Апеляційне провадження № 22-ц/824/1695/2020
19 лютого 2020 року м. Київ
Унікальний номер справи 753/20228/14-ц
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шахової О.В., суддів: Вербової І.М., Саліхова В.В., за участю секретаря судового засідання Пащенко О.П.
сторони справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект»,
відповідачі: ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,
на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 4 серпня 2015 року, ухваленого в приміщенні суду під головуванням судді Коренюка А.М., -
У листопаді 2014 року ТОВ «Кей-Колект» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , та з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просило стягнути на свою користь солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором від 02 лютого 2006 року в розмірі 62 249,22 дол. США.
Свої вимоги обґрунтовувало тим, що між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 02 лютого 2006 року укладено кредитний договір, з додатками до нього, що складають його невід'ємну частину, щодо надання кредитних коштів у загальному розмірі 63 000 дол. США, з кінцевим строком повернення та сплати всіх платежів до 02 лютого 2013 року, на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитних ресурсів, та з оплатою 14,00 % річних.
У забезпечення належного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором 02 лютого 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_2 зобов'язалася солідарно на добровільних засадах відповідати перед кредитором у повному обсязі за своєчасне і повне виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором.
11 червня 2012 року банк відступив ТОВ «Кей-Колект» відповідно до договору факторингу № 4 свої права вимоги за зобов'язаннями відповідача за кредитним договором.
У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору станом на 21 серпня 2014 року існувала заборгованість у розмірі 62 249,22 дол. США, що становила еквівалент 816 260,95 грн., яка складалася з: 35 702,35 дол. США заборгованості за тілом кредиту, що еквівалентно 468 157,42 грн.; 26 546,87 дол. США заборгованості за відсотками, що еквівалентно 348 103,53 грн.
З урахуванням наведеного, товариство просило позов задовольнити.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 4 серпня 2015 року позов ТОВ «Кей-Колект» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь товариства 62 249,22 дол. США заборгованості за кредитним договором, що становить еквівалент 816 260,95 грн. Вирішено питання щодо розподілу судового збору.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 19 січня 2017 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 4 серпня 2015 року скасовано у частині солідарного стягнення заборгованості з ОСОБА_2 та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у солідарному стягненні заборгованості та судового збору з ОСОБА_2 . В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2019 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 19 січня 2017 року у частині вирішення позовних вимог ТОВ «Кей-Колект» до ОСОБА_1 скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В порядку п. 8 ч. 1 Розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017), до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Згідно п. З Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Указом Президента України від 28.09.2018 №297/2018 переведено суддів Апеляційного суду міста Києва та суддів Апеляційного суду Київської області на роботу на посадах суддів Київського апеляційного суду.
Відповідно до ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» рішенням зборів суддів Київського апеляційного суду від 02.10.2018 №3 днем початку роботи Київського апеляційного суду визначено 03.10.2018.
Нерозглянуті апеляційні скарги, заяви, клопотання, подані до Апеляційного суду міста Києва та Апеляційного суду Київської області передано до новоутвореного Київського апеляційного суду.
У зв'язку із зазначеним вищевказана апеляційна скарга підлягає розгляду Київським апеляційним судом.
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідачів ОСОБА_3 підтримала доводи апеляційної скарги з підстав, викладених в ній. Просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Представник позивача Грабовий О.А. заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга в частині вирішення позову про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 02 лютого 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 28-6R2/01-2006Н, з додатками до нього, що складають його невід'ємну частину, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 63 000 дол. США, з кінцевим строком повернення та сплати всіх платежів до 02 лютого 2013 року, на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитних ресурсів, та сплатою 14,00 % річних за користування кредитними коштами.
У забезпечення належного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором 02 лютого 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 6R2/01-2006Н.
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором, наданим товариством, позичальником окремі платежі вносились із простроченням, а з 26 березня 2009 року ОСОБА_1 припинив виконувати умови кредитного договору.
11 червня 2012 року між ТОВ «Кей-Колект» та ПАТ «УкрСиббанк» укладено договір факторингу № 4 , за умовами якого набуло право вимоги за кредитним договором.
У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору станом на 21 серпня 2014 року загальна заборгованість відповідача перед банком за кредитним договором становить 62 249,22 дол. США, що еквівалентно 816 260,95 грн, яка складається з: 35 702,35 дол. США, що еквівалентно 468 157,42 грн, заборгованості за основною сумою кредиту; 26 546,87 дол. США, що еквівалентно 348 103,53 грн, заборгованості за процентами.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Встановлено, що заборгованість відповідача ОСОБА_1 за кредитом згідно з наявними матеріалами справи становить 36 749,55 дол. США.
Відповідно до п.1.1 кредитного договору № 28-28-6R2/01-2006Н, зокрема, банк зобов'язується надати позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошову суму) в іноземній валюті в сумі 63 000,00 дол. США у порядку та на умовах, зазначеному у даному договорі.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі N 14-134цс18.
Тому вимоги позовної заяви щодо повернення кредиту в іноземній валюті не суперечать нормам матеріального права та узгоджуються з висновками суду касаційної інстанції.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
28 березня 2018 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Ураховуючи що строк дії кредитного договору становив до 02 лютого 2013 року, то починаючи з 03 лютого 2013 року позивач позбавлений можливості здійснювати нарахування відсотків передбачених умовами договору, однак здійснював їх нарахування до 21 серпня 2014 року.
Як вбачається, з позовом до суду товариство звернулося 5 листопада 2014 року.
Останній платіж по кредитному договору від 02.02.2006 було здійснено 26.03.2009, що підтверджується наданим до матеріалів справи розрахунком заборгованості, а також встановлено судовим рішенням від 19.01.2017.
Строк дії кредитного договору відповідно до п. 1.2.2 становить до 03.02.2013 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до вказаного терміну (достроково) відповідно до умов розділу 11 цього договору на підставі будь-якого з п.п. 2.3, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6,5.9, 7.4, 9.2 цього договору.
Відповідно до п. 11.1 кредитного договору встановлено, що відповідно до ст..ст. 525, 611 ЦК України сторони погодили, що у випадку застосування будь-якого з п.п. 2.3, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6,5.9, 7.4, 9.2 цього договору та/або настання обставин, що передбачені вищевказаними пунктами, банк має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав, згідно з п.1.2.2 цього договору. При цьому, термін повернення кредиту вважається таким, що настав, а кредит - обов'язковим до повернення з моменту отримання позичальником відповідної письмової вимоги банку. В цьому випадку позичальник зобов'язується достроково повернути отриманий кредит та плату за кредит у встановлений заново термін в повному обсязі.
Як вбачається, банк з вимогою до позичальника не звертався.
11 червня 2012 року ПАТ «Укрсиббанк» відступило ТОВ «Кей-Колект» відповідно до договору факторингу № 4 свої права вимоги за зобов'язаннями відповідача по кредитному договору.
1.07.2014 товариство направило на адресу ОСОБА_1 лист-вимогу про дострокове протягом 30-ти днів з дня отримання вимоги погашення заборгованості за кредитним договором.
Доказів отримання такої вимоги відповідачем ОСОБА_1 в матеріалах справи відсутні.
Положення статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін застосовуються лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, так як у охоронних правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Крім цього, відповідно до статті 257 ЦПК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Оскільки сторони погодили строк внесення щомісячних платежів, у відповідача існував обов'язок повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами.
Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо за кожним простроченим платежем. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України висловлену у постанові від 05 квітня 2017 року у справі № 6-522цс17.
04 серпня 2015 року ОСОБА_4 як представник ОСОБА_1 указував на те, що банк пропустив строк позовної давності (а. с. 118).
Враховуючи викладене вище, колегія суддів приходить до висновку про задоволення заяви представника відповідача щодо застосування строку позовної давності, оскільки останній платіж здійснено 26.03.2009, а з позовом до суду товариство звернулося 5.11.2014, тобто з пропуском строку звернення до суду.
Оскільки строк дії договору не змінювався і він діяв до 3.02.2013, то з відповідача підлягає до стягнення тіло кредиту у розмірі 36 749, 55 дол. США та проценти за період з 27.03.2012 до 02.02.2013 в сумі згідно з наданим розрахунком заборгованості у розмірі 4 345, 8 дол. США.
Відповідно до п.10 договору, відсотки стягуються банком за поточним курсом на дату купівлі іноземної валюти.
Тобто, договором встановлено повернення відсотків позичальником у національній валюті - гривні.
Офіційний курс валют станом на день звернення з позовом до суду становив 13,497 грн. за 1 дол. США. Тобто, проценти за користування кредитом підлягають стягненню у сумі 4 345, 8 дол. США х 13, 497 грн. (станом на день звернення з позовом до суду) = 58 655, 26 грн.
Щодо доводів апеляційної скарги стосовно того, що суд першої інстанції не перевірив чи укладено договір факторингу між позивачем та банком та чи дотримані вимоги закону при укладенні цього договору, що мало наслідком ухвалення незаконного рішення, то вони відхиляються судом апеляційної інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Визначення факторингу наведено у статті 49 Закону України від 07.12.2000 № 2121-III "Про банки і банківську діяльність", за змістом якої факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
Договір факторингу № 4, який укладено 11 червня 2012 року між ТОВ «Кей-Колект» та ПАТ «УкрСиббанк», за умовами якого ТОВ «Кей-Колект» набуло право вимоги за кредитним договором, між сторонами не розірвано.
Доказів оспорення дійсності вказаного договору та визнання його недійсним в порядку, передбаченому законом, стороною відповідача до суду апеляційної інстанції не надано.
Таким чином, колегія суддів встановила, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини справи, які мали правове значення для її вирішення, висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи та наданим сторонами доказам, судом неправильно застосовані норми матеріального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Виходячи зі встановлених обставин справи, із врахуванням висновків Верховного Суду по вказаній справі, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 4 серпня 2015 року підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційним судом ухвалено рішення на користь позивача про часткове задоволення позовних вимог, розподілу підлягають судові витрати, понесені ним за подання позовної заяви в розмірі 3654,00 грн.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 4 серпня 2015 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (ЄДРПОУ 37825968) 36 749 (тридцять шість тисяч сімсот сорок дев'ять) дол. США 55 центів заборгованості за кредитом та 58 655 (п'ятдесят вісім тисяч шістсот п'ятдесят п'ять) грн. 26 коп. заборгованості за процентами.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (ЄДРПОУ 37825968) судовий збір у розмірі 3 654 (три тисячі шістсот п'ятдесят чотири) грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повну постанову складено 20 лютого 2020 року.
Суддя-доповідач
Судді: