Справа №753/20223/19 Головуючий у І інстанції Комаревцева Л.В.
Провадження №22-ц/824/1052/2020 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А.
19 лютого 2020року колегія суддів судової палати у цивільних справах Київського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача Голуб С.А.,
суддів: Ігнатченко Н.В., Таргоній Д.О.,
за участі секретаря судового засідання Сакалоша Б.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу «Захисник» на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 30 жовтня 2019 року про забезпечення позову ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу «Захисник», Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСВ Практик» в особі керівника Осипенка Сергія Васильовича про визнання права власності на частку в об'єкту незавершеного будівництва та зобов'язання вчинити дії,
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з вказаним позовом та просить суд першої інстанції визнати майнові права на частки в об'єкті незавершеного будівництва та зобов'язати відповідача визнати за позивачем право власності на об'єкти незавершеного будівництва, шляхом передачі в натурі нежитлових приміщень.
Одночасно зі зверненням до суду з позовом ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову, шляхом накладення арешту та заборони відчуження проінвестованої квартири за будівельними номером АДРЕСА_1 ), заборони ТОВ «ОСВ Практик», ЖБК «Захисник» та іншим особам вчиняти будь-які реєстраційні дії, укладати правочини щодо відчуження квартири за будівельними номером АДРЕСА_1 ).
В поданій заяві посилається на те, що 27 листопада 2014 року ОСОБА_2 уклала з ТОВ «ОСВ Практик» нотаріальний договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 .
08 травня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено нотаріальний договір відступлення прав за договором відповідно до якого первісний кредитор відступає новому кредитору права за договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру за договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру, укладеним між ТОВ «ОСВ Практик» та ОСОБА_2 від 27 листопада 2014 року.
26 червня 2019 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали нотаріальний договір відступлення прав за договором відповідно до якого кредитором передано, а новим кредитором одержано майнові права на об'єкт інвестування.
Заявник зазначає про те, що фактично об'єкт інвестування у вигляді трикімнатної квартири АДРЕСА_1 не здано в експлуатацію. Не передано їй згідно до акту приймання-передачі і не оформлено в установленому законом порядку на праві власності і є ризики його відчуження у зв'язку з ймовірним банкрутством забудовника та незаконних дій третіх осіб.
В обґрунтування заяви заявник посилається на те, що протягом тривалого часу про причини затримки з будівництвом та введенням в експлуатацію житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення за будівельною адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:63:332:0051) ТОВ «ОСВ Практик» їй не повідомляє, чітких термінів завершення та введення в експлуатацію вказаного об'єкту не визначає.
Згідно з довідкою №2 від 08 травня 2018 року виданою ОСОБА_2 директором ТОВ «ОСВ Практик» Осипенком С.В. в тому, що вона згідно договору купівлі-продажу від 27.11.2014 між ТОВ «ОСВ Практик» та ОСОБА_2 є власником майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 сплатила 369450,00 грн., що складає 100% вартості майнових прав.
Заявник зазначає про те, що нежитлові приміщення, які профінансувано інвесторами намагаються вилучити та є ризики подвійної реєстрації, що в подальшому може утруднити виконання можливого рішення суду.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 30 жовтня 2019 року заяву про забезпечення позову задоволено: накладено арешт та заборонено відчуження проінвестованої квартири за будівельним номером АДРЕСА_1 ), заборонено ТОВ «ОСВ «Практик», ЖБК «Захисник» та іншим особам вчиняти будь-які реєстраційні дії, укладати правочини щодо відчуження спірного об'єкта (трикімнатної квартири за будівельним номером АДРЕСА_1 . Кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:63:332:0051).
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, ЖБК «Захисник» подало апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
В доводах апеляційної скарги ЖБК «Захисник» зазначає, що позивачем не було надано до суду належні та допустимі докази, що існує реальна загроза невиконання чиутруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, та що вказані види забезпечення позову є співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Позивач не обґрунтував у чому полягають об'єктивні ризики невиконання чи утруднення виконання майбутнього можливого рішення суду у даній справі, не навів обґрунтованих доказів, які б свідчили про те, що існує реальна загроза його невиконання чи утруднення виконання, що свідчить про те, що наведені у заяві доводи ґрунтуються лише на припущеннях, які не можуть бути покладеними в обґрунтування відповідної ухвали.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №761/39201/18, яка передбачає, що посилання в заяві про можливість відчуження спірного майна на користь третіх осіб без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для її задоволення.
Окрім того, матеріали справи свідчать про те, що пропозицій заявника щодо зустрічного забезпечення заява ОСОБА_1 не містить, як і доводів про відсутність необхідності вжиття таких заходів.
Обов'язок суду стосовно з'ясування пропозицій заявника щодо зустрічного забезпечення заяви про забезпечення позову або доводів про відсутність необхідності вжиття таких заходів закріплений в судові практиці, зокрема, в постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 753/2380/18-ц.
Таким чином, мотивувальна частина оскаржуваної ухвали суду від 30 жовтня 2019 року не є належним чином аргументованою.
Аналогічна правова позиція стосовно обов'язку суду аргументувати мотиви винесення ухвали про забезпечення позову викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 183/5864/17-ц та постанові Верховного Суду від 08 жовтня 2018 року у справі № 913/257/18.
Отже, суд першої інстанції дійшов невірного висновку про задоволення заяви позивача про забезпечення позову по даній справі.
На підставі викладеного в апеляційній скарзі, ЖБК «Захисник» просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.
На адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ТОВ «ОСВ «Практик», у якому зазначено, що відповідно до листа за вих. №20 від 15 липня 2019 року голова Житлово-будівельного кооперативу «Захисник» звернувся до директора ТОВ «ОСВ Практик» з листом відповідно до якого рішенням загальних зборів №02 від 04 липня 2019 року замовник повідомив генпідряднику про розірвання договору в односторонньому порядку та про відмову від своїх зобов'язань, а також зазначено про те, що генеральний підрядник протягом 5 календарних днів після отримання повідомлення має надати перелік осіб, які будуть включені в комісію з передачі об'єкта будівництва замовнику,повернути замовнику будівельний майданчик об'єкту будівництва, проектну документацію, розпочати передачу замовнику результатів будівельних робіт, матеріалів, документів,звірки фінансових розрахунків, відшкодувати збитки. Також повідомлено про те, що у зв'язку з розірванням договору майнові права на помешкання та приміщення, зазначені у п.1.2. Договору анулюються.
Тобто, у своєму листі ЖБК «Захисник» прямо вказало на те, що майнові права на помешкання та приміщення, які профінансовано інвесторами, в тому числі і права на які одержала ОСОБА_1 вони незаконно анулювали.
Таким чином, ОСОБА_1 витратила значну суму грошових коштів на придбання майнових прав на квартиру у вищевказаному будинку на загальну суму 369 450 грн.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
На підставі викладеного у відзиві, ТОВ «ОСВ «Практик» просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
В судове засідання представник ЖБК «Захисник» не з'явився. Його клопотання про відкладення розгляду справи судом залишено без задоволення.
Представник ОСОБА_1 адвокат Кузнецов К.В. та представник ТОВ «ОСВ Практик» адвокат Русаков С.О. проти задоволення апеляційної скарги заперечували.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Задовольняючи про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що згідно договору купівлі-продажу від 27 листопада 2014 року ОСОБА_2 сплачено 369450,00 грн., що складає 100% вартості майнових прав, надалі ОСОБА_2 відступлено майнові права ОСОБА_3 , а ОСОБА_3 відступлено ОСОБА_1 , яка звернулась до суду з позовом щодо визнання права власності на частку в об'єкті незавершеного будівництва, а невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення виконання чи унеможливить виконання можливого рішення суду.
Суд апеляційної інстанції не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції враховуючи таке.
Згідно із ч.ч. 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Види забезпечення позову визначені положеннями статті 150 ЦПК України та до них належать: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
При цьому, відповідно до вимог ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи за ним рішення, суд зобов'язаний враховувати обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину.
Відповідно до п.п. 4,5,6 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Також слід зазначити, що статтею 124 Конституції України визначено принцип обов'язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Згідно з частиною другою статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до пункту 15 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» №5 від 07.02.2014 до завершення будівництва (створення) майна, а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, то до моменту прийняття його до експлуатації, або якщо право власності на таке нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, то до моменту державної реєстрації право власності на новостворене майно та об'єкт незавершеного будівництва не виникає.
Таким чином, з урахуванням норм цивільного законодавства України до виникнення права власності на таке майно право власності існує лише на матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення) майна.
Майном як особливим об'єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (частина перша статті 190 ЦК України).
Майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги.
Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи та змісту заяви про забезпечення позову, ОСОБА_1 просила суд першої інстанції забезпечити позов шляхом накладення арешту та заборони відчуження проінвестованої квартири за будівельними номером АДРЕСА_1 ), заборони ТОВ «ОСВ Практик», ЖБК «Захисник» та іншим особам вчиняти будь-які реєстраційні дії, укладати правочини щодо відчуження квартири за будівельними номером АДРЕСА_1 ).
При цьому, суд першої інстанції не звернув увагу та не врахував ту обставину, що ОСОБА_1 одержала майнові права на об'єкт інвестування, а право власності на квартиру, яка була об'єктом інвестування у останньої не виникло, оскільки вказаний об'єкт не зданий в експлуатацію та не може вважатися самостійним об'єктом нерухомого майна. Таким чином, обрані ОСОБА_1 заходи забезпечення позову не можуть бути застосовані судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладені норми права та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що ухвала суду першої інстанції про вжиття заходів забезпечення позову була постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст.ст. 149, 150, 157, 374, 376, 382, 383, 384 України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу «Захисник»задовольнити.
Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 30 жовтня 2019 року про забезпечення позову ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу «Захисник», Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСВ Практик» в особі керівника Осипенка Сергія Васильовича про визнання права власності на частку в об'єкту незавершеного будівництва та зобов'язання вчинити дії скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу «Захисник», Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСВ Практик» в особі керівника Осипенка Сергія Васильовича про визнання права власності на частку в об'єкту незавершеного будівництва та зобов'язання вчинити дії залишити без задоволення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 20 лютого 2020 року.
Суддя-доповідач
Судді: