну майну становить 100 000 грн., а відтак ліміт відповідальності страховика не перевищує розмір заподіяної ОСОБА_2 майнової шкоди.
Розмір страхового відшкодування залежить також від того, визнає власник транспортний засіб фізично знищеним чи ні. У разі визнання його таким власнику відшкодовується шкода у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП та витратам, пов'язаним з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. Право на залишки транспортного засобу отримує страховик чи моторне транспортне страхове бюро. З матеріалів справи не убачається, чи при зверненні до страхової компанії ОСОБА_2 визнав належний йому автомобіль фізично знищеним та чи згодний він був передати страховій компанії залишки транспортного засобу.
Проте, наданий ПрАТ «Страхова група «ТАС» розрахунок розміру страхового відшкодування (з яким позивач погодився), свідчить про те, що він виконаний для випадку, коли потерпіла особа не визнає належний йому автомобіль фізично знищеним і не погоджується передати його залишки страховій компанії. З виплаченим страховою компанією розміром страхового відшкодування позивач ОСОБА_2 погодився.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 та його представник - адвокат Конончук З.В. пояснили, що після дорожньо-транспортної пригоди належний позивачу пошкоджений автомобіль був частково відновлений та вивезений за межі України (в м. Бургас, Болгарія), що підтверджується протоколом та звукозаписом судового засідання (т. 2 а.с. 96-98)
Відтак згода чи незгода ОСОБА_2 передати залишки транспортного засобу винній у його пошкодженні особі - ОСОБА_1 , з огляду на те, що ліміт відповідальності страховика не перевищує розміру заподіяної потерпілій особі шкоди, не має правового значення, оскільки покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах ліміту відповідальності страховика на страхувальника, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Зазначений правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у вищенаведеній постанові від 04 липня 2018 року у справі №14-176цс18.
Проте суд першої інстанції цих обставин справи і вищенаведених вимог законодавства не врахував і дійшов помилкового висновку про покладення на відповідача, як винну особу, зобов'язання щодо відшкодування 38 925.94 грн. матеріальної шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, 850 грн. витрат з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди та 2000 грн. витрат на проведення товарознавчого дослідження проведеного за замовленням позивача
Тому в цій частині оскаржуване рішення не може бути визнано законним і обґрунтованим, підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог заявлених до ОСОБА_1 .
Щодо моральної шкоди.
Відповідно до частини першої, другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, N 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, районний суд урахував глибину фізичних та душевних страждань позивача внаслідок вчинення відповідачем дорожньої-транспортної пригоди, пошкодження належного позивачу майна, через що позивач був позбавлений можливості користуватись належним йому автомобілем який використовував по роботі, необхідність звернення до відповідача і суду за відновленням порушеного права, а також ступінь вини відповідача, та із застосуванням принципів розумності і справедливості дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на відшкодування моральної шкоди 3 000 грн.
Щодо судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16).
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34 - 36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , ОСОБА_8 було укладено договір про надання правової допомоги від 24 січня 2019 року (т. 1 а.с. 58-60).
З договору про надання правової допомоги від 24 січня 2019 року та Додатку 1 до договору про надання правової допомоги від 24 січня 2019 року вбачається, що гонорар кожному з адвокатів за надання правової допомоги становить по 16 000,00 грн. На підтвердження надання послуг наданий акт від 13 лютого 2019 року (т. 1 а.с. 62-63).
Рішення суду першої інстанції у цій справі підлягає скасуванню із ухваленням нового про відмову у задоволенні заявлених вимог, окрім відшкодування 3000 грн. грошової компенсації на відшкодування моральної шкоди.
Врахувавши наведене, колегія суддів дійшла висновку, що із відповідача на користь позивача, пропорційно до частини задоволених вимог (4% від загальної ціни заявленого позову) підлягають стягненню 2560 грн. витрат на правничу допомогу, оскаржуване рішення районного суду в цій частині підлягає зміні.
На підставі ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню із відповідача на користь позивача сплачені останнім 768.40 грн. судового збору (мінімальна ставка в частині задоволених вимог) сплата якого підтверджується доказами (т. 1 а.с. 1).
На підставі вищезазначеної процесуальної норми, понесені апелянтом судові витрати по сплаті 1152.60 грн.(768.40 грн. х 150% ставка) судового збору за апеляційний розгляд справи відшкодуванню за рахунок позивача не підлягають (т. 2 а.с. 41).
З огляду на положення частини 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Інші доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.
Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2019 року - скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення на його користь із ОСОБА_1 38 925.94 грн. майнової шкодизаподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, 850 грн. витрат за послуги евакуатора,2000 грн. витрат на проведення товарознавчого дослідження та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні цих вимог ОСОБА_2 .
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2019 року змінити в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу, зменшивши їх розмір із 32 000 грн. до 2560 грн.
В іншій частині рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2019 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, крім випадків, передбачених положеннями пункту 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Дата складання повного судового рішення - 21 лютого 2020 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
В.М. Ратнікова
О.В. Борисова