21 лютого 2020 р. № 400/570/20
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Гордієнко Т. О. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача:Заводського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), вул. Робоча, 1, м. Миколаїв, 54030
третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:Приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Баришніков Артем Дмитрович, вул. Садова, 1, оф. 307, м. Миколаїв, 54001
про:визнання протиправною та скасування постанови від 15.07.2019 р. ВП № 59553115,
Позивач звернувся до суду з позовом до Заводського відділу ДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м. Одеса), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Баришніков Артем Дмитрович про визнання протиправною та скасування постанови від 15.07.2019 ВП № 59553115.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що п.5 ч.5 ст.27 Закону № 1404 встановлено, що виконавчий збір не стягується у разі виконання рішення приватним виконавцем. На підставі ч.8 зазначеної статті Закону під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. Також приписами ст.45 Закону України « Про виконавче провадження» стягненню з боржника підлягає лише або виконавчий збір або основна винагорода приватного виконавця, подвійне стягнення вказаних коштів виконавчого провадження не допускається.
Відповідач, надав суду відзив на позовну заяву, просить у задоволенні позову відмовити, оскільки доводи позову про протиправність стягнення виконавчого збору з підстав того, що приватним виконавцем вже стягнута основна винагорода, яка на думку позивача є аналогією виконавчого збору і звільняє від стягнення виконавчого збору є помилковим, оскільки ґрунтується на неправильному розумінні та довільному тлумаченні закону. За своєю правовою природою виконавчий збір та основна винагорода приватного виконавця є абсолютно різними і спільним між ними є тільки порядок їх стягнення. Посилання ОСОБА_1 на ч.8 ст.27 Закону України « Про виконавче провадження» є безпідставним, оскільки передача виконавчого документа не здійснювалась. В даному випадку виконавчий документ повернуто стягувачеві за його заявою, а потім повторно пред'явлено до виконання приватному виконавцю.
Третя особа: приватний виконавець Баришніков А.Д. надіслав суду заяву про розгляд справи без його участі на підставі наявних в ній доказів.
Після надання пояснень представниками сторін в судовому засіданні, яке відбулось 18.02.2020, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідив докази, суд встановив:
27.03.2013 державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 37175609 з виконання виконавчого напису № 1872, виданого 25.09.2008 приватним нотаріусом на користь АКБ «Укрсоцбанк» в сумі 385012,29 грн.
24.04.2013 державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору в сумі 38501,23 грн. на підставі ст.28 Закону України « Про виконавче провадження» №606.
15.07.2019 державним виконавцем винесена постанова про повернення виконавчого документа без виконання на підставі письмової заяви стягувача згідно з п.1 ч.1 ст.37 Закону України « Про виконавче провадження» № 1404.
Постановою від 15.07.2019 державний виконавець відкрив виконавче провадження № 59553115 з примусового виконання постанови № 37175609 від 24.04.2013 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави виконавчий збір в сумі 38501,23 грн.
Також 15.07.2019 стягувач - банк передав виконавчий напис на примусове виконання до приватного виконавця Баришнікова А.Д., який відкрив виконавче провадження.
09.09.2019 приватний виконавець виніс постанову про стягнення з боржника-позивача по справі основної винагороди в сумі 38501,23 грн.
20.01.2020 приватним виконавцем винесена постанова про закінчення виконавчого провадження, в зв'язку з реалізацією майна та основна винагорода приватного виконавця стягнута в повному обсязі.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Приписами статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.
Відповідно до ст.3 Закону України « Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору.
Згідно з ч.3 ст.40 Закону України « Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до частини1 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.
Згідно з частиною 5,8 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір не стягується: 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом. Під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.
15.07.2019 державний виконавець прийняв постанову про повернення стягувачу виконавчого документа без виконання та в цей же день виніс постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови від 24.04.2013 про стягнення виконавчого збору. Постанова про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом, який підлягає виконанню відповідно до вимог Закону України « Про виконавче провадження».
Позивач обґрунтував протиправність постанови від 15.07.2019 про відкриття виконавчого провадження з посилання на п.5 ч.5 ст.27 та ч.8 ст.27 Закону №1404, що у разі виконання рішення приватним виконавцем виконавчий збір не стягується та під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.
Але в цій справі постанова про виконавчий збір прийнята державним виконавцем, а не приватним виконавцем. Матеріали виконавчого провадження від державного виконавця до приватного не передавались, а була винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу та в той же день стягувач звернувся за виконанням до приватного виконавця.
В судовому засіданні представник відповідача суду пояснив, якщо б стягувач написав заяву про передачу матеріалів приватному виконавцю, то всі матеріали разом з постановою про стягнення виконавчого збору були би надіслані на виконання приватному виконавцю. Але стягувач надав 11.07.2019 державному виконавцю заяву про повернення виконавчого документа без виконання.
Також представник позивача в судовому засіданні суду зазначив, як підставу протиправності спірної постанови п.6 ч.5 ст.27 Закону №1404, якою передбачено, що виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Але цей пункт не розповсюджується на спірні правовідносини.
Представник позивача в судовому засіданні зазначив, що відповідно до ст.45 Закону України « Про виконавче провадження» стягненню з боржника підлягає або виконавчий збір або основна винагорода приватного виконавця.
Відповідно до ст.45 Закону №1404 розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум здійснюється у такій черговості:
1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій;
2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача;
3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів);
4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів.
Ця стаття стосується розподілу стягнутих виконавцем грошових сум, тому в третю чергу з боржника стягується або виконавчий збір, якщо виконання здійснює державний виконавець або основна винагорода, якщо примусове виконання здійснює приватний виконавець.
Відтак, зазначені позивачем норми права, на підставі яких позивач просить суд визнати спірну постанову від 15.07.2019 протиправною, не стосуються спірних правовідносин та не впливають на її правомірність. Постанова від 15.07.2019 винесена про відкриття виконавчого провадження, в якій виконується в примусовому порядку постанова від 24.04.2013 про стягнення виконавчого збору, яка є окремим виконавчим документом. Позивачем вона не оскаржувалась, в установленому законом порядку, тому підлягає виконанню. Правові підстави для визнання протиправною та скасування постанови від 15.07.2019 у суду відсутні, тому у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно зі ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості.
За таких обставин, позов задоволенню не підлягає.
Судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Заводського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (вул. Робоча, 1, м. Миколаїв, 54030, ідентифікаційний код 34993162) відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених ст. 287 КАС України, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.
Апеляційна скарга подається в порядку, визначеному ст. 297 КАС України і п. 15.5 Перехідних положень КАС України.
Суддя Т. О. Гордієнко