справа № 755/19033/19
провадження № 22-ц/824/3163/2020
20 лютого 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Кирилюк Г. М.,
суддів: Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,
при секретарі Примушку О. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, Дніпровський районний в місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, про встановлення факту, що має юридичне значення, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 04 грудня 2019 року в складі судді Виниченко Л. М.,
встановив:
26.11.2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою, в якій просила встановити факт, що вона є одинокою матір'ю ОСОБА_2 , яка народилася в Калінінському районі м. Горлівки Донецької області 09 травня 2007 року, запис про батька якої в Книзі реєстрації народжень зроблений 2007 року травня місяця 18 числа, актовий запис за №46 проведено із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої ст. 135 СК України за прізвищем матері, а ім'я та по батькові батька дитини вказані за вказівкою матері дитини та з її слів згідно ст. 135 СК України, та єдиним законним представником своєї неповнолітньої доньки.
Заява обґрунтована тим, що вона є матір'ю малолітньої дитини ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в Калінінському районі м. Горлівки Донецької області.
Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України за №00016139741 батьком дитини записаний ОСОБА_3 .
Відомості про батька записані за вказівкою матері, відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України.
З моменту народження дитини вона одноосібно вирішує питання, що стосуються організації належного проживання доньки, матеріальної допомоги на утримання ні від кого не отримує.
В найближчий час вона зі своєю донькою вирішили виїхати на постійне місце проживання до держави Ізраїлю. Для настання правових наслідків у вигляді отримання громадянства, усиновлення та іншого, згідно законодавства Ізраїлю необхідно рішення суду України про встановлення факту, який має юридичне значення, а саме, що вона є матір'ю та єдиним законним представником (з правом визначення її місця проживання ) своєї малолітньої дитини, та відомості про батька були внесені за вказівкою матері та з її слів, встановити батька неможливо.
Зазначила, що держави Ізраїль та Україна входять до числа держав, які взяли на себе зобов'язання за Гаазькою конвенцією «Про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей» від 25 жовтня 1980 року, а тому для настання правових наслідків у вигляді отримання громадянства, усиновлення тощо для держави Ізраїль необхідно рішення суду України про встановлення факту, який має юридичне значення, а саме факту того, що вона є єдиним законним представником своєї малолітньої дитини.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 04 грудня 2019 року у відкритті провадження у справі відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 04 грудня 2019 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Свої доводи мотивує тим, що оскаржувана ухвала суду порушує її права, так як вона в найближчий час разом зі своєю донькою вирішили виїхати на постійне місце проживання до держави Ізраїль. Для настання правових наслідків у вигляді отримання громадянства необхідно рішення суду України про встановлення факту, який має юридичне значення.
Суд першої інстанції не врахував п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» №5 від 31.03.1995 року, відповідно до якого суд може встановити факти, які й за іноземним законодавством тягнуть за собою правові наслідки для заявника і рішення суду необхідне заявникові для застосування у відносинах з громадянами інших держав (наприклад, для вирішення питання про наявність права на спадщину у особи, яка за законодавством України не віднесена до кола спадкоємців за законом).
Зазначила, що в державі Ізраїль потрібне судове рішення українських судів, що вона є одинокою матір'ю та єдиним законним представником своєї доньки, та що відомості про батька дитини були внесені за вказівкою матері та з її слів, встановити батька неможливо.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
В судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що законодавством України визначено позасудовий порядок підтвердження статусу одинокої матері та законного представника малолітньої дитини, а тому ця справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Підтвердженням статусу одинокої матері та, відповідно, наявних у неї прав і обов'язків щодо своїх дітей є реєстрація в Державному реєстрі актів цивільного стану та видане свідоцтво про народження дитини. Додаткових документів для підтвердження такого статусу законодавство України не передбачає.
Оскільки у витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян зазначено, що мати дитини народила дитину не у шлюбі, а відомості про батька дитини записані з її слів відповідно до ч.1 ст.135 СК України, вона, згідно норм чинного законодавства, є єдиним законним представником неповнолітньої дитини.
Таким чином, встановлення вже зареєстрованого факту, що особа є одинокою матір'ю та єдиним представником своєї малолітньої дитини у судовому порядку не підлягають.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У ч. 1 ст.315 цього Кодексу наведено перелік фактів, справи про встановлення яких розглядаються судом.
Хоча за змістом частини другої цієї статті зазначений перелік не є вичерпним, проте у судовому порядку можуть бути встановлені тільки ті факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб (якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення).
Той факт, що заявниця є одинокою матір'ю та єдиним законним представником своєї неповнолітньої дитини, врегулювано нормами Сімейного кодексу України і не потребує додаткового встановлення в судовому порядку.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, 18 травня 2007 року Калінінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Горлівського міського управління юстиції у Донецькій області відомості про батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , записані відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що додаткових документів для підтвердження статусу заявниці, як одинокої матері, законодавство України не передбачає.
Доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції роз'яснень, які містяться в п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» №5 від 31.03.1995 року є необґрунтованими.
Заявницею не надано жодного доказу на підтвердження тієї обставини, що відсутність судового рішення про встановлення того факту, що вона є одинокою матір'ю, за наявності відповідного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження, унеможливить вирішення питання отримання дитиною громадянства іншої держави, її усиновлення тощо.
Заявником не наведено положень відповідного законодавства держави Ізраїль, відповідно до якого рішення суду України про встановлення даного факту тягне за собою відповідні правові наслідки для заявника.
Заявником також не надано відповідної відмови компетентних органів держави Ізраїль у вирішенні вищевказаних питань за відсутності судового рішення.
Таким чином, заявниця не довела, що встановлення даного факту має значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
У відповідності з вимогами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 04 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 20 лютого 2020 року.
Суддя-доповідач: Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. А. Семенюк