ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
20 лютого 2020 року м. Київ № 640/53/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні без проведення судового засідання та виклику учасників справи адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) (далі - позивач або ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (адреса: 01135, Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 39439980) (далі - відповідач або ГУ ДФС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000231309, № 0000241309 та № 0000251309 від 15.08.2017.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що спірні рішення були прийняті відповідачем з порушенням чинного законодавства, а відтак є такими, що підлягають скасуванню.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.01.2019 (суддя Аблов Є.В.) відкрито провадження у адміністративній справі; постановлено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до статей 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України за наявними в матеріалах судової справи доказами після спливу строків для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечення.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.05.2019 справу передано для розгляду судді Окружного адміністративного суду м. Києва Пащенку К.С.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.06.2019 (суддя Пащенко К.С.) відкрито спрощене провадження в адміністративній справі у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує проти позову та вказує, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені відповідно до вимог чинного законодавства.
У відповіді на відзив позивач заперечує проти доводів відповідача, оскільки з листа приватного нотаріуса, доданого до відзиву, вбачається, що позивачу було оформлено не спадщину, а договір дарування від його матері.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
На підставі ст. 20, п.п. 78.1.12 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України від 02.12.2010 та відповідно до наказу про проведення позапланової невиїзної перевірки від 31.05.2017 № 4266 ГУ ДФС була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з отриманого доходу у вигляді вартості об'єкта спадщини фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 за період з 01.01.2015 по 31.12.2015.
Письмове повідомлення від 30.05.2017 № 5688/Г/26-15-13-09-17 про проведення перевірки та копія наказу від 31.05.2017 № 4266 було направлено позивачу рекомендованим листом про вручення за податковою адресою платника податків, однак були повернути за закінченням терміну зберігання.
За результатами перевірки відповідачем було складено Акт від 30.06.2017 № 571/26-15-13-09-12/ НОМЕР_1 , відповідно до якого встановлено порушення позивачем:
- вимог п.п. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 розділу ІІ, п. 176.1 ст. 176, п. 179.1 ст. 179 розділу ІV Податкового кодексу України від 02.12.2010 - фізичною особою - платником податків ОСОБА_1 декларація про майновий стан та доходи за 2015 рік до ДПІ Подільського району ГУ ДФС у м. Києві не подана;
- вимог п.п. 174.2.2 п. 174.2 п. 174.6 ст. 174, п.п. 164.2.10 п. 164.2 ст. 164, п. 176.1 ст. 176, п. 179.1, п. 179.2 ст. 179 Податкового кодексу України від 02.12.2010 - фізичною особою - платником податків ОСОБА_1 не задекларовано дохід у вигляді вартості об'єкта спадщини від фізичної особи що не є членом сім'ї першого ступеня споріднення, на загальну суму 1 945 786,00 грн., внаслідок чого визначено податкове зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету за 2015 рік, на загальну суму 97 289,30 грн.;
- вимог п.п. 1.2, п.п. 1.3 п. 161 Підрозділу 10 розділу ХХ Кодексу - фізичною особою - платником податків ОСОБА_1 занижено та не перераховано до бюджету військовий збір за 2015 рік в розмірі 29 186,79 грн. з отриманого доходу у вигляді вартості об'єкта спадщини від фізичної особи що не є членом сім'ї першого ступеня споріднення, на загальну суму 1 945 786,00 грн.
На підставі вказаного Акту перевірки, 15.08.2017 відповідачем прийнято:
- податкове повідомлення-рішення № 0000231309 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: "податок на доходи фізичних осіб" у розмірі 121 611,63 грн.;
- податкове повідомлення-рішення № 0000241309, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 170,00 грн.;
- податкове повідомлення-рішення № 0000251309 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: "військовий збір" у розмірі 36 483,49 грн.
На вказані податкові повідомлення-рішення позивачем подано скаргу, яку листом ДФС України від 12.09.2018 № 13826/Г/99-99-11-02-01-14 залишено без розгляду, оскільки така скарга подана з пропуском строку.
Не погоджуючись із винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи їх необґрунтованими та протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги таке.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Податковий кодекс України (далі - ПКУ, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) є спеціальним законом з питань оподаткування та установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу.
Пунктом 75.1 ст.75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинні - документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків (п.п.75.1.2 п.75.1 ст. 75 ПК України).
Відповідно до пп.78.1.1, 78.1.2 п.78.1 ст.78 ПК України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту; платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію, розрахунки, звіт про контрольовані операції або документацію з трансфертного ціноутворення, якщо їх подання передбачено законом.
Згідно з пп.49.18.4 п.49.18 ст.49 ПК України, податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 ПК України об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Згідно з пунктом 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.
Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Підпункт 164.2.10 пункту 164.2 статті 164 ПК України встановлює, що базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб є дохід у вигляді вартості успадкованого чи отриманого у дарунок майна у межах, що оподатковується згідно з цим розділом.
Відповідно до пункту 174.6 статті 174 ПК України кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку, оподатковуються згідно з правилами, встановленими цим розділом для оподаткування спадщини.
У свою чергу згідно з підпунктом 174.2.2 пункту 174.2 статті 174 ПК України об'єкти спадщини оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу, вартість будь-якого об'єкта спадщини, що успадковується спадкоємцями, які не є членами сім'ї спадкодавця першого ступеня споріднення.
Ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування у випадках, прямо визначених цим розділом (пункт 167.2 статті 167 ПК України).
Таким чином, фізична особа, яка отримала дарунок від особи, що не є членом сім'ї першого ступеня споріднення, зобов'язана відобразити вартість подарованого майна у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.
З матеріалів справи вбачається, що згідно договору дарування житлового будинку від 21.10.2015 позивачу від ОСОБА_2 передано безоплатно у власність житловий будинок з відповідними надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_2 , розташований за земельній ділянці площею 0,0543 га, кадастровий номер 3222410600:01:011:0273, позначений на плані літерою А, загальною площею 155,5 кв. м, житловою площею 82,5 кв. м, має будівлі та споруди: прибудова "а", погріб "під а", тераса "над а", навіс "Б", гараж "В", колодязь "І" огорожа № 1-3.
Крім того, позивачем від ОСОБА_2 набуто у власність земельну ділянку, згідно договору дарування земельної ділянки від 21.10.2015, загальною площею 0,0543 га кадастровий номер 3222410600:01:011:0273 за адресою АДРЕСА_2 .
Разом з тим, судом встановлено, що відповідно до Свідоцтва про народження від 02.07.1977 серія НОМЕР_2 , ОСОБА_2 - мати ОСОБА_1 .
Відповідно до пп. "а" пп. 174.2.1 п. 174.2 ст. 174 ПК України за нульовою ставкою податку на доходи фізичних осіб оподатковується вартість власності, що успадковується членами сім'ї спадкодавця першого ступеня споріднення.
Згідно з пп. 14.1.263 п. 14.1 ст. 14 ПК України членами сім'ї першого ступеня споріднення вважаються її батьки, чоловік або дружина, діти, у тому числі усиновлені. Інші члени сім'ї фізичної особи вважаються такими, що мають другий ступінь споріднення.
Таким чином, встановлені судом у даній справі обставини свідчать про протиправність нарахування грошового зобов'язання згідно спірних податкових повідомлень-рішень, оскільки нарахування податку на доходи фізичних осіб та штрафних санкцій у даному випадку суперечить вимогам підпункту 174.2.1 пункту 174.2 статті 174 ПК України, згідно з яким за нульовою ставкою оподатковуються об'єкти, що успадковуються членами сім'ї спадкодавця першого ступеня споріднення.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у від 16.10.2018 у справі № 826/27658/15.
Згідно з частиною першою статті 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності до частин 1, 2, 4 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, судовий збір у сумі 2 114,40 грн. підлягає стягненню на користь позивача з бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72- 77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати прийняті Головним управлінням ДФС у м. Києві податкові повідомлення-рішення № 0000231309, № 0000241309 та № 0000251309 від 15.08.2017.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 114 (дві тисячі сто чотирнадцять) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби України в м. Києві (адреса: 01135, Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код - 39439980).
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.
Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя К.С. Пащенко