справа №380/868/20
про відмову у відкритті провадження у справі
19 лютого 2020 року
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Ланкевич А.З., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Управління Укртрансбезпеки у Рівненській області про визнання протиправним і скасування розрахунку, -
Позивач звернулася з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати розрахунок №1477 від 09.01.2020 року плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування на суму 308,70 євро, що станом на 09.01.2020 року є еквівалентом 8177,46 грн по курсу НБУ.
Ухвалою від 03 лютого 2020 року суд залишив зазначену позовну заяву без руху, а позивачу надав строк для усунення виявлених недоліків, а саме десять днів з дня вручення цієї ухвали. У встановлений строк позивач виконав ухвалу суду.
Відповідно до п.п.4, 6 ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши матеріали адміністративного позову, суд встановив, що його не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства та приходить до висновку про необхідність відмовити у відкритті провадження по справі, враховуючи наступне.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
За змістом пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Згідно з пунктами 1, 5 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю порушено його права, свободи чи інтереси. Відтак, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні брати за основу суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Як вбачається з позовної заяви, 09.01.2020 року Управлінням Укртрансбезпеки у Рівненькій області проведено перевірку транспортного засобу DAF LF 55.220 н.з. НОМЕР_1 , яким керував водій ОСОБА_2 та який належить позивачу.
Під час проведення перевірки відповідачем були складені ряд документів: розрахунок №1477 від 09.01.2020 року плати за проїзд великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування на суму 308,70 євро, що станом на 09.01.2020 року є еквівалентом 8177,46 грн по курсу НБУ; довідку №034616 від 09.01.2020 року про результати здійснення габаритно-вагового контролю та акт №0001477 від 09.01.2020 року про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів.
Позивач вважає, що оскаржуваний розрахунок, складений на підставі довідки та акту, не ґрунтується на нормах чинного законодавства оскільки він складався відносно нього, хоча автомобілем в той час керував водій ОСОБА_2 , який здійснював перевезення вантажу, що підтверджується товарно-транспортною накладною №7223293-1129 від 08.01.2020 року, відповідно до якої перевізником зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфа-Тіда». Також зазначив, що відповідно до Договору оренди транспортного засобу № 2/05-2019 від 08.05.2019 року укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа-Тіда», автомобіль DAF LF 55.220 н.з. НОМЕР_1 перебуває у користуванні цього перевізника. Відтак, на думку позивача його незаконно зобов'язано сплатити плату за проїзд великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, тому просить скасувати такий розрахунок.
Із аналізу наведених норм та з урахуванням викладених вище обставин, суд зазначає, що відповідач по справі в даному випадку не є органом державної влади або його посадовою чи службовою особою, не наділений жодними делегованими повноваженнями будь-якого органу державної влади. Натомість відповідач є уповноваженим Укравтодором дорожніми підприємствами по здійсненню габаритно-вагового контролю транспортних засобів. При цьому їх повноваження обмежуються виключно організацією пунктів габаритно-вагового контролю, безпосереднім здійсненням відповідних вимірів та складанням актів, довідок, розрахунків за результатами таких вимірів.
При цьому габаритно-ваговий контроль параметрів транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів під час їх проїзду автомобільними дорогами загального користування проводиться у пунктах габаритно-вагового контролю спільно працівниками державної автомобільної інспекції та дорожніх підприємств.
За своєю правовою природою плата за проїзд великоваговим транспортним засобом є не штрафною санкцією, а сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 по справі № 803/3/18 та у постанові Касаційного адміністративного суду від 22.08.2019 № 813/4409/17.
Суд також враховує позицію Великої Палати Верховного Суду викладену в постанові від 06.06.2018 у справі №820/1203/17:
- спірні відносини з приводу відшкодування шкоди (стягнення збитків, у тому числі й на користь держави) носять приватноправовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції;
- спір за позовом Укртрансбезпеки до перевізника про стягнення з нього плати за проїзд великовагового транспорту автомобільними дорогами загального користування відповідно до розрахунку в розмірі […] в дохід Державного бюджету України підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язаний з вирішенням питання щодо стягнення коштів;
На підставі аналізу, наведених норм КАС України, суд вважає, що розрахунок носить інформаційний характер, не є правовим актом індивідуальної дії та відповідно не тягне за собою виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків у позивача, а тому справа про визнання його протиправним та скасування не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.09.2018 по справі №823/2042/16 вказала, що помилковим є застосування статті 17 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Водночас суд зазначає, що надіслання Укртрансбезпекою перевізнику повідомлення про необхідність сплатити шкоду у сумі, визначеній у розрахунку, по суті є формою претензії про відшкодування завданих державі збитків. При цьому отримання розрахунку не породжує для перевізника обов'язків в сфері публічно-правових відносин, не зобов'язує перевізника вчиняти ті чи інші дії. У випадку спору з перевізником щодо обґрунтованості нарахування шкоди Укртрансбезпека повинна звернутися до суду про стягнення нарахованої неї плати в порядку цивільного/господарського судочинства (залежно від статусу перевізника - фізична особа чи суб'єкт господарювання).
Тому суд дійшов до висновку, що спір щодо правильності та правомірності визначення розміру збитків (плати за проїзд дорогами загального користування великоваговим транспортом), а також фіксації обставин, що мають значення для здійснення розрахунку (складення акта, довідки тощо) розглядає той суд, котрий розглядає в порядку цивільного/господарського судочинства спір про стягнення цих збитків.
Суд звертає увагу, що відносини з приводу відшкодування шкоди (в тому числі стягнення збитків на користь держави у формі плати за проїзд дорогами загального користування) носять приватноправовий характер, а з огляду на суб'єктний склад учасників спору такий підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
При цьому, суд зазначає, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Поряд з тим, слід роз'яснити позивачу, що згідно з ч.5 ст.170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Частиною другою зазначеної статті визначено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI (надалі - Закон №3674-VI). Відповідно до пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 3674-VI сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
За подання даного позову ОСОБА_1 сплатила судовий збір в сумі 860,80 грн. З огляду на судове рішення про відмову у прийнятті позову, сплачений за його подання судовий збір слід повернути платнику.
Керуючись ст.ст.171, 172, 243, 248, 250, 256, 293-295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Укртрансбезпеки у Рівненській області про визнання протиправним і скасування розрахунку.
Повернути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок судового збору, сплачений згідно з квитанцією №8Н2Р-164К-С2Н6-В7Н2 від 21.01.2020.
Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Ланкевич А.З.